Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Принцип суверенної рівності держав





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Принцип суверенної рівності держав складає основу сучасних міжнародних відносин. Це означає, що кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учас­ників системи, тобто їхнє право в межах власної терито­рії здійснювати законодавчу, виконавчу і судову владу без якогось утручання з боку інших держав, а також



самостійно проводити свою зовнішню політику. Під­тримку міжнародного правопорядку може бути забез­печено лише при повній повазі юридичної рівності учас­ників.

Об'єктивні закономірності міжнародних відносин, їхня поступова демократизація призвели до розширення змі­сту принципу суверенної рівності держав. У сучасному міжнародному праві він із найбільшою повнотою відби­тий у Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співробітництва між дер­жавами відповідно до Статуту ООН 1970 року. Пізніше цей принцип був розвинений у Декларації принципів Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 року, Підсумковому документі Ві­денської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1989 року, Паризькій хартії для Нової Європи 1990 року і ряді інших документів. Даний принцип закріплений у статутах міжнародних організацій системи ООН, у статутах більшості регіональних міжнародних органі­зацій, у багатосторонніх і двосторонніх угодах держав і міжнародних організацій, у правових актах міжнарод­них організацій.

Відповідно до Декларації про принципи міжнарод­ного права 1970 року поняття суверенної рівності вклю­чає такі елементи:

а) держави юридично рівні;

б) кожна держава користується правами, власти­
вими повному суверенітету;

в) кожна держава зобов'язана шанувати правосу-
б'єктність інших держав;

г) територіальна цілісність і політична незалеж­
ність держави недоторкані;

ґ) кожна держава має право вільно вибирати і роз­вивати свої політичні, соціальні, економічні і куль­турні системи;

д) кожна держава зобов'язана виконувати цілком
і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити у
злагоді з іншими державами.


Основне призначення принципу суверенної рівно­сті — забезпечити юридично рівну участь у міжнарод­них відносинах усіх держав незалежно від розходжень економічного, соціального, політичного або іншого ха­рактеру. Оскільки держави є рівноправними учасниця­ми міжнародного спілкування, усі вони мають принци­пово однакові права й обов'язки.

В даний час держави часто передають на користь утворюваних ними міжнародних організацій частину своїх повноважень, що раніше вважалися невід'ємни­ми атрибутами державного суверенітету. Відбуваєть­ся це з різних причин, у тому числі в зв'язку зі зрос­танням числа глобальних проблем, розширенням сфер міжнародного співробітництва і, відповідно, збільшен­ням кількості об'єктів міжнародного правового регу­лювання. Проте це не означає применшення принци­пу суверенної рівності в міждержавних відносинах. Передаючи частину своїх повноважень міжнародним організаціям добровільно, держави не обмежують свій суверенітет, а, навпаки, реалізують одне зі своїх суве­ренних прав — право на укладання угод. Крім того, держави, як правило, лишають за собою право контро­лю за діяльністю міжнародних організацій.

3. Принципнезастосування сили або погрози силою

Демократизація міжнародних відносин із неминучі­стю призводить до обмеження застосування сили або погрози силою. Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена в якості принципу міжнародного пра­ва в Статуті Організації Об'єднаних Націй, підписано­му в Сан-Франциско 26 червня 1945 року, що був вироб­лений у період визвольної боротьби проти фашизму і відбив демократичні устремління і надії народів на справедливий повоєнний устрій міжнародних відносин.

Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Орга­нізації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжна-


родних відносинах від погрози силою або її застосуван­ня як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єдна­них Націй».

Згодом наведена формула Статуту була конкрети­зована в документах, прийнятих у формі резолюцій ООН. У їхньому числі: Декларація про принципи між­народного права 1970 року, Визначення агресії 1974 року, Заключний акт НБСЄ 1975 року і ряд інших до­кументів процесу в Гельсінкі, а також Декларація про посилення ефективності принципу відмови від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 року.

У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:

— заборона окупації території іншої держави з по­
рушенням норм міжнародного права;

— заборона актів репресалій, пов'язаних із застосу­
ванням сили;

— надання державою своєї території іншій державі,
що використовує її для здійснення агресії проти тре­
тьої держави;

— організація, підбурювання, надання допомоги або
участь в актах громадянської війни або терористичних
актах в іншій державі;

— організація або заохочення організації збройних
банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторг­
нення на територію іншої держави.

Порушенням принципу незастосування сили слід та­кож вважати насильницькі дії у відношенні міжнарод­них демаркаційних ліній і ліній перемир'я, блокаду по­ртів або берегів держави, будь-які насильницькі дії, що перешкоджають народам здійснити законне право на самовизначення, а також ряд інших насильницьких дій.

Статут ООН передбачає (глава VII «Дії у відношенні погрози миру, порушень миру й актів агресії») лише два випадки правомірного застосування збройної сили: із метою самооборони (стаття 51) і за рішенням Ради


Безпеки ООН у випадку загрози миру, порушення миру або акту агресії (стаття 42).

Застосування збройної сили в порядку самооборони правомірне тільки в тім випадку, якщо станеться зброй­ний напад на державу. Стаття 51 Статуту ООН прямо виключає застосування збройної сили однією державою проти іншої у разі прийняття останньою заходів еко­номічного або політичного порядку. У подібних ситуа­ціях, або навіть якщо в наявності загроза нападу, краї­на може вдатися до відповідних заходів лише при до­триманні принципу домірності.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.