Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Духовне начало японського ландшафтного саду





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Садове мистецтво разом із буддизмом прийшло до Японії з Індії через Корею та Китай у VІ ст. Японський сад сформувався у руслі пейзажного стильового напрямку. Цьому сприяла природа Японії з її м’яким кліматом, багатою флорою та різноманітністю пейзажів (скелясті гори, озера, річки, струмки, водоспади, піщані обмілини, лісисті пагорби тощо). Любов японців до природи знайшла своє вираження в прагнення сконцентрувати все це розмаїття на незначній площі саду. Пейзаж, створений у такому саду, далекий від природного, але саме образ природи покладено в його основу. Головна функція японського саду – споглядання й оцінка краси пейзажів із певних місць огляду – терас, вікон будинку, виглядових точок прогулянкового маршруту.

Японський сад розвивався разом із культурою свого часу, підкоряючись релігійним концепціям буддизму та синтоїзму. У його розвитку виділяють такі періоди:

1. VІ – VІІІ ст. – період Нара, що характеризується впливом китайської культури. При палацах створюються перші сади за типом китайських, із загальною конструктивною схемою – гори і вода; з’являється смислова символіка (сосна – довголіття, бамбук – стійкість тощо). Це період синтезу японських просторових концепцій і китайських садових композицій.

2. ІХ – ХІІ ст. – Хеянський період, що характеризується витонченістю культурного життя, розвитком мистецтва. Сад набуває вишуканих форм і використовується як для розваг і придворних свят, так і для споглядання, роздуму та відпочинку. Сад отримує типологічну планувальну схему, його основу складають озеро та острів. Отже, садове мистецтво формується як специфічний жанр зі своїми формальними ознаками і канонами.

3. ХІІІ – п. ХVІ ст. – період Каракура, що характеризується приходом до влади військового дворянства і поширенням дзен-буддизму. Сади стають частиною храмового комплексу.

4. ХVІ – ХV ст. – період Муроматі, що характеризується зближенням хеянського і камакурського напрямів і новим розквітом культури. Цей період в історії садового мистецтва Японії вважається класичним. У ХVІ ст. з’являється новий вид саду – сад чайної церемонії.

Надалі з’являється безліч варіантів храмового саду, знову виникають світські сади як необхідна частина житлового будинку.

Відправною точкою формування садів останніх двох періодів є положення дзен-буддизму, згідно з яким краса природи є однією з форм осягнення істини.Сади повинні були націлювати на споглядання, викликати почуття емоційного відгуку. Основним композиційним принципом, так званим принципом невизначеності, було створення гармонійної рівноваги всіх елементів саду, в якому є і свобода, і порядок, і рух, і спокій. Його можна сформулювати як заперечення рівності: об’ємно-просторові елементи саду не повинні бути однакового розміру, в їхньому розміщенні неприпустима симетрія.

За функціональним призначенням історично сформувалися сади:

· палацові;

· храмові;

· чайної церемонії;

· біля житлового будинку.

За характером рельєфу японські майстри ХVІІІ ст. виділяли такі типи садів:

· плоский сад;

· сад пагорбів.

За складністю композиційної побудови:

ü повна форма – син (найбільш розгорнута, зазвичай містить набір композиційних елементів);

ü напівскорочена – гьо;

ü скорочена – со (більш стиснута, і хоча кількість елементів незначна, вони виразніші й змістовніші, саме недомовленість повинна активізувати сприйняття саду).

За основним компонентом, на якому зосереджується увага, розрізняють:

§ сад каменів;

§ сад мохів;

§ сад води;

§ сад пейзажів та ін.

Незалежно від типу саду каміння і вода становлять його невід’ємну частину, його «кістяк» і «кров».

Камені добирають за формою, кольором, фактурою. Із них утворюють групи:

§ основну – визначає всю композицію – висоту пагорбів, розміри й контури водойми, розміщення рослини у саду;

§ допоміжну – підпорядковується головній і підкреслює її основну ідею;

§ «гостьову групу» - композиційно не підпорядковується головній, але врівноважує її;

§ Сполучну групу, яка композиційно об’єднує сад із будинком та ін.

Схема композиції елементів у кожній групі близька до рівнобічного трикутника, довга сторона якого повинна бути звернена до фасаду будинку, який виходить у сад, коротка – ліворуч, а середня – праворуч. Завдання художника полягає в тому, щоб відчути можливості кожного каменя, знайти точне співвідношення каменів, організувавши тим самим пластичний простір саду.

Вода – основа життя будь-якого саду. Улюбленим елементом саду є водоспад. Майже в усіх композиціях із водоймою та островами головне місце відводиться «острову черепахи» й «острову журавля», що символізують прагнення людського духу до глибини пізнання і здіймання вгору, а також «райському острову», який не з’єднується з берегом. У «сухих» садах вода символічно зображується галькою або піском.

Особлива увага приділяється рослинам. В асортименті переважають вічнозелені хвойні та листяні породи. За допомогою рослин акцентується зміна пір року: весна – цвітінням плодових, осінь – забарвленням листя (особливо клена), зима – малюнком оголених гілок. Найулюбленіша рослина – сосна японська, із квітучих – слива, вишня, камелія, хагі. Хризантема, слива, орхідея, бамбук, за японськими уявленнями, утворюють «четвірку благородних» рослинного світу.

Невід’ємною частиною саду є споруди: мости, лави, кам’яні світильники, огорожі, ворота, виконані з природного матеріалу – дерева, бамбука, каменю, іноді – металу (чавунні або бронзові лави), без лаку та фарби, для того, щоб передати текстуру матеріалу, його природний колір і наліт часу (лишайники на камені, бліді тони дерева і бамбуку, патина на металі).

У композиційному та кольоровому рішенні сад тісно пов'язаний із живописом. Загальна приглушеність і м’якість колориту, деяка монохромність, відсутність яскравих фарб зближує картини японського саду з монохромним живописом тушшю.

Характерною рисою японського саду є його символічність. Його глибокий зміст можна прочитати за символікою компонентів саду, а саме: за формою і розташуванням каменів, островів і т. ін. Найбільш яскраво ці риси виявляються в плоских (філософських) садах.

Одним із найпопулярніших є сад каменів монастиря Реандзі в Кіото, створений наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. Сад являє собою невеликий прямокутний майданчик, розташований перед будинком із верандою, яка тягнеться вздовж саду і служить місцем для його споглядання. Із протилежного боку сад огороджений невисокою глинобитною стіною, за якою піднімаються зелені крони дерев. На майданчику, засипаному білим грубозернистим піском, розташовані групами 15 каменів. Візуально сад нагадує морські хвилі, які омивають скелясті острови, або білу пелену хмар, над якою підносяться гірські вершини.

На відміну від європейських пейзажних садів, рукотворність японського саду очевидна.

У ХІХ ст. в Японії остаточно сформувався ансамбль традиційного житлового будинку і мініатюрного саду як його невід’ємної частини. Часто вони влаштовуються на площі всього в кілька квадратних метрів. Тут наявні всі традиційні елементи: мініатюрний басейн, «дикі» камені, невеликі дерева, доріжки квітів та ін. При цьому самі японці відрізняють садок Ке, призначений для внутрішніх потреб, від садків Харе (для формальних традиційних церемоній) і від садків Сукі (вони відіграють суто естетичну роль). Із вибагливого поєднання різновидів маленьких садків (точніше, з їх нанизування однино одного) і виникли в ХVІ ст. спеціальні садки для традиційних офіційно-інтимних японських чайних церемоній.

Обряди чаювання, з’явившись у країні в ХІІ ст., стали популярними в усіх сферах населення. Церемонія служила своєрідним відпочинком і в результаті перетворилася на ритуал насолоди красою природи і мистецтва. Сад став частиною цього ритуалу.

Сад чайної церемонії мав невеликі розміри, його невід’ємні частини: доріжка, що веде до чайного будиночка, посудина для обмивання рук, кам’яний ліхтар.

Отже, особливості садово-паркового мистецтва Японії:

Ø типологічність;

Ø традиційність;

Ø символізм;

Ø образне трактування природи;

Ø зв'язок із живописом;

Ø канонізація композиційних прийомів у використанні паркових компонентів – каменів, води, рослинності, споруд.

Японський сад як образ живої природи становить великий інтерес для сучасного урбанізованого середовища. У 1959 р в Парижі у будівлі ЮНЕСКО був створений невеликий (200 кв.м.) Сад Світу (автор – скульптор І. Ногукі).

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.