Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Структура та компетенція Міжнародного Суду ООН





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Одним з головних принципів формування складу суду є принцип представництва в Суді найголовніших форм цивілізації і основних правових систем світу. Так, місця в Суді розподілені по головних регіонах світу: три члени від Африки, два члени від Латинської Америки, три члени від Азії, п’ять членів від Західної Європи і інших держав включаючи Канаду, Сполучені Штати, Австралію і Нову Зеландію і двох членів від Східної Європи.

У складі Суду 15 суддів. Вони обираються ГА ООН і РБ ООН, що голосують незалежно одна від одної. Для того, щоб бути обраним, кандидат повинен отримати абсолютне число голосів в обох органах. В цілях забезпечення спадкоємності у складі Суду не всі терміни повноважень 15 суддів закінчуються в один і той же час. Кожні три роки проводяться вибори однієї третини членів Суду.

Суд обирає Голову й Віце-голову на три роки із правом їхнього переобрання. Вибори провадяться таємним голосуванням на основі принципу абсолютної більшості. Якщо Голова є громадянином держави-сторони в справі, розглянутій судом, він уступає головування. Те ж правило застосовується як до віце-голови, так і до того із членів суду, що буде покликаний здійснювати функції голови.[4]

Суд абсолютною більшістю голосів, таємним голосуванням обирає свого секретаря на семирічний строк із правом переобрання. У такому ж порядку обирається заступник секретаря.

Функції секретаря суду досить великі й визначені докладно в Статуті й Регламенті Суду. Діяльність секретаріату Суду здійснюється в чотирьох сферах:

- судова, що міститься, наприклад, у добірці різних судових і історичних прецедентів, законодавчих і договірних текстів, а також думок юристів;

- дипломатична, міститься, зокрема, у різного роду повідомленнях від імені суду;

- адміністративна й фінансова, наприклад, питання персоналу, приміщень, підготовки бюджету і т.д.;

- лінгвістична - виконання роботи з редагування й перекладу різних документів. Докладний статус персоналу секретаріату суду був затверджений судом 14 березня 1947 року.

Крім п’ятнадцяти членів Суду, при розборі окремих справ можуть брати участь так звані судді ad hoc, тобто судді, що обираються у відповідності зі статтею 31 Статуту на вибір держави-сторони в суперечці, якщо вона не представлена в судовій присутності.

Судді ad hoc не є постійними членами Суду й беруть участь у засіданні тільки по конкретних справах для розгляду яких вони призначені. Судді ad hoc беруть участь у розгляді справи на однакових правах з іншими членами Суду.

Суд може також запросити асесорів для участі в засіданні по розгляду певної справи. На відміну від суддів ad hoc, асесори не мають право голосу й обираються самим Судом, а не сторонами. Суд може також доручити іншій особі або організації за своїм вибором провадження розслідування або експертизи.[5]

Слід зазначити, що Міжнародний Суд може утворювати одну або кілька камер у складі трьох або більше суддів для розбору певних категорій справ. Слід більш докладно зупинитися на такому важливому аспекті діяльності Міжнародного Суду як вирішення спорів між державами за допомогою його камер по певним спорам. Всі положення про камери базуються на пункті 1 статті 25 Статуту, що говорить, що, крім спеціально зазначених у Статуті випадків, Суд засідає в повному складі. Суд може утворити три види камер:

- спрощеного провадження,

- для розгляду певної категорії справ,

- для розбору окремої справи.

Останній вид камер має деяку подібність із арбітражем. Причому воно збільшується, якщо при створенні камер застосовується стаття 31 Статуту Суду, пункти 2 і 3 якої надають сторонам у суперечці право вибрати суддю по власному розсуду, якщо в складі судової присутності немає судді - громадянина однієї зі сторін або обох сторін. Отже, камера ad hoc може складатися із суддів - громадян кожної із сторін і третього судді, призначеного Судом. Число суддів, що утворять камеру ad hoc у відповідності зі Статутом “визначається Судом із схваленням сторін”.

Отже, можливе створення камери, що складається з одного судді.

До 1982 року держави не вдавалися до використання камер ad hoc, хоча у своїх заявах представники різних держав визнавали їхні переваги.

Використання камер Суду має ряд переваг перед Судом у повному складі. Насамперед це скорочення строків розгляду й видатків. Так, можливість проводити засідання камер за межами Гааги (стаття 28 Статуту), у місці, більш підходящому для сторін, їхніх експертів, радників і свідків. Крім того, розгляд у камері фінансується не сторонами, а Міжнародним Судом, видатки якого у відповідності зі статтею 33 Статуту несе ООН. Як правило, судова процедура в камерах менш громіздка: сторони можуть, наприклад, відмовитися за згодою камери від усного судочинства. Таким чином, як ми бачимо, камери ad hoc Міжнародного суду ООН повинні привернути увагу сторін у суперечці.

Уперше камера ad hoc була затверджена в 1982 році. До теперішнього часу таких камер утворено чотири. Першою справою, що перебувала на розгляді камери ad hoc була суперечка про делімітацію морської границі в районі затоки Мен між США й Канадою, потім спір про делімітацію частини прикордонної території між Республікою Верхня Вольта (пізніше Буркіна Фасо) і Республікою Малі; справа про Компанію Elettronica Sicula S.p.A. (ELSI) (США проти Італії); суперечка між Сальвадором і Гондурасом у відношенні сухопутних і морських границь і границь між островами.[6]

Вирішення міжнародних суперечок шляхом звертання до камер ad hoc, безсумнівно, сприяє активізації діяльності Міжнародного Суду ООН. У принципі, пункт 2 статті 26 Статуту не містить виражених обмежень відносно спірних питань, і, отже, у камеру ad hoc можуть передаватися будь-які суперечки, що мають або технічний (як у справах затоки Мен; ELSI), або регіональний аспект (Буркіна Фасо/Малі; Сальвадор/ Гондурас). Система звернень до камери ad hoc може бути сприйнята як можливість компромісу між судовим рішенням і арбітражем. Це неправильно, тому що камери ad hoc жодним чином не повинні бути прирівняні до арбітражного суду, оскільки сторони не цілком вільні у визначенні складу камери й правил судочинства. Камера є відгалуженням Суду, її рішення, як передбачає стаття 27 Статуту, є рішенням Суду. Таким чином, камери ad hoc можуть діяти тільки на підставі Статуту й Регламенту Суду.

Члени Суду не можуть виконувати ніяких політичних або адміністративних обов’язків і виступають в особистій якості, а не як представники держав, громадянами яких вони є, проте в числі суддів не може бути більш за одного громадянина будь-якої держави. До роботи судді залучаються також тимчасові судді.

Склад Міжнародного суду ООН (станом на 6.02.2012): Голова – Петер Томка (Словаччина); Віце-голова - Бернардо Сепульведа Амор (Мексика); Судді: Хісаші Овада (Японія), Ронні Абрагам (Франція), Мохаммед Беннуна (Марокко), Сер Кен Кейт (Нова Зеландія), Леонід Скотніков (Російська Федерація), Джоан E. Донох'ю (Сполучені Штати Америки), Сер Кристофер Ґрінвуд (Велика Британія) та ін.[7]

Компетенція Міжнародного Суду визначена в главі II (статті 34-38), а також у главі IV (статті 65-68) Статуту Суду. Цією главою Статуту встановлюються границі компетенції Міжнародного Суду.

По-перше, компетенція Суду поширюється лише на суперечки між державами. Суд не може розглядати суперечки між приватними особами й державою й тим більше суперечки між приватними особами. Але й суперечки між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. Таким чином, компетенція Суду є для держави не обов’язковою, а факультативною. Рішення про надання Суду лише факультативної компетенції було прийнято після досить напруженої боротьби з досить численними прихильниками обов’язкової компетенції Суду на конференції в Сан-Франциско в першому комітеті 4-ї комісії більшістю голосів (31 проти 14).

Факультативний характер передачі державами спорів на вирішенні суду проявляється, зокрема, у тім, що, відповідно до пункту 1 статті 36 Статуту Міжнародного Суду, “до ведення Суду відносяться всі справи, які будуть передані йому сторонами…”. Держави - учасники Статуту можуть, однак, визнати для себе компетенцію Суду обов’язковою по певних категоріях справ.

В 70-х - 80-х роках на цілому ряді сесій Генеральної Асамблеї ООН двічі з інтервалом у кілька років обговорювалося питання про посилення ролі й впливу Міжнародного Суду за допомогою розширення його компетенції й введення обов’язкової юрисдикції. На межі 70-х років з подібною ініціативою виступили західні, на межі 80-х - країни, що розвиваються.

Незважаючи на відносно низький рівень визнання обов’язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН, останній все ж наділяється у ряді випадків досить широкими повноваженнями, які свідчать про великі потенційні можливості Суду в справі розв’язання міждержавних спорів.

Суд має право давати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання, на запит будь-якої установи, уповноваженої робити такі запити. Консультативний висновок Міжнародного суду є лише вираженням думки міжнародних суддів з того чи іншого юридичного питання міжнародного права.

Суд з певними обмеженнями може здійснювати непрямий контроль над законністю рішень міжнародних організацій, виступати як апеляційна інстанція і виносити висновки про перегляд рішень міжнародних адміністративних трибуналів.

Протягом всієї історії існування Міжнародного суду виносилось питання про посилення його ролі та впливу. У самому Статуті ООН, по суті, закладена необхідність створення мережі міжнародних судових органів, оскільки Міжнародний суд ООН визнається головним судовим органом Організації.

Є велика кількість договорів і конвенцій, у відповідності, з якими держави зобов’язалися визнавати в майбутньому юрисдикцію Суду.

На практиці юрисдикція Міжнародного Суду трохи ширша. Суд з певними обмеженнями може здійснювати непрямий контроль за законністю рішень міжнародних організацій, виступати в ролі апеляційної інстанції й виносити висновки про перегляд рішень міжнародних адміністративних трибуналів. Випадків реалізації Судом зазначених повноважень досить багато. Як приклад можна вказати на рішення від 12 листопада 1991 року в справі про арбітражне рішення від 31 липня 1989 року ( Гвінея-Бісау проти Сенегалу), яким він відхилив заперечення позивача про недійсність арбітражного рішення і його необов’язковості для сторін.[8]

Відповідно до статті 38 Статуту, Міжнародний Суд застосовує:

- міжнародні конвенції й договори;

- міжнародний порядок;

- загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

-судові рішення й доктрини найбільш кваліфікованих фахівців як допоміжні інструменти для визначення правових норм.

Крім того, Суд може вирішувати справи відповідно до принципів справедливості, а не за формальним законом, якщо сторони із цим згідні.

 

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.