Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Специфіка моралі





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Мораль, як різновид практично-духовного способу освоєн­ня світу, як спосіб ціннісного орієнтування за допомогою нормативно-імперативного механізму, регулює поведінку лю­дини і суспільні відносини. Вона тісно пов'язана з політикою, правом, релігією, мистецтвом, наукою, але має свою специфі­ку, що й визначає її особливе призначення для організації су­спільного життя.

На відміну від інших форм духовного життя (науки, релі­гії, мистецтва, філософії), для моралі специфічним є її норма­тивний, ціннісний та імперативний характер. Вона є особли­вим способом практично-духовного освоєння дійсності й відрізняється від теоретичного (науки), художнього (мистец­тва) і міфологічного (релігії) способів, виражає суспільну по­требу у формі морального ідеалу, в формі належного. Це цін­нісна свідомість, яка передбачає нормативний зразок поведінки. У будь-якій моральній системі завжди існують найвищі цінності, що наповнюють життя суспільства, спіль­нот, особистостей власним сенсом. У моралі виявляється міра людяності спільнот, соціальних груп, суспільства.

Як спосіб соціальної регуляції, на відміну від звичаю, тра­диції, моди, ритуалу, адміністративних і гігієнічних, організаціиних і техніко-технологічних вимог, економічних, держав­но-політичних чинників і права, що приписують діапазон, послідовність, інтенсивність, спрямованість дій, вчинків тощо, мораль має також свою специфіку. Найвагомішими регулято­рами соціальної поведінки людей поряд з мораллю залиша­ються звичай і право.

Історично першим видом соціальної дисципліни вважаєть­ся звичай. Звичаї, як правило, мають чітко окреслену локалі­зовану сферу дії, вони поширюються на представників первіс­ного родового колективу, громади чи якоїсь спільноти (етнічної, професійної тощо), характерні для певного часу. Мораль претендує на всезагальність на абсолютне значення її цінностей. Звичай тяжіє до минулого, відбиває традиціона­лізм та консерватизм і найбільше значення, авторитет має у так званих доіндустріальних типах цивілізацій (від первісного до феодального суспільства). Мораль у своїх цінностях вира­жає назрілі, ще не реалізовані суспільні потреби, спрямована у майбутнє, націлена на удосконалення, покращення суспіль­них відносин, стосунків між людьми. Якщо звичай стверджує суще (реальне), то мораль — належне (ідеальне). Для зви­чаю характерна детальна, однозначна, жорстка, ситуаційно обмежена регламентація, де відкидаються імпровізація, сво­бода вибору варіантів дії, вчинків. Звичай вимагає виконання і не цікавиться мотивами поведінки. Мораль же вимагає осо­бистої відповідальності й за вчинки, й за їх мотивацію, й пе­редбачає свободу вибору моральних цінностей, цілей і засобів їх досягнення. Тому мораль вважається більш розвинутим і складним способом регулювання поведінки людей у порівнян­ні зі звичаєм. Це історично досконаліший спосіб соціальної регуляції.

У цивілізованих суспільствах важливого значення набуває право як соціальний інститут, що виконує дещо схожі з мо­раллю соціальні функції. І мораль, і право виникають для за­доволення суспільної потреби у підтримці стабільності й ціліс­ності суспільства. Вони несуть у собі сукупність відносно стійких вимог, норм, приписів, правил, які виражають су­спільну волю, історичну необхідність, де закладені уявлення про добре, справедливе, належне. І мораль, і право намага­ються охопити практично всю сукупність суспільних відно­син, але це вдається їм по-різному, специфічно.

Специфіка моралі пов'язана з її всепроникаючим характе­ром (присутністю в усіх без винятку сферах і видах життєдіяльності людини за допомогою мотиваційних та оцінюваль­них механізмів людської свідомості), універсальністю. При­писи моралі носять універсальний, всюдисущий, загальнолюд­ський характер і застосовуються у будь-яких життєвих ситуаціях. Моральні вимоги завжди формуються як всезагаль­ні, універсальні, вони для всіх і конкретно для кожного. Біль­шість моральних приписів носить узагальнений, світоглядний характер. У моралі людина поводить себе не як приватна осо­ба, а як представник усього розумного світу, визнає інших рів­ними собі, гідними поваги незалежно від демографічних, май­нових, інтелектуальних, релігійних та інших параметрів. Мораль регулює стосунки людей з приводу суспільних, при­ватних і інтимних рівнів життєдіяльності, слугує єднанню з людьми, стверджує моральну спільність людства, тоді як право обмежується регулюванням тільки тих соціальних відносин, що мають найбільший суспільний інтерес (захист життя лю­дей, їх власності, матеріальні, майнові, трудові, сімейні сто­сунки тощо), і не втручається у стосунки товариськості, дружби, кохання й інші сфери духовного, інтимного життя людей, їх думки, почуття.

Право має офіційний, закріплений соціальними інститу­ціями (інституціональний) характер. Воно виникає набагато пізніше моралі, разом з державою, спирається на її силу та ав­торитет. Норми права мають офіційно-обов'язковий харак­тер, їх виконання забезпечується, якщо це необхідно, органа­ми державної влади примусово аж до застосування сили. Цінності моралі (норми, вимоги, приписи, правила, оцінки, принципи, ідеали, уявлення про добре, зле, справедливе то­що) не мають такого інституціоналізованого характеру, вони підтримуються силою громадської думки та особистими пе­реконаннями людей, їх совістю. Вони можуть, якщо це потрібно, підтримуватись і правовою нормою, і авторитетом держави.

Право — це чітко сформульовані однозначні норми, завж­ди писані, де виражена воля законодавця. У них формально закріплені, зафіксовані права та обов'язки громадян. Мораль же спирається на письмово не оформлені вимоги (приписи, повеління, заборони), які виникають стихійно у творчості лю­дей і відбиваються у суспільній свідомості як потреби суспіль­ного життя. Моральні цінності носять безособовий, анонім­ний характер, звернені до всіх і від імені всіх.

Мораль завжди пов'язана з добровільним виконанням ви­мог, правил, приписів на основі власного вільного вибору ав­тономної особистості. Свобода є дійсною причиною мораль­ного вчинку. Моральний вчинок відбиває характер мотивації, виконується з поваги до моральних цінностей суспільства, сприйняття моральної цінності як власної. Для права голо­вним є законослухняність поведінки, відповідність вчинку нормі закону, його не цікавить характер мотивації особистос­ті. Моральні характеристики людини враховуються правом при правопорушеннях.

Право має більш консервативний, статичний, формальний характер, не завжди встигає за змінами у соціальних проце­сах. Воно може гальмувати процеси оновлення суспільства. Діючі закони можуть не відповідати суспільним потребам та інтересам, але не можуть бути змінені без законодавця. Мо­раль як неформалізований, ідеальний феномен, є більш дина­мічним, гнучким регулятором. Специфічною рисою моралі є її принципово безкорисливий характер, орієнтація не на утилі­тарні цінності, корисливі дії, вчинки, а на примноження добра, благородство, справедливість, оскільки вона вирішує не прагма­тичні завдання, а завдання самовдосконалення особистості.

Право завжди мало й має одним із своїх джерел і засад стихійну практику стосунків, що склалися, і відбиває звичаї народу, його громадську думку. Відбір, конкретизація норм моральної взаємодії, що заявили про себе, раціональне їх ос­мислення й обгрунтування стає для законодавця одним із шляхів законотворення.

Правова і моральна регуляція не існують у чистому вигля­ді. Будь-яка правова норма, документально зафіксований стан, інструкція, статут, будь-яке усне розпорядження не в змозі однозначно визначити діяльність безпосереднього виконавця у сфері інституціональних стосунків. Завжди залишається пев­ний простір і для власного розуміння, ставлення виконавця, для його самовизначення щодо справи, людини. Тому правова і моральна регуляція доповнюють одна одну, взаємодіють для стабілізації цілісності суспільства. Але право залишається більш зовнішнім регулятором поведінки, а мораль — глибоко внутрішнім, особистісним способом орієнтації, саморегуляції життєдіяльності чи культури життя людини.

Отже, мораль відрізняється від інших форм духовного життя (науки, релігії, мистецтва, філософії) такими власти­востями як імперативність, нормативність, оцінювальність.

Імперативність — це форма вираження повелінь (при­писів, вимог), спосіб їх реалізації, що орієнтує особистість за­лежно від конкретно-історичних умов, обставин на конфор­мізм, адаптацію до встановлених (усталених) суспільством стандартів поведінки. Мораль у такому ракурсі велить, пев­ним чином, як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе.

Золоте правило моральності — ставитись до іншого так, як хотів, щоб інші ставились до тебе. Вона завжди була одним із способів погодження суспільних та індивідуальних інтере­сів, у взаємодії яких пріоритет залишається за суспільним. Ім­перативна властивість моралі покликана забезпечувати єдність суспільства, наступність у розвитку його духовного життя, орієнтує індивідуальну поведінку залежно від норм суспільно­го життя, що історично склалися. В історичному розвитку ві­домі жорсткі форми зовнішнього соціального контролю за по­ведінкою людини (від первісного до феодального суспільства — так звані традиціоналістські суспільства, де домінували від­носини особистісної залежності). Поступово у регулюванні поведінки перевага надавалася саморегулюванню, де особис­тість розглядалася як автономна, вільна істота, здатна обирати варіанти поведінки на власний розсуд (це стосується більше індустріальної цивілізації чи буржуазного (капіталістичного) суспільства, де домінує речова залежність людини). Імпера­тивність як моральна необхідність і особиста свобода — два взаємопов'язані боки моралі, що розглядають свободу як сві­домий вибір і відповідальний спосіб дій у межах моральної необхідності.

Нормативність моралі виражає моральну необхідність, що існує у суспільстві, у дотриманні відповідних норм, пра­вил, вимог для досягнення необхідного результату у стосунках між людьми. Норми, правила, приписи, вимоги, заборони програмують поведінку людини, визначають спрямованість її дій. Нормативність є способом відтворення у суспільстві ти­пових стосунків через одиничні дії, вчинки індивідів, засіб зв'язку між людьми різних поколінь чи епох. Моральні норми поділяються на два типи: норми-заборони (табу) відповідних дій та норми-зразки поведінки. Норми-заборони з'явилися іс­торично раніше, ще у родовому суспільстві і обмежували сва­волю, природні інстинкти людини (як тварини). Норми-зразки поведінки відбивають вищий рівень суспільного розвитку, пов'язаний з розвитком цивілізацій. Заборони і зразки — це два боки єдиних моральних вимог, вони визна­чають межі між неприпустимим і бажаним у поведінці лю­дей. Нормативність моралі є процесом перетворення об'єк­тивної вимоги у суб'єктивну дію. У моральних нормах виражаються прості правила моральної поведінки, підсумком чого має бути максимальна відповідність інтересів суспільства, спільноти й особистості.

(Уцінювальність моралі пов'язана з її здатністю ао схва­лення чи засудження (осуду) явищ соціальної практики, дій, вчинків, поведінки людини, інших соціальних суб'єктів. Оці-нювальність встановлює відповідність чи невідповідність вчин­ків, мотивів, дій соціальних суб'єктів, їх результатів і наслідків вимогам пануючої моральної системи, її моральних ціннос­тей. Оцінки виносяться громадською думкою стосовно будь-яких соціальних явищ: економічних, політичних, релігійних тощо і особистістю стосовно своїх вчинків, дій (самооцінка). Форми оцінювання виражаються у схваленні, погодженні, симпатії чи несприйнятті, обуренні, осуді, гніві тощо. Оціню-вальність є способом визначення моральної сутності людини у її ставленні до інших (особистостей, спільноти, суспільства взагалі і його інституцій зокрема) з позицій добра або зла, справедливості чи несправедливості, відповідальності чи без­відповідальності, любові чи ненависті тощо. Залежно від соці­альних суб'єктів, масштабів їх діяльності, сфер діяльності, можливостей існують різні способи оцінок: публічна і приват­на, усна і друкована, замовчування, ігнорування чи захоплен­ня, ідеалізація, визнання чи упередженість, інтерес чи апатія тощо. Критеріями істинності моральних оцінок можуть ви­ступати: відповідність вчинків, дій суспільним інтересам, су-спільно-історичній практиці, соціальному і моральному про­гресу, ідеалам добра, справедливості, щастя, любові тощо.

Імперативність, нормативність і оцінювальність моралі іс­нують і реалізуються у єдності й складають механізм функці­онування моралі. Специфіка моралі, таким чином, полягає у тому, що це спосіб практично-духовного, нормативного, імпе­ративно-ціннісного освоєння дійсності, особлива форма регу­лювання стосунків між соціальними суб'єктами і поведінки людини, що грунтується на глибоко особистій суб'єктивній мотивації поведінки, свідомому і добровільному прийнятті зо­бов'язань слідувати вимогам моралі і підтримується тільки особистими переконаннями у їх необхідності, справедливості і гуманності. Це внутрішній саморегулятор поведінки людини, спрямований на ствердження людяності. Тому мораль і є найбільш розвинутою формою соціальної регуляції, надійним способом орієнтації людини у світлі соціальних відносин і цінностей, що підтримує єдність, стабільність, цілісність суспільства, розвиток і вдосконалення суспільства й самої лю­дини.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.