Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Причини виникнення ризику.



Залежно від цієї ознаки можна виділити наступні види ризиків:

3.1 систематичний ризик (або ринковий) - це ризик, який викликано макроекономічними процесами;

3.2 несистематичний ризик – це ризик, який залежить безпосередньо від проекту.

4. Підхід до оцінки ризику.

Залежно від цієї класифікаційної ознаки, можна виділити наступні види

ризиків:

4.1 одиничний ризик – це ризик проекту, що розглядається ізольовано, по-за

зв'язком з іншими проектами в портфелі проектів;

4.2 внутрішньофірмовий ризик – ризик проекту, що розглядається в його зв'язку

з портфелем проектів підприємства;

4.3 ринковий ризик - ризик проекту, що розглядається в контексті

диверсифікації капіталу акціонерів підприємства.

5. Стадія життєвого циклу проекту.

Залежно від цієї класифікаційної ознаки виділяють наступні види ризиків:

5.1 ризики передінвестиційної фази,такі як невірна оцінка перспектив проекту, помилки у виборі ставки дисконтування, прийняття рішення про доцільність проекту і т.д.;

5.2 ризики інвестиційної фази,наприклад, затримки у фінансуванні проекту, затримки в постачанні матеріалів і устаткування, некомпетентність персоналу проекту, перевищення термінів будівництва і т. і.;

5.3 ризики експлуатаційної фази,наприклад, зниження цін на продукцію проекту, зниження попиту на продукцію проекту, зниження купівельної спроможності населення, підвищення цін на сировині і таке інше.

Ключові елементи системи управління ризиками

Загальні підходиідентифікації і оцінки (вимірювання) ризиків

Політики і процеси контролю і управління ризиками

• Організаційне забезпечення: повноваження і відповідальність по контролю і управлінню ризиками

Звітність і оцінка ефективностіуправління ризиками

Реакція на ризики

• Уникнення

• Прийняття

• Зниження

• Розподіл

Основні методи аналізу ризиків

Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватись в наступній послідовності:

1) підбір досвідченої команди експертів;

2) підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами;

3) вибір техніки аналізу ризику;

4) встановлення факторів ризику та їх значимості;

5) створення моделі механізму дії ризиків;

6) встановлення взаємозв’язку окремих ризиків та сукупного ефекту від їх дії;

7) розподіл ризиків між учасниками проекту;

8) розгляд результатів аналізу ризиків, частіше всього у вигляді звіту.

Аналіз ризиків поділяють на два види:

- кількісний

- якісний.

Кількісний аналізризику повинен дати можливість визначити число та розміри окремих ризиків та ризику проекту в цілому.

Якісний аналізвизначає фактори, межі та види ризиків. Для аналізу ризику використовують метод аналогії, метод експертних оцінок, розрахунково-аналітичний метод та статистичний метод.

Метод аналогійпередбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та понесені витрати.

Експертний метод, який відомий як метод експертних оцінок, стосовно підприємницьких проектів може бути реалізований шляхом вивчення думок досвідчених керівників та спеціалістів.

Розрахунково-аналітичний метод базується на теоретичних уявленнях. Хоча прикладна теорія ризику добре розроблена лише для страхового та грального ризику.

Статистичний методспочатку використовувався в системі ПЕРТ (PERT) для визначення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому. Останнім часом найбільш застосовуваним став метод статистичних випробувань .

Способи зниження ризиків:

Існують наступні групи методів зниження ризиків:

- технічні методи, які засновані на впровадженні різних технічних заходів, наприклад, система протипожежного контролю, банківських електронних розрахунків та ін.

- правові методи, такі як страхування, застава, неустойка (штраф, пеня), гарантія, завдаток тощо.

- організаційно-економічні методивключають комплекс заходів, направлених на попередження втрат від ризику в випадках виникнення несприятливих обставин, а також на їх компенсацію в випадках виникнення втрат.

Найбільш розповсюдженими методами зниження ризику є:

1) розподіл ризику між учасниками проекту;

2) страхування;

3) резервування коштів на покриття непередбачених витрат;

4) нейтралізація часткових ризиків;

5) зниження ризику в плані фінансування.

Розподіл ризикуздійснюється в процесі підготовки плану проекту та контрактних документів. Для кількісного розподілу ризику в проектах можна використовувати модель, засновану на “дереві рішень”. При цьому кожний учасник виконує запланований проектом обсяг робіт та несе відповідну долю ризику у випадку невиконання проекту. Але найбільш ризикує інвестор. Тому, потрібно знати, що труднощі в пошуку інвестора, як правило збільшуються із збільшенням ступеня ризику, що покладається на інвестора.

Страхування ризику являє собою систему відшкодування втрат страхувальниками при виникненні страхових випадків із спеціальних страхових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків, які виплачуються страхувальниками. Як правило, це здійснюється за допомогою майнового страхування та страхування від нещасних випадків.

Створення резервів ресурсів на покриття непередбачених витрат дозволяє компенсувати ризик, який виникає в процесі реалізації проекту і тим самим компенсувати збої в виконанні проекту.

Це спосіб боротьби з ризиком, який передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту та розміром витрат, необхідних для подолання збоїв в виконанні проектів. Частина резерву завжди повинна знаходитись в руках менеджера, а іншою частиною повинні розпоряджатись інші учасники відповідно до контракту.

Невизначеність, що пов’язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих умов, ситуацій та наслідків називається ризиком.

Управління ризиком – це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі виконання проекту. При цьому важливим є проведення моніторингу ризиків. Моніторинг ризиків включає контроль ризиків на протязі всього життєвого циклу проекту. Якісний моніторинг ризиків забезпечує управління інформацією, яка допомагає приймати ефективні рішення до настання ризику.

Ризики класифікуються за джерелами виникнення на:

- політичні;

- господарські;

- форс-мажорні.

 


 

ТЕМА 13. Зв’язки між підприємствами

Підприємство– це організаційно-відокремлена і економічно самостійна основа (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Цілі підприємства

По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними.

По-друге, цілі підприємства повинні бути орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування.

По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними; аби слугувати підвищенню ефективності.

По-четверте, цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими.

Територіальний принцип управління базується на коопераційних зв’язках підприємств регіону.

Галузевий принцип управління виробництвом базується на кооперації спеціалізованих підприємств галузевої промисловості.

Кооперація - форма співробітництв, узгоджена діяльність виробників при створенні товару(продукції, робіт, послуг).

Регіональна кооперація - забезпечення реалізації цілей територіального господарювання, механізм господарювання в регіоні.

Найбільш важливі напрямки територіальної кооперації є:

· Науково-технічна кооперація виробничих та наукових підприємств,організацій, установ.

· Створення галузевих виробництв.

· Формування промислових та транспортних узлів.

· Розвиток виробничої, соціальної та ринкової інфраструктури.

· Створення регіональних банків розвиткувиробництва.

· Коопераційні зв’язки

Формування і розвиток коопераційних зв’язків виробників регіону визначається економічною доцільністю та ринковою кон’юктурою:

· Внутрішні та міжрегіональні зв’язки виробників;

· Ринкові зв’язки реалізації засобів виробництва;

· зв’язки з формування споживчого ринку.

Види зв’язків:

ü Стійкі

ü Партнерські

ü Організаційні

ü Стійкі зв’язки

Обумовлені технологією виробництва, послідовністю переробки сировини до отримання готової продукції (без встановлення коопераційних зв’язків із спеціалізованими підприємствами створення якісної готової продукції не можливе), формуються в регіоні та між регіонам.

Партнерські зв’язки визначаються станом ринку, його кон’юктурою, характером споживання, економічною користю.

Організаційні зв’язки визначаються механізмом та оргнізаційною структурою постачально збутового управління та в значній мірі залежать від ринкової ситуації.

За тривалістю та характером коопераційні зв’язки поділяються:

Постійні- встановлюються між підприємствами, які тісно взаємопов’язані за характером виробничої спеціалізації;

Тимчасові- виникають, коли з’являються незавантажені з будь-яких причин виробничі потужності.

Життєвий цикл коопераційних зв’язків

ü Формування

ü Розвиток

ü Зрілість

ü Спадання

ü Припинення

Коопераційні зв’язки за галузевим принципом:

Агрегатні (за кооперацією надходять готові агрегати до продукції головного заводу);

По детальні (отримання від підприємств окремих вузлів);

Технологічні (підприємства виконують окремі операції – покриття, фарбування та ін.).

Економічні критерії коопераційних зв’язків

Зв’язки між підприємствами повинні бути економічно доцільними:

· Економічна доцільність співробітництва;

· Скорочення витрат;

· Прискорення циклу виробництва та реалізації товару;

· Економічна безпека;

· Ліквідація нераціональних транспортних перевезень.

В процесі розвитку коопераційних зв’язків формуються наступні зони:

1. Зона максимальної відповідальності;

2. Зона часткової відповідальності;

3. Зона розбіжності.

Зони коопераційних зв’язків:

Показники коопераційних зв’язків підприємства:

- Кількість підприємств, що зв’язані з даним підпрємством;

- Питома вага витрат та постачання за окремими підприємствами та галузями;

- Співвідношення регіональних та міжрегіональних зв’язків за окремими підприємствами та галузями;

- Загальна кількість підприємств, що здійснюють коопераційне постачання.

Економія за рахунок встановлення коопераційних зв’язків розраховується наступним чином:

Е=[C-(Ц-Т)]*К,

де Е-економія за рахунок встановлення коопераційних зв’язків;

С-собівартість окремого виробу, що передається партнеру по кооперації, грн.;

Ц-оптова ціна виробу партнера по кооперації;

Т-сума транспортних витрат на одиницю виробу, грн;

К-кількість виробів, що надходять до кооперації.

Рівень коопераційних зв’язків підприємства характеризується коефіцієнтом кооперації:

Кк=Вв/Взаг,

де Вв-вартість виробів, комплектації, що надходять до кооперації;

Взаг-загальні витрати(собівартість) готової продукції.

Спеціалізація - особистий вид діяльності підприємств, форма суспільного розподілу праці.

Спеціалізація виробництва проявляється посиленням суспільного характеру виробництва. Науково-технічний прогрес і зростання масштабів виробництва - найважливіші чинники поглиблення спеціалізації.

Спеціалізація виробництва характерна для всіх галузей матеріального виробництва, а також невиробничої сфери.

Галузь у структурі економіці - це сукупність підприємств, що характеризуються єдністю економічного призначення вироблюваної продукції, однорідністю споживаних матеріалів, спільністю технологічної бази і технологічних процесів, особливим професійним складом кадрів, специфічними умовами праці.

Приклад: металургійна галузь промисловості, машинобудівна, хімічна, автомобільна, електронна.

Збільшення числа особливих, самостійних галузей промисловості означає відокремлення виробництв різнорідних продуктів і скорочення номенклатури однорідної продукції при збільшенні масштабів її виробництва на підприємствах, що утворюють в сукупності ту чи іншу галузь.

З усіх характерних ознак спеціалізації галузі і підприємства головним є рід, що випускається.

Найбільш узагальнюючим показником корінних змін, які відбулися в спеціалізації промисловості, є зростання числа її особливих, самостійних галузей, багато з яких, у свою чергу, включають підгалузі і виробництва.

Види спеціалізації:

Речова спеціалізація – закінчені готові товари ( автозаводи, взуттєві фабрики).

Подетальна спеціалізація – виробництво окремих частин та вузлів готової продукції.

Технологічна спеціалізація ( литтєві, механічні та складальні підприємства в машинобудування).

Прикладами речової спеціалізації служать автомобільні і тракторні заводи, взуттєві і швейні фабрики, що випускають закінчені обробкою готові продукти певного роду.

На основі речової форми спеціалізації в основному сформувались галузі харчової, машинобудівної, меблевої промисловості - цукрова, кондитерська, верстатобудівна, автомобільна та ін.

Приклади подетальної спеціалізації - заводи шарикопідшипників, автомобільних поршнів, кріпильних металовиробів, будівельних деталей та інші підприємства, що випускають деталі і вузли.

Подетальна форма спеціалізації застосовується і досить розвинена в галузях промисловості, які виробляють конструктивно-складну продукцію - машинобудування, приладобудування, автомобільна, інструментальна промисловість

Технологічна форма спеціалізації передбачає зосередження діяльності підприємств на виробництві однієї або кількох фаз виробництва готового продукту, придатного до самостійного споживання.

Ця форма спеціалізації дозволяє раціональніше розосередити галузі промисловості, наближаючи одних до джерел сировини, інших - до районів споживання.

Приклад: видобуток і виробництво на окремих підприємствах галузі руди (видобуток і збагачення), чавуну з руди, сталі з чавуну, прокату із сталі, машин з прокату або болванок

Спеціалізоване підприємство не має можливості здійснити випуск готової продукції без коопераційних зв’язків з іншими підприємствами.

Коопераційні зв’язки повинні забезпечити реалізацію цілі підприємста і тому вони спираються на три основні параметри доцільності діяльності підприємства:

- Споживачі;

- Потреби;

- Товари.

Формування коопераційних зв’язків

Для міжнародної ділової діяльності можливі наступні стратегіїоб'єднання підприємств та кооперативного зв'язку:

- Договірні кооперації ( без створення юридичної особи)

- Спільне підприємство

- Дольова участь і дочірнє підприємство

Критерії для прийняття рішення щодо міжнародних зв'язків:

Освоєння ринку – вступ до нових ринків, закріплення свого положення на ринку, збут застарілої продукції, збільшення прибутку від ліцензування.

Ліцензування– зниження виробничих та збутових витрат, краще використання транспортних засобів, складських приміщень, спеціалістів, техніки та споруд (зниження середніх витрат), нових технологічних процесів, навчання персоналу та велика ступінь спеціалізації та концентрації.

Специфічні витрати на експорт –витрати, що обумовлені відсутністю знань про особливості іншої держави.

Критерії для прийняття рішення щодо міжнародних зв'язків:

Витрати, обумовлені об'єднанням – це витрати на пошуки партнерів, переговори, оформлення контрактів, перевірки, поточні розрахунки, тощо

Обмеження незалежності (політичний ризик) – обставини обмежують самостійність прийняття рішень із-за залежності від партнерів і держави.

Глобалізація та локалізація – глобалізація в усьому світі (Кока-Кола, Макдональдз) чи локальне пристосування своєї продукції до місцевих, регіональних та національних потреб.

Оподаткування– розмір податку може бути суттєвим чинником при створенні закордонних товариств у державах з низькими податкам.

Характеристики міжнародних об'єднань

1. Договірні кооперації – організаційні одиниці без злиття капіталу, які базуються на наступних угодах:

Створення спільного виробництва;

Спільне освоєння джерел сировини;

Розвиток менеджменту, консультаційних послуг, навчання;

Проведення спільних досліджень та розробок;

Виконання спільних проектів та замовлень;

Виконання взаємних поставок та збуту товарів, реклами;

Передача ліцензій та міжнародний франчайзинг.

2. Спільне підприємство

(підприємство спільного ризику Joint Ventures) – створюється двома і більше незалежними підприємцями, як правило, 50% на 50%.

СП керується обома сторонами (керівництво – контроль) або керівництво може бути переданим за договором будь-якому з партнерів.

СП може бути створено шляхом:

1. Відкриття нового підприємства;

2. Виділення структурного підрозділу і передачі його до СП;

3. Спільного придбання вже існуючого підприємства.

Відносини у підприємстві спільного ризику (СП)

Ринкові партнери

Об'єкти СП – це будь-які часткові функції підприємства:

- Виробництво продукції;

- Виконання великого замовлення;

- Ведення досліджень;

- Купівля, продаж.

Форми спільного підприємництва

- консорціум;

- акціонерне товариство;

- міжнародні економічні організації;

- вільні економічні зони;

- спільні (російсько-іноземні) підприємства.

Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання для вирішення конкретних завдань (наприклад, реалізація великих цільових програм і проектів).

Виконавши поставлене завдання, консорціум припиняє свою діяльність або перетворюється в інший вид договірного об'єднання.

Консорціум, як правило, здійснює свою діяльність на неприбутковій основі. Юридичною особою консорціум не є.

Акціонерне спільне підприємство створюється двома і більше учасниками у формі акціонерного товариства, в якому кожен партнер володіє певною часткою акціонерного капіталу.

Міжнародні економічні організації – це міжурядові та міждержавні економічні організації, міжнародні господарські організації та об'єднання. Вони створюються на основі договорів та угод між їх засновниками.

Основною функцією міждержавної економічної організації є координація дій країн - партнерів по співпраці у виробничій, науковій та інших сферах діяльності.

Для розвитку підприємництва ефективною формою інвестування та співробітництва з виробниками різних країн стає створення вільних економічних зон (ВЕЗ).

Створення ВЕЗ дозволяє активізувати виробничу діяльність, організувати мережу виробництв щодо випуску ефективних і конкурентоспроможних видів продукції, сформувати первинний ринок виробників продукції.

Інтереси зарубіжних партнерів у створенні СП в своїх країнах за участю наших організацій полягають у використанні наших багатих Курсів для підвищення рівня прибутку, для збуту своєї продукції на наш ємний ринок.

Тому оцінка успіху роботи СП на своєму ринку виробляється нашими партнерами, головним чином, за величиною отримуваного прибутку.

Дольова участь і дочірнє підприємство- це об’єднання з найбільш сильними зв’язками. Підприємство купує визначену долю (наприклад,акції)на іноземному підприємстві з метою участі у довгострокових зв’язках з цим підприємством. Через цю дольову участь підприємство впливає на керівництво і має право на дольовий прибуток.

Дочірнє підприємство — юридична особа, створена іншою юридичною особою як єдиним учасником.

Відмінність дочірніх підприємств від деяких видів господарських товариства, які також можуть бути створені юридичною особою-єдиним засновником, полягає в тому, що закон не висуває вимог до мінімального розміру статутного капіталу дочірнього підприємства.

Структура корпоративного управління і режим майна дочірнього підприємства визначаються його засновником на власний розсуд.

Дочірнє підприємство може бути засновано тільки іншою юридичною особою, як українською, так і нерезидентом. Воно має самостійний баланс, печатку, самостійно веде господарську діяльність, але повністю зв’язано зі своїм головним підприємством

Дочірним підприємством управляє материнське, як його засновник, а також керівник ДП, призначений згідно його статуту.

Дочірнє підприємство наділяється майном материнського підприємства.

Розмір долі і вплив на керівництво дочірнім підприємством:

5% долі - мала участь, малий вплив;

5%<доля<25%- участь в меншості;

25%<доля<50%- блокуючи меншість;

50% долі - паритетна участь, рівні права;

50%<доля<75% - проста більшість– прийняття більшості рішень;

100% долі – повна підпорядкованість.

Критерії створення дочірнього підприємства:

· Спрямування дольової власності у перспективній галузі на іноземний ринок;

· Виключення міжнародних конкурентів;

· Налагодження довгострокових зв’язків по постачанню і збуту;

· Збільшення власної виробничої бази;

· Отримання ноу-хау від закордонних партнерів;

· Забезпечення зовнішнього зростання.

Причини продажу долі підприємства:

· Подолання господарських труднощів;

· Власне вкладення капіталу (з меншим ризиком і більшим успіхом);

· Старість, хвороби, забезпечення старості, рішення спадкоємців.

Тема 14. Сутність і задачі функціонально-вартісного аналізу

Функціонально-вартісний аналіз – один із методів евристичного аналізу, мета якого полягає у виборі оптимального варіанта, що забезпечує повноцінне виконання досліджуваним об'єктом (виробом, технологічним процесом, формою організації чи управління виробництвом тощо) своїх основних функцій при мінімальних затратах.

Сутність і задачі функціонально-вартісного аналізу

Вивчення можливостей скорочення вартості виконуваних функцій й обумовило у вітчизняній науці назву цього виду аналізу – функціонально-вартісний аналіз (ФВА). В зарубіжних країнах застосовуються й інші назви: аналіз вартості (або споживної вартості), інженерно-вартісний аналіз, управлінсько-вартісний (value analysis, value engineering, value management).

Метою ФВА є досягнення оптимальної корисності при найменших витратах. Математично мету ФВА можна подати так:

, або,

де Z – витрати на досягнення необхідних споживчих властивостей;

PC – сукупність споживчих властивостей об'єкта.

Особливістю мети ФВА є не саме вдосконалення конкретного досліджуваного об'єкта, а насамперед пошук альтернативних варіантів виконання його функцій та вибір серед них найбільш економічної, яка б забезпечувала оптимальне співвідношення між споживчими властивостями і витратами на їхню реалізацію. Надзвичайно важливим є те, що ФВА дає змогу вирішувати, на перший погляд, два взаємовиключні завдання – скорочення витрат та підвищення якості виробу.

Основними завданнями ФВА є:

- підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- зниження витрат на виробництво (зниження ємності основних, оборотних засобів, енергоємності, трудомісткості, підвищення віддачі основних засобів, матеріаловіддачі тощо);

- удосконалення технології виробництва;

- обґрунтування управлінських рішень.

- Функції об'єкта та їх класифікація:

Кожен виріб, товар виробляється та існує для того, щоб задовольнити певні потреби споживачів, тобто виконати функції відповідно до свого призначення. Під функціями розуміють споживчі властивості об'єкта, який аналізується.

Детальне вивчення показує, що предмети і товари виконують не одну, а багато функцій. Наприклад, ваза може служити як місткість для квітів, як предмет антикваріату, інтер'єру, як сімейна реліквія, задовольняючи при цьому певні естетичні потреби.

Всі функції в ФВА класифікують.

1. За сферою прояву і роллю у задоволенні потреб споживачів виділяють:

§ Зовнішні (загаль-нооб'єктивні) функції – ті, що виконуються об'єктом у взаємодії із зовнішнім середовищем.

§ Внутрішні функції – ті, що відображають дії і взаємозв'язки всередині об'єкта, обумовлені механізмом його побудови, особливостями виконання. Споживач їх здебільшого не знає і не цікавиться ними.

2. За роллю у задоволенні потреб споживачів серед зовнішніх функцій виділяють головні і другорядні, а серед внутрішніхосновні (робочі) та допоміжні.

§ Головна функція – це зовнішня функція, яка відображає призначення, сутність та мету створення об'єкта. Головні функції життєздатні протягом тривалого періоду. Причому їх може бути одна (у переважній більшості об'єктів) чи декілька (у складних системах).

§ Другорядна функція є зовнішньою функцією, що характеризує побічні цілі створення об'єкта, зокрема забезпечення його естетичності, зручності у використанні, відповідності моді, дотримання ергономічних характеристик з метою підвищення попиту.

§ номінальні – передбачені і заявлені до виконання (вказані в документації, технічному паспорті)

§ дійсні – реально здійснюються

§ потенційні – що можуть бути здійснені.

3. За ступенем необхідності функції поділяються

§ Необхідні (корисні) функції – задовольняють потреби споживачів і виражаються у споживчих властивостях об'єкта. Для техніки, яка перебуває на стадії проектування, ці вимоги зазначені в технічному завданні.

§ Зайві (негативні) функції – не потрібні, можуть навіть завдавати шкоду споживачам. В свою чергу зайві функції поділяють :

Непотрібні – функції, що не сприяють підвищенню ефективності діяльності, ескплуатації об'єкта та покращанню споживчих властивостей, проте спричиняють подорожчання його через непродуктивні функції і витрати.

Шкідливі – це функції, які негативно впливають на споживчу вартість і результативність роботи об'єкта, викликаючи при цьому його подорожчання.

4. За роллю у процесі експлуатації

§ Робочі – функції, які реалізують свої властивості у процесі експлуатації, безпосереднього застосування об'єкта.

§ Неробочі (естетичні) функції – ті, що задовольняють естетичні потреби споживачів у вигляді дизайну – оздоблення, кольорового рішення, форми, тощо. Вони поділяються:

– на головні, основні і корисні (А);

– другорядні, допоміжні і корисні (В);

– другорядні, допоміжні і ті, що не приносять ніякої користі (С).

Функціонально-вартісний аналіз проник в усі сфери людської діяльності, насамперед в менеджмент, для відпрацювання заходів щодо досягнення найвищих споживчих властивостей продукції з одночасним зниженням усіх видів виробничих витрат. ФВА застосовується для прогнозування ефективності нового об'єкта або того, що модернізується, сприяючи здісненню програмно-цільового управління науково-технічного розвитку господарства. Саме цим він відрізняється від інших видів аналізу, які вивчають тільки діючі об'єкти. ФВА використовується також і для оцінки освоєного процесу виробництва та експлуатації об'єкта з метою поліпшення споживчих властивостей останнього і зниження пов'язаних з цим витрат. У цьому випадку ФВА охоплює процес від створення до функціонування об'єкта. У проведенні такого аналізу беруть участь як створювачі, так і споживачі об'єкта.

Функціонально-вартісний аналіз корисний і для удосконалення технології, організації та управління виробництвом. Наприклад, дослідження витрат, пов'язаних з автоматизацією окремих функцій управління, дає змогу знизити загальну суму витрат шляхом раціонального виділення підсистем, які реалізують ці функції.

Значного поширення набув ФВА і при конструюванні та модернізації виробів у машинобудуванні, де вироби мають складну технічну структуру, і при підвищенні якості витрати зростають прогресивно

Важливе місце займає ФВА у проведенні маркетингових досліджень, оскільки дає змогу визначити об'єктивний показник конкурентоспроможності у вигляді співвідношення ціни та якості продукції порівняно з конкурентами, сприяючи підвищенню достовірності отриманих результатів.

Функціонально-вартісний аналіз виступає також ефективним інструментом удосконалення системи управління. Він незамінний у вирішенні питань оптимізації організаційної структури апарату управління підприємством, підвищенні якості виконуваних структурними підрозділами функцій, в удосконаленні кадрового, інформаційного і технічного забезпечення системи управління.

При проведенні ФВА слід дотримуватися загальних наукових принципів економічного аналізу, головними з яких є:

– рання діагностика;

– функціональний підхід;

– основної ланки (вузьких місць);

– послідовність;

– системність;

– демократичність;

– універсальність;

– ефективність або економічність

Принцип ранньої діагностики полягає в тому, що ФВА доцільно проводити на початковій передвиробничій стадії, коли тільки відбувається проектування виробу і технологічного процесу виробництва і починаються витрати ресурсів. Характеристика системи функцій, які гарантують потрібну споживну вартість, що обов'язкова при ФВА, дозволяє відволіктися від наявних форм виконання цих функцій і запропонувати інший, нерідко принципово новий підхід до виконання основних функцій, які беруться в основу удосконалення досліджуваного об'єкта.

Принцип функціонального підходу передбачає вивчення кожного об'єкта (виробу) як сукупності функцій, які він виконує або буде виконувати для задоволення потреб споживачів.

Принцип основної ланки або вузьких місць означає виділення найважливішої, найсуттєвішої ланки чи найпроблемнішого місця для виявлення і мобілізації резервів підвищення якості виконання виробом своїх функцій та зменшення їх вартості. Цей принцип зумовлений обмеженістю фінансових і трудових ресурсів. Занадто глибока деталізація ФВА знизить його оперативність, дієвість та ефективність.

Принцип послідовності потребує поетапного проведення ФВА за чітко розробленою логічною схемою, починаючи від підготовчого етапу, і закінчуючи впровадженням результатів аналітичного дослідження у виробництво. Детальніше етапи ФВА розкриті нижче.

Принцип системності передбачає таку форму організації ФВА, при якій дотримується єдність дослідження всіх функцій об'єкта (виробу) як цілісної системи у певному порядку та у взаємозв'язку, а не відокремлено.

Принцип демократичності стверджує, що до проведення ФВА необхідно залучити широке коло фахівців різного профілю, експертів, не обмежуючись працівниками економічної служби підприємства. Це сприятиме активізації творчого пошуку нестандартних оригінальних рішень щодо резервів виробництва, деталізації, системності аналізу за рахунок різнобічних знань, професіоналізму, кращої поінформованості залучених працівників про ті чи інші боки технології, організації виробництва тощо.

Принцип універсальності припускає широке застосування ФВА в усіх сферах суспільного господарства, де ведеться пошук забезпечення оптимальних витрат виробництва й управління.

Принцип ефективності або економічності вимагає того, щоб очікуваний економічний ефект в результаті проведення ФВА був значно вищим, ніж затрати на його проведення. ФВА зарекомендував себе як високоефективний метод зниження витрат. За підрахунками, кожен долар, витрачений на проведення аналізу дає економію від 7 до 20 доларів залежно від галузі виробництва й об'єкта дослідження.

Послідовність та методика проведення функціонально-вартісного аналізу

Здійснення ФВА можна розділити на кілька етапів. Різні дослідники виділяють різну кількість етапів – від 4 до 7.

На нашу думку, можна виділити чотири укрупнених послідовних етапи:

ü підготовчий

ü аналітичний,

ü творчий

ü контрольний

Починається з визначення об'єкта аналізу, в ролі якого найчастіше виступає конкретний виріб та елементи, які входять до його складу, а також з постановки мети, завдань аналізу, розробки плану дій. У цьому випадку попередньо вивчають асортимент вироблюваної продукції, відповідність її споживчих властивостей вимогам, що висуваються на даний момент і на перспективу. Споживча вартість, витрати на її створення і збереження розглядаються у взаємозв'язку з метою забезпечення необхідної якості при мінімальних витратах. Якщо асортимент виробів не повністю відповідає своєму призначенню, то ставиться завдання покращання його найекономічнішим способом, а у разі відповідності – мета аналізу знайти спосіб зниження витрат.

До підготовчого етапу належить також розробка організаційних форм проведення ФВА. Доцільно на всіх ієрархічних рівнях управління, починаючи від підприємства і закінчуючи міністерством, мати постійну службу у вигляді невеликих груп спеціалістів, які займаються розробкою річних і перспективних планів проведення ФВА, формуванням комплексних бригад для аналізу окремих об'єктів, контролем за впровадженням розроблених бригадами рекомендацій та їх ефективністю.

Збирається та систематизується інформація про функціональну структуру об'єкта та про матеріальні носії окремих його функцій. Саме з опису функцій виробу починається ФВА. Для виділення та опису функцій слід відповісти на сформульоване ще Л.Д. Майлсом запитання: "Що робить ця річ?".

Формулювання функцій необхідно здійснювати за встановленими правилами:

1) розгорнуте визначення кожної функції має бути викладене двома словами: дієсловом та іменником або дієсловом і дієприкметником. Формулювання і класифікацію функцій покажемо на прикладі відділу сервісного обслуговування заводу;

2) у формулюваннях функцій слід використовувати слова, які характеризують певні величини і показують їх розмірність;

3) виходячи з того, що функція є дією у просторі, потрібно завжди давати її графічну (векторну) інтерпретацію.

В аналітичному дослідженні об'єкт розглядається як комплекс функцій, які він виконує, з яких одні є основними, оскільки випливають з самого призначення об'єкта, другі – допоміжні, бо вони створюють умови для реалізації основних функцій, а треті функції – зовсім непотрібні, тобто зайві.

Шляхом ФВА визначають, які складові об'єкта безпосередньо пов'язані з основними його функціями, а які – з допоміжними чи непотрібними. Потім підраховують витрати на створення та експлуатацію кожної функції окремо (або ж групи споріднених функцій) при наявній системі забезпечення цих функцій або тій, що проектується. При цьому доцільно поставити друге за Л.Д. Майлса "Скільки коштує річ?".

Творчий етап

ФВА присвячений аналітичній обробці матеріалів двох перших етапів. Основним завданням цього етапу є продукування якомога більше різноманітних ідей, обговорення їх та добір найкращих, реальних для вирішення поставлених завдань. При цьому розробляється кілька варіантів виконання об'єктом свого призначення при мінімальних витратах та в результаті порівняльної їх оцінки вибирається оптимальний. Тут необхідно дати відповідь на третє запитання, сформульоване Л.Д. Майлсом: "Яка річ могла б виконати ті самі операції, але при менших витратах?".

На творчому етапі велику роль мають відігравати інтуїція, психологія. Тому для активізації творчого процесу широко застосовують евристичні методи, зокрема методи мозкового штурму, синектичний та ін. Забороняється критика висунутих раніше ідей, вітаються жарти, несподівані, фантастичні, навіть несерйозні, на перший погляд, пропозиції.

Метод "мозкової атаки" або конференції ідей, передбачає генерування ідей членами експертної групи у творчій суперечці при особистому контакті фахівців. Тривалість кожного засідання не більш 45 хв., генерування - 1-2 хв., не допускається на першому етапі критика внесених пропозицій. Різновидом цього методу є "мозковий штурм", суть якого в тому, що одна група експертів пропонує ідеї, а інша їх аналізує.

Синектичний метод припускає при генеруванні ідей використання аналогій з інших галузей знань і фантастики.

Метод "Дельф" передбачає анонімне опитування спеціально підібраної групи експертів за наперед підготовленими анкетами з наступним статистичним опрацюванням матеріалу. Після узагальнення результатів опиту запитується думка експертів щодо спірних питань. В результаті забезпечується перехід від інтуїтивних форм мислення до дискусійних.

Морфологічний метод ґрунтується на використанні морфологічних матриць, за допомогою яких забезпечується системний пошук взаємозв'язків між усіма її елементами в рамках досліджуваної проблеми. У лівій частині матриці наведено всі функції досліджуваного об'єкта, а в правій - способи їх здійснення.

Контрольному етапі

Постійна служба ФВА організовує захист, експериментальну перевірку рекомендованого оптимального варіанта, забезпечує контроль за його впровадженням і досягненням запроектованого економічного ефекту. Результатом впровадження має стати заміна норм, внесення відповідних змін до калькуляцій, кошторисів, бюджетів та ін.

На завершальному етапі визначається економічний ефект від проведення аналізу. Для розрахунку економічної ефективності ФВА застосовують коефіцієнт економічної ефективності (скорочення поточних витрат) – КФВА, який показує, яку частку становить скорочення витрат в їх мінімально можливій величині.

Його обчислюють за формулою:

Де – реальні сукупні витрати;

мінімально можливі витрати, що відповідають спроектованому виробу.

Послідовність та методика проведення функціонально-вартісного аналізу

При цьому оформляється вся необхідна документація, складається звіт про результати ФВА, розробляються плани-графіки впровадження результатів аналізу у виробництво. Документація виробничого характеру передається технологічним, економічним та іншим зацікавленим службам і фахівцям підприємства.

Послідовність та методика проведення функціонально-вартісного аналізу

ФВА має значні переваги порівняно з традиційними методами аналізу. Так, цей вид аналізу дає змогу, по-перше, отримати точніші дані щодо вартості продукції, необхідні для прийняття правильних управлінських рішень:

- із встановлення цін на продукцію;

- вибору номенклатури та асортименту продукції;

- вибору рішення між можливістю виготовляти самостійно чи купувати;

- вкладення коштів в науково-дослідні роботи, автоматизацію процесів тощо.

Послідовність та методика проведення функціонально-вартісного аналізу

По-друге, завдяки застосуванню ФВА дається оцінка виконуваним функціям залежно від важливості і витрат на забезпечення їх функціонування, що дає змогу приділяти більше уваги управлінським функціям, таким як підвищення ефективності дорогих операцій, а також виявляти та скорочувати обсяги операцій, які не додають цінності продукції.

Досвід і перспективи використання функціонально-вартісного аналізу

ФВА виник наприкінці 40-х років XX ст. Майже одночасно інженери А.Д. Майлз (фірма "General Electric") і Ю.М. Соболєв (Пермський телевізійний завод) запропонували якісно нові підходи до пошуку резервів зниження собівартості виробів. Ефект був майже приголомшуючий. Перша розробка Ю.М. Соболева (вузол посилення мікротелефону) дала змогу скоротити кількість деталей на 70%, витрати матеріалів - на 42%, трудомісткість - на 69%, а загальну собівартість - в 1,7 рази. Відтоді і починається історія теоретичного розроблення і практичного використання.

На Заході цей метод досить швидко набув загального визнання, і його почали широко застосовувати найрізноманітніші фірми. Тепер на найбільших фірмах сотні фахівців займаються ФВА Майже всі нові види продукції, що надходять на ринок, на стадії передвиробничої підготовки проходять через ФВА Цьому сприяє його виняткова ефективність. Кожний долар, витрачений на проведення ФВА, дає економію від 7 до 20 доларів, залежно від галузі виробництва та об'єкта дослідження.

Часто уявлення про можливості ФВА бувають дуже звужені. Вважають, що це виключно інженерний аналіз, придатний тільки для конструкторської доробки технічних виробів. На практиці це далеко не так. З позицій ФВА можна вивчати всі об'єкти.

Нині діюча система бухгалтерського обліку, може розглядатись як перспективний об'єкт для ФВА. Тут необхідно перевірити функціональну роль кожного документа кожного показника і та ін. Такий аналіз дав би змогу без втрат облікових функцій скоротити кількість облікових документів. У масштабах держави це означало б зменшення витрат паперу, вивільнення зайвих працівників тощо.

Досвід і перспективи використання функціонально-вартісного аналізу

Перспективність подальшого розвитку ФВА полягає ще й у тому, щоб впроваджувати в його методику економіко-математичні методи, широко використовувати ПЕОМ для проведення аналізу.

Питання про збирання даних за результатами проведення ФВА має бути поставлене на рівень державної політики. Це сприяло б не тільки поширенню цього методу, а й виключало б багаторазові дослідження тих самих об'єктів.

Отже, ФВА має важливе значення для нашої країни, оскільки дозволить прискорити сам процес аналізу господарської діяльності підприємства.

Переваги та недоліки

Переваги:

Більш точнезнання вартості продукції дає можлівисть приймати вірні стратегічні рішення з наступних питань:

· Призначення цін на продукцію;

· Оптимального поєднання продуктів;

· Вибору між можливостями виготовляти самостійно або купувати;

· Вкладення коштів у науково-дослідні роботи, автоматизацію процесів, просування продукції і т.п.

Метод сприяє:

· Якісної реалізації управлінських функцій, таких як підвищення ефективностідорогіх операцій;

· Виявлення та скорочення обсягів операцій, не підвищують цінність продукції.

Недоліки цього методу:

· Процес опису функцій може виявитися надмірно деталізованим, а модель обліку іноді занадто складна і її важко адаптувати до реальних умов;

· Етап збору даних про джерела витрат за функцтями (activity drivers) часто недооцінюється;

· Для якісної реалізації методу потрібні спеціальні програмні засоби;

· Зміни, що вносяться в модель не відповідають швидкості організаційних змін;

· Реалізація розглядається як «примха» фінансового менеджменту і недостатньо пидтрімується оперативним керивництвом.

Основні проблеми впровадження

Труднощі психологічного характеру, пов'язані з високим рівнем тривожності і низьким рівнем мотивації менеджерів по відношенню до впровадження прогресивних методів управління витратами;

Труднощі інформаційного характеру, пов'язані зі слабким рівнем розвитку методологічного апарату проведення ФВА, недоліком програмного забезпечення і засобів автоматизації процесу управління витратами.

Труднощі психологічного характеру, пов'язані з високим рівнем тривожності і низьким рівнем мотивації менеджерив по відношенню до впровадження прогресивних методів упраління витратами;

Труднощі інформаційного характеру, пов'язані зі слабким рівнем розвитку методологічного апарату проведення ФВА, недоліком програмного забезпечення і засобів автоматизації процесу управління витратами.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.