Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Пострадянські країни наприкінці XX— на початку XXI століття.



Частина пострадянських країн, крім країн Балтії, входять до міждержавного об’єднання СНД. Від самого початку створення і до сьогодні СНД не має чіткої форми. Щодо майбутнього СНД є два протилежні погляди. «Проросійський» погляд: СНД — це варіант відтворення Союзу (чи Росії, як вважають крайні праві діячі на кшталт В. Жириновського), «проукраїнський» — СНД є формою «цивілізованого розлучення» колишніх радянських республік. Близькі до «проукраїнського» розуміння СНД і Закавказькі держави. Вони вважають головним завданням Співдружності сприяння кожному з членів в досягненні цілковитої незалежності і свого самостійного місця на міжнародному ринку. Все це ускладнювало взаємовідносини між державами-членами СНД та їх і без того складне соціально-економічне і політичне становище.

Соціально-економічне та політичне становище країн Балтії. Найстабільніша економічна і політична ситуація після розпаду СРСР склалася у колишніх радянських республіках Прибалтики — Латвії, Литві, Естонії, що відмовилися брати участь в СНД. Протягом 1,5—2 років урядам цих країн вдалося створити конкурентноздатне економічне середовище, піднести життєвий рівень населення, сформувати цивілізовані політичні структури. Основна політична проблема регіону — взаємовідносини титульних націй у цих державах з чисельним російськомовним населенням цих країн. Закони про громадянство прибалтійських республік — одні з найжорстокіших у Східній Європі. Велика частина населення — переважно вихідці з Росії та України, які проживають у цих країнах не з 1939—1940 рр. (моменту окупації їх СРСР) — не мають громадянства. Країни цього регіону стали членами ЄС та НАТО.

Всі три країни Балтії — парламентські республіки. На 2008 р. в Латвії прем’єр-міністром є Івар Годманіс, президентом Валдіс Затлерс; в Литві — прем’єр-міністр Гедімінас Керкілас, президент Валдас Адамкус; в Естонії — Андрус Ансіп, президент Тоомас Хендрікс Ільвес.

Ситуація в Білорусії. Білорусія стала президентською республікою. Президент Білорусії Алєксандр Лукашенко, обраний вперше на цю посаду в 1994 р., із застосуванням сили пригнічуючи опозицію, встановив в цій республіці сильне президентське правління і фактично перетворив її на авторитарний „комуністичний заповідник”. Тут зберігається планова економіка.

У 1995 р. на всенародному референдумі позитивно вирішені питання щодо об’єднання з Росією, офіційного статусу російської мови та повернення білоруської радянської символіки. У 1996 р. Білорусія і Росія уклали Договір про утворення співтовариства двох держав, 1999 р. — Договір про союзну державу. Лукашенко активно виступає проти розширення НАТО на Схід, має добросусідські відносини з Україною, які дещо ускладнилися після української „помаранчевої революції”.

Черговий референдум 2004 р. надав права Лукашенку балотуватися на посаду президента поза установлений термін. Виходячи з цього у березні 2006 р. О. Лукашенко був переобраний на посаду президента більше ніж 80% голосів виборців (щоправда ні Єворосоюз, ні США не визнали результати цих виборів такими, що відповідають вільному волевиявленню білоруського народу).

Середній рівень життя в країні достатньо високий, як для пострадянських країн, тому особливого незадоволення авторитарними діями свого президента громадяни кра їни поки не виявляють (наприклад середня пенсія в країні досягає в еквіваленті 300-м американським доларам). Головні причини стабільного економічного розвитку — жорсткий державний контроль за економічною діяльністю, недопущення створення великого бізнесу („олігархів”), пільгові ціни на російський газ, перевага в економіці країни легкої та харчової промисловості (група „Б”).

Ситуація в Молдові. Молдавія стала парламентською республікою. Ситуація в Молдові75 після проголошення незалежності ускладнилася конфліктом у Придністров'ї між самопроголошеною Придністровською Молдавською

73 Близько 17 млн чоловік.

74 За офіційними російськими даними, за неофіційними — понад 15 млн чоловік.


Республікою (ПМР)76 і центральним урядом Молдови (1992—1994 рр.). Жителі Придністров'я, переважно росіяни і українці, налякані перспективою можливого об'єднання Молдови з Румунією і підтримані розташованою на цій території 14-ю російською армією на чолі з генералом Лебедем, проголосили утворення ПМР. Спроби Молдови за допомогою зброї придушити самопроголошену державу не вдалися. Після примирення політична ситуація стабілізувалася, досягнуто угоду про виведення російської армії з території республіки. В 1997 р. в Москві за посередництвом президентів Росії та України була підписана угода, що надавала широку автономію Придністров'ю з правом самовизначення, якщо в майбутньому Молдова з'єднається з Румунією (частина правих політиків виступає за приєднання Молдови до Румунії). Широку автономію має Гагаузська республіка на півдні країни.

Україна і Молдова мають добросусідські відносини, наша країна разом з Росією є гарантом миру у Придністров’ї. У березні 2006 р. ускладнилася ситуація на українсько-придністровському кордоні, оскільки Україна, як і інші держави світу, визнає існування республіки Молдова і вимагає оформлення митних документів за молдавським зразком.

Держави Закавказзя: Вірменія, Азербайджан, Грузія. Розпад СРСР супроводжувався посиленням політичної нестабільності на Кавказі: тривали бойові дії в Нагірном у Карабасі між Вірменією і Азербайджаном. Проблема Нагірного Карабаху виникла ще у першій половині ХХ ст., коли він, заселений вірменами (православні), був переданий Леніним, на догоду турецькому лідерові К. Ататюрку, до складу Азербайджану (мусульмани). З початком перебудови населення Арцаху (історична назва Карабаху) проголосило утворення Нагірно-Карабаської республіки і почало збройну боротьбу за її приєднання до Вірменії. У відповідь на це азербайджанці вчинили у Баку погром вірмен. Затяжна вірмено-азербайджанська війна закінчилася лише 1994 року.

Президентом Вірменії (президентська республіка) до 1998 р. був дисидент радянських часів Левон Тер-Петросян, проте подолати економічну відсталість та політичну нестабільність країни йому не вдалося. З 1998 р. президентом є Роберт Кочарян.

Першим президентом Азербайджану став Абульфаз Ельчибей — прихильник Туреччини та орієнтації на ісламський світ. Проте 1993 р. він був силою усунений від влади колишнім радянським лідером республіки Гейдаром Алієвим (1993—2003 рр.). Після його смерті державу очолив, «вигравши» президентські вибори, його син Ільхам Алієв.

Першим президентом Грузії став дисидент радянських часів Костянтин Гамсахурдіа, проте 1992 р. його було усунено від влади і президентом став колишній радянський міністр закордонних справ Едуард Шеварднадзе (1992— 2003 рр.). Грузія пережила збройний конфлікт в Абхазії між абхазькими сепаратистами, підтриманими російськими військами, і грузинськими урядовими військами (1992—1995 рр.). Абхазія проголосила незалежність (президент Е. Ардзінба). Складна ситуація склалася і в Осетії. За радянських часів її північна частина стала автономною у складі Росії, а південна — Грузії. Південна Осетія, за підтримкою Росії, проголосила незалежність, проте її, як і Абхазію не визнано світовим співтовариством. В ході „революції троянд” (листопад 2003 р.) на зміну Шеварднадзе, який проводив проросійський курс та довів країну до зубожіння, прийшов Міхаїл Саакашвілі. З приходом нового керівництва відносини країни з Росією загострилися, щоправда 2006 р. грузинське керівництво таки домовилося про вивід з території країни російських миротворців. Економічна ситуація після „революції троянд” змінилася мало, що призвело до позачергових президентських виборів 5 січня 2008 р., на яких знову переміг Саакашвілі.

Держави Центральної Азії: Казахстан, Туркменістан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан. У країнах Центральної Азії (до 1993 р. — Середня Азія) після проголошення незалежності взято курс на посилення традиційних для цього регіону авторитарних режимів. Рівень життя в регіоні один з найнижчих у світі, найгірша ситуація в Таджикистані.

Зоною політичної стабільності в Середній Азії можна назвати Казахстан77 та Туркменистан78. Казахстан утворив з Росією та Білорусією митний союз. Туркменістан не бере участі в СНД і для жителів цього міждержавного об’єднання в’їзд до країни за візами.

Узбекистан президентська республіка79. У 1999 р. країна вийшла з Ташкентського договору про СНД.

В Киргизії80 першим президентом був Аскар Акаєв, проте в березні 2005 р. тут відбулася «революція тюльпанів» і новим лідером країни з липня став лідер «Народного руху Киргизстану» Курманбек Бакієв.

У Таджикистані розгорнулася громадянська війна між різними територіальними, етнічними та політичними групами (ходжентці, каратегінці, бадахшанці). Опозиція виступала під прапорами демократії та ісламу. Переможцем став Емомалі Рахмонов, який і очолив країну81.

У 1994 р. між Казахстаном, Узбекистаном та Киргизстаном працює угода щодо єдиного економічного простору. Крім того Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова є учасниками міждержавного угрупування ГУАМ82, головними питаннями якого є економічне співробітництво.

1. Охарактеризуйте труднощі післявоєнної відбудови і шляхи їхнього подолання в СРСР. 2. Яке значення в історії країни мав ХХ з'їзд КПРС? 3. Визначте основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики Брежнєва. 3. Охарактеризуйте основні напрями реформ нового керівництва СРСР на чолі з М. Горбачовим. Які наслідки для країни мали ці реформи? 4. Визначте причини й наслідки путчу 1991 року? 5. Які внутрішні політичні та економічні проблеми виникли у нових незалежних держав, утворених після розпаду СРСР?

75 Президентами Молдови були М. Снєгур, П. Лучинський. Останній президент з 2004 р. — комуніст Владімір Воронін.

76 ПМР беззмінно з моменту її утворення очолює президент Ігор Смірнов.

77 Казахстан — президентсько-парламентська республіка, яку з квітня 1990 р. очолює Нурсултан Назарбаєв.

78 Туркменістан — президентська республіка. До 2007 р. головою держави був покійний Сапармурад Ніязов (парламент присвоїв йому титул Туркмен-баші — «батько туркменів»), з 2007 р. — Гурбангули Бердимухаммедов.

79 З 1989 р. Узбекистан очолює президент Іслам Карімов.

80 Киргизія — президентська республіка.

81 Емомалі Рахмонов — голова держави з 1992 р., з 1994 р. — президент країни.

82 В ГУАМ з 1999 по 2005 р. входив також Узбекистан. В цей період назва міжнародної організації була ГУУАМ.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.