Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Міжнародні механізми захисту соціальних прав. Питання ефективності





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

УКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

КАФЕДРА ПОРІВНЯЛЬНОГО І ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

Федорова Алла Леонідівна

ЗАХИСТ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ В РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Наукова доповідь

Київ – 2013

Доповідач:

Федорова Алла Леонідівна, к.ю.н., доцент кафедри порівняльного і європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Електр.адреса: alla.fedorova@gmail.com

 

 

Міжнародно-правові читання відбудуться22 січня 2014року о 13.00 у залі вченої ради Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, 3 поверх

 

Реєстрація починається о ______.

 

Повідомлення про участь надсилати за електронною адресою:

 

Kafedramp@ukr.net

 

 

ЗАХИСТ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ В РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Вступ

Проблеми захисту соціальних прав людини набувають все більшого значення та сприяють реформуванню міжнародних механізмів їх захисту, частковому включенню соціальних прав до сфери дії міжнародних механізмів, які прямо не передбачають захист соціальних прав. У доповіді досліджується тенденція поступового розширення сфери дії найефективнішого на сьогодні механізму захисту прав людини, створеного в рамках Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на цілу низку соціальних прав, які текстуально у Конвенції та протоколах до неї не закріплено.

Практика Європейського суду з прав людини як в цілому, так і стосовно захисту соціальних прав, здійснює вплив на реформування та розвиток національного законодавства держав-учасниць. Тому, значна увага приділяється аналізу рішень Суду, які винесено проти України з соціальних питань, зокрема, з питань соціального забезпечення, права на медичну допомогу, заборони дискримінації у соціальній сфері тощо.

Важливе значення соціальної практики Європейського суду для України обумовлюється не тільки обов′язковим характером його рішень, але й визнанням практики Суду в якості джерела права в Україні Законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», що відкриває широкі можливості для їх застосування на національному рівні, підкреслюючи актуальність зазначеної теми для досліджень та наукових дискусій.

 

Міжнародні механізми захисту соціальних прав. Питання ефективності

Тривалий час соціальні та економічні права, як права другого покоління знаходилися в тіні громадянських та політичних прав через відсутність їх точного визначення, юридичної класифікації, абстрактність та загальність формулювань, незакріплення у конституціях, а також поширення поглядів щодо неможливості встановлення на міжнародному рівні безпосередніх зобов’язань для держав щодо їх забезпечення. Неспроможність розробити єдиний Міжнародний пакт про права людини, який містив би всі права, закріплені у Загальній декларації прав людини, та прийняття у 1966 році окремого договору про економічні, соціальні та культурні права з відверто слабким неефективним контрольним механізмом у порівняні з механізмом Пакту про громадянські та політичні права, застосування аналогічного підходу в рамках міжнародних регіональних організацій підтверджувало різне ставлення більшості держав до прав першого та другого поколінь[1].

Розуміння значення та ролі соціальних прав змінилося в останні десятиріччя минулого століття, держави все більше уваги почали приділяти забезпеченню цієї групи прав та соціальній політиці в цілому. На початку ХХІ століття більшість демократичних держав Європи та світу, проголосивши себе правовими державами або державами, які встали на цей шлях розвитку, визнають та закріплюють необхідність розбудови і держави соціальної. Так, у статті 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Польща, згідно Конституції, є правовою демократичною державою, що реалізує принципи соціальної справедливості[2]. Проголошення держави соціальною закріплено у Конституції Російської Федерації, політика якої, відповідно до ст.7 спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини[3]. У процесі прямування до соціальної держави особливого значення набуває саме питання гарантування та забезпечення соціальних та економічних прав людини, широкий перелік яких закріплено і в українській Конституції.

Соціальні права та механізми їх захисту отримують все більшого розвитку як на національному, так і міжнародному універсальному та регіональному рівнях.

Нові погляди на фундаментальність соціальних прав проявилися у розробці та прийнятті у 2008 році Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Протоколом вперше на універсальному рівні було передбачено процедуру розгляду індивідуальних, колективних та міждержавних скарг на порушення прав, закріплених у Пакті. Враховуючи, що 161 держава є учасницею зазначеного Пакту, довгоочікуваний Протокол має надати новий позитивний поштовх функціонуванню контрольного механізму та може виявитися ефективним інструментом боротьби з порушенням основних соціальних прав людини. На думку українського правозахисника М. Щербатюка Протокол сприятиме розвитку внутрішньої судової практики з питань, що стосуються захисту економічних, соціальних і культурних прав людини, накопиченню міжнародного досвіду у зазначеній сфері[4]. Аналогічну точку зору висловлювали й українські урядовці, стверджуючи, що Протокол не тільки сприятиме накопиченню міжнародного досвіду у цій сфері, але й слугуватиме активізації співробітництва між державами-учасницями - як на двосторонньому рівні, так і безпосередньо з Комітетом ООН з економічних, соціальних і культурних прав та є, взагалі, гідною відповіддю на нові виклики і загрози правам і свободам громадян[5].

Погоджуючись з вищенаведеним, слід визнати, що це є перспективою не найближчого майбутнього. Усвідомлення важливості посилення універсального моніторингового механізму досі не відобразилося у кількості ратифікаційних грамот. Так, станом на 10 січня 2014 року Факультативний протокол ратифікували 11 держав: Аргентина, Болівія, Боснія та Герцеговина, Еквадор, Ель Сальвадор, Монголія, Чорногорія, Іспанія, Португалія, Словаччина та Уругвай. Ще 45 держав підписали документ[6]. У 2009 році Протокол підписала Україна, представники якої проголошували, що приєднання нашої держави до зазначеного документу засвідчує незмінність прагнення України до повної реалізації і гарантії прав та свобод людини, у тому числі економічних, соціальних і культурних. Втім, питання ратифікації Протоколу впродовж більше 4 років не розглядалося. Таким чином, держави на міжнародному універсальному рівні підтверджують своє розуміння прав людини як єдиного комплексу громадянських, політичних, соціально-економічних та інших прав, як прав неподільних та взаємозалежних, що відображається у міжнародних документах. Разом з тим, усвідомлюючи складність виконання зобов′язань, які можуть випливати для держав, останні не поспішають зв′язувати себе ними, залишаючи тільки малоефективну процедуру розгляду доповідей держав.

Поряд з універсальними механізмами захисту прав людини ефективно функціонують регіональні механізми. На європейському континенті найбільшу увагу захисту прав людини приділяє Рада Європи, яка з моменту свого заснування сприяє «досягненню більшого єднання між державами-членами… та їх соціальному прогресу»[7] та в рамках якої було створено дієву систему захисту прав людини.

Радою Європи для захисту соціально-економічних прав людини було прийнято окремі договори: Європейська соціальна хартія 1961 р., та переглянута Хартія 1996 р., Європейський кодекс соціального забезпечення 1964 р., переглянутий Кодекс 1990 р., Європейська конвенція про соціальну та медичну допомогу 1953 р., Європейська конвенція про соціальне забезпечення 1972 р., Європейська конвенція про соціальний захист фермерів 1974 р., Європейська конвенція про правовий статус працівників-мігрантів 1977 р. тощо.

Однак, більшість соціальних стандартів Ради Європи залишаються для багатьох держав – членів ідеалами, орієнтирами, напрямами розвитку їх соціальної політики, що підтверджується небажанням держав ратифіковувати відповідні договори. Так, Україна є учасницею тільки Європейської конвенції про статус працівників-мігрантів та Європейської соціальної хартії переглянутої. Причому, Україна не взяла на себе зобов’язання стосовно деяких статей Хартії, в тому числі ст. 12 та 13, які закріплюють право на соціальне забезпечення та медичну і соціальну допомогу, незважаючи на проголошення зазначених прав у Конституції держави. Вказані статті не ратифікували повністю або частково також Албанія, Азербайджан, Болгарія, Боснія та Герцеговина, Литва, Грузія, Молдова, Росія та інші[8]. Держави не визнають і багато інших основних соціальних прав людини, орієнтуючись на національне законодавство і практику. Зокрема, Вірменія не ратифікувала положення про право на охорону здоров’я, право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист; Австрія – про право людей похилого віку на соціальний захист тощо.

В цілому, якщо більшість держав Ради Європи все ж такі ратифікували в тому чи іншому обсязі Європейську соціальну хартію або переглянуту Хартію, то ситуація з іншими договорами є набагато складнішою. Європейський кодекс соціального забе6зпечення не ратифікувала половина держав-членів, а переглянутий кодекс 1990 р. поки що не має перспектив набути чинності у найближчому майбутньому, його ратифікували тільки Нідерланди у 2009 р.[9]

Серед зазначених «соціальних» договорів найбільш ефективний контрольний механізм запроваджено в рамках основного документу Ради Європи у сфері захисту соціальних прав - Європейської соціальної хартії. Окрім традиційної процедури розгляду доповідей держав, Протоколом 1995 року було передбачено розгляд колективних скарг. Прийняття нового Протоколу та набуття ним чинності у 1998 році відображало вжиття рішучих заходів для поліпшення забезпечення ефективного здійснення соціальних прав, гарантованих Хартією[10]. Відповідно до статті 1 Протоколу суб′єктами колективних скарг можуть бути міжнародні організації роботодавців і профспілок, інші міжнародні неурядові організації, що мають консультативний статус при Раді Європи і які включені у список, складений з цією метою Урядовим комітетом, національні організації роботодавців і профспілок, що знаходяться під юрисдикцією держави, проти якої подається скарга. За результатами розгляду скарг Комітетом з соціальних прав Комітет міністрів приймає відповідні резолюції.

Отже, у кінці минулого століття Раді Європи вдалося створити достатньо дієву процедуру з метою підвищення ефективності контрольного механізму за виконанням державами взятих зобов′язань за Хартією. Однак, держави-учасниці Європейської соціальної хартії 1961 року та Хартії переглянутої 1996 року не висловлюють широку підтримку новій процедурі. Сьогодні тільки 15 держав Ради Європи зв′язали себе зобов′язаннями за цим Протоколом, ще декілька – підписали[11]. Україна, на жаль, не висловила намірів підписати цей Протокол, що може свідчити не тільки про небажання брати на себе відповідні зобов′язання, але й про реальну неспроможність гарантувати забезпечення тих прав Хартії, зобов′язання за якими Україна визнала ще у 2007 році[12].

У багатьох випадках держави врешті решт вдаються до внесення змін до національного законодавства та практики з метою виконання наданих Комітетом міністрів рекомендацій, втім, тривалість відповідних змін, можливість вибіркової ратифікації положень Хартії, невизнання процедури колективних скарг, відсутність обов′язкової сили рекомендацій, наданих державам знижують ефективність контрольного механізму та змушують до пошуків інших шляхів захисту соціальних прав в рамках системи захисту прав людини Ради Європи.

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.