Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Організація Об'єднаних Націй: історія створення, правовий статус, головні органи





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Створення Організації Об'єднаних Націй. Першим кроком до створення ООН стала союзницька деклара­ція, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі».

14 серпня 1941 року президентом Сполучених Шта­тів Америки Франкліном Делано Рузвельтом і пре­м'єр-міністром Сполученого Королівства Великобрита­нії та Північної Ірландії (далі: Сполучене Королівст­во) Уїнстоном Черчіллем був підписаний документ, у якому вони запропонували звід принципів міжнарод­ного співробітництва в підтримці миру і безпеки. До­кумент, підписаний під час зустрічі «десь на морі», відо­мий як Атлантична хартія.

1 січня 1942 року представниками 26 союзних дер­жав, що воювали проти країн «осі», була підписана Де­кларація Об'єднаних Націй, у якій вони заявили про підтримку Атлантичної хартії. У цьому документі впер­ше була офіційно використана назва «Об'єднані Нації», запропонована президентом Рузвельтом.

У декларації, підписаній в Москві ЗО жовтня 1943 ро­ку в ході спеціальної конференції (Московська конфе­ренція), уряди Радянського Союзу, Сполученого Коро­лівства, Сполучених Штатів Америки і Китаю заклика­ли до якнайшвидшого створення міжнародної органі­зації для підтримки миру і безпеки.

Ця мета була знову підтверджена на зустрічі кері­вників Сполучених Штатів Америки, СРСР і Сполуче-


ного Королівства на зустрічі в Тегерані 1 грудня 1943 року (Тегеранська конференція).

Перші контури ООН були окреслені на конференції в особняку, відомому за назвою «Думбартон-Окс», у Ва­шингтоні. На двох серіях засідань, що проходили з 21 вересня до 7 жовтня 1944 року, Сполучені Штати Аме­рики, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовили­ся про цілі, структури і функції цієї організації.

11 лютого 1945 року після зустрічей у Ялті (Ялтин­ська конференція) Рузвельт, Черчілль і Сталін заявили про свою рішучість заснувати «загальну міжнародну організацію для підтримки миру і безпеки».

25 квітня 1945 року делегати від 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй із питань міжнародних організацій (Конференція в Сан-Францис­ко). Делегати підготували Статут із 19 глав і 111 статей, що був одноголосно прийнятий 25 червня 1945 року., Наступного дня делегати підписали його в будинку Ме­моріалу ветеранів війни.

24 жовтня 1945 року Статут ООН ратифікований п'ятьма постійними членами Ради Безпеки, більшістю інших держав, що підписали його, і набрав сили. Таким чином, Організація Об'єднаних Націй була створена, а 24 жовтня стало днем ООН.

З початку 1946 року починають створюватися й ак­тивно діяти основні органи ООН:

10 січня 1946 року в Центральному залі Вестмінс-терського палацу в Лондоні відкривається перша Гене­ральна Асамблея, на якій було представлено 51 держа­ву; 17 січня 1946 року у Вестмінстерському палаці вперше збирається Рада Безпеки і приймає свої прави­ла процедури;

24 січня 1946 року Генеральна Асамблея приймає першу резолюцію. її головні теми: мирне використан­ня атомної енергії та ліквідація атомної й інших видів зброї масового знищення;

1 лютого 1946 року Трюгве Чи (Норвегія) стає пер­шим Генеральним Секретарем ООН;


10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея приймає Загальну декларацію прав людини;

24 жовтня 1949 року закладений перший камінь те­перішнього будинку Центральних установ ООН у Нью-Йорку.

Організація Об'єднаних Націй і її органи п'ять ра­зів удостоювалися Нобелевської премії миру:

1954 рік: Управління Верховного комісара Органі­зації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН) за допомогу біженцям у Європі;

1965 рік: Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) за допомогу в порятунку життя дітей у всьому світі;

1969 рік: Міжнародна організація праці (МОП) за досягнуті успіхи у встановленні норм, що захищають права працюючих і забезпечують їх безпеку;

1981 рік: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців за допомогу біженцям в Азії;

1988 рік: сили Організації Об'єднаних Націй з під­тримки миру за миротворчі операції.

Крім того, Нобелевської премії миру в зв'язку з ді­яльністю ООН були визнані гідними:

1945 рік: Кордел Халл, колишній державний секре­тар Сполучених Штатів Америки, за керівну роль у ство­ренні ООН;

1949 рік: лорд Джон Бойд Орр, Великобританія, пер­
ший генеральний директор Продовольчої та сільсько­
господарської організації (ФАО);

1950 рік: Ральф Бунче, Сполучені Штати Америки,
посередник ООН у Палестині, за керівну роль в укла­
данні угод про перемир'я, підписаних у 1949 році Ізра­
їлем, Єгиптом, Йорданією, Ліваном і Сирією;

1957 рік: Лестер Пірсон, колишній державний сек­ретар Канади, голова Генеральної Асамблеї, за роботу на благо справи миру протягом усього життя і за керів­ну роль у зусиллях ООН із врегулювання кризи навко­ло Суецького каналу;

1961 рік: Даг Хаммаршельд, Швеція, Генеральний Се­кретар ООН, за допомогу у врегулюванні кризи в Конго;


1974 рік: Шон Макбрайд, Ірландія, Комісар ООН по Намібії.

Завдання, цілі і принципи ООН знайшли своє закрі­плення в Статуті організації, підписаному 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско.

Преамбула до Статуту Організації Об'єднаних На­цій містить таке:

«Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості

— врятувати прийдешні покоління від лихоліть вій­
ни, що двічі в нашому житті принесла людству невимов­
не горе,і

— знову затвердити віру в основні права людини, у
гідність і цінність людської особистості, у рівноправ­
ність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і ма­
лих націй, і

— створити умови, при яких можуть дотримуватися
справедливість і повага до зобов'язань, що випливають
із договорів та інших джерел міжнародного права, і

— сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов
життя при більшій свободі, і в цих цілях — виявляти
толератність і жити разом, у мирі один з одним, як доб­
рі сусіди, і

 

— об'єднати наші сили для підтримки міжнародно­
го миру і безпеки, і

— забезпечити прийняттям принципів і встановлен­
ням методів, щоб збройні сили застосовувалися не інак­
ше, ніж у спільних інтересах, і

— використовувати міжнародний апарат для спри­
яння економічному і соціальному прогресу всіх наро­
дів, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення
цих цілей.

Відповідно до цього наші відповідні уряди через пред­ставників, які зібралися в місті Сан-Франциско, що пред'явили свої повноваження, знайдені в належній фор­мі, погодилися прийняти дійсний Статут Організації Об'єднаних Націй і дійсним засновують міжнародну організацію за назвою «Об'єднані Нації».

У статті 2 Статуту ООН закріплені демократичні принципи цієї організації:


суверенна рівність членів ООН;

— сумлінне виконання ними зобов'язань за Стату­
том ООН;

— розв'язання міжнародних спорів тільки мирними
засобами;

— відмова від погрози силою або її застосування в
будь-яких цілях, несумісних із Статутом ООН;

— обов'язок членів ООН надавати їй усемірну допо­
могу в усіх діях, що здійснюються відповідно до Стату­
ту, і утримуватися від допомоги державам, проти яких
ООН приймає примусові заходи;

— забезпечення Організацією Об'єднаних Націй та­
кого положення, щоб держави, що не входять в ООН, у
разі потреби діяли відповідно до її Статуту;

— невтручання ООН у внутрішні справи держав.

Членство в ООН. Членами ООН можуть бути миро­любні держави, що приймуть на себе зобов'язання, кот­рі містяться в Статуті, і які, на думку ООН, можуть і бажають ці зобов'язання виконувати. Початковими членами ООН була 51 держава.

Прийом нових членів в ООН провадиться за рекомен­дацією Ради Безпеки Генеральною Асамблеєю більшіс­тю в 2/3 голосів. У тому ж порядку провадиться виключення з ООН держав, що систематично порушу­ють Статут, і призупинення здійснення прав і привіле­їв, що випливають із членства в ООН, стосовно держав, проти яких ООН уживає заходів превентивного або при­мусового характеру.

Головні органи ООН. Статут ООН до числа головних органів відносить Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Раду, Раду з опіки, Міжнарод­ний Суд і Секретаріат.

Генеральна Асамблея — сесійний орган ООН — скла­дається з представників усіх держав-членів. В даний час членами ООН за станом на 1 травня 2000 року є 188 дер­жав світу (у вересні 1999 року в члени ООН прийняті острівні держави Кирибаті, Науру і Тонга).

Генеральна Асамблея має право обговорювати будь-які питання, що входять у компетенцію ООН. Вона упо-


вноважена розглядати загальні принципи міжнародно­го співробітництва в справі підтримки миру і безпеки, включаючи проблему роззброювання. Проте будь-яке питання, по котрому необхідно почати дії, до і після його обговорення Генеральною Асамблеєю повинно бути пе­редане Раді Безпеки, тому що вона є єдиним органом ООН, уповноваженим приймати рішення щодо таких дій. Чергові сесії Генеральної Асамблеї проводяться 1 раз у рік. В міру необхідності можуть проводитися та­кож спеціальні сесії Генеральної Асамблеї, що склика­ються Генеральним секретарем за вимогою Ради Без­пеки або більшості членів ООН. На сесіях кожний член ООН може бути представлений делегацією, що склада­ється не більш ніж із п'яти делегатів і п'яти заступни­ків, кожна делегація має один голос.

На кожній черговій сесії створюється сім головних комітетів, у роботі яких можуть брати участь представ­ники всіх держав-членів ООН: Комітет з політичних питань і питань безпеки (Перший комітет) — цей комі­тет займається в основному питаннями роззброюван­ня; Спеціальний політичний комітет — у нього переда­ються політичні питання, що входять у компетенцію Першого комітету; Комітет з економічних і фінансо­вих питаннь (Другий комітет);

Комітет з соціальних, гуманітарних питань і питань культури (Третій комітет); Комітет із питань міжнарод­ної опіки і територій, що не самоуправляються (Четве­ртий комітет); Комітет з адміністративних і бюджет­них питань (П'ятий комітет); Комітет з правових пи­тань (Шостий комітет). Генеральна Асамблея може та­кож утворювати тимчасові або постійні допоміжні ор­гани (наприклад, подібним способом створена Комісія з роззброювання, Конференція ООН з торгівлі і розвит­ку і Комісія ООН з міжнародного права).

Генеральна Асамблея на своїх сесіях приймає поста­нови, рішення і рекомендації. Постановами іменуються акти, прийняті Генеральною Асамблеєю за рекомендаці­єю Ради Безпеки, що звернені до держав-членів і нагаду­ють їм про їхні права й обов'язки. Постанови можуть


прийматися і з питань прийняття або виключення дер­жав з організації. Відповідно до статті 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організує дослідження і робить рекомендації членам ООН із метою сприяння міжнарод­ному співробітництву в політичній галузі і заохочення прогресивному розвитку міжнародного права та його кодификації, а також сприяння міжнародному співробіт­ництву в галузі економічній, соціальній, культури, осві­ти і т.д. Рішення Генеральної Асамблеї, відповідно до пункту 2 статті 18 Статуту ООН, приймаються з важли­вих питань (рекомендації відносно миру і безпеки, вибо­ри непостійних членів Ради Безпеки, прийом нових чле­нів Організації, призупинення прав та привілеїв членів ООН) більшістю в 2/3 присутніх і тих, що беруть участь у голосуванні членів Асамблеї.

Рада Безпеки. Являє собою найважливіший постій­но діючий орган ООН, що складається з 15 членів: 5 із них — Росія, СІЛА, Великобританія, Франція і Китай — є постійними, а 10 — непостійними, що обираються Ге­неральною Асамблеєю на термін 2 роки (5 членів що­річно).

Місця непостійних членів Ради Безпеки розподіля­ються в такий спосіб: від Азії й Африки — 5 членів; від Східної Європи — 1 (у 1999 році Україна була обра­на непостійним членом Ради Безпеки), від Латинської Америки і Карибського моря — 2, від Західної Європи, Канади, Нової Зеландії й Австралії — 2.

На Раду Безпеки покладається головна відповідаль­ність за підтримку міжнародного миру і безпеки. її рішення, прийняті у встановленому порядку, обов'язко­ві для держав — членів ООН, що зобов'язані підпоряд­ковуватися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх.

Рада Безпеки: уповноважена розслідувати будь-які спори або ситуації, що можуть викликати міжнародні спори, для визначення того, чи не може продовження цього спору чи ситуації загрожувати підтримці міжна­родного миру і безпеки; робити рекомендації щодо про­цедури або методів врегулювання таких спорів; розроб­ляти плани створення системи регулювання озброєнь;


визначати наявність загрози миру або акту агресії і робити рекомендації про заходи, що слід прийняти; ро­бити рекомендації щодо прийому нових членів і ви­ключення з ООН, умов, на яких держави можуть стати учасниками Статуту Міжнародного Суду, і про призна­чення Генерального секретаря; вибирати разом із Ге­неральною Асамблеєю членів Міжнародного Суду; здій­снювати в «стратегічних районах» функції ООН з опі­ки; представляти щорічні і спеціальні доповіді Генераль­ній Асамблеї.

Рішення Ради Безпеки з процедурних питань мо­жуть бути прийняті дев'ятьма голосами будь-яких чле­нів Ради. При виборах членів Міжнародного Суду до­статньо навіть восьми голосів будь-яких членів Ради Безпеки. Для ухвалення рішення з усіх інших питань потрібно дев'ять голосів, включаючи голоси всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки.

Для здійснення Радою Безпеки своїх функцій у під­тримці міжнародного миру і безпеки держави-члени зобов'язуються надавати в її розпорядження в разі по­треби збройні сили, допомогу і відповідні засоби обслу­говування, включаючи право проходу.

Роль ООН і, зокрема, Ради Безпеки, у підтримці миру і забезпеченні міжнародної безпеки зводиться до здій­снення таких основних заходів:

1. Превентивна дипломатія — це дії, спрямовані на
попередження виникнення спорів між сторонами, недо­
пущення переростання існуючих спорів у конфлікти й
обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення.

2. Миротворчість — це дії, спрямовані на те, щоб
схилити ворогуючі сторони до угоди, головним чином
за допомогою таких мирних засобів, що передбачені в
главі VI Статуту ООН.

3. Підтримка миру — це забезпечення присутності
ООН в даному конкретному районі, що зв'язане з розгор­
танням військового і/або поліцейського персоналу ООН,
а нерідко і цивільного персоналу.

4. Миробудівництво в конфліктний період — це дії,
спрямовані на запобігання спалаху насильства між кра-


їнами і народами після ліквідації конфлікту або конф­ліктної ситуації.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) складається з 54 членів, що обираються Генеральною Асамблеєю: 18 членів ЕКОСОР обираються щорічно терміном на З роки. Таким чином, склад Ради обновляється щорічно на 1/3, причому член Ради, який вибуває, може бути переобраний на новий термін.

Обрання відбувається в такому порядку: 6 членів — від держав Східної Європи; 13 — від держав Західної Європи й інших держав; 11 — від держав Азії; 14 — від держав Африки; 10 — від держав Латинської Аме­рики. Кожний член ЭКОСОР має одного представника.

Рада має за мету сприяння розвитку міжнародного співробітництва в економічній і соціальній галузях. Вона здійснює дослідження й складає доповіді з міжна­родних питань. Чергові сесії проводяться два рази в рік, рішення приймаються простою більшістю. Органа­ми Ради є три сесійних комітети (економічний, соціа­льний і координаційний), шість постійних комітетів (з технічної допомоги, з неурядових організацій, з про­мислового розвитку, з житлового будівництва, з плану­вання, з використання з метою розвитку досягнень науки і техніки), функціональні комісії (з народонаселення, з прав людини, з права жінок, з наркотичних засобів). При ЭКОСОР мають консультативний статус більше 600 неурядових організацій із питань, що входять у ком­петенцію ЭКОСОР.

Рада з опіки була створена для надання допомоги Генеральній Асамблеї в здійсненні міжнародної систе­ми опіки. За Статутом ООН Рада з опіки повинна вклю­чати: а) держави, що управляють територіями під опі­кою; б) постійних членів Ради Безпеки, що не мають територій під опікою, і в) членів Ради з опіки, що оби­раються Генеральної Асамблеєю на три роки.

Основною метою Ради з опіки було досягнення всіма підопічними територіями самоврядування і незалежнос­ті або в якості суверенних держав, або шляхом віль­ного приєднання до сусідніх незалежних держав. У листо-


паді 1994 року Рада Безпеки прийняла рішення про припинення Угоди про опіку ООН стосовно останньої з початкових 11 підопічних територій — території Ти­хоокеанські острови (Палау), керованої США. Тому в даний час Рада збирається на свої сесії лише за необ­хідності.

Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН. Міжнародний Суд діє на основі Статуту ООН і Статуту Міжнародного Суду ООН, що є невід'ємною частиною Статуту. Держави — не члени ООН також можуть бра­ти участь у Статуті Міжнародного Суду на умовах, обу­мовлених у кожному окремому випадку Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Суд скла­дається з 15 незалежних суддів, обраних із числа осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимо­гам, запропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, або тих, хто є юристами з визна­ним авторитетом в галузі міжнародного права. При цьому в складі Суду не може бути двох громадян тієї самої держави. Члени Суду діють в особистій якості і не є представниками держави свого громадянства. Вони також не можуть виконувати ніяких політичних або адміністративних обов'язків і не вправі присвячувати себе ніякому іншому заняттю фахового характеру. При виконанні судових обов'язків члени Суду користують­ся дипломатичними привілеями та імунітетами. Дер­жави представляють список кандидатур у члени Суду Генеральному секретареві ООН. Члени Суду обирають­ся на роздільних засіданнях Генеральною Асамблеєю ООН і Радою Безпеки. Термін повноважень суддів — дев'ять років, при цьому кожні три роки переобира­ються п'ять суддів. Кворум утворює присутність дев'я­тьох суддів. Слід враховувати, що стороною в справі, що розбирається Судом, може бути тільки держава. Фізич­ні та юридичні особи звертатися в Суд не вправі. До ведення Суду належать усі справи, передані йому сто­ронами, і питання, спеціально передбачені Статутом ООН або чинними конвенціями. За загальним правилом, юрисдикція Суду факультативна, що означає, що Суд


вправі розглядати конкретні спори за участю тієї або іншої держави тільки з її згоди. Проте держави мо­жуть робити заяви про визнання для себе обов'язкової юрисдикції Суду.

Місцеперебування Суду — м. Гаага (Нідерланди). Це, проте, не перешкоджає Суду засідати і виконувати свої функції в інших місцях у всіх випадках, коли Суд знайде це, бажаним. Голова і Секретар Суду повинні мешкати в місці перебування Суду. З часу створення Міжнарод­ного Суду в 1946 р. держави представили на його роз­гляд понад 60 спорів, і більше 20 консультативних ви­сновків були зажадані міжнародними організаціями.

Секретаріат — постійно діючий адміністративний орган ООН, що складається з Генерального секретаря і необхідного персоналу. Генеральний секретар призна­чається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на термін 5 років і може бути в тому ж поряд­ку призначений на новий термін. На Секретаріат у ці­лому покладений обов'язок із забезпечення необхідних умов для роботи інших органів ООН: упорядкування протоколів, здійснення усних і письмових перекладів виступів і документів, опублікування резолюцій та ін­ших матеріалів.

Генеральний секрета'р призначає персонал Секрета­ріату і керує його роботою. При виконанні своїх обов'яз­ків Генеральний секретар і персонал не повинні запи­тувати або одержувати указівок від яких-небудь уря­дів. Співробітники Секретаріату призначаються Гене­ральним секретарем за правилами, що встановлюють­ся Генеральною Асамблеєю. Прийом на службу в Сек­ретаріат і визначення її умов провадиться на договір­ній основі, з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня працездатності, компетентності і сум­лінності. Співробітники секретаріату, чисельність яких перевищує 25 тисяч чоловік, є міжнародними громадян­ськими службовцями.

Першим Генеральним секретарем ООН, як уже від­значалося, був Трюгве Чи (Норвегія), що займав цю по­саду з 1946 по 1953 роки. Даг Хаммаршельд (Швеція)


був Генеральним секретарем із 1953 року до його за­гибелі в авіаційній катастрофі в Африці в 1961 році. Протягом 1961-1971 років цю посаду займав У Тан (Бірма, нині іменована Мьянмою). Потім його замінив Курт Вальдхайм (Австрія), що займав цю посаду з 1972 до 1981 року. Хав'єр Перес де Куельяр (Перу) став на посаду 1 січня 1982 р. і виконував її до кінця 1991 року. Бутрос Бутрос Галі (Єгипет) був Генеральним секретарем із січня 1992 до грудня 1996 року. Напри­кінці 1996 року Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки ООН призначила Генеральним секретарем ООН Кофі Аннана (Гана) на період із 1 січня 1997 до 31 грудня 2001 року.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.