Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Право зовнішніх зносин





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Є загальновідомим, що міжнародне право регулює вза­ємовідносини між своїми суб'єктами — державами, між­народними організаціями й іншими міжнародними ін­ституціями. У процесі міжнародного спілкування вони ведуть переговори й укладають міжнародні угоди. Про­те для цього їм необхідно бути належним чином пред­ставленими управомоченими на це органами або особа­ми, а також не бути підпорядкованими правопорядку держави, на території її вони знаходяться і діють, щоб вільно і безперешкодно здійснювати свої функції, тобто користуватися визначеними імунітетами та привілеями. Отже, суб'єкти міжнародного права, і насамперед держа­ви, об'єктивно беруть участь у таких зовнішніх зноси­нах, прагнучи до найбільш повної реалізації своїх еко­номічних, політичних та інших потреб та інтересів.

Практичне здійснення державами зовнішніх зносин порушує питання про їхні поняття і характеристику.

Прийнято розрізняти зовнішні зносини держав у ши­рокому і вузькому значеннях. У широкому значенні під ними розуміється система зовнішніх зв'язків усіх суб'єктів національної приналежності, що діють на те­риторії держави: її органів і посадових осіб, усіх її фі-


зичних, юридичних осіб, а також інших асоціацій ін­дивідів. Така система зовнішніх зв'язків кожної дер­жави, взята в сукупності всіх держав, в основному фор­мує в широкому розумінні систему міжнародних відно­син. Зовнішні зносини у вузькому значенні можна ви­значити як ту частину загальної системи міжнародних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особ­ливих державних органів зв'язку і відносини між дер­жавами й іншими суб'єктами міжнародного права, із метою здійснення їхніх зовнішніх функцій мирними засобами, відповідно до міжнародного права. Таким чином, основною метою зовнішніх зносин у вузькому значенні є здійснення зовнішніх функцій держави — сукупності основних напрямків її діяльності, що здійс­нюються за її межами.

Слід мати на увазі, що юридичний статус і правовий режим інших, крім держав, суб'єктів міжнародного права, органи і посадові особи яких неминуче знаходяться і діють на території якоїсь держави, регулюються спеціальними договорами, що укладають­ся з державою їхнього перебування, і тому загальним міжнародним правом не регулюються. У число таких договорів входять, наприклад, Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 жовтня 1946 року і Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21 листопада 1947 року.

Таким чином, загальне міжнародне право регулює тільки представництво держав, стосовно до їхніх закор­донних органів зовнішніх зносин. Предметом його ре­гулювання за допомогою укладання багатосторонніх конвенцій є, зокрема, дипломатичне і консульське пра­во. Державами укладена також значна кількість дво­сторонніх договорів, що стосуються юридичного стату­су і режиму їхніх закордонних органів зовнішніх зно­син. Крім того, варто вказати і на звичайні норми загаль­ного міжнародного права, норми універсальних і лока­льних міжнародних договорів, що також регулюють ши­роке коло питань представництва держав у міжнарод-


 




ному спілкуванні. У своїй сукупності ці міжнародно-правові акти і норми складають право зовнішніх зносин.

Право зовнішніх зносин являє собою галузь загально­го міжнародного права, що складається із системи юри­дичних норм, які виражають узгоджені волі суб'єктів міжнародного права щодо прав і обов'язків їхніх офі­ційних органів, що виступають у міжнародному спілку­ванні, і регламентуючих їхній стан і діяльність зі здійс­нення зовнішніх зносин відповідно до загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права.

Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфе­ри дії органів зовнішніх зносин:

1) дипломатичну — на рівні традиційних каналів
(міністерство закордонних справ — посольства і мі­
сії за кордоном);

2) консульську сферу;

3) дипломатичну діяльність на рівні спеціальних
місій;

4) здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності
з представництва держав у їхніх відносинах із між­
народними організаціями.

Слід зазначити, що в даний час уся сфера зовнішніх зносин держав є достатньо добре розробленою й упоряд­кованою в правовому відношенні. У рамках світового співтовариства прийнятий ряд багатосторонніх актів, що стали результатом великої і кропіткої роботи з кодификації і прогресивного розвитку норм міжнарод­ного права в цій галузі. Це Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року (набра­ла сили з 1964 року), Віденська конвенція про консуль­ські зносини від 24 квітня 1963 року (набрала сили з 1967 року), Конвенція про спеціальні місії від 16 груд­ня 1969 року (набрала сили з 1985 року), Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що ко­ристуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 року (набра­ли сили з 1977 року) і Віденська конвенція про пред­ставництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня


1975 року (в силу ще не вступила). Україна є учасником усіх перерахованих вище конвенцій.

Відповідно до цих міжнародно-правових актів мож­на визначити структуру права зовнішніх зносин, що складається умовно з чотирьох компонентів: диплома­тичного права; консульського права; права спеціаль­них місій; так званого дипломатичного права міжнарод­них організацій.

Зовнішні зносини держави прямо пов'язані з правом на участь у міжнародному спілкуванні. В основі цього права лежить юридична можливість держав діяти само­стійно на міжнародній арені, за допомогою реалізації їхньої міжнародної правосуб'єктності в галузі офіцій­них відносин з іншими державами й іншими суб'єкта­ми міжнародного права. Одночасно тут мова йде не тіль­ки про можливість діяти відповідно до власного волеви­явлення, але і про захист такої можливості за допомо­гою юридичних обов'язків із боку держав-контрагентів, передбачених нормами права зовнішніх зносин.

Право на участь у зовнішніх зносинах, будучи од­ним з основних прав держав, що випливають із їхнього суверенітету, у свою чергу, складається з ряду елемен­тів. До них насамперед належить так зване право посоль­ства, що є серцевинною частиною загального основного права на участь у зовнішніх зносинах (право на міжна­родне спілкування). Розрізняють активне право посоль­ства — право держави спрямовувати своїх дипломати­чних і консульських представників у закордонні дер­жави і пасивне право посольства — право приймати в себе дипломатичних і консульських представників закордонних держав.

Право посольства активно використовує Україна. На сьогоднішній день Україну в якості суверенної держа­ви визнали більше 150 держав. Зі 138 із них установле­ні дипломатичні відносини. У більш ніж 70 державах відкриті посольства України. Понад 60 держав відкри­ли свої посольства в Україні, посли 41 країни світу вико­нують сьогодні свої функції в нашій країні за сумісниц-


 




твом, у Львові, Ужгороді, Сімферополі й Одесі відкрито більше 15 консульських установ закордонних держав. Іншими елементами права держави на участь у між­народному спілкуванні виступають: членство держав у міжнародних організаціях; участь держав у роботі міжнародних конференцій; входження держав у між­народні органи ad hoc. При розширювальному тлума­ченні права держав на участь у міжнародному спілку­ванні сюди ж можна віднести: право на участь у ство­ренні норм міжнародного права; право на участь у за­гальних міжнародних договорах; право на виклад офі­ційної позиції кожної держави з тих або інших пи­тань, що торкаються її законних прав та інтересів в міжнародному спілкуванні, у зовнішньополітичних за­явах, нотах та інших актах дипломатії. Всі ці права фактично виступають у якості елементів міжнародної правосуб'єктності держави.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.