Основні теоретико-методологічні підходи трактування сутності суспільства

Є різні теоретико-методологічні підходи, методологічні стратегії трактування сутності суспільства та визначення складових соціаль­ної системи як головного системоутворюючого елемента. Так, соціолог І.М. Поповавиокремлює три пари методологіч­них опозиційних стратегій, тобто стратегій, які в кожній парі побу­довано на протилежних засадах:

1) поведінкова та інституаційна(залежно від того, який рівень аналізу постає як засадний – рівень поведінки людей чи суспільст­ва в цілому); 2) об'єктивно предметна та суб'єктивно ціннісна(залежно від уявлення про значущість об'єктивного та суб'єктивного у суспіль­ному житті), 3) функціоналістська та конфліктна(залежно від того, чому надано визначального значення – урівноваженому стану суспільст­ва чи його мінливості й розвитку).

Згідно з першою стратегією сучасні західні соціологи досліджу­ють суспільство на мікро- та макрорівні (мікросоціологія й макросоціологія). Якщо порівнювати мікро- і макросоціологічні підходи, то в пер­шому випадку зосереджується увага на людській поведінці і те, що і відбувається у суспільстві, пояснюється індивідуальними чи колек­тивними особливостями людей, а у другому головна увага звер­тається на саму соціальну систему та її складові, зокрема на соці інституції суспільства (економіка, політика, релігія, сім'я та ін.).Вітчизняні соціологи макро- і мікрорівні доповнюють середньою ланкою мезорівнем, репрезентованим соц спільнота­ми й соц інститутами.

Іншу пару опозиційних стратегій, представ­лено об'єктивно предметними та суб'єктивно ціннісними стратегія­ми. До перших належать натуралістичні теорії,які суспільні явища уподібнюють природничим, а все, що відбувається у суспільстві, пояснюють з погляду біологічних законів. До таких теорій належать теорії Конта і Спенсера.

Дещо осторонь перебуває теорія Маркса,котра має переважно екополітичний характер. У Маркса суспільство- це сукупність не індивідів, а тих відносин, що складаються у процесі їхньої соці­альної діяльності. Характер цих відносин визначає специфіку само­го суспільства.

За інших підходів як складові суспільства розглядаються соці­альні процеси та явища, а також дії та взаємодії, зв'язки та соціальні відносини, соціальні цінності та норми тощо. Так, Е. Дюркгеймза головний системоутворюючий елемент бере «соціальний факт», тобто будь-який спосіб дій, що здатний справляти на індивіда зов­нішній тиск

У суб'сктивно-ціннісній стратегіїпріоритет віддається моти­вам дії, суспільним цінностям. Такий підхід наприкінці XIX переважав у західній соціології. Особлива роль надавалася люд­ській свідомості. Суб'єктивно-ціннісний підхід, протиставлений натуралізму й позитивізму, утворив окремий напрямок у соціології, який отримав назву «соціології, що здатна зрозуміти»,через свою «інтерпретуючу» методологію. Такий підхід позначився на погля­дах Сорокіна, Вебера, Зіммеля.

Функціоналістський та конфліктологічний підходихаракте­ризують суспільство за такими критеріями: чи переважають у суспі­льстві сили, які сприяють підтримуванню рівноваги, усталеного порядку, чи воно постійно змінюється, а суспільні системи руйную­ться під впливом суперечностей і конфліктів. Суть функціоналістської теорії зводиться до того, що суспільні явища розглядаються з погляду тієї ролі, яку вони (функції) відіграють у підтримуванні ці­лісності суспільства як соціальної системи. Дюркгейм досліджував роль поділу праці у житті суспі­льства, у збереженні його єдності.багатьма різновидами. На зміну функціоналізму Дюркгейма, Конта, Спенсера прийшов структурно-функціональний аналіз Парсонса, функціональний структуралізм Мертона. Спільним для них є те, що головна увага приділялась чинникам, які підтримують наявний стан суспільства. Парсонс,аналізуючи соц систему, виокремлював, насамперед, не елементи, а функції, точні­ше функціональні вимоги, що без них суспільство як система функ­ціонувати не може. Визначивши ці функції, Т. Парсонс виділив підсистеми — еконо­міку, політику, культуру і сім'ю як реальних виконавців, відповідаль­них за здійснення кожної з названих функцій.

Не було згоди серед учених і щодо визначення провідної функці­ональної підсистеми, тієї, котра визначає сутність суспільства. Функціоналістський підхід завжди зазнавав критики за те, що його представники недооцінювали чинники, які згубно впливають на суспільство як цілісну систему, а тому не могли пояснити ті зміни, що відбуваються у суспільстві. На це спрямували свої зусилля представники конфліктологічного підходу —від діалектичної теорії конфлікту Маркса та Дарендорфа,яка вивчає протиборчі сили, наголошує на їх не­примиренності та руйнівній дії на соціальні системи, і до конфлік­тологічного функціоналізму Зіммеля і Козера,де конфлікт­ні сили розглядаються як цілком здатні подолати суперечності й відновити суспільну рівновагу.

Поиск по сайту: