Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Громадянство та його значення для міжнародного права





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Основу правового статусу індивіда утворюють право­відносини громадянства. Сутність громадянства полягає у взаємовідносинах людини і держави.

У вітчизняній науці міжнародного права і законо­давстві з питань громадянства є багато визначень інсти­туту громадянства, але, як вважається, усі вони грішать певною неповнотою, а іноді й суперечливістю.

Так, наприклад, у семитомному «Курсі міжнародного права» міститься наступна дефініція громадянства: «Громадянство — це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їхніх взаємних прав і обов'язків і означаючий підпоряд­кування даної особи суверенній владі відповідної дер­жави незалежно від свого місцезнаходження... Грома­дянство — це юридична приналежність тієї або іншої особи до державно організованого суспільства. Грома­дянство — стійкий правовий зв'язок, оскільки навіть у випадку тривалого перебування громадянина за кордо­ном він не переривається».

З приводу такого формулювання громадянства ви­никає ряд питань. По-перше, викликає сумнів, що грома­дянин, незалежно від свого місцезнаходження, підлеглий


суверенній владі держави своєї громадянської прина­лежності, тому що, знаходячись у якості іноземця на території іншої держави, він, безумовно, підлеглий юрисдикції держави перебування. По-друге, на території будь-якої держави (державно організованого суспіль­ства) у будь-який час знаходяться не тільки громадяни даної держави, але й інші особи — іноземці й особи без громадянства (апатриди), які у даний момент мешкають на її території, складаючи її населення.

Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про громадянство України» від 16 квітня 1997 року закріплював таке формулювання громадянства України, котре визначало останнє як постійний правовий зв'язок особи й Української держави, що знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах і обов'язках. На наш погляд, дана законодавча дефініція страждала ущербністю, тому що при її буквальному розумінні і реалізації громадянин України за своєю волею не вправі був вийти з громадянства, тому що воно являло собою постійний зв'язок особи і держави. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року містить, на наш погляд, навпаки, досить спрощене визначення громадянства — «громадянство України — правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках».

Тому найбільш оптимальним формулюванням гро­мадянства представляється наступне: громадянство — це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов'язки.

Як уявляється, у цьому формулюванні містяться усі найважливіші ознаки громадянства:

— громадянство — це правовий зв'язок особи і
держави (суб'єкти цього відношення пов'язані
юридичними правами й обов'язками);

— юридичні права й обов'язки між суб'єктами
правовідносин громадянства носять взаємний ха­
рактер: держава вправі вимагати від особи поваги і
дотримання своїх законів, але в той же час зобов'я­
зана здійснювати захист цієї особи як на своїй


території, так і за її межами; особа ж, у свою чергу, має право вимагати від держави забезпечення такого захисту, але в той же самий час вона зобов'язана додержуватися її законів;

— громадянство — це політичний зв'язок особи і
держави, тому що припускає той або інший ступінь
участі особи в управлінні справами держави і
суспільства: участь у виборах, референдумах, сплату
податків та ін.;

— сталість такого зв'язку припускає наявність
потенційної можливості його розірвання (особа вправі

.' вийти з громадянства на підставі свого волевиявлення і на підставах, передбачених законодавством).

Таким чином, суть політико-юридичного статусу особи як громадянина конкретної держави полягає в участі індивіда в справах по управлінню суспільством і державою, активному користуванню своїми правами і сумлінному виконанню обов'язків, покладених на нього законом. Причому встановлення такого статусу є ви­нятковою прерогативою даної держави. Але в деяких випадках це породжує колізію норм про громадянство різноманітних держав, що може знайти своє вирішення тільки на рівні міжнародного права за допомогою укладання відповідної угоди між зацікавленими держа­вами. Насамперед це стосується ситуації подвійного громадянства в силу законодавства про громадянство держав, кожна з яких визнає даного індивіда своїм громадянином. У принципі, обидві такі держави звичай­но не визнають приналежність даного індивіда грома­дянству іншої держави. Але це лише ускладнює стано­вище відповідного індивіда, оскільки, знаходячись у межах юрисдикції однієї держави, він може бути притягнутий до відповідальності за деякі діяння, які він учинив у межах території іншої держави в якості її громадянина. Тому заінтересовані держави укладають іноді угоди про ситуацію подвійного громадянства, щоб мінімізувати наслідки такої ситуації для індивіда або взагалі її виключити. У Законі України «Про громадян­ство» від 8 жовтня 1991 року нашою державою призна-


 




валася можливість подвійного громадянства, що виникає на основі міжнародних угод, котрі укладаються Укра­їною. Хоча в договірній практиці України такі при­клади були відсутні. Проте вже в Конституції України 1996 року закріплене положення про те, що в Україні існує єдине громадянство (стаття 4), яке знімає проблему виникнення подвійного громадянства до громадян України. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року серед принципів законодавства України про громадянство (стаття 2) закріплює принцип єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Як­що громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у пра­вових відносинах з Україною від визнається лише гро­мадянином України.

Слід пам'ятати, що в колишньому СРСР було законо­давчо встановлено також подвійне, або одночасне грома­дянство відповідних осіб — статус громадянина СРСР і одночасно статус громадянина союзної республіки, на території якої він постійно мешкав. При переїзді в іншу союзну республіку на постійне місце проживання відповідно змінювалося і республіканське громадянство. Оскільки громадянство — це юридична приналежність індивіда до організованого в дану державу суспільства, а союзні республіки СРСР, по суті, державами не були, то категорія «громадянин союзної республіки» була юридичною фікцією. На практиці це було викликано необхідністю врегулювання питань про умови голосу­вання при виборах органів влади союзної республіки і забезпечення інших політичних прав громадян СРСР. Проте, виходячи із сучасних критеріїв, для цього до­статньо було б просто розрізняти громадян СРСР, які постійно мешкають на території даної союзної респуб­ліки і знаходяться в ній тимчасово.

У доктрині міжнародного права і національного за­конодавства деяких держав замість терміна «громадян-


ство» використовується термін «підданство», причому в якості цілком рівнозначних. Як представляється, ці терміни не є рівнозначними. Підданство відрізняється від громадянства насамперед тим, що воно:

— по-перше, є інститутом монархічної держави і
означає політико-правовий зв'язок підданого з
монархом;

— по-друге, такий правовий зв'язок характери­
зується не взаємним і рівнообов'язковим, як при
громадянстві, а одностороннім характером: підданий
виконує перед монархом тільки обов'язки, а монарх
щодо індивіда має тільки права;

— у третіх, в історичній ретроспективі інститут
підданства передував виникненню інституту грома­
дянства, що вперше з'являється в епоху буржуазних
революцій.

Варто враховувати, що в деяких сучасних монархі­ях інститут підданства, там де він ще офіційно існує, нічим не відрізняється від інституту громадянства. Так, наприклад, в Акті про британське підданство від ЗО лип­ня 1948 року (п. 2 статті 1, Частина 1) указувалося: «Вираз «британський підданий» і вираз «громадянин Співдружності» мають те саме значення». У більшості ж держав із монархічною формою правління викорис­товується поняття громадянства.

Щодо громадянства можуть бути виділені правові стани індивіда, який знаходиться в будь-який час на території конкретної держави.

Громадянин (патрид) — це особа, яка має докази приналежності до громадянства даної конкретної дер­жави. В Україні громадянин України — це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбачено­му законами України та міжнародними договорами України. Документами, що підтверджують громадян­ство України, є:

1. Паспорт громадянина України;

2. Свідоцтво про належність до громадянства Ук­
раїни;

3. Паспорт громадянина України для виїзду за кор­
дон;


 




4. Тимчасове посвідчення громадянина України;

5. Проїзний документ дитини;

6. Дипломатичний паспорт;

7. Службовий пасорт;

8. Посвідчення особи моряка;

9. Посвідчення члена екіпажу;

10. Посвідчення особи на повернення в Україну.
Особа без громадянства (апатрид, аполід) — це особа,

яка знаходиться на території конкретної держави і не має доказів приналежності до громадянства якоїсь дер­жави взагалі. У місці свого перебування апатрид одер­жує документ, що засвідчує його особистість і правовий стан. В Україні таким документом є посвідка на прожи­вання.

Особа з подвійним або множинним громадянством (біпатрид) — це особа, яка має доказ приналежності до громадянства двох і більше держав. У цьому випадку таким доказом виступають паспорти або інші доку­менти громадянина двох або декількох держав. У цьо­му випадку іноді виникає необхідність визначення ефек­тивного громадянства, що особливо важливо в колізій­ному праві при участі таких осіб у цивільно-правових відносинах, ускладнених іноземним елементом (цив­ільних, сімейних, трудових та ін.).

Іноземний громадянин — це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не є її громадяни­ном, але має докази приналежності до громадянства іншої держави. У якості такого доказу виступає пас­порт громадянина (підданого) іноземної держави.

Особливу увагу слід звернути на застосування тер­міна «іноземці», використовуваного в законодавстві ба­гатьох держав. Виходячи з положень статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року, «іноземцями визнаються іноземні громадя­ни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, і особи без грома­дянства — особи, які не належать до громадянства якої-небудь держави». Таким чином, цей термін носить збірний характер, його систематичне тлумачення дає нам


розуміння того, що в коло осіб, які є іноземцями, вхо­дять не громадяни конкретної держави, а тільки іно­земні громадяни й особи без громадянства (апатриди), які знаходяться на території цієї держави. Слід зазна­чити, що Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року використовує як термін «інозе­мець» , під яким розуміє особу, яка не перебуває в грома­дянстві України і є громадянином (підданим) іншої дер­жави або держав, тобто фактично іноземного громадя­нина, так і термін «особа без громадянства», під яким розуміє особу, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином, тобто апат­рида.

На наш погляд, таке використання термінів не є вда­лим, та призводить до плутанини.

Національне законодавство багатьох держав розріз­няє декілька категорій іноземців: постійно проживаю­чих на території держави; перебуваючих (які знахо­дяться) тимчасово у державі; володіючих дипломатич­ним імунітетом; біженців та ін., правове становище кожної із яких має свої особливості.

Так, наприклад, згідно зі статтею 1 Закона України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року:

— проживання на території України на законних
підставах — це проживання в Україні іноземця чи ос -
би без громадянства, які мають у паспорті громадяниі і
колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постій­
ну чи тимчасову прописку на території України, або
зареєстрували на території України свій національний
паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове
проживання на території України, або їм надано статус
біженця чи притулок в Україні;

— безперервне проживання на території України —
це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за
кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в
сумі за рік — 180 днів. Не є порушенням вимоги про
безперервне проживання виїзд особи за кордон у служ­
бове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікуван­
ня за рекомендацією відповідного медичного закладу або
зміна особою місця проживання на території України.


 




Порівняльний аналіз нормативно-правового регулю­вання інституту громадянства, а також його міжнарод­но-правова регламентація, дає можливість виділити виз­начені субінститути громадянства. Такі субінститути виділяються за основними, приблизно однорідним за змістом, розділами законів про громадянство багатьох держав, зрозуміло, з урахуванням особливостей норм, що містяться у різних законах.

У відповідності зі сказаним можна виділити наступні групи субінститутів законодавства про громадянство:

Загальні положення (субінститути)

1. Поняття громадянства та принципи його законо­
давчого регулювання.

2. Подвійне громадянство, безгромадянство й іноземне
громадянство.

3. Захист, заступництво і сприяння зберіганню і на­
буттю громадянства.

Приналежність до громадянства або визнання гро­мадянства

4. Визначення поняття приналежності до громадян­
ства та її найпростіші форми.

5. Визнання громадянства.

6. Особливі форми визначення приналежності до
громадянства в різних країнах.

Набуття громадянства, його способи, і умови

7. Визначення (закріплення) підстав і інших загаль­
них умов набуття громадянства.

8. Приймання у громадянство, його реєстрація й оп­
тація.

9. Відновлення в громадянстві.
Припинення громадянства

10. Підстави (види) припинення громадянства.

11. Вихід із громадянства.

12. Втрата і позбавлення громадянства.

Інші субінститути законодавства про громадянство: набуття громадянства народженням і зміна громадян­ства дітей; громадянство недієздатних осіб; державні органи у справах громадянства і їх повноваження; ви­конання рішень у справах про громадянство і їх ос­карження — охоплюють не тільки суміжні інститути


сімейного, цивільного, конституційного й адміністратив­ного законодавства конкретних держав, але і знаходять своє закріплення в багатосторонніх міжнародних уго­дах між державами з питань громадянства.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.