Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Правовий статус біженців і переміщених осіб





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Під терміном «біженець» слід розуміти іноземця (у тому числі й особу без громадянства), що внаслідок обгрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками расової, національної приналежності, відно­шенням до релігії або громадянства, приналежностю до певної соціальної групи або політичними переко­наннями змушений покинути територію держави, гро­мадянином якої він є (або на території якої він пост­ійно проживає), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок указаних побоювань.

До даної категорії осіб не належать так звані «еко­номічні біженці», що покидають свою країну в пошу­ках кращого економічного становища.


Частіше усього біженці з'являються внаслідок міжна­родних або внутрішніх військових конфліктів.

У міжнародному праві термін «біженці» з'явився після Першої світової війни. Проте постійний ріст локальних і глобальних збройних конфліктів призвів до необхідності не тільки детальної регламентації пра­вового статусу біженців, але і до створення міжнарод­них структур, профільного характеру.

У ООН на основі резолюції Генеральної Асамблеї 428 (V) від 14 грудня 1950 року було створене Управл­іння Верховного комісара з справах біженців (УВКБ), а в 1951 році була укладена багатостороння Конвенція про статус біженців. Відповідно до Конвенції під термі­ном «біженець» мається на увазі особа, яка розглядала­ся як біженець у силу ряду угод, укладених у період між двома світовими війнами, а також у результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951 року. У 1967 році був прий­нятий Протокол, що стосується статусу біженців. Відпо­відно до протоколу Конвенція 1951 року вже поширю­валася і на осіб, які стали біженцями після 1951 року.

Для упорядкування діяльності УВКБ у 1954 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Статут УВКБ, на основі якого Управління повинне здійснювати свою діяльність.

Крім УВКБ, що є центральною ланкою, у міжнарод­ну систему захисту біженців входять інші міжнародні установи системи ООН, міжнародні регіональні органі­зації, неурядові організації і структури держав, що зай­маються питаннями захисту біженців.

У зв'язку з тим, що кількість біженців безперестану збільшується, що вимагає збільшення фінансових вит­рат, держави-учасниці Конвенції 1951 року, і Протоко­лу 1967 року вживають зусиль у справедливому і про­порційному розподілі між собою тягаря витрат у підтримці міжнародної системи захисту біженців.

Для більш ефективного функціонування системи захисту біженців УВКБ в останні роки здійснює більш тісне співробітництво з регіональними системами за­хисту біженців, із метою запобігання виникненню но­вих потоків біженців, безпосередньо з державами,


 




міжнародними організаціями, задіяними у вирішенні проблем біженців, а також неурядовими організація­ми. Водночас, на думку багатьох спеціалістів, назріла необхідність у створенні нового міжнародного органу, із більш широкою компетенцією, ніж в УВКБ, що не мав би статус допоміжної установи ООН, а був би ство­рений самими державами на основі міжнародної уго­ди. Таку організацію слід було б наділити більш широ­кими повноваженнями, тому що повноваження, якими володіють Виконком з програми Верховного комісара, Верховний комісар, Генеральна Асамблея ООН і ЕКО-СОР, не дозволяють їм приймати рішення, обов'язкові для всіх зацікавлених сторін. Документи, що прийма­ються цими міжнародними інститутами, належать до так званого м'якого права, що часом і зводить нанівець зусилля багатьох осіб і організацій, котрі щиро праг­нуть допомогти біженцям і переселеним особам.

У рамках світового співтовариства, а також у резуль­таті міждержавного співробітництва був прийнятий цілий ряд міжнародно-правових документів, що стосу­ються захисту прав біженців, які можна класифікувати в такий спосіб:

а) універсальні міжнародні угоди, що регулюють
правовий стан біженців і захист їхніх прав (Конвенція
про статус біженців 1951 року, Протокол, що
стосується статусу біженців 1967 року, Статут Уп­
равління Верховного комісара ООН у справах бі­
женців 1950 року, Конституція Міжнародної ор­
ганізації по міграції 1989 року);

б) регіональні міжнародні договори і конвенції,
що регулюють правовий захист біженців у певному
регіоні (Конвенція, що регулює конкретні аспекти
проблем біженців в Африці 1969 року, IV Ломейсь-
ка конвенція 1989 року, Угода про допомогу біжен­
цям і вимушеним переселенцям 1993 року, Карта-
хенська декларація про біженців 1984 року й ін.);

в) міжнародні договори, що регулюють визначений
комплекс питань захисту прав біженців (Гаазька уго­
да про моряків-біженців 1957 року, Угода про скасу­
вання віз для біженців 1959 року, Європейська угода


про передачу відповідальності за біженців 1980 року, Дублінська конвенція, що визначає державу, відпові­дальну за розгляд заяв про надання притулку, пода­них в одній із держав — членів Європейських співто­вариств 1990 року й ін.);

г) міжнародні договори, дії яких було поширено
на біженців (Всесвітня конвенція про авторське право
1952 року, Конвенція МОП про рівноправність гро­
мадян країни й іноземців і осіб без громадянства в
галузі соціального забезпечення 1962 року та ін.);

ґ) міжнародні угоди, що містять спеціальні норми захисту прав біженців (Женевська конвенція про за­хист цивільного населення під час війни 1949 року, Європейська конвенція про видачу 1957 року, Кон­венція про незастосовність терміну давнини до військових злочинів і злочинів проти людства 1968 року, Шенгенська угода 1985 року, Шенгенська кон­венція 1990 року й ін.);

д) міжнародні договори загального характеру, що
стосуються біженців (Загальна декларація прав лю­
дини 1948 року, Конвенція про оголошення безвісно
відсутніх мертвими 1950 року, Конвенція ООН про
морське право 1982 року, Конвенція про пошук і ря­
тування на морі 1979 року, Пакт про громадянські і
політичні права 1966 року, Пакт про економічні, соці­
альні і культурні права 1966 року й ін.);

є) угоди і декларації про притулок (Декларація ООН про територіальний притулок 1967 року, Га­ванська конвенція про притулок 1928 року, Кара-касська конвенція про територіальний притулок 1954 року й ін.);

є) міжнародні договори, що регулюють правовий стан апатридів (Конвенція про статус апатридів 1951 року, Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 року);

ж) двосторонні угоди, що регулюють правовий ста­тус біженців (Угода між Австрією і Францією про проживання біженців 1974 року, Договір між Авст­рією й Угорщиною про видачу злочинців 1976 року, Угода між Південною Африкою і Мозамбіком про ненапад і добросусідство 1984 року, Угода між Аф-


ганістаном і Пакистаном про добровільне повернен­ня біженців 1988 року й ін.).

Як вважається, наявність такої величезної кількості міжнародних і регіональних документів, що відрізня­ються один щодо одного з багатьох питань (наприклад, у визначенні поняття біженець), ускладнює надання ефективної правової допомоги біженцям і правомірно ставлять на порядок денний питання про необхідність прийняття і застосування однакової універсальної міжнародної угоди з проблем біженців.

Проте в рішенні проблем біженців важливу роль покликано грати не тільки міжнародне право, але і на­ціональне законодавство держав, оскільки біженці, по-кидаючи свої країни, поселяються на території визна­чених держав. Проблема біженців є дуже актуальною і для України. У зв'язку з цим Верховна Рада України 24 грудня 1993 року прийняла Закон України «Про біженців», у якому визначений статус біженця і регла­ментована процедура одержання статусу біженця в Україні. Наявність статусу біженця дозволяє цій кате­горії осіб одержувати певну допомогу (грошові випла­ти і пенсії, одержання освіти, охорона здоров'я, відправ­лення релігійних культів, судовий захист і т.п.) від дер­жави, що надала такий статус.

Слід зазначити, що після розпаду СРСР на постра­дянському просторі налічуються сотні тисяч біженців, що стали жертвами етнічних і релігійних конфліктів у Нагірному Карабаху, Придністров'ї, Таджикистані, Чечні, Абхазії. Тому держави СНД повинні активізувати і розширювати своє співробітництво в справі рішення проблем біженців як на двосторонньому, так і багатос­торонньому рівні. На жаль, таке співробітництво в рам­ках структур Співдружності здійснюється вкрай неза­довільно, незважаючи на те, що по цьому питанню в рамках СНД у 1993 році була підписана Угода про до­помогу біженцям і вимушеним переселенцям, що на­брала сили з 1994 року (Україна в ньому не бере участь). Переміщені особи — це люди, що були насильно ви­везені в ході Другої світової війни фашистською Німеч­чиною і її союзниками з окупованих ними територій


для використання на різноманітних роботах. Після за­кінчення війни СРСР уклав ряд двосторонніх угод про репатріацію (повернення на батьківщину) переміщених осіб із числа радянських громадян. Для сприяння по­верненню на батьківщину переміщених осіб у 1946 році була створена Міжнародна організація у справах біженців, що припинила своє існування в 1951 році в зв'язку зі створенням УВКБ.

Сам термін «переміщені особи» не використовуєть­ся в Конвенції про статус біженців 1951 року, але вданий час у практиці УВКБ він застосовується у відно­шенні деяких категорій «внутрішніх біженців», що та­кож називаються «вимушеними переселенцями». До них належать особи, що покинули певний конфліктний регіон держави й оселилися в іншому регіоні в межах цієї ж держави.

Дана проблема є дуже гострою для Росії, тому в 1993 році Російська Федерація прийняла Закон «Про виму­шених переселенців». Проблеми біженців є дуже акту­альними і для інших регіонів світу, зокрема, для Афри­канського континенту, де в результаті політичній не­стабільності є чимало точок конфліктів. Тут проблема­ми біженців займаються і регіональні організації. Так, ОАЕ в 1969 році прийняла Конвенцію у відношенні специфічних аспектів проблеми біженців в Африці.

Слід підкреслити, що діяльність міжнародних органів і організацій, що займаються проблемами біженців, по­винна бути, насамперед, аполітичною, носити гуманний і соціально орієнтований характер.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.