Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Договір і звичай — основні джерела міжнародного права





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

До основних джерел міжнародного права відносять міжнародний договір і звичай, що, у силу їхньої значи-


 




мості, поширеності й інтенсивного застосування, висту­пають і в якості універсальних джерел міжнародного права.

У відповідності зі статтею 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року договір ро­зуміється як міжнародна угода, укладена між держава­ми в писемній формі і регульована міжнародним пра­вом, незалежно від того, чи міститься така угода в одно­му документі, у двох або декількох пов'язаних між со­бою документах, а також незалежно від його конкрет­ного найменування.

В даний час міжнародні договори посідають основне місце в системі джерела міжнародного права через такі причини:

— процес створення договірної норми в хронологіч­
ному плані коротше процесу створення звичаєвих
норм. Крім того, волі суб'єктів міжнародного права
при створенні договірної норми мають більш вираже­
ний характер;

— процедура укладання, виконання і денонсації до­
говорів детально розроблена і закріплена в кодифіко­
ваних міжнародно-правових актах (Віденська конвен­
ція про право міжнародних договорів 1969 року і Ві­
денська конвенція про право договорів між державами
і міжнародними організаціями або між міжнародними
організаціями 1986 року);

— договірна форма надає більше можливостей для
узгодження воль суб'єктів, ніж яка-небудь інша.

Міжнародний порядок — це правило поведінки, що у результаті кількаразового повторення протягом три­валого часу набуло мовчазного визнання суб'єктів між­народного права і виконується ними в їх міжнародній практиці в якості звичайної міжнародно-правової прак­тики.

Протягом тривалого часу звичай відігравав дуже ва­жливу роль у розвитку міжнародного права і був його головним джерелом. Ця його роль у міжнародних від­носинах у минулому дала підставу багатьом авторам стверджувати, що міжнародне право суть, головним


чином, звичаєве право. Так, Гефтер вважав, що міжна­родне право «є переважно право неписане, у юридично­му смислі цього слова». В умовах відсутності договір­них норм з найважливіших питань взаємовідносин дер­жав на міжнародній арені ці питання регулювалися міжнародними звичаєвими нормами. Після початку активних кодифікаційнх процесів у сучасному міжна­родному праві роль міжнародного порядку значно зни­зилася, проте й у сучасний період багато міжнародних порядків збереглося в дипломатичному і консульсько­му праві, міжнародному морському праві. Віденська конвенція 1969 року підтверджує, що норми міжнарод­ного звичаєвого права як і раніше регулюють найваж­ливіші питання міжнародних відносин.

Становить інтерес проблема співвідношення міжна­родного договору і звичаю.

Договір і звичай мають ряд спільних рис, що харак­теризують їх як джерела однієї правової системи:

— договір і звичай утворюються в результаті взаєм­
них дій держав або інших суб'єктів міжнародного пра­
ва і мають спільну юридичну основу — угода суб'єктів,
що їх створюють;

— обидва джерела містять правила поведінки, що
носять обов'язковий характер, тобто зв'язують волі су­
б'єктів, що їх створили. Це означає, що жодна держаї ч
або інший суб'єкт міжнародних правовідносин не мож^
довільно відмовитися від виконання узятих на себе зо­
бов'язань. У цьому смислі обидва джерела потребують
дотримання одного з основних принципів сучасного між­
народного права — «pacta sunt servanda», закріпленого
в п. 2 статті 2 Статуту ООН, статті 26 Віденської конвен­
ції про право договорів 1969 року й інших документів.
У своїй практиці держави повинні суворо додержувати
цього принципу і виходити з того, що всі правомірно
діючі норми незалежно від форми їхнього вираження
повинні точно виконуватися;

— недотримання або порушення як договіру, так і
звичаю веде до однакових правових наслідків: до при­
пинення їхньої дії, виникнення яких-небудь вимог про


 




задоволення претензій, що випливають із невиконання договору або звичаю. В усіх випадках юридична при­рода компенсаційних вимог однакова: вони виплива­ють із факту порушення існуючої в тій або іншій фор­мі норми міжнародного права;

— обидва джерела підпорядковані дії загальних
принципів права, на базі яких вирішується питання про
їх правомірність і, відповідно, право на існування;

— спільність договору і звичаю виражається в наяв­
ності в міжнародному праві змішаних, звичаєво-договір­
них норм. Міжнародній практиці держав відомі чис­
ленні випадки, коли ті самі правила поведінки для од­
них держав існують у договірній формі, а для інших —
у формі міжнародних порядків. Таке положення має
місце тоді, коли одні держави вже стали учасницями
якогось міжнародного договору, а інші, не беручи участь
у ньому, виконують ті ж самі договірні міжнародно-
правові норми в якості звичаєвих міжнародно-право­
вих норм. Наприклад, багато держав ратифікували
Конвенцію ООН з морського права 1982 року, а Укра­
їна приєдналася до неї тільки 3 червня 1999 року.
Отже, для першої групи держав ця конвенція діяла в
якості договірних норм, а для України до указаного
терміну — у якості міжнародного звичая. За рахунок
таких змішаних норм, що існують одночасно в двох фор­
мах, розширюється коло суб'єктів, що однаково засто­
совують міжнародне право.

Наявність змішаних норм свідчить на користь тези про те, що ці джерела не конфліктують один з одним, а, навпаки, доповнюють і взаємодіють один з одним.

Сучасному міжнародному праву відомий ряд звича­євих норм, базою яких постали положення створених, вироблених державами договорів (конвенцій, угод), що не вступили в законну силу, а також резолюцій або де­кларацій міжнародних організацій, наприклад Генераль­ної Асамблеї ООН. Так, розвиток і конкретизація закріпленого вперше в Статуті ООН принципу самови­значення народів і націй йшли шляхом створення зви­чаєвої норми, основою якої став текст Декларації про


надання незалежності колоніальним країнам і наро­дам, прийнятої Генеральною Асамблеєю в 1969 році.

Водночас договір і звичай мають дуже суттєві роз­ходження:

— ці розходження кореняться в засобах створення
договірної і звичаєвої норми. Договір завжди виникає з
активних дій держав (або інших суб'єктів), направле­
них на досягнення саме такого результату, як писана
норма. Звичай може виникнути не тільки з активних,
але і з «мовчазних» акцій, із відсутності дій, наприклад
відсутності заперечень проти практики держави або ряду
держав;

— договір має чітко виражений у часі процес ство­
рення. Наприклад, Женевська конференція 1958 року
з морського права працювала з 24 лютого по 29 квітня
1958 року і створила в цей період чотири документи.
Момент вступу договірної норми в силу також визна­
чений у часі. Таким чином, писана норма характеризу­
ється наявністю тимчасового показника, із якого почи­
нається існування даного джерела. Відкриті для підпи­
сання в результаті роботи згаданої конференції конвен­
ції набрали сили: Конвенція про територіальне море і
прилеглу зону — 10 вересня 1964 року, Конвенція про
відкрите море — 30 вересня 1962 року, Конвенція про
континентальний шельф — 10 червня 1964 року і т.д.
Писані норми набирають сили або відразу після підпи­
сання, або після здання державі-депозитарію (храните­
лю) обумовленої в тексті кількості ратифікацій або
документів про приєднання. Моментом вступу доку­
мента в силу вважається час здання останньої з необ­
хідних грамот. Іноді може бути обумовлений додатко­
вий термін — зазвичай тридцять днів. Так, Угода про
рятування космонавтів, повернення космонавтів і по­
вернення об'єктів, запущених у космічний простір, від
22 квітня 1968року набрала сили після здання п'ятого
документа; Пакти про права людини 1966року набра­
ли сили після здання 35 документа і т.д.

Як правило, процес становлення звичаю просліджу-ється з трудом, час його формування може бути зазначе-


 




ний лише приблизно. Ця обставина дуже утруднює за­стосування звичаю при вирішенні спорів і розбіжностей, що виникають між суб'єктами міжнародного права;

— факт існування конкретного договору, тобто писа­
ної норми, може бути підтверджений посиланням на
текст документа. Доказом же існування звичаєвої нор­
ми слугує винятково практика держав або, у крайньому
випадку, наявність яких-небудь непрямих ознак, напри­
клад використання переваг, що витікають з існування
звичаю; включення звичаю у внутрішнє законодавство
якоїсь держави або ряду держав; певні акції, що свід­
чать про те, що держава вимагає від інших суб'єктів ви­
конання і дотримання даного звичаю, а також така своє­
рідна форма доказу, як відсутність протесту проти пев­
них дій держав, що застосовують звичай. Для прикладу
можна посилатися на міжнародно-правовий звичай уста­
новлення ліміту територіального моря від 3 до 12 мор­
ських миль. Даний звичай був визнаний 96 із 116 дер­
жав, що мають вихід у відкрите море. Про це свідчив
насамперед той факт, що цей звичай був включений у
національне законодавство цих держав про встановлен­
ня й охорону державних кордонів. Так, Радянський Союз,
що мав 12-мильне територіальне море, відбив це в Поло­
женні про охорону державного кордону СРСР від 5 серпня
1960 року (зі змінами, внесеними в ст. 3);

— явне розходження договору і звичаю виявляється
при порівнянні засобів їх вираження зовні. Необхід­
ність для договору писемної форми обумовлює наяв­
ність узгодженого тексту, чітких логічних зв'язків, фо­
рмулювань, певної компактності, що дає можливість його
промульгації. Перераховані якості писаної норми за­
безпечують її швидке відшукування і застосування, на
відміну від звичаю, що не володіє цими перевагами;

— писана норма підлягає тлумаченню у випадку ви­
никнення неясностей або ускладнень при її застосу­
ванні; у випадку незгоди з якимись окремими поло­
женнями такої норми держава має можливість висло­
вити свою особливу позицію шляхом заяви застере­
ження з приводу змісту всієї норми або якоїсь її части-


ни. Так, СРСР зробив застереження під час підписання Конвенцій 1958 року з морського права, Женевських конвенцій 1949 року про захист жертв війни, Конвен­ції про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року та ін. Робить застереження до між­народних договорів і незалежна Україна. Звичай не підлягає тлумаченню, до нього, звичайно, не може бути заявлене застереження, що завжди робиться в писем­ній формі;

— писана норма має ще одну, мабуть, найважливішу
для цього періоду розвитку міжнародного права пере­
вагу перед звичаєм: звичай завжди йде слідом за прак­
тикою, лише фіксуючи її. Навпаки, писана норма в ряді
випадків сама створює практику, установлюючи прави­
ла обов'язкової поведінки держави в нових галузях
співробітництва або вносячи зміни в попередні норми.
Наприклад, практика освоєння Місяця і небесних тіл
ще не склалася, але основні принципи, яким вона повин­
на бути підпорядкована, вже узгоджені і прийняті дер­
жавами. Вони зафіксовані в писаних нормах Договору
про принципи діяльності держав з дослідження і вико­
ристання космічного простору, Місяця и небесних тіл
1967 року;

— тільки з писаною нормою пов'язаний такий про­
гресивний інститут сучасного міжнародного права, як
кодифікація. Договір як правова форма є й основним
інструментом і кінцевою метою кодифікаційних робіт,
незалежно від того, кодифікується договірне або звича­
єве право. В даний час роботи з кодифікації охопили
практично всі основні галузі й інститути міжнародного
права, включаючи загальні принципи, тобто найважли­
віші керівні норми сучасного міжнародного права. Ус­
пішно завершені роботи з кодификації морського, кон­
сульського, дипломатичного права, йде робота з кодифі­
кації основних норм про відповідальність держав.

Перераховані розходження свідчать на користь до­говору як джерела міжнародного права, що найбільш повно відповідає потребам держав, їхнім інтересам, ці-


 




лям подальшого розвитку самого міжнародного права в сучасну епоху.

Незважаючи на перераховані переваги договірної фор­ми, рано було б робити висновок про марність звичаю, він має усі права на існування, звичаєві норми входять до складу міжнародно-правової матерії, складаються і застосовуються донині. Таким чином, як і раніше пра­вомірне твердження, що сучасне міжнародне право в основному формується двома видами джерел.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.