Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Проблеми термінології та хронології





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Радянська історіографія означала революційні події в Україні як «Великий Жовтень і громадянська війна на Україні» (виділення моє. – Я.Г.), вже самим тим означенням заперечуючи особливість розвитку українських революційних подій[12]. Українська традиційна історіографія вживала термін «українська революція», не надаючи, однак, особливої уваги проблемі означення[13]. Першими українськими істориками, котрі намагалися подолати ¡ таку термінологічну недбалість, були Іван Лисяк-Рудницький та Роман Шпорлюк. Їхні аргументи можна коротко підсумувати таким чином[14]:

1) революція в Україні не може розглядатися як просто регіональний варіант російської революції, тому що вона охоплювала й ту частину українських земель, які ніколи не були частиною Російської імперії, а власне Буковину, Галичину й Закарпаття; з розвитком революційних подій підросійська та підавстрійська частини української етнічної території включилися в один рух за національне самовизначення; тому українське питання не було просто проблемою Російської імперії – воно було частиною ширшої проблеми геополітичної трансформації всієї Центральної і Східної Європи;

2) українська революція на відміну від російської мала іншу політичну програму. У Росії центральною проблемою було зміна політичного режиму в уже існуючій державі; завданням же української національної революції було створити державу для нації, позбавленої державного існування. Тому український приклад був ближче до національних революцій серед поляків, чехів, словаків, фінів, литовців та інших неросійських національностей на окраїнах Російської імперії;

3) «Так само як поляки, чехи і словаки пов’язують початок своїх відповідних національних революцій з діяльністю Пілсудського та його легіонів (а рівно ж з діяльністю Дмовського по іншій стороні барикади) у польському випадку та діяльністю Масарика і Крамаржа – також у 1914-1915 роках – у чеському випадку, так само українці можуть розглядати 1914 р. як відправну тому точку своєї революції».

Ці аргументи на користь своєрідності революційних подій в Україні, які дозволяють трактувати її не просто як регіональну відмінність російської революції, а як окрему, українську революцію, були прийняті без значних змін уже згаданими західними істориками у 1980-1990-х pp.[15] Основні зміни і доповнення стосувалися останнього, хронологічного аргументу, і були розвинуті недавно Марком фон Гаґеном[16].

Він стверджує, що Перша світова війна зактивізувала українське питання до безпрецендентного рівня і призвела до сильного піднесення національного руху. Перш за все, якщо творення сучасних націй було результатом модернізаційних процесів, то власне ця війна була найбільшим вторгненням модерного світу у традиційне життя селян, які становили абсолютну більшість у соціальному складі усіх етнічних груп у цьому регіоні. Наприкінці XIX ст. українські селяни могли вибирати між тим, чи йти працювати на сусідні шахти, фабрики та заводи, а чи продовжувати займатися сільським господарством, перебираючись у далекі Сибір, Казахстан чи Далекий Схід. Якщо вони надавали перевагу другому варіанту (що, зрештою, вони й робили), то їм вдавалося й далі продовжувати свій традиційний стиль життя, який ледве чи був позначений модернізаційними впливами. Масова мобілізація українських селян в армію позбавляла їх вибору мід традиційним і модерним світом. Вони були змушені йти на війну. Але позитивним результатом було те, що вони навчилися поводитися з воєнною технікою (яка була наймодернішою), пройшли сувору школу військової муштри, яка давала їм уявлення про переваги організації й дисципліни. Невипадково, саме солдати, «люди з рушницею», користувалися найбільшою повагою в українському селі під час революції і забезпечували готовий провід для селянських рухів.

Перша світова війна прискорила процес «зі селян у націю» в інший спосіб. Більшість мобілізованих на фронт селян чітко не уявляли собі, що є тою батьківщиною, за яку вони мали у разі потреби покласти своє життя. Найчастіше вони ідентифікували себе не з певною нацією, а з тим регіоном, в якому жили перед мобілізацією. Війна «націоналізувала» їх. Їх мобілізували в армії, які були багатонаціональними (чи, точніше, поліетнічними) за своїм складом. Щоденна зустріч в окопах і в тиловому побуті з представниками інших національностей допомагала їм усвідомити свою етнічну самобутність, особливо коли вони ставали жертвою насмішок, упередження чи відвертої ворожості на національному ґрунті (а такі випадки були звичайною справою в австрійській та російській арміях). З іншого боку, «їхні» армії інколи завоювали чужі території з населенням, яке розмовляло тією самою мовою, співало ті самі пісні, мало ті самі традиції й звичаї, що й вони самі (як це було у разі, скажімо, завоювання російською армією, в якій служило багато українців-наддніпрянців, австрійської Галичини). Такі безпосередні контакти між українцями з обидвох сторін фронту прискорювали кристалізацію національної ідеї[17].

Війна зактивізувала українське питання, ліквідувавши його попередню ізоляцію і впровадивши його у ширший український контекст. Кожна з воюючих сторін апелювала до «поневолених» національностей свого противника, щоб підірвати його внутрішню міць. Австро-Угорщина та Німеччина використовувала фінських, польських, українських та інших військовополонених для формування національних легіонів, які мали боротися за національне визволення своїх народів від Російської імперії. З іншого боку, Антанта проголосила, що вона веде війну, серед іншого, за право націй на самовизначення. Українці, зрозуміло, не могли скористати з цього принципу через специфічно негативне ставлення Петрограда до українського руху. Все ж таки, націоналістична пропаганда та практика формування національних військових загонів по-своєму спричинилися до дезінтеграції російської армії зокрема і Російської імперії взагалі. Ці заходи встановили преценденти, з яких у 1917 р. скористалася Центральна Рада у своєму протистоянні з Тимчасовим урядом, вимагаючи дозволу на створення українських національних військових формувань як гаранту національної автономії та національних прав.

У багатьох відношеннях Перша світова війна знаменувала собою початок нової доби, яку можна назвати «XX століттям» в історичному, а не в календарному значеннні. Це було «століття воєн і революцій», яке завершилося у 1989-1991 pp., з падінням Берлінської стіни та розпадом Радянського Союзу[18]. Якщо такий самий підхід застосувати до XIX ст., тобто вважати його історичним початком часи Великої Французької революції та геополітичних змін у Східній Європі[19], тоді можемо спостерігати дивну паралельність в «українських» XIX та XX століттях. Обидва століття починаються з інтеграції українських етнічних земель у великі політичні потуги (Австрійську та Російську імперії у 1770-1790-х pp. та Радянський Союз у 1922 p.), які контролювали майже весь східноєвропейський регіон. І вони кінчаються з розпадом цих імперій. І в обидвох випадках українське питання – разом з національним питанням інших народів, що проживали на західних окраїнах Російської чи Радянської імперій – відігравало вирішальну роль у геополітичних трансформаціях у цьому регіоні. Чи було це просто збігом? Існують сильні підстави вважати, що ні. Щобільше, справа виглядає так, що події 1981-1991 pp. до певної міри були віддаленим відгомоном української революції в 1914-1923 pp. З’ясування цього питання вимагає критичної переоцінки сили українського національного руху перед та під час революції.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.