Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Особливості систематизації залежно від її метиі призначення 4 страница





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Особливо активно реферативна періодика розвивалася в період між двома світовими війнами. Провідну роль у цьому відігравали реферативні служби Німеччини і СІЛА. Ще в 1830 р. почав виходити німецький реферативний журнал з хімії "Спетізспез 2епіга1Ь1аіі" (назви реферативних журналів не заведено перекладати на інші мови), у 1907 р. — амери­канський "Спеглісаі АЬзігасів", у 1926 — англійський "ВгМвп Спетісаі АЬзігасів". Найавторитетнішими виданнями в га­лузі медицини і біології була широка мережа "УапгезЬегіспІ'о" і "ХепІгаІЬІаМ'о", які випускала видавнича фірма Ю. Шпрін-гера. Вони значно переважали численні американські видан­ня, найважливішим з яких був "Віо1о£іса1 АозігасЬа", що зберіг своє значення і до нашого часу. У галузі фізики загальнови­знаною була висока якість німецького "Рпувікаїізспе Вегіспгіе", близько до нього за своєю якістю стояло англійське видання "Зсіепсе аЬзЬгасІз" (серія "А-фізика"). Першу спробу створи­ти єдине реферативне видання для відображення літератури з природничих і філософських наук було здійснено у Франції в 1940 р. завдяки публікації реферативного журналу "Виїї.

апаІуЦ^ие".

Друга світова війна практично повністю зруйнувала німець­ку реферативну періодику. В інших країнах Західної Європи і в США реферативна періодика теж зазнала значної шкоди, та її досить швидко відновили, і вона навіть зміцнила свої позиції. У повоєнні часи виникає інтерес до створення міжна­родних реферативних видань. Так, з 1951 р. за ініціативою ЮНЕСКО починає виходити "Іпіегпаїіопаї роїііісаі зсіепсе аЬзігасІз", з рефератами літератури із суспільних наук.

У СРСР основні спеціалізовані реферативні журнали по­чинають видавати в 30-х роках, у 40-х роках ця діяльність триває. Такі журнали створювали за ініціативою Академії


     
 
 
   

252__________________________________________________ Розділ 5

наук, їхньою основною перевагою було те, що вони виходили як централізовані державні видання з максимальним охоп­ленням світового документального потоку відповідної галузі, Так, у 30-х роках почали виходити "Химический рефератний журнал", пізніше "Химический реферативний журнал" (1931— 1935; 1938—1941); "Реферативний биологический журнал" (1933—1937), "Физико-математический реферативний жур­нал" (1937—1940).

В Україні в 20-х роках було зроблено спробу видавати спеці­альні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів. Так, у них досить докладно висвітлювали проблематику твору, а також визначали його наукову цінність. З 1927 р. поширення набу­ли підготовка і публікація оглядів наукової літератури, що вийшла у світ протягом року, підбивали також підсумки роз­витку окремих галузей знань, визначали їхні актуальні про­блеми. Високий рівень оглядів забезпечувала участь видат­них учених, таких, наприклад, як академіки П.А. Тутковський, М.В. Птуха, професори СІ. Маслов, Є.В. Соколов та інші. Хоча названі видання не можна повною мірою вважати рефе­ративними, однак вони є важливим кроком у відповідному напрямі, позаяк уже містили елементи реферування, формува­ли потребу в ньому в спеціалістів, науковців.

Інформацією про нову літературу з різних галузей техніки та її оцінкою займалися в той час АН УРСР, Харківська спілка Науково-технічного товариства АН УРСР, Всеукраїнська асо­ціація інженерів, Науково-технічне управління Вищої Ради народного господарства УРСР, науково-дослідні інститути і кафедри. Так, у 1925 р. Науково-технічне управління ВРНГ УРСР видало "Огляд новітньої іноземної літератури", метою якого була публікація оглядів статей з технічних журналів, виданих за останні два місяці. Протягом 1928—1930 рр. ви­ходив журнал "Технічні новини", в якому систематично пу­блікували реферати найцікавіших статей з іноземних журналів.

У 1931 р. на Книжкову палату було покладено завдання реферування і рецензування української літератури. Однак за браком кваліфікованих кадрів, друкарської бази це рішен­ня не було виконане. У 1935 р. в Центральній науковій


Реферування документів

сільськогосподарській бібліотеці (ЦНСГБ) було створено бібліо­графічний відділ, який розпочав роботу над реферативно-бібліографічним збірником "Передовий досвід у соціалістич­ному сільському господарстві" за участю викладачів Харків­ського сільськогосподарського інституту ім. В.В. Докучаєва. Пізніше ЦНСГБ разом із сектором технічної пропаганди Все­української академії сільськогосподарських наук розпочала видання реферативно-бібліографічного бюлетеня "Огляд іно­земної літератури з сільського господарства". За період з 1938 по 1947 рік вийшло 52 випуски цього бюлетеня. Тут було вміщено більш як 3 тис. рефератів і перекладів робіт зарубіж­них авторів.

Загалом для реферативної періодики ЗО—40-х років, особ­ливо західноєвропейської й американської, характерна порівня­но вузька галузева спеціалізація, невеликий обсяг інформації (від кількох сот до 4 тисяч рефератів на рік). Навіть найбільші реферативні служби відображали до 0,5 млн документів світо­вого довідково-інформаційного потоку із своєї тематики. Лише в половині реферативних журналів поряд зі статтями рефе­рували книги; у третині приділяли увагу дисертаціям; у чвер­ті — патентам. Зовсім не було реферативних журналів з дея­ких наук (астрономії, метеорології, деяких розділів ботаніки, зоології і т. ін.). Водночас спостерігалися великий паралелізм і дублювання в галузі біологічних і медичних наук.

До цього періоду належать перші спроби дослідження те­орії й методики реферування. У теорії реферування особли­вої ваги набирають проблеми функціонального призначення рефератів, типізація їх, вибір матеріалів для опрацювання. В. Лазарєв, О. Подземський, К. Симон, Ю. Шауер та інші пу­блікують перші роботи, в яких порушують актуальні питання створення, видання і використання реферативної інформації. Так, наприклад, О. Подземський і Ф. Яшунська вважали, що реферат здебільшого має замінити первинний документ. Та­кий підхід був виправданий у той період, коли в країні не вистачало наукових й інженерних кадрів, здатних самостійно орієнтуватися в науковій літературі, а зарубіжні видання були малодоступні. Саме таким шляхом формувався тип інформа­тивного розширеного реферату. Разом з тим К. Симон відсто-



Розділ 5


Реферування документів



 


ював думку, що реферат має надати дослідникові інформацію про нові ідеї, факти, але не розкривати їхній зміст докладно, тобто сприяти формуванню типу індикативного реферату. О. Подземський взагалі ставив під сумнів необхідність ство­рення самостійних реферативних журналів. Цікаво, що прак­тично всі основні питання організації, теорії й методики ре­ферування в той час було поставлено, але вирішували їх надто повільно.

Найслабкішим місцем у реферативній справі того часу в багатьох країнах була її вузька спеціалізація. Відомо, що з більш ніж 300 реферативних видань, що публікувалися на той час у світі, 61 % були спеціалізованими, іноді з однієї вузької галузі знання. Але широка диференціація науки, з одного боку, й інтеграція наук — з іншого, потребували створення системи централізованого реферативного інформування, яка б давала змогу враховувати всі світові джерела і збирати відомості, розпорошені в первинних документах. Ще однією невиріше-ною проблемою була методика реферування. Вона відзнача­лася різноманіттям, надто залежала від професіоналізму та ерудиції референта. Таким чином, на середину 50-х років у реферуванні постали два основних питання, що потребували вирішення: принципи організації і взаємодії реферативних служб на національному і міжнародному рівнях з урахуван­ням особливостей розвитку науки, щоб максимально повно відображати світовий документально-інформаційний потік; розробка єдиних вимог до методики реферування з метою мак­симальної інформативності реферату відносно первинного документа.

У різних країнах ці питання вирішувались відповідно до їхніх потреб і можливостей. А найсприятливіші умови для вирішення їх склалися в СРСР, де вперше у світі було реалізова­но ідею створення єдиного реферативного журналу з усіх при­родничих і технічних наук на базі Всесоюзного (тепер Всеро­сійського) інституту наукової та технічної інформації АН СРСР (ВШІТІ). Таку ідею ще в 20-х роках висловив Б.С. Бод-нарський. Уже на початку 60-х років реферативний журнал ВШІТІ охоплював усі природничі, технічні, сільськогоспо­дарські, медичні галузі, будівництво й архітектуру. До 1966 р.


в СРСР було створено єдину систему реферативних журналів з точних, природничих, суспільних наук з урахуванням усіх видів документів, як опублікованих, так і неопублікованих.

Досвід СРСР зі створення системи реферування в країні отримав позитивну оцінку фахівців світу, його було покладе­но в основу проекту Всесвітньої системи науково-технічної інформації (ЮНІСІСТ). Нині цей досвід реалізується в межах ЮНЕСКО і Міжнародної ради наукових спілок за підтримки ООН, учасниками якого є більш ніж 30 країн.

У Росії ВШІТІ тепер опрацьовує документно-інформацій-ний потік із більш ніж 130 країн 66 мовами. Він представле­ний більше ніж у 200 окремих випусках і зведених томах єдиного реферативного журналу. Над його формуванням пра­цюють більш ніж 20 тис. фахівців високої кваліфікації з ви­користанням найновіших інформаційних технологій.

Досягнення практики реферування в нашій країні спиралися на важливі теоретичні й методичні праці, що появилися в повоєн­ний період (Н. Зибіна, К. Симон, Г. Кричевський. А. Кременецька, Г. Васильєва). Складання, редагування рефератів, підготовка і випуск реферативних видань стали складовою науково-інфор­маційної діяльності, що швидко розвивалася.

Активно формувалися передумови виникнення і швидкого розвитку нової наукової дисципліни — інформатики, станов­лення якої відіграло важливу роль у теорії та методиці реферу­вання як одного з видів аналітико-синтетичної обробки доку­ментів та інформації. Саме К. Симон і Г. Кричевський одними з перших зауважили, що на початку 50-х років змінилася ситуація в галузі пошуку наукової літератури, коли традиційні бібліографічні засоби не могли повною мірою задовольнити потреби багатоаспектного пошуку. Вони запропонували широ­ку програму організації реферативної періодики, сформульова­ні вимоги, які відображено в різних інструкціях і рекоменда­ціях з реферування. Суть їх у тому, що призначення реферату — не замінити безпосереднє ознайомлення з первинним доку­ментом, а надати можливість фахівцю зробити висновки про



Розділ 5


Реферування документів



 


його корисність і необхідність безпосереднього до нього звер­тання; реферат має бути орієнтованим на широке коло фахівців відповідної галузі знання і відображати основний зміст первин­ного документа, важливі факти, методику виконання роботи; реферати на одні й ті самі документи треба складати з ураху­ванням специфіки відповідних реферативних видань, а їхні обсяги визначати ступенем важливості реферованих праць. Подальший розвиток вітчизняного реферування пов'яза­ний з іменами Д. Теплова, Д. Панова, О. Михайлова, О. Фоміна, Р. Гіляревського, М. Колчинського та інших. Зі становлен­ням і розвитком інформатики починається якісно новий етап у вивченні реферування, актуалізуються питання автомати­зації цього процесу. З кінця 60-х років проблеми реферуван­ня набувають міжпредметного характеру, ними займаються бібліографи, лінгвісти і філософи, фахівці в галузі інформати­ки, обчислювальної техніки й кібернетики.

Увагу зарубіжних дослідників (Б. Уейл, І. Зарембер, Г. Оуен, І. Коблітц, Г. Карас та інші) у 60-х роках привернуло визна­чення понять "реферат", "анотація", виявлення збіжностей і розбіжностей, визначення типів рефератів, їхнього обсягу, ви­явлення можливостей використання оцінного методу для визначення трудомісткості реферування. У роботах Б. Уейла, І. Зарембера і Г. Оуена зокрема наголошується, що зміст і ха­рактер рефератів залежить від різноманіття завдань і мети, які стоять перед користувачами інформації. У дослідженнях 70-х років, які провадили У. Еушорт, А. Кент, Хензо Хираяма та інші, основну увагу приділяли як принципам ручного ре­ферування, так і можливостям формалізації цього процесу з використанням обчислювальної техніки. Розробка методів автоматизованого реферування стала одним з найважливіших напрямів методики реферування. Свій внесок у його розви­ток зробили Г. Луна, Л. Освальд, Р. Вілліс, В. Леонов, В. Аг-раєв, Б. Бородін, В. Пурто та багато інших.

У наш час практично всі розвинуті країни світу мають реферативні служби, що діють на основі централізації (Фран­ція, Японія, Російська Федерація, Румунія, Угорщина та інші) або децентралізації (СПІА, Німеччина, Велика Британія та інші). Проте досвід свідчить, що децентралізація рефератив-


ної діяльності приводить до значного дублювання як у націо­нальному, так і в міжнародному масштабах. Тому і в країнах, де прийнято таку систему, створено організації, які координу­ють роботу реферативних служб. Координацію діяльності ре­феративних і бібліографічних служб окремих країн здійснює Реферативне бюро Міжнародної ради наукових спілок.

У незалежній Україні реферативна служба тільки скла­дається. Згідно із Законом України "Про науково-технічну інформацію" одним з основних завдань національної систе­ми НТІ є реферування документів, що вийшли на території України з питань прикладних галузей знання та економіки. Деякі інформаційні установи вже мають досвід створення ре­феративних видань. Так, з 1993 року Український центр на­укової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочав видання Медичного реферативного журналу, який вміщує реферати зарубіжних медичних періодичних видань. Книжкова палата України заснувала "Реферативний журнал України" і нині випускає дві серії цього видання: "Політика. Політичні науки" та "Економіка. Економічні науки". Дер­жавна науково-технічна бібліотека України з травня 1997 р. почала видавати на паперовому та електронному носіях рефе­ративний журнал "Депоновані наукові роботи". Центральна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН у 1999 р. роз­почала випуск реферативного журналу "Агропромисловий комплекс України". З 1999 р. Інститут проблем реєстрації інформації та Національна бібліотека НАН України почали формування загальнодержавної бази даних "Україніка науко­ва", що здійснюється шляхом реферативної обробки україн­ських наукових видань. На основі цієї бази даних виходить реферативний журнал "Джерело" в трьох серіях: "Соціальні науки", "Технічні науки", "Природознавчі науки". Разом з тим, аналіз українських реферативних видань свідчить про кількіс­ну обмеженість відображення документів за видами і темати­кою, про певні хиби в методиці реферування, а тому є необхід­ність розробки національної системи реферування документів з метою аналітико-синтетичного опрацювання всього вітчиз­няного потоку наукової інформації та зберігання результатів цієї обробки в загальнодержавній базі даних.


'» '.1-7 1



Розділ 5


Реферування документів



 


5.3. Методика реферування документів

5.3.1. Процес реферування

Процес реферування — низка логічних операцій, таких як: оцінка, відбір, аналіз та узагальнення відомостей, що містять­ся в первинному документі. Правила виконання кожної ок­ремої операції, послідовність операцій становлять методику реферування.

Основоположною дією референта в складанні реферату є читання, позаяк доводиться кілька разів читати і перечитува­ти первинний документ. Причому читання виступає як склад­ний розумовий процес, пов'язаний з глибоким усвідомлен­ням змісту документа. Розрізняють три основних види читан­ня, застосовуваних у процесі реферування: ознайомлювальне, вивчальне, реферативне. Під ознайомлювальним читанням розуміють загальне ознайомлення з інформацією, яку містить документ, без настанови на дальше відтворення. Вивчальне читання — це інтенсивне, вдумливе читання, спрямоване на запам'ятовування змістової інформації тексту, використаних мовних засобів. Реферативне читання має бути таким, щоб уна­слідок цього можна було коротко викласти зміст першоджерела.

Процес реферування поділяється на такі етапи: попереднє загальне ознайомлення з первинним документом; рефератив­ний аналіз змісту документа; узагальнення здобутої інфор­мації; складання; редагування й остаточне оформлення рефе­рату. Кожному етапу відповідає певний вид читання, бо кожен етап, як і вид читання, виконує свої конкретні завдання.

Під час попереднього загального ознайомлення з докумен­том референт має справу з ознайомлювальним та вивчаль-ним читанням. При цьому необхідно виявити формальні ознаки документа (назву, підназву, прізвище автора, назву колективного автора або організації, причетної до створення документа, тощо), для чого слід переглянути вступ, зміст, ви­сновки, резюме. Завдання цього етапу — визначення темати­ки, усвідомлення змісту, наукової цінності документа, його інформативності. На основі цього приймають рішення про


доцільність його реферування. Якщо рішення про реферування позитивне, то на цьому ж етапі, як правило, вирішують питання про вид майбутнього реферату. Визначаючи вид реферату, вра­ховують категорію користувачів інформації, яким адресовано реферат; характер інформаційного запиту (фактографічний чи документний); змістову цінність первинного документа; спеці­алізацію і кваліфікацію референта; чи буде реферат надруко­вано як елемент видавничого оформлення первинного докумен­та, чи він призначений для реферативного видання, при цьому слід мати на увазі вид реферативного видання. До того ж на етапі ознайомлення з першоджерелом можна скласти приблиз­ний план тексту реферату (подумки або на папері). Щоб ознайомитися з документом у цілому, нерідко доводиться пере­читувати документ або його фрагменти не один і не два рази.

На етапі реферативного аналізу первинний документ чи­тають повторно і виявляють основні ознаки його змісту, для чого здійснюють реферативне читання. Створюючи реферат, слід усвідомлювати, що він має відтворювати основні ознаки змісту первинного документа, ті ж самі ознаки мають бути в пошуковому образі документа й інформаційному запиті. Таки­ми загальними ознаками виступають основні аспекти змісту. Під аспектами змісту в цьому разі розуміють не лише погляд, а частіше — питання, проблему, напрям тощо. Визначення загальних ознак (або аспектів змісту) дає змогу розглядати зміст документа, що реферується, з різних боків, поглядів і забезпечує однозначний підхід до його інформаційного аналізу.

У процесі реферативного аналізу саме і виявляють аспекти змісту. Завдання референта на цьому етапі — виявити основну інформацію, яка стосується об'єкта розгляду, його властивостей, переваг і недоліків, мети і методів роботи, отриманих резуль­татів, висновків і галузей використання. Особливу увагу при­діляють тому новому, що є в первинному документі, порівняно з іншими, близькими за тематикою. У процесі читання рефе­рент розбиває текст (у думці або на папері) на окремі фраг­менти, щоб найкраще зрозуміти кожен з них і виявити най­важливішу інформацію. У результаті цього він визначає коло змістових аспектів, які буде відображено в рефераті. Для по­легшення роботи можна робити короткі записи.



Розділ 5


Реферування документів



 


При реферативному аналізі відомості, що містяться в пер­винному документі, рекомендується ділити на три групи. До першої входять нові ідеї, гіпотези, експериментальні дані, нові методики, оригінальні конструкції механізмів, нові явища і процеси. Ці відомості обов'язково має бути включено до рефе­рату, причому допускаються лише текстові скорочення. До другої групи входять фактичні дані, що не є принципово нови­ми, а також відомості про застосування традиційних методів, технологій тощо. З цих відомостей до реферату включають цифрові дані, формули, фактичні показники. Третю групу відо­мостей у первинному документі використовують як ілюстра­тивний матеріал, аргументацію, у рефераті їх лише назива­ють. У такий спосіб визначають різні рівні згортання інфор­мації, унаслідок чого стає очевидно, за рахунок яких відомо­стей скорочено текст первинного документа.

Другий етап процесу реферування складний і відповідаль­ний, його виконання вимагає від референта високої кваліфі­кації, ерудиції, глибокого знання проблематики первинного документа. Щоб полегшити і формалізувати реферативний аналіз, використовують формалізовані схеми, що являють со­бою заздалегідь складені переліки основних питань, які треба розкрити в рефератах. Є ціла низка методів відбору інфор­мації для відображення в рефераті, їх буде розглянуто далі.

На етапі синтезування виявленої інформації складають остаточний план або схему викладу матеріалу в рефераті з урахуванням виявлених під час реферативного аналізу змісто­вих аспектів. На цьому етапі реферативне читання перехо­дить у реферативний виклад. Реферативний виклад — спосіб надання реферативної інформації. Реферативний виклад ви­магає більш глибокого, ніж при реферативному читанні, логіч­ного аналізу, позаяк передбачає не суто розуміння тексту, а можливості переказу інформації в короткій і зрозумілій формі.

Матеріал у рефераті можна викладати в тій самій послідов­ності, що в первинному документі, а можна цю послідовність обумовлювати значенням різних аспектів змісту. Тому доціль­но аспекти ранжувати, тобто встановлювати їхню послідовність за ступенем важливості. Найчастіше використовують таку структурну схему: тема, предмет (об'єкт), характер і мета робо-


ти; метод проведення роботи; конкретні результати; висновки; галузь застосування. Створення схеми і ранжування аспектів сприяють тому, щоб зібрати разом і логічно й чітко викласти відомості, здобуті з різних місць тексту першоджерела.

Тепер можна складати текст реферату. Незалежно від виду реферат має три основні частини: заголовну, власне рефера­тивну і довідковий апарат. Заголовна частина є бібліографіч­ним описом документа, складеним відповідно до державного стандарту. Власне реферативна частина — головний структур­ний елемент реферату, саме вона передає основну інформацію про зміст документа. Виклад має бути лаконічним, проте не слід допускати, щоб лаконічність стала перешкодою для розуміння основного змісту документа. У рефераті слід використовувати стандартизовану загальноприйняту термінологію. При першому згадуванні будь-якого нового терміна або символу їх пояснюють. Термінологічні словосполучення можна замінювати загально­прийнятими абревіатурами або скороченнями, розкриваючи їхній зміст у тексті. У цій частині поряд із словесним текстом можна наводити формули, таблиці, ілюстрації, що визначається вимогами інструктивно-методичних матеріалів, які розробля­ють конкретні інформаційні служби і редакції реферативних видань. Формули, графіки, таблиці, креслення наводять, якщо без них не можна обійтися або вони значно скорочують текст і полегшують розуміння змісту первинного документа.

Текст власне реферативної частини можна оформляти з абзацами або без абзаців. До побудови тексту з абзацами вда­ються в рефератах, що мають більший обсяг порівняно із стан­дартним, а також у коротких рефератах, якщо первинний до­кумент має широкий міжгалузевий зміст. Безабзацна побудова характерна для коротких рефератів, у яких узагальнено пере­дають зміст першоджерела, а також для рефератів, що друку­ються безпосередньо після статті, у книзі тощо. Такі тексти являють собою єдиний логічний блок основного змісту пер­винного документа.

Розроблено спеціальні методи наведення інформації в ре­фератах, які буде розглянуто далі.

Єдиних вимог до обсягу реферату немає. Однак склалися деякі загальноприйняті норми, яких дотримуються провідні



Розділ 5


Реферування документів



 


реферативні служби світу. Так, обсяг рефератів на короткі повідомлення, дописи звичайно становить 500—600 знаків; на статті, описи винаходів — від 1000 до 1500, на документи ве­ликого обсягу (монографії, збірки, наукові звіти, дисертації) — від 2500 до 3000 знаків. Не обмежено обсягу рефератів на видання із суспільних і гуманітарних наук, наприклад, рефе­рати на статті з питань культури та мистецтва можуть на­лічувати від 2700 до 9000 знаків, а іноді наголошують, що та­кий реферат не може перевищувати 0,1 обсягу первинного документа.

До довідкового апарату належать відомості, які додатково характеризують первинний документ і реферат, а саме: кла­сифікаційні індекси; шифр (номер) реферату; довідки про кіль­кість ілюстрацій і таблиць у тексті первинного документа, про наявність пристатейних та прикнижкових бібліографічних списків, посилань; примітки референта або редактора; прізвище референта або назва установи, де складено реферат.

Розміщення окремих структурних елементів заголовної частини, власне реферативної й довідкової, зумовлюється особ­ливостями конкретного матеріалу (тематика, вид первинного документа, вид реферату), а також правилами, які встановлено стандартами й реферативними службами під час підготовки своїх інформаційних видань.

Складений реферат редагують, звертаючи особливу увагу на літературний бік тексту, і остаточно оформляють для включення до інформаційно-пошукового масиву.

«

5.3.2. Методи відбору і надання інформації

Класифікацію методів реферативного аналізу (або просто реферування) здійснюють фахівці відповідно до діючих поло­жень. Проте, незважаючи на розбіжності поглядів, їх об'єднує як однакове розуміння сутності реферування, так і розуміння його творчої природи, що досить важко піддається формалі­зації. Як і інші процеси аналітико-синтетичної обробки доку­ментів, реферування великою мірою залежить від професіона­лізму, ерудиції, навіть від психофізіологічних особливостей людей. Тому реферати на один і той самий документ можуть


істотно різнитися. З метою зменшення суб'єктивізму в теорії та методиці реферування на сьогодні розроблено різні підхо­ди до відбору інформації (інформаційний або реферативний аналіз) первинних документів, а також різні методи надання відібраної інформації (інформаційний синтез).

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.