Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Висновок





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

юридичний факультет

кафедра цивільного права

Поняття, зміст та сутність страхування. Медичне страхування в системі страхування.

(доповідь)

Виконав: студент 404 гр.

денної форми навчання

Локовей М.Д.

Чернівці 2012

Зміст

Вступ

2.Поняття, зміст та сутність страхування: теоретико-правові основи

Медичне страхування в системі страхування: взаємозв'язок та характерні ознаки

Висновок

Список використаної літератури


6.

Вступ

 

Для будь-якої розвиненої демократичної держави одним з найваж­ливіших стратегічних завдань є збереження генофонду нації, а це, насамперед, здоров'я її народу. Взагалі в системі цінностей здоров'я посідає особливе місце. З-поміж інших властивостей-спроможностей індивіда здоров'я вирізняється тим, що воно не лише с найвищою індивідуальною цінністю, а й значною мірою визначає розвиток і реа­лізацію всього комплексу інших властивостей-здібностей людей сприймається не тільки і не стільки як здатність до фізичного благо­получного існування, скільки здатність до виконання соціально- трудових функцій, до відтворення сукупності людських здібностей та потреб взагалі. Отже, одним із пріоритетних завдань будь-якої держави є створення таких умов життєдіяльності і медич­ною обслуговування людини, які сприяли б збереженню та підвищенню рівня здоров'я населення, його відтворенню. Для реалізації такого завдання держави створюють спеціальну систему, яка здійс­нює комплекс заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здо­ров'я населення, забезпечення його медичною допомогою - галузь охорони здоров'я.

Перш ніж розпочати легальне дослідження обов'язкового медичного страхування як важливої організаційно-правової та фінансової сторони охорони здоров'я, на наш погляд, видасться за доцільне зупинитися на з'ясуванні сутності страхування: проаналізувати поняття страхування, його функції, характерні ознаки, види і форми, а також визначити місце медичного страхування в загальній системі страхування.

 

 


 

1. Поняття, зміст та сутність страхування: теоретико-правові основи

Переважна більшість негативних подій має випадковий характер, тому жодна з тих осіб, в житті яких можуть статися ці події, не може з достовірністю не тільки стверджувати - чи настане для неї ця подія чи ні, але і заздалегіть визначити розмір тих коштів, які можуть їй знадоби­тися для компенсації негативних наслідків. На відміну від цього збиток, який спричиняють деякі з негативних подій суспільству в цілому або достатньо великій групі людей, може заздалегіть передбачатися. Таке передбачення грунтується на вивченні як частоти виникнення певних подій для великого числа учасників, так і середньої величини збитку

Саме можливість достовірної оцінки загального числа подій і се­реднього розміру збитку для великої кількості учасників, а також ри­зик настання шкідливої події для людини дозволяє застосовувати специфічний механізм для компенсації можливого збитку - страху­вання. При цьому однією з найпривабливіших сторін механізму стра­хування є малий розмір страхових внесків стосовно можливої страхо­вої виплати. Тут виявляється принцип солідарності (солідарна взаємо­допомога людей).

Спираючись на дане тлумачення сутності страхування, можна так визначити медичне страхування. По-перше, суттю цієї категорії є те, що в результаті страхування великої кількості людей стає можливим оцінити середню частоту захворюваності і розмір збитків. А по-друге, потенційні великі майнові витрати, які пов'язані з наданням медичної допомога, заздалегідь вдається мінімізувати або й взагалі - уникнути шляхом сплати порівняно незначної страхової премії (страхового внеску).

Досліджуючи сутність страхування, важливо з'ясувати його функ­ції, оскільки їх розуміння дасть змогу проаналізувати і соціальне при­значення страхування, його роль як об'єкта правового регулювання. В науковій літературі існує чимало поглядів на дане питання. Вони від­різняються залежно від того, з якої точки зору автор розглядає природу страхування. До функцій страхування відносять такі: попереджуваль­ну (запобіжну), відновлювальну, ощадну, інвестиційну, контрольну. На думку Л. В. Андрущенка, страху­вання виконує такі функції:

- захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб;

- створення нових механізмів фінансування;

- мінімізація причин та наслідків настання страхових випадків;

- сприяння захисту національних інтересів;

- стимулювання розвитку підприємництва;

- звільнення державного бюджету від додаткових фінансових ви­датків та ін.

Виокремлюють також функції: формування спеціалізованих стра­хових фондів грошових коштів та матеріального забезпечення грома­дян.

Але, на наш погляд, визначаючи функції страхування, необхідно, перш за все, чітко розуміти значення даного поняття, відмежовуючи його від інших категорій. У функціях виражаються найважливіші риси, сутність та призначення явища, його роль і місце в суспільстві. Звідси - до функцій страхування взагалі і медичного страхування, зокре­ма, можна віднести:

1. Накопичувальну (формування спеціалізованих страхових фон­дів грошових коштів, тобто акумуляція коштів до єдиного резерву, з якого в подальшому і здійснюються всі необхідні виплати).

2. Відновлювальну, яка виявляється у тому, що у випадку настання страхового випадку відбувається повне або часткове відшкодування завданих збитків (повна або часткова оплата медичних послуг).

3. Превентивну (профілактичну), сутність якої полягає в тому, що з метою збереження та накопичення страхових фондів, здійснюється фінансування заходів з недопущення або зменшення наслідків на­стання страхових випадків (фінансування лікувально-профілактичних заходів).

4. Контрольну, яка виявляється у тому, що страхові фонди мають суто цільову спрямованість страхові внески акумулюються у стра­ховому фонді на строго визначені цілі, використовуються в строго визначених випадках і строго визначеним колом осіб.

Всі інші функції, на нашу думку, є другорядними, похідними, ніби «побічним ефектом», який може як виникати, так і не виникати у про­цесі виконання основних функції. Наприклад, ощадна функція реалі­зовується, коли страхування використовується як засіб забезпечення захисту не тільки особистих та майнових втрат, але і самих грошових коштів, які вкладені як страхові платежі. Інвестиційна функція може виконуватися, коли страхові кошти використовуються як джерела інвестиційних ресурсів, а кредитна - при поворотності вкладених коштів (наприклад, при страхуванні життя).

Що стосується визначення поняття «страхування», то у цьому є певні труднощі. Вітчизняний законодавець не дає єдиного поняття страхування. Так, Господарський кодекс України (ст. 352) визначає страхування як діяльність спеціально уповноважених державних орга­нізацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язану з надан­ням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхуваль­никам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначе­них законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страху­вальниками страхових платежів.

Тобто, згідно з Господарським кодексом України, по-перше, цс діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єк­тів господарювання; по-друге,- це діяльність, яка пов'язана з надан­ням страхових послуг; по-третє, об'єктом страхування виступає май­новий інтерес; по-четверте, захист майнових інтересів здійснюється за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страху­вальниками страхових платежів.

Аналізуючи дане визначення, зауважимо, що тут акцентується увага безпосередньо на діяльності, пов'язаній з наданням страхових послуг певними суб'єктами, тобто мова іде по суті про страхову діяль­ність, а не про сам правовий інститут страхування. Крім того, спірним є те, що об'єктом страхування виступає майновий інтерес.

Крім того, не зовсім зрозуміло, що мав на увазі законодавець, вка­зуючи на події як на страховий випадок. За загальною теорією права, юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з настанням яких виникають, змінюються або припиняються правовідносини (у нашому випадку, правовідносини з приводу виплат страхових премій), залежно від наявності волевиявлення відповідних осіб, поділяються на дії (які залежать від волі осіб) та події, які трапляються незалежно від відповід­них суб'єктів. З огляду на вищезазначене, страховим випадком, тобто випадком, у разі настання якого сплачується страхова премія, не може бути дія. З огляду на це не зовсім правильно, оскільки страхуванням можуть охоплюватися страхові випадки, які мають, у тому числі, і во­льовий характер (наприклад, надання медичної допомоги, медичних послуг, щодо профілактичних щеплень, профілактичних оглядів, у разі умисного пошкодження людиною свого здоров'я тощо).

Згідно із Законом України від 7 березня 1996 р. «Про страхування», під страхуванням розуміють вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі на­стання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фон­дів, що формуються шляхом сплата фізичними особами та юридич­ними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів. Характеризуючи дане визначення, можна виділити такі ознаки:

1) це вид цивільно-правових відносин;

2) об'єктом страхування виступає майновий інтерес;

3) захист майнових інтересів здійснюється за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати фізичними особами та юри­дичними особами страхових платежів та доходів від розміщення кош­тів цих фондів.

Позитивним у даному визначенні с те, що законодавець вказує на страхування уже не як на діяльність певних суб'єктів, а як на вид правовідносин. Це, на наш погляд, більш точно відображає суть стра­хування. Але, не точною є вказівка на те, що це вид саме цивільних правовідносин. У процесі організації, управління і здійснення різно­манітних видів страхування виникає маса різних правовідносини, які мають як цивільний, так і господарський, адміністративний, фінансо­вий характер. Частково це виправдовується тим, що дія даного Закону не поширюється на державне соціальне страхування.

Відповідно до ст. 1 Основ законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування, вказаний вид страху­вання є системою прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, котрий включає матеріальне забезпечення гро­мадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати праце­здатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них об­ставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених зако­ном, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Цивільний же кодекс взагалі не містить визначення поняття «стра­хування», обмежуючись лише вказівкою на поняття «договір страху­вання». Можливо, це пов'язано з розмежуванням предметів правового регулювання Господарського та Цивільного кодексів України і, від­повідно, з віднесенням страхової діяльності до видів господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Якщо аналізувати наукові теоретичні розробки у сфері страхуван­ня, то можна дійти висновку, що тут також немає єдиної думки про те, чим вважати страхування: способом, формою, методом, регулято­ром сукупністю заходів, відносинами захисту тощо. Основополож­ник теорії страхування В. К. Райхер визначає страхування як систему відносин (форму організації цих відносин), які мають своєю метою захист майнового інтересу (страхового інтересу) фізичних та юридич­них осіб у разі настання визначених події (страхових випадків) шля­хом здійснення страхових виплат за рахунок страхових фондів гро­шового характеру, які формуються шляхом сплати страхових премій (внесків).

Водночас В. М. Юрах, з точки зору фінансового права, визначає страхування як сукупність фінансово-правових норм, які регулюють відносний із формування цільових, державних фондів грошових кош­тів, призначених для відшкодування збитків, завданих внаслідок реа­лізації певних страхових ризиків (природного, техногенного, соціаль­ного та іншого характеру), передбачених законом та (або) договором, шляхом розкладки суми збитків між учасниками формування цих фондів.

У навчальній літературі з господарського права та теорії страху­вання це поняття визначають частіше як професійну діяльність спе­ціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надання учасникам відносин у сфері господарювання (страхуваль­никам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтере­сів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Можливо, це пояснюється тим, що Господарський кодекс України ви­значає страхування, перш за все, як діяльність. Але, на наш погляд, це не зовсім правильно, оскільки таке визначення радше підходить для категорії «страхова діяльність», ніж «страхування».

Деякі автори беруть в основу визначення страхування те поняття, яке дається в Законі України «Про страхування». Так, Я. Ф. Радиш визначає страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захи­сту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що фор­муються шляхом сплати громадянами та юридичними особами стра­хових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Визначають страхування і як комплекс різноманітних видів стра­хування, які здійснюються на підставі чинного національного та між­народного законодавства, що включають відносини економічного та правового характеру та мають на меті забезпечити захист майнових інтересів суб'єктів господарювання у разі настання страхового випад­ку. І як систему економічних відносин, котрі включають сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і їх використання для відшкодування шкоди за різних неспри­ятливих обставин (ризиків), а також для надання допомоги громадя­нам у разі настання певних подій в їх житті.

Отже, науковці у сфері цивільного, господарського, фінансового та інших галузей права виводять власні теоретико-прикладні визна­чення терміна «страхування» відповідно до предмета правового регу­лювання їхніх правовідносин. У зв'язку з цим тлумачення страхування розкриває тільки їм (правовідносинам) притаманну правову сутність.

Але, на наш погляд, у правовому аспекті визначення страхування як сукупності правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, є найбільш правильніш. Саме таке поняття розкриває юридичну суть інституту страхування як пра­вового утворення.

Характерними рисами страхування, з точки зору юридичного за­безпечення, є:

- не постійний, а ймовірнісний характер відносин (неможливо заздалегідь передбачати ні час настання страхового випадку, ні роз­мір збитків);

- зворотиість коштів;

- чітко окреслений (замкнутий) характер перерозподільних від­носин;

- цільове використання створюваного фонду (втрачання страхових ресурсів здійснюється виключно в певних випадках).

З'ясовуючи види та форми страхування, необхідно відзначити, що є багато різних класифікацій, які мають досить складний і об'ємний характер. Пояснюється це тим, що в даний час існує чимало різнома­нітних видів страхування. Нашою метою є визначити місце медич­ного страхування у загальній системі страхування (що ми і зробимо у наступному підрозділі).

 


 

2. Медичне страхування в системі страхування: взаємозв'язок та характерні ознаки

За змістом ст. 4 Закону України «Про страхування», в теорії стра­хування визначають такі об'єкти і водночас види страхування: осо­бисте страхування - пов'язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи; майнове страхування - пов'язане з володінням, користуванням і роз­порядженням майном; страхування відповідальності - пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Тоді як майнове страхування спрямовано на компенсацію спри­чинених збитків, пов'язаних з втратою, недостачею, пошкодженням визначеного майна, особисте страхування сприяє необхідному забезпеченню людини при настанні різноманітних випадків, які ведуть до зниження його рівня життя, втрати працездатності, погіршення стану здоров'я, настання певного віку тощо. Об'єктом особи­стого страхування с страховий інтерес, який торкається життя, здо­ров'я, працездатності, пенсійного забезпечення.

У свою чергу, особисте страхування найчастіше поділяють на: страхування життя та страхування здоров'я або страхування життя та страхування від нещасних випадків. Страхування життя передбачає обов'язок страховика здійснити страхові виплати у випадку смерті застрахованого, а також за дожиття застрахованого до певного віку чи до закінчення строку дії договору страхування. Страхування здоров'я передбачає обов'язок страховика здійснити страхові виплати в обу­мовлених розмірах у разі заподіяння шкоди здоров'ю застрахованої особи внаслідок нещасного випадку або хвороби. Об'ємну класифікацію особистого страхування дає В. В. Шахов. Відповідно до неї особисте страхування поділяється:

- за обсягом ризику на: страхування на випадок дожиття до пев­ного віку або смерті; страхування на випадок інвалідності або недіє­здатності; страхування медичних витрат;

- за видом особистого страхування на: страхування життя: стра­хування від нещасних випадків;

- за кількістю осіб, зазначених у договорі, на: індивідуальне стра­хування; колективне страхування;

- за формою виплати страхового забезпечення на: страхування з одночасною виплатою страхової суми; страхування із виплатою стра­хової суми у формі ренти.

Певний інтерес становить класифікація видів страхування, що на­дається Т. М. Рассоловою. Це:

- за формою організації страхування може бути: державним, акціо­нерним, взаємним, кооперативним і, як особлива форма, виділяється медичне страхування;

-за видом ризику, від якого здійснюється страхування: страху­вання від вогню, стихійних лих, нещасних випадків, пожежі, хворо­би і т. ін.;

- з урахуванням видів страхових ризиків страхування поділяється на: страхування збитку (метою якого є відшкодування збитку, запо­діяного страховим випадком); страхування суми (метою якого є забез­печення застрахованого доходом);

залежно від характеру діяльності страховика страхування може бути комерційним і некомерційним (страхування у рамках товариства взаємного страхування).

Відповідно до Закону України «Про страхування» (ст. 5) і Госпо­дарського кодексу (ст. 352), існують дві форми страхування: обов'яз­кове, яке здійснюється на основі закону, і добровільне, яке здійсню­ється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Добровільне страхування здійснюється на основі вільного волеви­явлення сторін, його загальні умови та порядок визначаються прави­лами страхування, що встановлюються страховиком самостійно, але в рамках вимог законодавства. Таким чином, до особливостей доброві­льного страхування можна віднести:

- воно здійснюється на основі добровільності, тобто на основі свободи сторін;

- викликано особистою потребою страхувальника;

- умови добровільного страхування визначаються переважно угодою сторін;

- обмеження строком страхування;

- можливе тільки за своєчасної сплати внесків.

У рамках добровільного страхування договір виступає як вільне рішення сторін, тоді як для обов'язкового страхування необхідність укладення договору передбачається відповідним імперативним при­писом закону, здійснюється як би примушування до його укладення. Крім того, для певних видів обов'язкового страхування може взагалі не передбачатися процедура укладення договору, тобто допускається бездоговірне страхування.

До особливостей обов'язкового страхування необхідно віднести такі:

- є зв'язок обов'язкового страхування з державою;

- здійснюється через пряму вказівку закону;

- коло страхувальників та об'єкти страхування вказуються у від­повідному нормативному акті;

- умови обов'язкового страхування, об'єм страхової відповідаль­ності, страхове забезпечення визначаються законом;

- має примусовий характер;

обов'язкове страхування передбачає особливий захист інтересів особи, яка повинна бути застрахована.

Залежно від джерела фінансування обов'язкове страхування мож­на поділити на:

1. Страхування, яке здійснюється за рахунок власних коштів або коштів заінтересованих осіб.

2. Страхування, яке здійснюється за рахунок відповідного бюджету.

Крім того, у рамках обов'язкового страхування виділяється обо­в'язкове державне страхування, яке здійснюється з метою забезпе­ченим інтересів держави взагалі та інтересів громадян окремо. Держав­ним обов'язковим страхуванням є страхування, коли страхувальником с держана в особі своїх органів або державні унітарні підприємства і коли сплата страхових внесків здійснюється за рахунок коштів від­повідного бюджету.

Оскільки обов'язкове державне страхування є різновидом обов'яз­ковою страхування, то йому відповідно притаманні і всі риси остан­нього. Але можна виділити і низку специфічних рис, а саме:

- встановлюється з метою забезпечення соціально значущих інте­ресів людини та держави в цілому, які пов'язані з життям, здоров'ям, майном;

- може здійснюється в бездоговірній формі;

- в ролі страховиків можуть виступати суб'єкти, які не є страхо­вими організаціями;

- в ролі страхувальника можуть виступати як органи виконавчої влади, для яких страхування є управлінської функцією, так і спе­ціально створені органи.

У теорії страхування також виділяють такий вид страхування, як соціальне. Беручи до уваги тему нашого дослідження, вважаємо за доцільне зупинитися більш детально на даному виді страхування. Со­ціальне страхування є складовим елементом системи соціального за­безпечення, тобто системи правових, економічних га організаційних заходів, які спрямовані на компенсацію або мінімізацію наслідків зміни матеріального (соціального) становища людини внаслідок на­стання обставин, що визначаються державою соціально значущими, з метою вирівнювання соціального становища цієї людини порівняно з іншими членами суспільства.

Соціальне страхування, як правову категорію, на думку автора, можна визначати як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносин, з приводу соціального забезпечення людини при виникненні страхового випадку (соціально значущих обставин) за рахунок стра­хових грошових фондів.

На відміну від інших видів страхування, соціальне страхування має такі характерні ознаки:

1) поєднання інтересів суспільства і окремої людини (суспіль­ство заінтересовано в забезпеченні гідного, мінімально необхідного рівня життя кожного його члена, а окрема людина заінтересована в компенсації або мінімізації наслідків зміни матеріального (соціаль­ного) становища, які відбулися внаслідок настання страхового ви­падку);

2) джерелом фінансування соціального страхування є спеціальний позабюджетний фонд (фонд соціального страхування, фонд соціаль­ної підтримки тощо);

3) страхова виплата у рамках соціального страхування не обумов­лена розміром страхового внеску:

4) страхові ризики, від настання яких здійснюється соціальне стра­хування, мають соціально значущий характер, тобто мають велико­масштабні масові наслідки;

5) соціальне страхування охоплює тільки економічно активне населення, тобто населення, яке працює, у зв'язку з чим розмір стра­хових виплат має певну залежність від величини трудового внеску.

Соціальне страхування може здійснюватися як в обов'язковій, так і в добровільній формі. Критеріями розмежування добровільного со­ціального страхування від обов'язкового соціального є залежність виникнення страхування від волі особи, порядок встановлення прав і обов'язків суб'єктів страхування (шляхом укладення договорів про соціальне страхування) та ролі держави в його здійсненні.

Важливим, з позицій розуміння сутності страхування, є пошук ха­рактерних ознак у правовому регулюванні обов'язкового та добровіль­ного страхування. Аналіз доступної літератури, власні погляди автора дозволяють вказати, що добровільне соціальне страхування відріз­няється від обов'язкового соціального тим, що:

1. Обов'язкове соціальне страхування є частиною державної си­стеми соціального захисту населення, а добровільне віднесено до приватного сектора економіки.

2. Правила добровільного соціального страхування визначаються безпосередньо страховими організаціями або їх об'єднаннями, а пра­вила обов'язкового страхування встановлюються (санкціонуються) державою.

3. Обов'язкове соціальне страхування має, як правило, загальний характер, а добровільне - індивідуальний (або у рамах обмеженого коло осіб) характер.

4. Обов'язкове соціальне страхування здійснюється спеціально створеними, у встановленому законом порядку, некомерційними ор­ганізаціями за безпосередньою участю держави, а добровільне може здійснюватися як комерційними, так і некомерційними організаціями (товариствами взаємного страхування), у діяльності яких держава безпосередньої участі не бере.

5. Обов'язкове соціальне страхування має публічно-правовий ха­рактер, а добровільне соціальне страхування базується на нормах, передусім, цивільного законодавства.

Обов'язкове соціальне страхування вперше виникло в країнах Західної Європи внаслідок того, що, з одного боку, суспільство, яке все більш і більш розвивалося, вже не могло залишатися байдужим до соціальних та матеріальних проблем своїх членів, а, з іншого боку, воно не мало можливості забезпечити всіх, хто мав потребу, необ­хідним рівнем матеріальної допомоги (коштів міських бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування, благодійних коштів тощо вже не вистачало). Одним із перших видів соціального страхування, який набув закріплення у правових нормах, було соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві. Саме проблеми компенсації заподіяної на виробництві шкоди стали причиною пошуку нових видів соціального захисту і введення системи соціального страху­вання.

Простежимо історію виникнення даного виду страхування, яке стало першоджерелом появи всіх інших видів соціального страху­вання.

Індустріальний розвиток суспільства, нарощування старих і поява нових виробництв зумовили появу нових знарядь праці, які стали не лише потенційно, але і реально небезпечними для працівників. Такі обставини призводять до різкого зростання промислового травматиз­му, що, у свою чергу, спричинило масові заворушення робітників, які вимагали, щоб роботодавець відшкодовував заподіяну життю і здо­ров'ю працівника шкоду.

Втім, статистика того часу показала, що майже 40 відсотків всіх нещасних випадків на виробництві не були пов'язані ні з виною робо­тодавця, ні з виною працівника. Вони стали наслідком застосування у виробництві нових промислових технологій та знарядь праці, небез­печність використання яких ще не була виявлена. Ризик нещасного випадку на виробництві почали розглядати як природний і неминучий чинник, який характеризує конкретну професійну діяльність. Отже, була виявлена і набула суспільного значення проблема захисту робітника від професійного ризику.

Згідно з правовою доктриною того часу, відповідальність робото­давця за виробничу травму могла бути передбачена тільки за наяв­ності його волі. Крім того, існувала значна фактична нерівність між працівником і роботодавцем на соціальному, майновому, освітньому рівнях, в результаті чого довести вину роботодавця було дуже важко. Виникає необхідність покладання на роботодавця майнової відпові­дальності перед працівниками у разі отримання останніми виробничої травми за допомогою закону. Але у разі покладання всього тягара відповідальності на роботодавця можна було зіткнутися з проблемою його неплатоспроможності (наприклад, якщо сума виплати дуже значна, або виникає необхідність виплати декільком працівникам). Тоді і виникає необхідність побудови механізму захисту, що грунту­ється на єдиних інтересах суспільства тобто механізму колективної відповідальності обов'язкового соціального страхування.

Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві фак­тично є підвидом медико-соціального страхування, оскільки перед­бачає не тільки грошові виплати, а й виплати в натуральній формі - зокрема у формі медичних послуг.

Слід зауважити, що існують різні точки зору на правову природу медико-соціальної допомоги. Необхідно вказати на те, що допо­могою є лише та, яка безпосередньо фінансується з державного бюджету. Усі інші є виплатами із соціального страхування. Як аргу­мент доводиться те, що соціальна допомога за змістом відрізняється від соціального страхування. Так, для отримання виплат із соціаль­ного страхування єдиною умовою є те, щоб людина була застрахо­вана. Цим вона набуває право на отримання пенсії, допомоги по без­робіттю, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю тощо. Це право здебільшого набувається протягом трудової діяльності. Виплати із тотального страхування надаються незалежно від матеріального стану.

Інша річ соціальна допомога. Вона надається лише тим, хто опи­нився в нужді, бідності - за певними критеріями, на розсуд органів, які її надають. Вона охоплює окремі види забезпечення, що їх прак­тично неможливо здійснити за принципами соціального страхування, надається найменш захищеним категоріям населення, як правило, індивідуально.

За чинним українським законодавством, згідно зі ст. 4 Основ законо­давства України про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання, залежно від страхового випадку передбачаються такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

1) страхування;

2) у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

3) від нещасного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, які спричинили втрату працездатності;

4) на випадок безробіття:

5) медичне.

Отже, на основі вивчення поняття страхування і грунтуючись на аналізі наукових праць, пропонуємо таке визначення медичного стра­хування:

Страхування у сфері медичної діяльності (медичне страхування) - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб при отриманні медичної допомоги у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок страхових гро­шових фондів, які формуються зі страхових внесків.

Медичному страхуванню притаманні ті ж ознаки, що і іншим ви­дам страхування, а саме:

ризиковий характер даних правовідносин; мета правовідносин - задоволення можливої потреби; платність (незалежно від безпосереднього платника); терміновий характер відповідальності страховика; обмеженість відповідальності страховика.

Проте, медичне страхування має і свої особливості. По-перше, страховий ризик при медичному страхуванні пов'язаний з особою застрахованого, а не з його майном. По-друге, інший склад основних учасників страхових правовідносин (з'являється новий суб'єкт - ме­дична установа). По-третє, якщо в інших видах страхування у разі настання страхового випадку страхові виплати отримує безпосеред­ньо застрахований, то при медичному страхуванні кошти перерахо­вуються на рахунок лікувально-профілактичної установи, де застра­хованому надавалась медична допомога. По-четверте, якщо у тра­диційних видах страхування заключним етапом настання страхового випадку є виплата страхових коштів, то при медичному страхова­ні застрахованому (пацієнту) надається певний обсяг медичної до­помоги.

Страхова модель історично була не єдиною в контексті організації охорони здоров'я. З точки зору організаційно-правових та економіч­них особливостей медичної діяльності, тривалий час прийнято було виділяти такі моделі організації охорони здоров 'я:

а) національну;

б) державну;

в) приватну;

г) страхову.

Але у результаті численних політичних, економічних і соціальних перетворень, які відбуваються у всьому світі і в кожній країні, зокре­ма, зазначена класифікація почала мати умовний характер. Сьогодні практично немає країн, які використовували б тільки одну з цих моделей. У більшості країн має місце поєднання 2 - 3 різних форм з переважанням якоїсь однієї моделі.

Всі існуючі організаційно-правові моделі охорони здоров'я скла­лися в певних країнах під впливом історичних, політичних, со­ціальних, економічних, технічних і багатьох інших чинників та роз­різняються, перш за все, порядком фінансування системи, а саме:

1) переважно з податкових надходжень; 2) переважно з фондів со­ціального медичного страхування; 3) в яких діє змішана система фінансування.

Наприклад, європейська система охорони здоров'я фінансується здебільшого з декількох джерел, до яких належать: оподаткування, соціальне медичне страхування, приватне медичне страхування і пла­тежі готівкою з кишені користувача. Майже у всіх європейських кра­їнах домінантну роль відіграють оподаткування і соціальне медичне страхування, а приватне медичне страхування займає другорядне міс­це.

Національна модель організації охорони здоров'я характеризу­ється тим, що охорона здоров'я фінансується шляхом загального опо­даткування з подальшим державним розподілом зібраних коштів. Автором національної системи організації охорони здоров'я є лорд Беверідж, який запропонував її в 1942 р., і яка 1948 р. була прийнята у Великобританії. До країн, які мають національну модель організації охорони здоров'я, можна віднести: Великобританію, Грецію, Ірлан­дію, Португалію та ін.

Недоліки національної моделі організації охорони здоров'я перед­усім, є схильність до монополізму та безадресність фінансування, яка ставить кількість коштів, що виділяються на охорону здоров'я, в за­лежність від політичної ситуації в країні. Таким чином, фінансування шляхом загального оподаткування не може гарантувати стабільність надходження коштів та ефективність функціонування системи охоро­ни здоров'я.

Державна система охорони здоров'я запропонована на почат­ку 20-х років XX ст. відомим радянським організатором медицини М. О. Семашком і була покладена в основу охорони здоров'я СРСР, колишніх і сучасних соціалістичних країн. Характерним для цієї си­стеми також є фінансування за рахунок загального оподаткування з подальшим державним розподілом зібраних коштів. Проте, на відмі­ну від національної системи, для державної характерна домінуюча роль держави в організації діяльності галузі, надцентралізація управ­ління і повністю централізоване фінансування. Охорона здоров'я мас низький рівень пріоритетності серед інших галузей, оскільки нале­жить до невиробничої сфери. При цьому пацієнти і медичні праців­ники в такій системі мають мало прав, а громадськість не може впли­вати на процеси, які відбуваються в медичній галузі.

Приватним системам охорони здоров'я притаманна безпосе­редня оплата хворого за надану медичну послугу. У «чистому вигляді» така система охорони здоров'я зараз не існує, крім того, в більшості розвинутих країн прагнуть не допустити або істотно обмежити безпо­середню оплату медичної допомоги пацієнтами.

Практика фінансування охорони здоров’я шляхом соціального медичного страхування виникла в Німеччині у XIX ст. Первинне медичне страхування складалося без втручання держави. На хвилі індустріалізації створювались великі фірми, на яких працівники по­чинали самостійно об'єднуватися в професійні спілки. Медичні фон­ди, що їх організовували працівники фірм з мстою взаємодопомоги, часто підтримували й роботодавці, яким було вигідно, щоб їх праців­ники мали доступ до якісної медичної допомоги.

За правління канцлера Бісмарка медичні фонди були перетворені у величезну і стійку систему медичного страхування. З часом були створені територіальні фонди, які забезпечували медичне страхуван­ня для тих, хто не мав можливості отримати страхування через посе­редництво крупних офіційних наймачів. З тих пір системи організації охорони здоров'я, які засновані на принципах страхуван­ня, мають назву «бісмаркськими» системами, за іменем канцлера Отто фон Бісмарка. До країн з бісмаркською системою організації охорони здоров'я можна віднести: Австрію, Бельгію, Францію, Німеччину, Ні­дерланди, Росію та ін.

Істотними відмінностями системи медичного страхування як ор­ганізаційно-правової основи функціонування охорони здоров'я, що відрізняють її від інших систем, є:

- цілеспрямованість та адресність страхового внеску, який може бути використаний тільки в чисто медичних цілях;

- можливість здійснення контролю страхувальником і застрахо­ваним за використанням страхових коштів;

- можливість вибору застрахованим лікаря і лікувально-профілактичної установи;

- обмеженість ролі уряду, який при обов'язковому медичному страхуванні вирішує лише певне коло завдань (визначає перелік ос­новних видів допомоги, що надаються в рамках системи, визначає групи застрахованих і величину страхового внеску, встановлює пра­вила взаємодії всіх сторін і т. ін.), а при добровільному страхуванні бере участь тільки в частині регламентації діяльності страхових орга­нізацій.

Страхова система охорони здоров'я в даний час поділяється на: обов'язкове і добровільне (приватне) медичне страхування. Перше припускає обов'язкову сплату внеску для всіх з різними модифікація­ми (платить працівник або роботодавець, або ж вони платять спільно у певних пропорціях), де страховий поліс є гарантом отримання будь-якої допомоги, крім особливих випадків. Така система заснована на чітко вираженій суспільній солідарності. У другому ж випадку, людина безпосередньо застраховує себе на випадок виникнення необхідності в отриманні тієї або іншої медичної допомоги.

Більшість розвинутих країн світу мають моделі організації охоро­ни здоров'я, які фінансуються переважно з податкових надходжень або з фондів соціального медичного страхування. Стосовно кінцевого споживача пацієнтів, шодо обсягу отримуваних послуг, кількості пільг і гарантії, дані моделі багато в чому схожі. Проте, є і суттєві від­мінності. До основних з них можна віднести:

1. Окремі структури збору коштів і управління фондами обов'яз­кового медичного страхування є більш прозорими.

2. Факт залежності доступу до лікування від внесків дає хворому статус покупця (відповідно виявляється тенденція до більш точного визначення пільг і допомоги, на які платники отримують право).

3. Прибуток фонду обов'язкового медичного страхування визна­чається внесками, а не політичними перевагами (тобто, його діяль­ність менш політизується).

4. Виділення окремого фонду фінансування охорони здоров'я до­дає громадянам упевненості в тому, що додаткові кошти не будуть спрямовуватись на фінансування інших урядових програм.

Тоді, як у бюджетному процесі діє принцип єдності каси - всі кошти перемішуються в бюджеті і недостача коштів, що надійшли з одного джерела бюджету, покривається коштами, що надійшли з інших джерел, у страхуванні, навпаки, єдине джерело страхового фон­ду - страхові внески, і сам страховий фонд відокремлений від інших коштів.

 

Висновок

Отже, медичне страхування – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу захисту майнових інтересів фізичних осіб при отриманні медичної допомоги у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок страхових грошових фондів, які формуються із страхових внесків.

Враховуючи особливості нашої країни, систему цінностей і пе­реконань громадян нашого суспільства, саме страхова медицина, вважаємо, здатна суттєво покращити стан справ у вітчизняній охо­роні здоров'я і забезпечити реалізацію головної мети участі держави в медичній галузі - збереження, покращення здоров'я населення та сприяння реалізації пацієнтами своїх прав, свобод та законних інте­ресів.

Отже, варто зауважити: попереднє теоретико-правове обгрунтування проблематики медичного страхування в загальній системі стра­хування є необхідним. Це дасть змогу більш предметно та якісно здійснювати подальші наукові пошуки шляхів удосконалення адміністративно-правового забезпечення обов'язкового медичного стра­хування в Україні.


 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.