Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Офіційні документи раннього середньовіччя



Питання ДО ТЕМИ

1. Виникнення та розвиток офіційної документації.

Статус юридичного документа в уяві сучасників. Юридична практика і утвердження статусу офіційного документа.

Традиції оформлення юридичних актів: вимоги, правила, кодифікація вимог.

Проблема фальшування офіційних документів (історична ретроспектива).

Судова й архівна практика: вплив на вирішення проблем організації роботи з юридичними актами, їх упорядкування і зберігання.

Генеза наукових знань про правовий документ. Напрями початкової диференціації знань про юридичний документ.

Сфери наукових знань про документ: правознавство, історичні науки. Методики, тенденції і напрями вивчення юридичних актів.

Центри вивчення і наукової презентації юридичної документації.

Вклад українських документознавців у вивчення офіційних документів.

 

 

Питання 1. Виникнення та розвиток офіційної документації/правових актів.

Генеза офіційних документів. ІV-ІІІ тисячоліття до нашої ери – початок документальної форми фіксації інформації у державах Стародавнього Сходу Шумері, Аккаді, Вавілоні, Ассирії. Мета створення – реалізація управлінських функцій державних утворень.

Тип документа за формою та матеріальною основою – глиняна табличка – tuppum (“документ”, “письмо”, “текст”, “напис” – полісемія змісту)

У державах Межиріччя: документ=письмова угода=документ, засвідчений печаткою=управлінський=юридичний

n Див.: РИФТИН А.П. Старо-вавилонские документы в собраниях СССР.- М.-Л. 1937

***купча

***документ про призначення спадкоємця

***документ про відсоткову позику;

*** документ про безвідсоткову позику

***документ про розділ спадщини

***угода

***документ про оренду житла;

***документ про усиновлення

Засвідчувальні елементи публічних і приватних правових актів

***відбиток печатки (знак засвідчення інформації + елемент титулатури чиновника на публічноправових актах)

*** інститут свідків оформлювання документів (вавілонський закон 2000 р. до н. е. – про укладання угод і регламентування ходу і оформлення угоди – “зафіксована і підписана угода сторонами і свідками”)

У середньовіччя до засвідчувальних елементів відносилися: МОНОГРАМА(характерна візантійським і латинським актам) − малюнок більш-менш правильної геометричної форми, який з’єднував кілька букв, що означали слово, або кілька слів.

За пізніх Меровингів, Каролінгах МОНОГРАМА грала роль ПІДПИСУ королівського імені (signum).

Монограма могла замінити підпис і формулу «manu propria» («власною рукою») в актах германських імператорів Генріха III, Генріха IV и Генріха V.

До зображувальних засвідчувальних елементів в латинських актах головним чином раннього середньовіччя відносився т.зв. РЮШ (букв. Вулик, рій пчіл).

 

Іншим засвідчувальним елементом бувПАРАФ (le paraphe) − вичурний орнаментальний малюнок, накреслений єдиним розчерком пера і супроводжував підпис, який він скріпляв і убезпечував від підробки.

 

Були також ВЛАСНОРУЧНІ ЗНАКИ (le seing manuel, signum manuale, Signum manus consuetum), які прикладалися публічним нотарієм чи професійним писарем для ПІДТВЕРДЖЕННЯ написаного ним документа. Кожний нотарій завжди користувався одним і тим же знаком.

В Італії з 16 ст. рукописний знак став замінятися штемпелем.

В Англії sign manual з кінця 14 ст. був королевським підтверджувальним знаком, як правило, автографом, який складався з літери R (rех, roi – король) у супроводі ініціалу королівського імені до чи після R.

Засвідчення подібно парафам або особовим знакам дяків можна віднайти на руських князівських актах 15 ст.

 

Ще один зображувальний знак − хрест (signum crucis), що використовувався в якості автографа людьми, які не вміли писати.

 

До числа зображувальних елеменнтів акту відносилася РОТА rota − колесо, диск − колоподібна фігура, яку малювали внизу акта для надання йому урочистості та ЮРИДИЧНОЇ СИЛИ.

 

РОТА використовувалася в папській канцелярії, в церковних канцеляріях, канцеляріях окремих королівств. Папська РОТА з’явилася при Папі Римському Левові ІХ (1049−1054).

 

Знак «КОММА» (comma) − зображення, схоже на кому великих розмірів. КОММА використовувалася для надання документу урочистості.

У Візантії був звичай засвідчувати привілеї та адміністративні документи менологієм (mеnologemma)− вказівка місяця та індікта.

ТАМГАродовий або особистий знак у кочових народів Євразійського степу, а також народів і культур Кавказу та Східної Європи, які знаходилися під їхнім впливом.

 

Засвідчення ПЕЧАТКАМИ..

 


Підготовка фахівців для роботи з документами

Укладання документів потребувало знань і певних навичок. Постало питання підготовки професійних писарів. Для держав Стародавнього Сходу невластиве було виокремлення особливого штату фахівців, які вміли укладати документи.

У Давньому Єгипті існували “палати письма” (своєрідні канцелярії), школи письма, де вчили складати документи. Майбутні писарі студіювали граматику, математику, географію, історію, право.

Документи свідчать, що в епоху античності серед посадових осіб були писарі і секретарі (grammateis) з повноваженнями укладати документи. Поширена практика в античну епоху − писарі оприлюднювали зміст АКТА перед народними зборами.

 

В Римську епоху виняткового статусу набуває канцелярія як структурна одиниця адміністративної установи, визначаються функції, повноваження і вимоги до персонального складу канцелярій. В канцеляріях формуються правила оформлення документів, вимоги до роботи з документами.

Зародження нотаріату (notarius — писар, секретар) як правового інституту – поява категорії осіб, які уповноважувалися для вчинення нотаріальних дій (засвідчення вірності копій документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу).

 

Згодом виник ще окремий клас вільних людей — табеліонів, які, не перебуваючи на державній службі, займалися у вигляді вільного промислу складанням юридичних актів і судових документів та отримували за це винагороду, передбачену законом.

 

Юриспруденція вийшла з-під сфери відання понтифіків. Юристам відтоді належало складати документи (фіксувати процедури слухання справи у суді, укладати варіанти рішення).

 

В епоху середньовіччя відбулися якісні зміни у підготовці кліриків і нотаріїв. Зростання обсягів документів новостворених установ передбачало збільшення чисельності працівників канцелярій. До ХІV ст. їх називали “кліриками”, оскільки грамотні люди в основному належали до духовного стану. Згодом термін “клірики” поступається “нотарію”. Термін “нотарій” закріпився за писарями будь-якої канцелярії.

 

Референдарій− офіційна особа, яка робила доповідь королівських документів в канцеляріях, щоб вирішити, які з них мали бути підписані і скріплені печаткою.

Референдар (доповідач) в Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському − посадова особа, яка займалася прийомом скарг від приватних осіб і передачею їх змісту канцлеру, який, у свою чергу, доводив їх до відома короля і великого князя. Після того, як монарх розглядав прохання чи скаргу, референдар повідомляв про його рішення зацікавленій стороні.

 

Утвердився статус канцлера, формувався інститут його помічників (секретарів). З другої половини VІІІ ст. в епоху Каролінгів ім’я великий референдарій часто замінюється в дипломах на КАНЦЛЕРА. Вони також називалися archichanceliers, grands chanceliers, souverains chanceliers, ou archinotaires

Секретарі укладали офіційні документи від імені монарха. Належність секретарів до рангу особливих управлінців викликало появу титулу “державний секретар” (за згодою монархів успадковувався, з’являлися династії очільників канцелярій).

 

 

Кількісні зрушення в штаті канцелярій вимагали якісних змін у підготовці нотаріїв. Освітні послуги надавали університети (1088 − Болонський, 1170 − Оксфордський, 1200 − Сорбонна, 1209 − Кембріджський, 1364 − Ягеллонський). Факультети мистецт навчали письму, згідно з програмою dictamen prosaicum (мистецтво написання офіціних документів) − підготувати слухачів до роботи з укладання актів ділового і судового характеру, службові листи. Вивчалися формули документів зі студіюванням юридичної практики.

Номенклатура дисциплін для підготовки писарів незмінна − мови, література, історія, юриспруденція, математика.

 

ОРДОНАНС (Кабош’єнський) 1413 р. КОРОЛЯ CHARLES VI le Bien Aimé (Обожнений) (le Fol (Божевільний)) про адміністративні і судові реформи, де йдеться про Професійні вимоги до секретарів і нотаріусів

“ в минулі часи ми створили безмір малодосвідчених в офорлюванні паперів і малопридатних для цього секретарів та нотаріусів... то зробили багато клопоту... Ми наказали й наказуємо, що відтепер ніхто не буде допущений на посаду нашого секретаря, якщо по-перше, він не склав іспит перед нашим канцлером або ж його уповноваженим і не був за результатами цього іспиту визнаний здатним оформлювати документи латиною та французькою мовою, а ще він повинен мати гарні манери, бути чесних життєвих правил, лояльною людиною з бездоганною репутацією”

 

Офіційні документи раннього середньовіччя

Розвиток ранніх середньовічних держав вплинув на специфіку офіційних документів. Письмової фіксації інформації потребували: оформлення звичаєвого права, закріплення прав на приватну власність, обгрунтування державності.

Збереглися в численних редакціях закони, правди (судебники) − “LEX”, “PACTUS”, “EDICTUS”.

 

Походження офіційних документів − королівська канцелярія, церковні установи, приватні акти.

Поява нових видів документів

**В меровінгську епоху АКТИ носили назви DECRETUM, EDICTUM (наказ, “предписание”), PRAECEPTIO (настанова, вказівка, наказ)

У другій половині ХІІ ст. у Франції з’явилисяОРДОНАНСИ(ordonnance − наказ) − королівські накази (Франції, Англії), які мали силу законів (в Англії без обов’язкового затвердження органами станового представництва). У ХV ст. встановлена практика, за якою ОРДОНАНСИ набирали силу закону після реєстрації їх парламентом.

 

**Форми законодавчих і адміністративних АКТІВ каролінгських королів − КАПІТУЛЯРІЇ, в яких розглядалися питання державного управління, світські, церковні, військові справи, питання процесуального права. За змістом картулярії ділилися на церковні (ecclesiastica), світські (mundana) та змішані (mixta).

У канцелярії Charlemagne, Carolus Magnus, ou Charles Ier dit “le Grand” розрізняли такі види картуляріїв

Capitularia legibus addenda − доповнення до ПРАВД (до певної, чи до всіх діючих)

Capitularia per se scribenda − укази короля

Capitularia missorum − інструкції послам государя

**ВАРВАРСЬКІ ПРАВДИ — записи звичаєвого права варварських племен

 

Capitulaire De Villis Карла Великого (інструкція Карла Великого з управління королівськими маєтностями)

 

1. Желаем, чтобы поместья наши, коим мы определили обслуживать наши собственные нужды, всецело служили нам, а не другим людям.

41. Чтобы постройки в наших дворах и ограды, их окружающие, хорошо охранялись, и чтобы каждый хлев, кухня, хлебопекарня, давильня обставлялись со тщанием, дабы служащие наши могли отправлять там свои обязанности прилично и с большой опрятностью.

59. Каждый управляющий, когда будет служить, ежедневно должен поставлять по 3 фунта воску и по 8 секстариев** мыла; кроме того, к празднику святого Андрея, где бы мы с нашими людьми не находились, обязан поставить 8 фунтов воску; то же и в середине четыредесятницы.

** Секстарій = 1/16 модія. Модій — міра рідких и сипучих тіл; модій = 52 и 1/5 літра.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.