Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

До статті 154-1



Запропонована редакція статті 154-1 КПК України, на нашу думку, потребує удосконалення з огляду на таке.

1) Обмеження застави лише коштами в національній валюті є невиправданим, оскільки це утруднюватиме пошук коштів, необхідних для внесення застави.

Крім того, не завжди у потенційного заставодавця може знайтись значна вільна грошова сума. А знаходження такої суми у визначений даною статтею строк (5 днів) може виявитись для більшості громадян достатньо складним завданням.

2) Суми грошових коштів (17 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 289 тисяч гривень), які мають бути внесені у якості застави, на нашу думку, також є надмірними. Слід пам’ятати, що застава має бути запобіжним заходом, який застосовується для будь-яких злочинів, а не лише для випадків вчинення масштабних економічних злочинів. Внести вказану суму, що у 107 разів перевищує розмір середньої місячної зарплати, протягом п’яти днів з дати обрання вказаного запобіжного заходу можуть лише особи, які відносяться до числа найбагатших в Україні. Натомість, до осіб, які у разі фінансової неспроможності не зможуть внести вказані суми як заставу, буде масово застосовуватись такий запобіжний захід, як взяття під варту.

3) Визначення конкретних меж грошових сум, що можуть бути внесені у якості застави, на наш погляд, спотворює мету і суть обрання вказаного запобіжного заходу. Застава має бути економічним чинником стримування осіб від неналежної поведінки з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Однак, цей чинник має враховуватись у кожному конкретному випадку окремо, залежно не лише від тяжкості злочину, але і майнового та сімейного стану порушника.

Загалом, практичне застосування запропонованої редакції статті 154-1 КПК України може призвести до того, що значне коло осіб буде неспроможним сплатити визначену суму грошових коштів у якості застави. У свою чергу, для деяких заможних осіб, навпаки, вказані суми можуть виявитись досить незначними і не будуть відігравати роль економічного чинника стримування від неналежної поведінки.

4) Сумнівною є також доцільність запровадження застави для осіб, які вчинили тяжкі, а тим більше, особливо тяжкі злочини. Вважаємо, що застава не зможе змусити утриматись від неналежної поведінки і намагання уникнути слідства і суду осіб, яким загрожує покарання у вигляді позбавлення волі від десяти років до довічного ув’язнення.

5) У запропонованій статті залишається вимога встановлення застави "не менше розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами". Однак, може виникнути ситуація, коли цивільного позову, а також певних обґрунтувань таких майбутніх позовних вимог ще немає, а слідчий чи прокурор повинні врахувати цю вимогу Закону.

6) Слід також звернути увагу на чинну редакцію статті 154-1 в частині покладення обов’язків на заставодавця у разі відмови від зобов’язань щодо застави, доставити підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу дізнання, досудового слідства, прокурора або суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Адже застоводавцем може бути особа, яка фізично неспроможна буде самостійно забезпечити явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органів дізнання, слідства або суду. Крім того, незрозуміло, яким чином має виконуватись зазначена вимога у випадку, коли заставодавцем буде юридична особа.

Головним обов'язком, що випливає із суті застави як запобіжного заходу, є те, що заставодавець несе лише майнову відповідальність за дії особи, за яку внесено заставу (див. пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду № 6 від 26 березня 1999 року). Тому покладення на заставодавця обов’язків щодо примусового приводу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органів дізнання, слідства або суду, що мають виконувати правоохоронні органи, вважаємо недоліком чинної редакції цієї статті.

З огляду на зазначене, вважаємо за необхідне, передбачити механізм примусового забезпечення явки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу дізнання, досудового слідства, прокурора або суду у разі відмови застоводавця від своїх майнових обов'язків.

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.