Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Питання шосте. Типи та форми власності.



Найскладнішою проблемою економічної науки є пробле­ма форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонталь­но-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої ево­люції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою. Кожному етапу розвитку людського су­спільства відповідає певна форма власності, яка відбиває до­сягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основ­ного суб'єкта, який концентрує права власності. На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть використо­вувало колективні форми власності,спочатку у формі пле­мінної, а потім — общинної власності. Низький рівень роз­витку продуктивних сил зумовлював те, що люди могли тільки спільно (колективно) добувати засоби до існування і спільно їх споживати. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продук­тивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності — приватної.Ці два типи власності (суспільна, колективна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспіль­ства виявлялися в найрізноманітніших конкретно-історич­них формах, відображаючи соціально-економічну природу панівного суспільного ладу.

Для первіснообщинної форми власності характерні од­накові права всіх членів общини на панівний об'єкт влас­ності — землю, а також на засоби праці й результати ви­робництва.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права влас­ності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосере­дженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Однак юридична рівноправність усіх громадян капіта­лістичного суспільства не означає рівності в розподілі й кон­центрації прав власності. Це породжує економічну владу одних і економічну залежність інших.

Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістич­них країнах і заміна її так званою загальнонародною влас­ністю з метою зрівняти всіх людей у правах на засоби ви­робництва і результати їх використання спричинили роз­рив природно-еволюційного процесу розвитку відносин влас­ності, що стало однією з причин кризи і розвалу соціалі­стичної системи.

Горизонтально-структурний підхідвизначає класифі­кацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднанняпраців­ника із засобами виробництва, ступінь правочинностейсуб'єкта на ресурси, результати й управління виробниц­твом, механізм розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпоряджен­ня об'єктом власності та отримання доходу належить при­ватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність індиві­дуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм влас­ності.

Приватна власність в усіх її формах є потужним фак­тором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особис­того, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одно­часно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової влас­ності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використову­вати в господарстві й працю найманого робітника (постій­но чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійс­нення спільної підприємницької діяльності кожний учас­ник партнерського підприємства зберігає свою частку вне­сеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створе­ного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, при­дбане в результаті господарської діяльності.

Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одно­го боку, власники акцій є приватними власниками тієї ча­стки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають ре­ального права на участь у розпорядженні капіталом акціо­нерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління капіталом товариства мають лише ті, хто во­лодіє контрольним пакетом акцій.

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями відносин володіння є відокремлені власники акцій, які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власниками контрольно­го пакета акцій, які розпоряджаються й управляють капі­талом акціонерного товариства як єдиною власністю.

Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання, оптимально враховуючи особисті й колективні інтереси акціонерів. У цьому сенсі акціонерна власність виходить за межі індиві­дуальної класичної приватної власності і долає ті обмежен­ня, які їй притаманні. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднує в собі риси приват­ної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивіду­ального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективні.

Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження влас­ністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).

Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфі­кується між окремими учасниками економічного процесу.

Власність необхідна державі для виконання економіч­них, соціальних і оборонних функцій. Об'єктами держав­ної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури, фунда­ментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо. Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність — це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних за­садах для здійснення спільної діяльності. Власність коо­перативу формується в результаті об'єднання майна, гро­шових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляєть­ся відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство викуплене за ра­хунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, то утворюється пайова власність.

Власність громадських та релігійних об'єднань ство­рюється за рахунок власних коштів, пожертвувань грома­дян чи організацій або шляхом передачі державного май­на. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.

Змішана власність поєднує різні форми власності — приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів.

Комбіновані форми власності, У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціону­вання виробництва відбувається процес об'єднання підпри­ємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створю­ються комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник такого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властивостей притаманної йому форми власності.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і зако­нодавчо закріплені такі форми власності:

приватна;

колективна;

державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на по­розі постіндустріального розвитку і характеризується ди­намізмом та новітніми тенденціями в розвитку відно­син власності.

Результатом цих процесів є:

1) подальше розширення плюралізму форм власності — приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоратив­ної, колективної, кооперативної, державної тощо. Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну, кожна з них знахо­дить свою "нішу" продуктивного функціонування і макси­мальної реалізації можливостей, закладених у ній. Завдя­ки останньому забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому;

2) значне поширення змішаних і комбінованих форм
власності, де провідна роль належить корпораціям і вели­
ким фірмам;

3) посилення процесів демократизації і соціалізації
відносин власності: створюються асоційовані форми влас­ності трудових колективів, збільшується частка акцій се­ред працівників фірм, вони залучаються до управління і розподілу доходів, забезпечуються дешевим житлом, медич­ним обслуговуванням тощо;

4) прогресивна зміна структури об'єктів власності: пріо­ритетними стають такі об'єкти власності, як наукові знання, інформація, комп'ютерні програми, нові технології, космічні об'єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага тощо;

5) розширюються форми та об'єкти міжнародної власності на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економічних зв'язків між країнами.