Розуміючої соціології Вебера.

Розуміюча соціологія, за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога тільки тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Дії людей усвідомлені, отже, соціологія має бути “розуміючою” наукою, тобто розуміти як дії, так і їх суть. Це – наука не тільки про розуміння поведінки, а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнозначна поведінці. Адже соц дія – не просто самоорієнтована, вона орієнтована на інших. Орієнтацію на інших Вебер наз очікуванням, без чого дію не можна вважати соц. Отже, предметом розуміючої соціології є усвідомлена соц дія. Соц дієюВебер назвав дію з орієнтацією на відповідну ситуацію та реакцію інших учасників взаємодії, тобто на очікування чогось, на передбачування поведінки цих учасників. на думку Вебера, соц дія має принаймні дві осо­бливості: по-перше, вона має бути раціональною, усвідомленою, а, по-друге, орієнтованою на поведінку інших людей.

Соц дії зумовлюються невдоволеністю, тобто невідповідні­стю між тим, чого потребує людина й тим, що вона має. У реальному житті за Вебером наявні різні типи дій: цілераціональні,що побудовані на свідомому виборі з визна­ченням усіх можливих наслідків дій і засобів досягнення усвідомле­ної мети. Вони характеризуються досконалим розумінням, чого са­ме хоче людина, якими засобами буде цього досягати, які можуть бути наслідки; ціннісно-раціональні,що зв'язані з вірою у певну самодостат­ню цінність власних переконань про суть понять гідності, добра, обов'язку, честі та ін.; традиційні,що базуються на звичках людей: вони частіше пе­ребувають на межі, або й за межами неусвідомленого і є автоматич­ною реакцією на звичні подразники згідно з певною установкою. Це настільки глибоко засвоєні стереотипи поведінки, що вони вже не потребують перевірки на істинність; афективні,що грунтуються на емоціях і є реакцією на неспо­дівані, незвичні подразники, однак нерідко виступають як свідома емоційна розрядка, їм притаманний потяг до негайного задоволення пристрасті, прагнення негайної помсти тощо.

Зазвичай, цілеспрямовані дії створюють найбільше шансів для ефективного розв'язання проблем. Проте ймовірність реалізації того чи іншого типу мотивації соц дії залежить як від особливос­тей індивіда, його культури, освіти, інтелектуальних можливостей, так і від типу суспільства, соціокультурного середовища, масовості поширення певних видів мотивацій. Мотиви стимулюють одні дії та стримують інші. Кожній своїй дії людина надає певного сенсу, мо­тиву. Який сенс людина бачить, на які цінності орієнтується, такий світ вона творить.

2.19 Емпірична соціологія(ЕС), зміст основних етапів її розвитку

Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань. Конкретні соціальні факти збирають і описують з допомогою таких спеціальних ме­тодів, як соціологічне спостереження, опитування, експеримент тощо. Зх ЕС досліджує соціальне життя на мікрорівні: міжособистісні сто­сунки, поведінку особи і соц груп, соц-пси­х клімат, громадську думку тощо, її методологічну ос­нову становлять позитивістські принципи.

Найвідомішим з емпіриків був учений-математик, відомий статист і демограф XIX ст. А.Кетле. З його ім'ям зв'язаний перехід соц статис­тики від збирання й описування фактів до встановлення стійких кореляцій між показниками, статистичних закономірностей. Са­ме з його праці «Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики» розпочинається відлік розвитку емпі­ричної соціології («соціальної фізики») як емпірично обгрунтованої науки. Окрім відкриття стат закономірностей, концепції середніх величин, поняття соц закону, Кетле визначив методологічні правила фор­мулювання анкетних запитань. Він рекомендував ставити тільки такі запитання, які необхідні і на які можна отримати відповіді, що не викликають підозри, однаково зрозумілі всій сукупності опитуваних.

ЕС у своєму розвитку пройшла 3 етапи: Ι (характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми із соціальним життям. Цей етап – кін. 19ст. – два перші десятиріччя 20ст.. до цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики.). ΙΙ (20-30ті рр.20ст. ЕС відповідно до інтересів монополій переносить дослідницькі роботи з університетів у лабораторії, на підприємства). ΙΙΙ (від 40-х рр. до наших днів, хар. Бурхливим розвитком ЕС, відбувається її поєднання з системою управління. Соціологів залучають до вивчення держ. діяльності, громадської думки, духовних запитів населення, гострих соц. конфліктів). Соціо­логія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною (не­нормативною) та деліктною (злочинною) поведінкою

І етап В амер соціології в цей час провідну роль відігравала чиказька школа, яка сформувалася на базі першого у світі соц факультету, що його 1892 очолив Смолл. Вона, за­ймаючись практичним вирішенням соц проблем індустріалі­зації (безробіття, бідність, злочинність), емпіричні дослідження поєднувала з теоретичними узагальненнями. Успішно розвивалася соц діяльність. Соц працівники (соціологи, юристи, пси­хологи) займалися розв'язуванням конфліктів, поліпшенням вироб­ничих умов і стабільності кадрів. Саме в межах чиказької школи ви­ходить у світ спільна праця В. Томаса і Ф. Знанецького «Польськийселянин в Європі та Америці»,

Парк і Берджесс розробили соціально-екологічну теорію, основними поняттями якої є «соціальна мобільність», «соціоеко-номічний статус», «маргінальна особистість».

Індустріальна соціологія є одним із головних напрямів емпірич­ної соціології Заходу, успішний розвиток якої грунтується на дослі­дженні сфери виробництва. ІС почала формуватися наприк XIX - поч XX. Саме в цей час у багатьох країнах швидкими тем­пами розвивалося велике машинне виробництво. Підприємці все більше набували переконання в тім, що для підвищення ефективно­сті виробництва необхідно активно впливати на ставлення робітни­ків до праці, на відносини, які складаються між підприємцями та виконавцями, між різними соціальними групами у виробництві. Ці проблеми не могли вирішувати самі тільки підприємці, потрібна була допомога вчених-фахівців. У межах ІС вирішувались такі проблеми: 1) посилення зацікавленості робітників у праці, тобто підвищення її продуктивності. 2) визначення найраціональніших форм взаємин представників різних соціальних груп, що усували б соц. конфлікти. Представники ІС вивчають проблеми промислового виробництва, намагаються узагальнити реальний досвід управління ним, досліджують соц-трудові відносини і розробляють рекомендації щодо їх удосконалення. Особлива увага приділялась проблемі мотивації праці. Склалися 2 підходи: примусовість і заохочення. Прихил примусу: Тейлор, Форд, Мейо, Макгрегор, Херцберг.

Поиск по сайту: