Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.

Сан-Франциський мирний договір. Після прийняття Японією умов Потсдамської конференції про капітуляцію вона в жовтні 1945 р. була окупована американськими військами, що діяли від імені союзницьких держав. З того часу і до початку 1952 р., коли вступив в силу Сан-Франциський мирний договір, верховна влада в Японії належала американській окупаційній адміністрації на чолі з Головнокомандуючим союзницькими окупаційними силами генералом Макартур ом. Ця адміністра ція діяла згідно з визначеними союзниками принци пами демілі тариза ції та демократизації Японії. Вже в жовтні — грудні нею було видано чимало важливих декретів в цьому напрямку: були ліквідовані збройні сили, військові установи, таємна поліція, відмінені фашистські закони, заборонені мілітаристські та шовіністичні організації, відновлена діяльність політичних партій, в т. ч. комуністичної, з тюрем звільнювались політв'язні, прийняті закони про свободу слова й друку, про працю й профспілки, про загальне виборне право, що розповсюджувалось тепер і на жінок.

У 1946 р. в Японії були проведені перші парламентські вибори, на яких перемогли правоцентристські партії. Парламент прийняв нову конституцію Японії, яка вступила в дію 3 травня 1947 р. Японія проголошувалася конституційною монархією, а стаття 9 конституції проголошувала відмову від війни як засобу вирішення міжнародних суперечок, відмову від армії і флоту. Важливі демократичні перетворення були здійснені в економічній та соціальній сферах: були ліквідовані найбільші монополістичні корпорації сімейного типу (Міцубісі, Міцуї, С умітомо) і заборонено створ ення картелів та інших монополістичних об'єднань . У 1946 р. розпочала ся аграрна реформа (ліквідовано поміщицьке землеволодіння), у 1947 р. було введено нове трудове законодавство (8-годинний робочий день), проведено реформу освіти і школи (школа відокремлена від церкви і навчання здійснювалося з 5 років) тощо. Всі ці перетворення створювали нову, демократичну ситуацію в країні, дали поштовх активізації економічного життя. Вже на початок 50-х років Японія досягла довоєнного рівня виробництва. Однак з розгортанням «холодної війни», особливо після перемоги комуністів в Китаї в 1949 р. та початком війни в Кореї в 1950 р., змінила ся й політика американської окупаційної влади в Японії — розпочався наступ на ліві сили, які виступали проти США, а також згортання деяких демократичних процесів . Це змусил о американців прискорити підготовку мирного договору з Японією, що повинен був ліквідувати її статус як окупованої країни.

Міжнародна конференція з врегулювання відносин з Японією проходила у вересні 1951 року в Сан-Франциско. З 51 країни, делегати яких перебували на конференції, мирний договір з Японією не підписали СРСР, Польща і Чехословаччина. Вони вважали його умови неприйнятними для себе. На підписання договору не були запрошені Китай та Індія, не передбачалося виплати їм репарацій. Не було врегульовано й територіальне питання. Згідно з договором, Японія визнавала незалежність Кореї, втрачала частину Курильських островів, Південний Сахалін, Тайвань, Пескадорські острови. Японія до сьогодні не погоджується з передачею СРСР групи Курильських островів — Ітуруп, Кунашир, Шикотан, Хабомаї. У 1952 р. між Японією і США був укладений «договір безпеки», за яким США отримали право розмістити свої війська на японських островах, а Японія — створити сили самооборони, на які можна було витрачати 1% валового національного доходу.

Японське «економічне диво». Після набуття Японією статусу незалежної держави з середини 50-х років розпочинається п'ятнадцятирічне феноменальне зростання японської економіки, т. з. японське «економічне диво», у рез ультаті якого країна стала однією з найрозвинутіших держав світу. У 50 — 60-ті роки середньорічні темпи приросту промислового виробництва в Японії склали понад 15%, щорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту — 11%, що в 2 — 3 рази перевищували темпи зростання в провідних країнах Заходу. На початок 70-х років Японія посіла друге місце в світі за обсягом національного валового продукту і згодом вийшла на перше місце по виробництву сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, кіно- і фотоапаратури, оптики та автомобілів. Її питома вага в економіці країн капіталістичного світу зросла з 1,7% в 1950 р. до 10,1% в 1970 р. Ці грандіозні економічні успіхи стали можливими завдяки кільком причинам.

По-перше, окупаційна адміністрація США провела в Японії серію радикальних реформ.

По-друге, важливу роль у піднесенні економіки Яп онії відіграли тісні економічні відносини з США , зокрема американські кредити та воєнні замовлення, коли американці під час війни у Кореї і В'єтнамі використовували потужності японських підприємств і допомагали будувати нові.

По-третє, японці розгорнули систему збирання науково-технічної інформації, використовували найновіші науково-технічні досягнення, впроваджували їх у виробництво, вкладали великі кошти у купівлю патентів й ліцензій на найпріоритетніші відкриття й технології (ноу-хау). З 1960 р. правляча ЛДПЯ почала здійснювати програму «Подвоєння національного приб утку» («План Ідзанагі»), розрахований на 10 років. Згідно з цим планом, Японія мала посісти провідні місця в багатьох галузях виробництва, підвищити якість своїх товарів, налагодити випуск експортноспроможної продукції. Скорочено податки і ставки банківського кредиту, що призвело до піднесення приватної ініціативи, розширення виробництва. Найбільшу увагу приділено новим галузям — електроніці, нафтохімії, виробництву синтетичних матеріалів. Створювалися сприятливі можливості для великих механізованих ферм.

По-четверте, незначна частка воєнних витрат (1% ВНП), багатогалузева структура концернів, що дозволяло маневрувати в залежності від кон'юнктури зовнішнього ринку, і зростання експорту, що забезпечувало надходження в країну валюти.

Але головним «винуватцем» «економічного дива» був працелюбний народ Японії. До останнього часу зарплата японця була в десятки разів нижчою, ніж у розвинутих західних країнах. Японцям властиві такі риси, як відданість національним тра диціям і релігії, велика працьовиті сть та дисциплі нованість, сумлінне ставлення до навчання й праці. Ефективно працює система патерналізму — довговічний найм на роботу, за яким оплата праці й пенсійне забезпечення зростають залежно від віку й трудового стажу на одному підприємстві, що стає для працівника «другою родиною».

Отже, завдяки вищеназваним чинникам, на початок 70-х рр. Японія стала одним з центрів світового господарства, поряд із США і Західною Європою. Її експортні можливості за 20 років зросли у 90 разів, а валютні запаси — у 116 разів (!).

Внутрішня та зовнішня політика урядів ліберально-демократичної партії. Японія на сучасному етапі. На тлі економічного зростання відбулась стабілізація політичного життя в Японії. З 1955 р. при владі незмінно перебуває Ліберально-демократична партія (ЛДП), яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії і намагається поєднувати стрімкий економічний розвиток та піднесення життєвого рівня населення. У зовнішній політиці ЛДП відмовилася від виробництва, збереження й застосування ядерної зброї (доктрина «трьох без'ядерних принципів», 1968 р.) і виступає за активне співробітництво з США: у 1960 р. між обома країнами укладено договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки. Згідно з ним США отримали право тримати сухопутні, військово-повітряні, військово-морські сили на території Японії, мати тут військові бази. Японія зобов'язалася укріплювати свій військовий потенціал спільно з США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни.

У 70—80-ті роки Японія вступила в см угу труднощів як економічного, так і політичного характеру. Країну вразили економічна криза 1974—1975 рр., інфляція, збільшення безробіття та ряд скандалів, викликаних зловживаннями й корупцією у вищих ешелонах влади.

У 1993 р. відбувся розкол всередині ЛДП і вперше на парламентських виборах вона зазнала поразки. У 1996 р. вона повернула собі посаду прем'єр-міністра, але колишнього авторитету в суспільстві ліберальні демократи вже не мають. 1998 р. став одним з найважчих в економічній історії повоєнної Японії. У цьому році всю Південно-Східну Азію охопила фінансова криза, що призвела до падіння курсу єни — національної японської валюти.