Поняття типу культури, культурної парадигми, культурної епохи

Типологізація культури – складна теоретична (дослідна) задача, розв’язання якої залежить від прийнятої методологічної позиції. Як правило, у побудові історичної або регіональної типології культури головним є виділення спільного для різноманітних локальних (в часі та просторі) культур підгрунтя, визначення якого і дозволяє відносити їх до одного типу.

Тип культури – культурологічна категорія, що фіксує найбільш загальні та найбільш суттєві ознаки різноманітних культур. Можна визначити тип культури як цілісність (систему) культурних явищ, в якій певним чином реалізовані “головні” – загальні для деяких культур – світоглядні принципи; тип культури – тип ментальності, що водночас є і логікою мислення, і засобом символізації буття й затвердження сенсів, в яких людина визначає своє відношення до світу та до себе самого. В різних культурах з'являються різні сенси, але принципи побудови “світу сенсів та цінностей” однакові, – однакова логіка культуротворчого процесу, – все це може служити підставою віднесення культур до одного типу. Системи культуротворчості визначають типологічні характеристики культури; при всій несхожості, наприклад, культури античної й культури християнської, традиційної культури Китаю та культури постмодернізму, системність культуротворчості забезпечується взаємодією трьох різноякісних типів культурних форм: остенсивних (прикладів та зразків діяльності), імперативних (заборон, законів, інструкцій, норм та т.п.) та аксіологічних (цінностей, ідеалів, принципів).

По-перше, ступінь “відбивання” в ієрархії типів культурних форм (остенсивних, імперативних та аксіологічних) історичної логіки їхнього формування, по-друге, змістовна послідовність між досвідом, зафіксованим в усіх типах форм, та, по-третє, ціннісна синхронізація стихійного та цілеспрямованого потоку культурної трансляції досягнень досвіду, - можна розглядати як підстави системності культуротворчості. Причому, по відношенню одна до одної, ці підстави є відносно самостійними, автономними, але у соціальному бутті вони взаємопов’язані та доповнюють одна одну.

Кожна культуротворча система має власну структуру, власну ієрархію типів культурних форм, обумовлену конкретно-історичним “поєднанням” цих трьох підстав. Культурна парадигма – сукупність ціннісних уявлень (орієнтацій, ідеалів) та відповідних зразків поведінки, це еталонний зразок, основна модель світосприйняття, орієнтуючись на яку, люди усвідомлюють себе, суспільство, світ. Від культурних сенсів, що наповнюють аксіологічний “поверх” культуротворчості, від того, як ці сенси виконують функцію ціннісної синхронізації усіх наявних у суспільстві засобів зберігання та трансляції досягнень, залежить і якісна визначеність тієї чи іншої культурної епохи.

Культурна епоха – “час та місце роботи” певної культурної парадигми.

Поиск по сайту: