Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Механізми взаємодії фахівців в ході соціального супроводу прийомних сімей і будинків сімейного типу.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Функціональні обов’язки спеціалістів, які приймають участь у створенні та супроводі прийомної сім'ї та дитячих домів сімейного типу.

 

Державна адміністрація - визначення юридичного статусу сім'ї; - рішення про влаштування дитини; - фінансування сімей.
Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді - попередня робота з кандидатами; - соціальний супровід.
Відділи (управління) по ділам сім'ї та молоді - інформаційна кампанія з залучення кандидатів; - юридичне оформлення; - оздоровлення дітей.
Відділи освіти - визначення соціального статусу дітей; - захист житлових та майнових прав дітей; - оформлення документів на дітей; - освіта дітей (школа, дитячий садок).
Відділ РАГС - оформлення свідоцтва про народження; - свідоцтво про регістрацію дітей, біологічних батьків.
Служба у справах неповнолітніх - захист житлових та майнових прав дітей; - пошук біологічних батьків; - вирішення питань доцільності контактів з біологічними батьками, родичами.
Паспортний стіл - прописка дитини.
Територіальне медичне об’єднання - обстеження потенційних прийомних батьків та батьків-вихователів; - оформлення медичних документів на дітей; - медичний супровід дітей.
Відділ соціального забезпечення - соціальні виплати на дітей (аліменти, пенсії, грошові виплати);
Служба з працевлаштування - працевлаштування підлітків; - професійна орієнтація.
Кримінальна міліція - інформація про дітей, які мають потребу в опікунстві; - пошук біологічних батьків.

Вище перелічене розподілення функцій між спеціалістами різних структур повинні бути формально закріплені на етапі підготовки розпорядження місцевої адміністрації, але цього ще не достатньо. Лише добре налагоджена взаємодія усіх структур на практиці може забезпечити успішний розвиток інституту сімейного виховання дітей-сиріт та дітей-позбавлених батьківського піклування в Україні.


Лекція 6 Соціальний супровід ВІЛ – позитивної вагітної жінки, матері з дитиною.

План.

1. Особливості соціального супроводу ВІЛ – позитивної вагітної жінки, матері з дитиною.

2. Соціально – психологічне консультування сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ / СНІДу.

3. Методи та техніки роботи під час консультування та соціального супроводу.

Ключові поняття: соціальна адаптація, соціальний працівник, соціальний супровід, мета соціального супроводу, криза, складні життєві обставини, емпатії, методи консультування, регламентування в роботі консультанта, нормування, наслідування, приклад, заохочення, інформування, критика.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

 

Сьогодні джерелом ВІЛ для дітей здебільшого є матері, які належать до вразливих соціальних груп. Між тим, соціальна вразливість не обов'язково означає економічні негаразди, - це перша особливість супроводу ВІЛ-інфікованих.

Сім'ї, в яких є ВІЛ-позитивні, відносяться до сімей із медико-соціальними проблемами. Але, на відміну від сім'ї з дитиною-інвалідом чи сім'ї з проблемами алкоголю, де життєдіяльність членів сім'ї обмежена внаслідок фізичної або психічної хвороби і виникає потреба в соціальній адаптації, сім'ї з ВІЛ обмежені в життєдіяльності більшою мірою штуч­но, внаслідок стигматизації у суспільстві.

Виходячи з цього, соціальний – медичний патронаж ВІЛ-позитивних вагітних жінок та членів їх сімей, крім традиційних завдань із надання соціальних по­слуг, має специфічні особливості, як: профілактика вертикальної трансмісії, інформування ВІЛ-позитивних жінок про хворобу та методи безпечної поведінки, контроль за дотриманням лікування антиретровірусними препаратами. Соціальному працівнику при плануванні роботи обо­в'язково потрібно враховувати здебільшого негативне ставлення оточу­ючих до ВІЛ-позитивних, зокрема і серед тих, хто надає їм послуги (ме­дичні працівники, педагоги, працівники системи соціального захисту на­селення тощо), та особливості психічного стану ВІЛ-позитивних на різних етапах розвитку хвороби.

Мета соціального супроводу полягає у здійсненні соціального патро­нажу ВІЛ-позитивних вагітних жінок, наданні їм допомоги з метою подолання життєвих труднощів, попередження інфікування дитини, про­філактики випадків стигматизації.

Соціальний – медичний патронаж ВІЛ позитивних жінок і дітей здійснюється за 4 основними напрямами:

1. Консультування щодо особливостей ВІЛ-інфекції та догляду за ВІЛ-позитивною дитиною.

2. Вирішення комунікативних проблем із оточенням (внутрішньо-сімейні стосунки і зовнішні відносини) та профілактика дискримінації.

3. Вирішення проблем догляду і виховання дитини.

4. Сімейна психотерапія.

Завдання, які постають перед соціальним працівником, що здійснює супровід ВІЛ-позитивної вагітної жінки чи матері з дитиною наступні:

Надання психологічної допомоги та підтримки ВІЛ-позитивним жінкам та членам їх сімей.

Надання соціальних послуг (надання інформаційних, соціально-психологічних, психолого-педагогічних, соціально-медичних послуг).

Надання або сприяння отриманню натуральної допомоги.

Здійснення співпраці з державними та недержавними організаціями.

Сприяння в дотриманні вагітними жінками медичного режиму, прийому антриретровірусних препаратів.

Залучення клієнток та членів їх сімей до участі в групах взаємопідтримки.

Здійснення профілактики поширення ВІЛ / СНІДу та пропаганди безпечної поведінки.

Планування роботи соціального працівника з такою сім'єю будуєть­ся, відповідно запиту клієнта, його фізичного та психологічного стану.

Слід звернути особливу увагу на порушення психологічної адаптації при ВІЛ-інфекції, як і при будь-якому важкому або невиліковному за­хворюванні. Але ВІЛ-інфекція відрізняється від інших захворювань не­гативним відношенням суспільства, яке ізолює ВІЛ-позитивних.

Друга відмінна риса ВІЛ-інфекції від інших невиліковних недуг - це те, що від поведінки хворої людини залежить поширення захворювання. Тому емоційний стан, соціально-психологічна адаптація ВІЛ-позитивних дуже важливі для стабілізації епідемічної ситуації в суспільстві.

ВІЛ-інфекція - це тривале захворювання, що протікає через певні стадії. Протягом великого періоду часу людина почуває себе фізично здоровою, але переносить важкі психологічні страждання. Тому психо­логічна допомога і підтримка є дуже важливим компонентом ведення ВІЛ-інфікованих клієнтів.

Психологічні проблеми виникають і у близьких ВІЛ-позитивної лю­дини: страх стигматизації, страх зараження, смерті близької людини, са­мітності, утрати годувальника. Ці люди найчастіше самі потребують пси­хологічної допомоги. Консультування близьких людей і членів родин ВІЛ-позитивних повинно також бути спрямоване на їх навчання - підтриму­вати і надавати психологічну допомогу ВІЛ-позитивному члену сім'ї на різних етапах захворювання.

Термін здійснення соціального супроводу визначається в кожному ви­падку індивідуально, відповідно до потреб сім'ї. При цьому потрібно вра­ховувати кризові періоди, пов'язані з розвитком хвороби.

У ВІЛ-позитивних пацієнтів можна виділити 3 періоди, коли най­більше виражена психологічна криза. Перший критичний період настає після установлення факту інфікування. Другий критичний період пов'я­заний із появою опортуністичних інфекцій після періоду відносно задо­вільного самопочуття. Третій критичний період пов'язаний з переходом захворювання в термінальну стадію. На кожному з цих етапів ВІЛ-позитивній людині та її близьким потрібна професійна психологічна допомо­га фахівців-психологів, які знають особливості ВІЛ-інфекції.

Професійна психологічна допомога ВІЛ-інфікованому може бути про­ведена шляхом індивідуального психологічного консультування, індиві­дуальної, сімейної або групової психотерапії. В останніх 2 видах психо­логічної допомоги ВІЛ-інфікований бере участь добровільно з інформо­ваної згоди.

Соціальний працівник повинен допомогти ВІЛ-позитивній жінці та її близьким знайти власні ефективні й безпечні способи виходу з кризи, досягнення психологічної стабілізації в складних ситуаціях.

У розробленій нами моделі процес супроводу поділений на декілька етапів, починаючи від звернення жінки за допомогою. Необхідно пам'я­тати, що взяття під соціальний супровід, і взагалі надання послуг, мож­ливе лише з добровільної згоди та самостійного звернення жінки до со­ціальних служб.

/ ЕТАП. Звернення ВІЛ позитивної жінки до соціальної служби. Первинна консультація

При розгляді першого етапу ми розглянемо наступні теми: критерії взяття під соціальний супровід ВІЛ-позитивної вагітної жінки; категорії звернень до соціального працівника, його робота на першому етапі.

Слід відрізняти дві категорії жінок, що звертаються, в залежності від яких, первинна консультація матиме свої особливості. Перша катего­рія жінок, на жаль, найвагоміша в Україні, в яких виявили ВІЛ-позитивність під час вагітності. Інша категорія жінок - вагітні жінки, які отримали статус ВІЛ-інфікованих до вагітності. (В першому випадку потреба в психологічній підтримці буде більша).

Але в обох випадках завдання соціального працівника будуть такими:

провести первинну діагностику, визначити проблеми клієнтки, її соціальний та громадянський (наявність документів, прописки тощо) статус, потребу в соціальному супроводі чи будь-якій допомозі спеціалістів;

при потребі (екстреної допомоги) здійснити соціальну відсилку до громадських організацій або відповідних спеціалістів (психолога, юрис­та, лікаря тощо);

надати необхідну інформацію про ВІЛ-інфекцію, безпечну поведін­ку, роботу груп взаємодопомоги;

ознайомити з умовами соціального супроводу і, при згоді клієнта, запланувати первинне обстеження.

Нижче наведено перелік типових проблем, з якими звертаються ВІЛ-позитивні до соціального працівника:

• втрата або неоформлення документів (відновлення паспорта, офор­млення свідоцтва про народження дитини тощо);

• неоформлена державна допомога по народженню дитини, на ди­тину ВІЛ-інфіковану тощо;

• випадок дискримінації або стигматизації (під час знаходження в лікарні, працевлаштуванням, влаштуванням дитини в дитячий садок тощо);

• психологічні проблеми (депресія, конфлікти з оточуючими);

• психолого-педагогічні (виховання дитини);

• отримати пораду: чи народжувати дитину?;

• матеріальні (відсутність грошей на штучне харчування, утримуван­ня дитини тощо);

• відсутність житла.

При первинному консультуванні соціальному працівнику потрібно не тільки зібрати первинну соціальну інформацію та виявити проблему, а й бажано в бесіді виявити особистісні характеристики цієї людини, стійкість його психологічних реакцій. Якщо можливо, допомогти ВІЛ-позитивній жінці знайти серед близьких їй людей того, хто може зрозуміти сформо­вану ситуацію і підтримати. Шоковий стан, інші порушення соціально-психологічної адаптації можуть збільшуватися іншими проблемами, що є в людини з діагнозом ВІЛ-інфекції. Відсутність житла або роботи, брак їжі, одягу підсилюють стрес.

Клієнту необхідно дати адреси організацій, куди він може зверну­тися по допомогу.

Критерії взяття під соціальний супровід ВІЛ-позитивної вагітної жінки:

- бажання отримати цю послугу, добровільне підписання угоди на супровід;

- згода на дотримання умов зазначених в угоді та плану дій;

- проблема, з якою звернулася жінка, не може бути вирішена за одну зустріч.

2 ЕТАП. Первинне та комплексне обстеження сім'ї

Після першої зустрічі з клієнтом соціальний працівник відповідно до Порядку здійснення працівниками центрів ССМ соціального інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей, проводить пер­винне обстеження сім'ї, заповнює "Акт обстеження умов проживання неповнолітніх дітей" або "Акт обстеження санітарно-гігієнічного стану помешкання" та анкету. На підставі актів на робочій нараді, приймаєть­ся рішення, чи брати сім'ю під супровід.

Обстеження сім'ї проводить соціальний працівник після згоди клієнта на соціальний супровід.

При цьому обстеження сім'ї включає в себе:

1) обстеження матеріально-побутових умов;

2) соціальне обстеження (статус, соціальні зв'язки тощо).

За відсутності фахівця-психолога соціальний працівник може прове­сти первинну психологічну діагностику сім'ї. При цьому діагностика пе­редбачає розв'язання таких завдань:

- з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

- виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім'я загалом);

- вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батька­ми, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'єю загалом);

- психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).

Розв'язати вищевказані завдання важко насамперед через складність сім'ї як системи, на формування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів, а також через відсутність єдиного підходу до вирішення проблем сім'ї.

З ЕТАП. Складання плану-угоди

Під час процесу оцінки ситуації та потреб сім'ї соціальний працівник інформує клієнта про план-угоду. Після завершення оцінки та визначен­ня потреб сім'ї, клієнт і соціальний працівник укладають угоду.

План соціального супроводу - це планування цілеспрямованої діяль­ності соціального працівника та членів родини, які в партнерстві ство­рюють необхідні умови для функціонування сім'ї.

При складанні плану-угоди також необхідно врахувати психологічний стан, у якому знаходиться жінка. Після встановлення діагнозу люди відчу­вають втрату багатьох речей: утрату здоров'я або відчуття, що ти здо­ровий; утрату можливостей або планів, що у них були; утрату волі зро­бити ті речі, що вони хотіли зробити; утрату можливості поводитися так, як до цього; утрату контролю над тим, що з ними відбувається; утрату друзів тощо.

• ■

Депресія у ВІЛ-позитивної жінки, що настає внаслідок досягання межі своїх адаптивних можливостей, може приводити до порушення соціаль­ної угоди й відмови від соціального супроводу. Необхідно зважати на перші ознаки феномена "згоряння" і вчасно проводити профілактику.

При здійсненні соціального супроводу можливі наступні види послуг для ВІЛ-позитивних та їх сімей:

• консультації з догляду та підтримки людей із ВІЛ і ВІЛ-позитив­них дітей;

• інформація по ВІЛ-інфекції, організаціям, куди можна звернутися за додатковою допомогою;

• психологічна підтримка;

• робота з сім'ями. Посередництво в конфлікті,

• залучення батьків до груп взаємопідтримки;

• залучення волонтерів до підтримки дитини;

• сприяння у пошуку житла;

• сприяння придбанню засобів для заробітку;

• консультування щодо працевлаштування;

• допомога в оформленні відсутніх документів;

• сприяння в оформленні пільг;

посередництво у наданні гуманітарної допомоги;

сприяння навчанню та розвитку дитини;

сприяння захисту здоров'я та оздоровлення дитини;

представництво інтересів та захист прав ВІЛ-позитивних дорос­лих та дітей;

залучення інших державних та недержавних установ до надання

допомоги.

4 ЕТАП. Здійснення соціального супроводу

Після того, як план сформульовано, починається його реалізація. У цьому процесі беруть участь обидві зацікавлені сторони. Реалізація пла­ну передбачає застосування різноманітних процедур із вибору та апро­бації обраної послідовності використання методів і засобів допомоги. їх зміст залежить від конкретного випадку.

По-перше, необхідно налагодити соціальні зв'язки та внутрішньосімейні відносини, адже необхідно мобілізувати сили на підтримку сім'ї. Соціальний працівник інформує клієнта про служби та види послуг, що вони нада­ють. Обов'язково потрібно разом із клієнтом уточнити межі конфіден­ційності та дотримання таємниці діагнозу.

Методи втручання, обираються залежно від конкретних завдань і форм, які соціальний працівник вважає доречним у цій ситуації. Найча­стіше це індивідуальна та спільна робота з усією родиною. Що ж означає слово "криза"? Криза - це ситуація, подія, коли людина стикається з перешкодою на шляху здійснення важливих життєвих цілей, і цю перешкоду не можна подола­ти деякий час за допомогою узвичаєних методів розв'язання проблем. Далі настає період дезорганізації та вибуху, впродовж якого людина намагається розв'язати проблему.

Кризу можуть викликати різні явища: народження і смерть члена сім'ї, раптова хвороба, зростання та старіння, знаходження но­вих цінностей.

У ситуації з сім'єю, в якій є ВІЛ-позитивна людина, криза набуває постійного характеру, така сім'я поступово вичерпує внутрішні ресурси опору. В такому випадку людина чи сім'я часто входить у стан адаптації до кризи; стан, коли важливі потреби не задовольняються, стає для лю­дини/сім'ї нормальним. Це особливо важливо для соціального працівника-практика, адже в такому випадку він має в певному сенсі порушити ба­ланс і вивести сім'ю зі звичного стану, щоб досягти покращання ситуації.

Складні життєві обставини - обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та не­гативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо).

Соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Основними засадами соціального супроводу сімей у кризових ситуаціях є:

підтримка членів сімей зазначених категорій у вирішенні життєвих проблем, які вони не в змозі подолати за допомогою власних засобів і можливостей;

попередження виникнення нових складних життєвих обставин;

створення умов для подальшого самостійного розв'язання життє­вих проблем, що виникають.

5 ЕТАП. Припинення соціального супроводу

Підсумковий етап, який включає оцінку результату, припинення ак­тивної роботи, інколи додаткові послуги з інших проблем, кураторство клієнта. Слід враховувати, що критерії оцінки різні в залежності від погляду того, хто її здійснює. Оцінювати ефективність соціального су­проводу можуть як мінімум із трьох сторін: соціальний працівник, клієнт, оточення клієнта. Важливо, щоб клієнти брали участь у процесі оцінки для з'ясування його бачення та задоволення результатом.

Соціальний супровід може припинятися у разі:

- подолання сім'єю кризової ситуації, досягнення цілей та усвідом­лення результату родиною;

- зміни якості сімейних стосунків, належного виконання членами сім'ї своїх обов'язків, а також зобов'язань за угодою про супровід;

відмови сім'ї від допомоги, якщо це не загрожує іншим особам;

- переїзду сім'ї (суб'єкт, що здійснює соціальний супровід, повинен повідомити відповідне управління (відділ) за новим місцем проживання (перебування) цієї сім'ї, якщо воно відоме);

невиконання зобов'язань сім'ї за угодою про супровід.

 

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Найчастіше соціальний працівник виступає як консультант, адже ВІЛ-позитивний клієнт потребує перш за все психологічної підтримки та інфор­мації про свою хворобу. Процес консультування, навіть якщо це перша зустріч із клієнтом, може бути умовно структурований на кілька стадій. Консультування має початок, середину та кінець, консультант повинен знати, як почати консультування, за допомогою яких засобів продовжу­вати його, робити інтенсивним і продуктивним, і як його закінчити.

Першій зустрічі з клієнтом соціальний працівник повинен приділи­ти особливу увагу, навіть якщо в цей день було багато відвідувачів. Клієнт приходить за психологічною допомогою з двома сильними почуттями - страхом і надією. Соціальний працівник зобов'язаний послабити страх і зміцнити надію.

Перша зустріч починається зі знайомства. Відразу упадає в око і свідчить про характер клієнта те, як він входить у кабінет - твердим кроком, що демонструє рішучість і сміливість, або нерішуче, неохоче, що говорить про страх, незручність, сумніви. Рукостисканням консультант із перших хвилин зустрічі виявляє дружелюбність, зацікавленість і готовність допомогти, оскільки потиск руки прийнято вважати символом єднання двох людей.

Навіть, якщо в поводженні клієнта не помітно ознак тривоги, про неї не слід забувати, тому що сама ситуація консультування провокує тривогу. Нарешті, тривогу в клієнта викликають його власні проблеми, а також сумнів, чи достатня кваліфікація консультанта, чи готовий він по-справжньому допомагати, що взагалі буде відбуватися під час консуль­тування і т.п. Тривога і напруга заважають клієнтові говорити, тому перша задача консультанта, який помітив хвилювання клієнта, - допомогти йому відчути себе в безпеці. Насамперед необхідно виявляти активність як на початку бесіди, так і під час усієї першої зустрічі. Клієнт сподівається, що консультант першим почне бесіду. Якщо консультант бачить явну напругу клієнта, корисно позначити і прокоментувати цей стан: "Ви дуже стурбовані" або "Ви здаєтеся зляканим", "Що Вас турбує?". Розмова про занепокоєння сприяє зняттю напруги. Консультант може запитати клієнта: "Чи не турбує Вас те, про що сьогодні варто поговорити?" або "Чи не боїтеся Ви моїх питань, на які не хотіли б відповідати?" Іноді клієнт боїться оцінки, діагнозу, турбується через можливе виявлення порушень психіки. Щоб це з'ясувати, консультант може запитати: "Чи не побоює­теся Ви, що Вам поставлять психіатричний діагноз. Занепокоєння такого роду варто усунути на початку бесіди. Консультант повинний пояснити, що клієнт сам вибирає, про що і скільки говорити, що більшість людей звертається до психологів і психотерапевтів через життєві проблеми, а їх не можна вважати хворобами.

На початку першої зустрічі важливо з'ясувати, чи звернувся клієнт сам або його хтось направив (найчастіше клієнта приводять батьки, близькі, вчителі і т.п.). Якщо клієнт приходить не за власною ініціати­вою, велика імовірність його опору консультуванню, оскільки сам клієнт не бачить змісту в звертанні до психолога або соціального працівника. Це вимагає від консультанта додаткових зусиль по створенню необхідної мотивації та взагалі з'ясуванню доцільності подальших зустрічей.

Право першого питання належить консультантові. Питання повинне бути відкритим, невизначеним, що дозволяє клієнтові без будь-яких те­матичних обмежень говорити про те, що для нього важливо. Наприклад: "З чого Ви хотіли б почати свою розповідь?", "Які питання (труднощі, проблеми) привели Вас сюди?", "Отже, про що ми будемо говорити?" і т.п. Якщо консультант бачить, що клієнт напружений, хвилюється, він, щоб полегшити початок бесіди, насамперед повинний запитати про почуття, допомогти їх виразити.

Під час першої зустрічі ми уважно вислухуємо клієнта і намагаємо­ся визначити основну тему бесіди, коло проблем і труднощів. Насампе­ред варто звернути увагу на розуміння проблеми клієнтом, на ймовірні причини ЇЇ виникнення, на спроби вирішити цю проблему, зв'язані з нею труднощі та супутні фактори. Консультант повинен дозволити клієнтові вільно розповідати, іноді вставляючи такі фрази: "Тобто, усі спроби вирішити проблему виявилися невдалими...", "Тільки з цими справами зв'язуєте свою проблему?" і т.п. Не слід переривати клієнта і показува­ти свою особисту згоду або незгоду, необхідно уникати висміювання і приниження клієнта, виявляти свої симпатії теж не потрібно (скоріше клієнт повинний почувати емпатію консультанта), не треба пропонувати поспішні інтерпретації та поспішати з висновками.

Із самого початку першої зустрічі консультант повинен піклуватися про те, щоб клієнт прийняв на себе відповідальність за свої проблеми та їх вирішення. Консультант розділяє з клієнтом відповідальність і вказує, що він зацікавлений в обговоренні проблем клієнта і можливих альтер­натив їхнього вирішення. Наше виховання нерідко суперечить вимозі спільної з клієнтом відповідальності. Консультант думає, що зможе кра­ще справитися зі своїми обов'язками, переживаючи із-за проблем клієнта сильніше, ніж сам клієнт. Однак ми принесемо клієнтові велику користь, спонукуючи його глибше поміркувати над своїми проблемами. Разом з тим не слід намагатися цілком позбавити клієнта тривоги, пов'язаної з прийняттям на себе відповідальності. Клієнтові варто навчатися толерант­ності до деяких доз занепокоєння, оскільки життя повне ситуацій, у яких доводиться бути особисто відповідальним.

Спробуємо вказати на найважливіші цілі першої консультатив­ної зустрічі:

1. Заохочувати відкрите, щире та всеосяжне спілкування з проблем, що клієнтові хочеться обговорити під час зустрічі, з розкриттям факторів, що викликають ці проблеми.

2. Просунутися в напрямі більш глибокого розуміння клієнта, більшої поваги до нього і взаєморозуміння.

3. Настроїти клієнта на конкретну корисність кожної зустрічі.

4. Передати клієнтові розуміння того, що він повинен бути актив­ним учасником вирішення своїх проблем.

5. Позначити проблеми для подальшої роботи.

Іноді наприкінці першої зустрічі клієнти ставлять запитання, чому треба зустрічатися з консультантом (соціальним працівником) неоднора­зово або навіть багато разів. У таких випадках консультант повинен пояснити: "Ваші проблеми виникли не відразу; вони розвивалися посту­пово, і Ви з ними живете вже якийсь час. Щоб розібратися в пробле­мах, насамперед необхідно досить докладно ознайомитися з ними. Це ви­магає часу, як, утім, обговорення і рішення проблем. Неможливо за одну годину усунути те, що накопичувалося роками". Таке пояснення допома­гає клієнтові зрозуміти, що рішення проблем - це не одноразове дійство, а досить тривалий процес.

Про причини відмовлення від консультування

Під час першої зустрічі консультант вирішує, чи буде він і надалі консультувати клієнта. Іноді трапляється так, що соціальний працівник почуває себе некомпетентним вирішувати підняті проблеми, або пробле­ми клієнта вимагають спеціалізованої допомоги, або ще будь-які причини (наприклад, особисті) можуть заважати подальшій роботі. У таких випад­ках клієнта направляють до психолога, або психотерапевта. Якщо причи­ною є розходження особистостей або родинні зв'язки, необхідно напра­вити клієнта до іншого соціального працівника.

Однак ефективність ознайомлення з різними можливостями і доцільність направ­лення до іншого фахівця обумовлені визначеними правилами:

1. Краще направляти клієнта не взагалі в яку-небудь іншу установу, а до конкретного фахівця. Щоб напрямок був ефективним, консультант повинен бути добре знайомий із установами, що здійснюють психологічні і соціальні послуги, із працюючими там фахівцями, їх кваліфікацією, спеціалізацією і т.п.

2. Клієнтові варто передати як можна більш докладну інформацію - адреси установ і осіб (зрозуміло, не домашні), телефони, прізвища фахівців. Іноді клієнт може побажати, щоб сам соціальний працівник зателефонував і домовився про його прийом, однак найбільше правильно буде покласти усю відповідальність за звертання на клієнта, але здійсню­вати це під наглядом та контролем з боку соціального працівника.

3. Якщо клієнт хоче, щоб соціальний працівник розповів про нього своєму колезі, це варто робити без участі клієнта, але за його згодою.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.