Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Особливості систематизації залежно від її метиі призначення 2 страница





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Анотування в сучасному розумінні виникло з потреб біблі графічної діяльності. З появою значної кількості видань, щ. полегшити орієнтацію читачів у їхньому потоці, виникла необ­хідність здійснювати кваліфікований аналіз, короткий пере­каз, авторитетну оцінку публікацій.


Анотування документів________________________________________ 223

У Росії виникнення й розвиток анотування невід'ємні від розвитку критичної бібліографії. Першим критико-бібліо-графічним журналом, у якому вміщувалися повідомлення про яову літературу з її аналізом і оцінкою, були "Санкт-Петер-бургские ведомости" М.І. Новикова (1777). Надалі їх публі­кували й інші наукові та літературно-художні журнали. Се­ред повідомлень були рецензії, реферати, відгуки й інші мате­ріали, а також анотації.

Анотації входять і до бібліографічних покажчиків, про що свідчить уже перший хронологічний покажчик російських друкованих видань "Библиотека Российская", складений Д.Є. Семеновим-Руднєвим (Дамаскіним). Подані в ньому ано­тації досить детальні й різноманітні за змістом. Так, у них подано відомості про авторів виданих анонімно книг, про місце і час їхньої публікації, їхній зміст тощо. Прикладом анотації може бути така:

В Академич. библиот. обретается одна только часть, пять книг Моисеевьіх в себе заключающая. где при конце напечата-но: Божиею помощью, повелением и пильностию учена мужа в лекарских науках Доктора Франциска Скориньї с Полоцка. У великом месте Празском, по Воплощении Слова Божия 1519.

Іноді в анотаціях давалася оцінка книзі, відзначалася її рідкісність: "Сія книга очень редкая...", "Все помянутьіе три книги достопамятнш. Вторая и третья тем примечания до-стойньї, что перевод в них совсем иной нежели...".

Розвиток анотування як у XVIII, так і в XIX ст. здійсню­вався окремими бібліографами на основі накопичення ними емпіричних знань. Так, В.С. Сопіков у фундаментальній праці "Опьіт российской библиографии" (1813—1821) використав оригінальні методи характеристики книг. Анотації, що тут вміщені, певною мірою різноманітніші та досконаліші, ніж у попередніх укладачів бібліографічних покажчиків. Сучасні Дослідники вважають, що ці анотації мали майже всі необхідні складові. В.С. Сопіков розкрив псевдоніми, назвав авторів ано­німних книг, зазначив, кого вважають авторами певних


 
 

Розділ

творів або перекладів, зауважив, що на книзі вказані не і| автори, що насправді її написали, назвав перекладачів, видавців друкарів, подав повні назви книг, відомості з історії створення їх, відмітив книги рідкісні, надруковані таємно, знищені, ті, щ0 згоріли, зробив вказівки про присвяти книг, про інші видання анотованого твору, визначив кращі та найповніші з них, звер­нув увагу на зовнішній вигляд видання, шрифт, друк, папір, ілюстрації, портрети, виклав зміст книг, зробив розлогі випис­ки з творів, зауваження про їхній стиль, дав їм оцінку, окремі книги рекомендував особливо. Важливо усвідомлювати, що анотації в цьому покажчику розраховані на достатньо освіче­ного читача. Прикладом анотацій, складених В.С. Сопіковим, можуть бути такі:

2163 Басни (новьія) Йвана Крьілова; Спб. 1811 - в 75 к.

Г. сочинитель изготовляет новое богатое издание сих ба-сен, которое вьіключая полиграфической чистотьі, будет до-полнено новими баснями и украшено многими картинами.

2256 Благоразумие. соединенное с добродетелию, или
политика мудрого: соч.
Г. Зкскаргсгаузена; перевод с Немец-
кого; Москва, 1795
— в 8.

2257 Тожь, издание второе; Москва, 1805 — в 8. 2 р.
Зту полезную книгу молодьіе люди, вступающие в Гр

данское общество, обязаньї читать ежедневно.

В цілому анотування в першій половині та середині XIX ст. відповідало запитам освіченого аматора і не переймалося по­требами широкого кола читачів. Анотації такого характе­ру публікувалися в російських періодичних виданнях, таких як "Сьін отечества" (з 1814 р.),"Литературньіе прибавленая" до газети "Русский инвалид" (1837—1840 рр.), в "Отечествен-ньіх записках" (з 1839 р.), а пізніше і в покажчику Г.Н. Ген-наді "Литература российской библиографии" (1858), "Указа-телю к Вестнику Европьі... 1802—1830", складеному М.П. По­луд енським (1861) та ін.

Швидкий розвиток рекомендаційної бібліографії в 60-х роках XIX ст. сприяв створенню анотацій критично-рекомен-


днотування документів_____________________________________ 225

надійного характеру. У цей період здійснюється диференціа­ція анотацій залежно від читацького призначення бібліогра­фічних посібників. Здебільшого вони мають яскраво вираже­ний рекомендаційний характер, доступні хоч трохи грамот­ним верствам населення. Прикладом можуть бути анотації в покажчику "Систематичний огляд російської народно-на­вчальної літератури" (1878), складеному групою авторів за дорученням Комітету грамотності при Вільному економічно­му товаристві, в покажчику Х.Д. Алчевської "Що читати народу?" (1884—1906) та ін.

У той час, тобто наприкінці XIX — на початку XX ст., про­довжувало вдосконалюватись анотування, спрямоване на задоволення потреб високоосвічених читачів, фахівців. Саме такі анотації подані, наприклад, у покажчиках: "Російська фізико-математична бібліографія" В.В. Бобиніна (1885—1893), "Бібліотека Д.В. Ульянінського" (1915) тощо.

Особливістю анотацій, що складалися майже до початку XX ст., було їхнє поєднання з бібліографічним описом.

У XX ст. розвиток анотування піднімається на новий тео­ретичний і методичний рівень. Питання методики анотуван­ня вперше було порушено на Всеросійському з'їзді з бібліо­течної справи (1911), зокрема розглядався досвід анотування художньої літератури в народній бібліотеці-читальні Харків­ського товариства грамотності. Перші правила складання ано­тацій зафіксовані в книзі О.М. Бєлова "Правила складання каталогів алфавітного, систематичного і предметного" (1915). У ній у вигляді додатка, який мав назву "Анотація, або бібліо­течна бібліографія", подано правила, в основі яких лежить аналіз досвіду американських і англійських бібліотек, при­стосований до бібліотек Росії. Деякі положення О.М. Бєлова мають значення і в наш час.

У 20-х роках XX ст. активізуються дослідження з аноту­вання, що пов'язано з початком видання в 1925 р. друкова­них карток, а також публікацією в цей період великої кількості анотованих бібліографічних покажчиків і видавничих ката­логів. Потреба в теоретичній розробці питань анотування сти­мулювала появу в цей період робіт І.П. Жука, М.Є. Мінчиної, Я.Є. Кіпермана, О.Г. Фоміна, присвячених визначенню понят-

8 (і-оїі



Розділ 4


^рптування документів



 


тя "анотації", класифікації анотацій, їхньому функціональ­ному призначенню, методиці складання тощо. Так, О.Г. Фомін у праці "Анотації: Теорія і практика їх складання" (1929) подав багато матеріалу, корисного для практиків, зокрема він запропонував схему анотації, до якої входило до 33 інформа­ційних елементів. Серед них були виділені основні, однорідні за конструкцією і формою. На жаль, подавши велику кількість прикладів, О.Г. Фомін не зміг проаналізувати їх на необхід. ному теоретичному рівні й зробити узагальнюючі висновки та виробити загальні рекомендації.

Основне призначення анотацій у цей період вбачалося в наданні чіткого уявлення про первинні документи, їхню ідей­ну спрямованість. Особливу увагу приділяли максимально точному визначенню політичної оцінки змісту твору, розкриттю його суті з позицій марксизму, оскільки саме цього вимагали ідеологи бібліотечної справи. На кінець 30-х років стала за­гальновизнаною необхідність оцінки твору в анотації, але не завжди було зрозуміло, як саме її давати.

У 30—40-х роках бібліотеки й бібліографічні установи активно набували досвід з анотування документів різноманіт­ного змісту. Розробка спеціальної методики анотування пере­важала дослідження питань загальної методики, теоретичних проблем. Проте накопичення певного досвіду, розробка кон- ; кретних методичних положень давали матеріал для подаль­шого розвитку теорії та методики анотування.

У працях К. Симона, Г. Кричевського, А. Кременецької, Є. Васильєвої, що вийшли в повоєнні часи, були сформульо- ' вані нові вимоги до анотацій. Велику увагу продовясували приділяти обробці різноманітних типів документів, а також творів друку з різних галузей знання. Так, методика аноту­вання газетних і журнальних статей розглядалася в працях Н.А. Дилевської та Є.І. Шамуріна, персоналій — у працях Р. Крендель і Б. Пєскіної, особливості складання анотацій до літератури краєзнавчого змісту — в працях В.О. Ніколае-ва, В/Г. Витяжкова, Л.А. Левіна. Важливу роль у розробці спеціальної методики анотування відіграли праці Є.І. Рискі-ної, які розкривають специфіку складання анотацій на твори художньої літератури, Н.П. Зибіна, О.А. Лицкевич, А.В. Кремі-


нецької, що висвітлюють анотування технічої літератури, Щ.С. Воїнова, який працював над анотуванням літератури з проблем сільського господарства, М. Яковлевої, котра дослі­джувала анотування літератури а економіки, та ін. Визначна праця Є.І. Шамуріна монографія "Методика складання ано­тацій" (1959) підсумувала досягнення вітчизняних фахівців у галузі анотування за весь попередній період. У ній зроблено теоретичні узагальнення з практичного досвіду анотування, а також подано загальну і спеціальну методику складання ано­тацій. Так, Є.І. Шамурін дає визначення анотації, розкриває її значення, обґрунтовує запропоновану ним класифікацію ано­тацій, загальні принципи анотування, детально розкриває про­цес анотування, його методи, особливості різних типів анотацій, специфіку анотування різних типів документів тощо. Не з усіма положеннями Є.І. Шамуріна можна погодитися сьогодні, але, безсумнівно, його праця відіграла важливу роль у розвит­ку сучасної теорії та практики анотування.

У 60—70-х роках почали здійснювати стандартизацію про­цесів аналітико-синтетичної обробки, у тому числі й процесу анотування. У 1970 р. набув чинності ГОСТ 7.9-70 "Реферат і анотація", який у подальшому переглядали й удосконалюва­ли. Стандартизація анотування дала змогу уточнити зміст поняття, сприяла уніфікації структури анотації, її форми, об­сягу, видавничого оформлення й т. ін.

У той самий період набула актуальності проблема автома­тизації анотування. У зв'язку з цим особливу увагу привер­нули можливості формалізаціїї процесу анотування, зокрема вивчення методів розкриття змісту первинного документа з урахуванням його тематики, а також характеру інформацій­них потреб, удосконалення стилю викладу матеріалу в ано­тації, можливості реалізації її оцінної функції тощо. Спроби автоматизації анотування виявилися вдалими і сприяли ви­никненню нового напряму в розвитку анотування.

З того часу в розвитку теорії та методики анотування можна визначити два напрями. Один з них орієнтувався на створен­ня анотацій традиційним шляхом, другий — на створення анотацій із залученням комп'ютерної техніки. Перший на­прям характерний, в основному, для краєзнавчої бібліографії,


Розділ 4

бібліографії художньої літератури й літературознавства, бібліографії мистецтва, бібліографії літератури для дітей, для використання у видавничій діяльності при анотуванні науково-популярної, художньої, дитячої літератури тощо. Другий на­прям властивий документам з природничих, прикладних наук, науковій літературі суспільно-економічного змісту. На сьо­годні важливою проблемою є визначення меж, у яких автома­тизовані методи переважають ручні.

В Україні розвиток анотування здійснювався, в основному, в межах його розвитку в Росії та СРСР, але здебільшого в практичній сфері: створенні рекомендаційної, видавничо-кни­готорговельної, каталожної та інших видів бібліографічної продукції. Серед науковців, які займалися теорією та методи­кою анотування, слід назвати доцента Харківського бібліотеч­ного інституту (тепер Харківська державна академія культу­ри) В.Т. Витяжкова. Його внесок у розвиток анотування відзначали Є.І. Шамурін, М.В. Істріна, укладачі навчальних посібників і підручників з бібліографії.

Тепер в Україні функціонує система центрів, які займа­ються бібліографуванням документів і відповідно їхнім ано­туванням. Це найбільші державні бібліотеки. У межах цієї системи діє певна спеціалізація, яка здійснюється на підставі видових та змістових ознак документів, їхнього цільового й читацького призначення. Так, пропагуванням кращої літера­тури для самоосвіти, розширення світогляду, виховання орієн­тації на загальнолюдські цінності засобами рекомендаційної бібліографії у сфері культури і мистецтва, художньої літера­тури, а також поширенням соціально-економічних і сільсько­господарських знань займається Національна парламентська бібліотека. Одеська державна наукова бібліотека спеціалізуєть­ся на виданні рекомендаційних бібліографічних посібників у галузі природознавства і релігієзнавства, Харківська держав­на наукова бібліотека — у галузі техніки, Державна історич­на бібліотека — у галузі історичного краєзнавства, Державна бібліотека для дітей — дитячої літератури, Державна бібліо­тека для юнацтва — літератури для підлітків. Видавничі та книготорговельні установи й організації здійснюють аноту­вання друкованої продукції з метою її реклами, поширення серед зацікавлених користувачів.


Анотування документів_____________________________________ 229

Такий поділ праці забезпечує високу якість анотацій, про що свідчить їхній аналіз, насамперед завдяки досягненню ано-таторами високого професіоналізму. Проте анотування, яке здійснюється в публічних, дитячих, невеликих спеціальних бібліотеках, деяких видавництвах і книготорговельних орга­нізаціях, ще не завжди відповідає бажаному рівню.

4.3. Методика анотування документів

4.3.1. Основні положення методики анотування

Процес анотування, один з найскладніших і найбільш тру­домістких в обробці документів, потребує не лише відповідних знань і навичок, а й творчого підходу. Загальна методика ано­тування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ура­ховувати, формуючи його. Оскільки загальна методика не може передбачити всіх можливих варіантів, що потребують у кож­ному окремому випадку конкретних рішень, розробляють спеці­альні методики анотування. Вони розглядають різноманітні методичні прийоми, які доцільно використовувати, складаю­чи анотації на документи різних видів, з різних галузей знан­ня, документи, що мають різне громадське й читацьке призна­чення. Проте неможливо передбачити всі можливі й найкращі способи викладу інформації при анотуванні конкретного до­кумента, тому не може бути жорстких однозначних правил, і спеціальна методика здебільшого є рекомендацією щодо та­ких способів, аналізом накопиченого досвіду.

Перш ніж розпочати складання анотації, вирішуються пи­тання про її тип, читацьке призначення, мету створення. Це необхідно для забезпечення єдності обробки однорідних доку­ментів, що особливо важливо, якщо анотації складаються для відображення в бібліографічних покажчиках. Лише маючи відовіді на ці запитання, можна визначатися з інформаційною структурою анотації. Інформаційну структуру розуміють як набір інформаційних елементів, що характеризують первин­ний документ. Інформаційна структура анотації залежить від


230__________________________________________________ Розділу

типу, змісту і форми первинного документа, його цільового й читацького призначення, мети анотування. Якщо анотація готується для бібліографічного покажчика, враховуються цільо­ве призначення, тематика, ступінь охоплення матеріалу, фор­ма цього покажчика.

Значно полегшує роботу анотатора при визначенні інфор­маційної структури анотації наявність загальних схем їхньої побудови для різних галузей знання та видів документів. У практиці анотування поширені схеми, створені на основі різних підходів до структурування інформаційних елементів. Так^ широко відома й активно використовується структура ано­тації, запропонована Н.І. Гендіною, до якої входять: 1. Відо­мості про автора твору. 2. Стисла довідка про творчість автора. 3. Відомості про зміст твору. 4. Оцінка твору. 5. Стильові особливості твору. 6. Характеристика художньо-поліграфічного і редакційно-видавничого оформлення. 7. Читацька адреса.

У цілому можна сказати, що анотації на документи науко­вого характеру найчастіше подають відомості про характер твору, основну тему, розглянуті проблеми, про об'єкти, мету дослідження та одержані результати, у них підкреслюється, що нового вносить твір у розробку теми, чим він відрізняєть­ся від інших, близьких до нього за тематикою і призначенням, а якщо цей документ є перевиданням, то вказується на його відмінності від попередніх видань. У разі необхідності мо­жуть бути надані відомості про автора. В анотаціях на твори художньої літератури зазначається жанр твору, національна належність автора, час його життя, тематика і проблематика твору, хронологічна й територіальна ознаки змісту.

Визначивши тип та інформаційну структуру анотації, пе­реходять безпосередньо до процесу анотування. Процес ано­тування можна поділити на три етапи: підготовчий, основ­ний і заключний. На підготовчому етапі приступають до ана­лізу первинного документа, у ході якого здійснюють загальне ознайомлення з документом, виявляють фрагменти тексту, що відповідають інформаційним елементам анотації, відокрем­лення і первинне осмислення цих фрагментів. Аналізуючи документ, передусім ознайомлюють з його титульним арку­шем, звертаючи увагу на формальні ознаки: автора, назву,


датування документів

цідназву, вихідні дані, потім переглядають видавничу анота­цію, зміст, передмову, вступну статтю, післямову, примітки, ко­ментарі, резюме, побіжно переглядають текст твору. Особливу користь анотатору можуть дати висновки, зроблені автором у кінці твору, в кінці розділів, глав, оскільки в них зосереджено найголовніші його думки, результати роботи. Важливо розуміти, що не всі відомості, одержані на цьому етапі анотування, мо­жуть входити до анотації, адже ці відомості можуть бути по­верховими, недостатніми для глибокого розкриття змісту і значення документа. Навіть назва твору і назви окремих розділів не завжди дають повне уявлення про його зміст. Тому важливо ознайомитися з повним текстом твору, особливо при складанні рекомендаційної анотації. Для цього звертають увагу на необхідні змістові елементи, цитати, осмислюють прочита­не, з'ясовують ідейні позиції автора, головні та побічні теми, логічну структуру твору, його соціальну цінність і значення, типологічні, жанрові та стильові особливості, цільове і читаць­ке призначення, якість поліграфічного оформлення.

Одночасно з виявленням окремих інформаційних елементів анотації вирішують питання про доцільні засоби стимулю­вання до читання первинного документа. їх використовують, як правило, при складанні рекомендаційних анотацій. Ці за­соби поділяються на три групи: проблемні, аргументні й емоційні. До проблемних належать як постановка питань, що розкривають основні ідеї, концепції, конфлікти твору, наве­дення різних поглядів на твір, різних його оцінок тощо. Вико­ристовуючи проблемні засоби, намагаються немовби залучити користувача до процесу осмислення твору, до дискусії з авто­ром. До аргументних засобів належать такі прийоми, як поси­лання на авторитетних діячів науки, культури, виробництва, фактичні відомості, що свідчать про значення твору або його теми. В аргументних засобах широко застосовується цитуван­ня. До емоційних засобів впливу належить лексика, що містить оцінку твору, цікаві художні деталі й факти, інформація, що має певну новину, інтригу» являє інтерес тощо.

Навіть глибоко проаналізувавши документ, не завжди мож­на виявити всі відомості, необхідні для його характеристики в анотації. Зазвичай це додаткові відомості про автора, історико-


 
 

Ро

літературні довідки про твір, пояснення значення для наука чи техніки проблеми, якій присвячено анотований твір, різно­манітні дані про конкретних осіб, країни, регіони, що розгля* даються у творі, тощо. Такі відомості анотатор може знайти в довідкових виданнях, бібліографічних покажчиках, видавни­чих проспектах і т. ін. Щоб дати оцінку твору, доводиться звертатися до критичних статей, рецензій, відгуків. Які саме джерела доцільно залучити, здійснюючи загальний аналіз твору, залежить від складності теми документа, цільового і читаць­кого призначення анотації.

На основному етапі складання анотації переходять до ви­вчення виявлених ключових фрагментів тексту і більш гли­бокого осмислення їх. При цьому використовуються два види читання: вивчаюче і реферативне. У процесі вивчаючого читання запам'ятовують інформацію, що стосується змісту тексту. Реферативне читання передбачає вилучення найбільш суттєвої інформації з документа і її узагальнення. Вивчаючи фрагменти тексту, намагаються скласти загальне уявлення про нього. При цьому звертають увагу на особливості тексту і лоА гіку розкриття теми, структуру твору, форму, жанр, читацьке призначення, хронологічні й територіальні межі змісту, сти­льові особливості, вивчають відомості про автора тощо. Усві­домлення основних характеристик твору здійснюється на рівні цілого, формулюється його узагальнений образ.

Саме на цьому етапі в процесі реферативного читання здійснюється синтезування, згортання інформації. Основни­ми методами такого згортання і надання відомостей при ано­туванні є: цитування, перефразування, інтерпретація. Циту­вання — це дослівне відтворення фрагментів, речень, абзаців первинного документа. У межах цитування можна виділити екстрагування, тобто вибір з тексту найважливіших речень. Суть методу перефразування така сама, як і реферування, тобто застосування прийомів узагальнення й заміни термінів і по­нять, використаних у первинному документі, перефразування і відображення змісту твору в максимально короткій і за­гальній формі. При використанні методу інтерпретації харак­теристика документа здійснюється, виходячи із задуму анота-тора, і може бути подана так, як уявляє і розуміє зміст доку-


днотування документів_____________________________________ 233

М(,ита анотатор. Такий підхід дає змогу не тільки подати стислу інформацію, а й переосмислити її. У таких випадках допускається певне коментування окремих аспектів твору, за­думу автора тощо. Слід мати на увазі, що метод інтерпретації широко використовується також у рецензуванні, написанні відгуків, оглядів, тому, вдаючись до нього, важливо бути обе­режним, щоб не порушити межі між анотацією та іншими жанрами критичної літератури.

Особливо важливо, використовуючи методи перефразуван­ня та інтерпретації, зберегти об'єктивність у подачі відомо­стей про первинний документ, намагатися повно і максималь­но точно передати позицію автора, зміст твору. Звернення до критичних матеріалів, ознайомлення з фаховою оцінкою тво­ру сприяє формуванню більш вагомої й обґрунтованої думки про нього в анотатора, що обов'язково позначається і на ано­тації. За браком таких матеріалів анотатор самостійно дає оцінку твору, розкриває його значення, що, звичайно, значно складніше.

Досить часто різні методи подачі матеріалу в анотаціях

комбінуються.

Здійснивши узагальнення ознак змісту і формальних ознак первинного документа, доречно зіставити одержані результа­ти з класифікаційними індексами і предметними рубриками, які надано документу на попередніх етапах його опрацювання. Не має бути розбіжностей у характеристиці документа за до­помогою різних видів аналітико-синтетичної обробки.

Повністю усвідомивши, що таке документ і якою має бути анотація на нього, складають її план. План анотації є схема­тичним, тезисним переказом майбутньої анотації, її інформа­ційним каркасом. Він може бути коротким або докладним, повним. Крім інформаційних елементів у плані відобража­ються основні прийоми і методи надання інформації про твір. При складанні плану анотації добирають словесні кліше — Маркери, що можуть бути використані при складанні її тек­сту. Так, наприклад, широко використовуються в практиці ано­тування такі словесні кліше, як: "видатний ... письмен­ник...","ім'я автора широко відоме...", "ідейні переконання Автора сформувалися під впливом...", "творчість автора прони-


234______________________________________ Розділ 4

зана ідеєю... і належить до періоду..." або "головна (основна генеральна) тема творчості...", "роман присвячено...", "опо­відання і повісті поєднує тема...", "повість (оповідажня, роман), що дала назву збірці..." тощо.

На заключному етапі процесу анотування текст анотації формулюється, редагується й остаточно оформляється. При складанні тексту анотації отримані на попередніх етапах відо­мості поєднуються у пов'язану єдиною думкою характеристи­ку документа. Однак анотація не є конспектом твору, його переказом. У ній слід повно і всебічно розкрити зміст докумен­та. Співвідношення відомостей про різні аспекти твору має бути пропорційним. Послідовність викладу може бути різною, наприклад, від загального до конкретного або навпаки — від конкретного до загального.

Анотація має бути стислою, її обсяг становить приблизно 500 знаків, це 70 слів. Проте обсяг рекомендаційних анотацій не регламентується, вони більш розгорнуті. Лаконічність не може ставати на заваді розкриттю змісту.

Текст анотації прагнуть зробити доступним, щоб його лег­ко і правильно сприймали користувачі. Тому в анотації уни­кають надмірних подробиць і деталей, відомостей, які є в бібліо­графічному описі, використовують узагальнені формулюван­ня. Мова анотації точна, конкретна і зрозуміла, образні вира­зи, епітети, стилізовані та специфічні слова, які надають тек­сту суб'єктивного характеру, вживати не рекомендується. Син­таксис анотації має бути простим, доцільно використовувати короткі прості речення, які складаються з 6—17 слів. Не можна зловживати прикметниками і дієприкметниками, складними граматичними зворотами. Бажано також обмежити вико­ристання іменників, оскільки вважається, що чим більше в анотації понять, переданих іменниками, тим складніша вона для розуміння. Якщо ж без іменників обійтися не можна, слід надати перевагу конкретним поняттям над абстрактними. Легше сприймаються в анотаціях дієслова і дієслівна форма викладу.

Спочатку складають чернетку тексту, для економії часу скорочуючи слова. Уважно і критично перечитують її, а потім переписують начисто, одночасно редагуючи, тобто переставля-


 

 


днптування документів

ючи слова й речення, уточнюючи терміни, скорочуючи обсяг і т. ін. Потім анотацію остаточно редагують, звертаючи увагу головним чином на літературний бік тексту.

4.3.2. Складання анотацій різних типів для бібліографічних покажчиків

Оскільки анотування найширше застосовується в процесі складання бібліографічних посібників у бібліографічних та бібліотечних установах, саме тут найкраще розроблена мето­дика складання анотацій, зокрема методика складання ано­тацій різних типів. Адже різні типи анотацій мають певні особливості в методиці складання.

Особливості складання довідкових анотацій. Довідкові анотації складаються переважно для бібліографічних посіб­ників пошуково-комунікативного призначення, хоч їх викори­стовують і в рекомендаційних бібліографічних покажчиках для характеристики документів довідкового, навчально-мето­дичного характеру, бібліографічних видань, інструкцій тощо. Довідкові анотації максимально стислі, вони уточнюють тему документа, визначають його проблематику, характеризу­ють форму і читацьке призначення. Крім того, вони можуть також подавати інформацію про територіальні й хронологічні межі змісту, якісь додаткові відомості про предмет твору. У деяких випадках додають відомості про наукову й практичну цінність твору, діяльність автора з розробки певної теми, пробле­ми й т. ін. У довідкових анотаціях може бути наведено інфор­мацію про недоліки твору, помилки автора, причому ця інфор­мація стосується хиб документа, які мають значення для того бібліографічного покажчика, у якому буде вміщено анотацію. Для довідкових анотацій не характерні пряма рекоменда­ція, конкретна оцінка твору, але це не передбачає формального ставлення до анотованого документа, до того ж оцінка аното­ваного твору може мати непрямий характер. Наприклад, сам факт уміщення анотації в бібліографічному покажчику може свідчити про позитивну оцінку документа.

У довідковому анотуванні застосовуються певні особливі методичні прийоми. Так, при складанні довідкових анотацій

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.