Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Міфологія й релігія як історичні типи світогляду





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Міфологія і релігія – узагальнене втілення життєво-практичного світогляду.

Міфологія (гр. mythos – оповідання, сказання) – історично перший тип світогляду, виникає на ранній стадії розвитку суспільства.

Значну частину міфології складають космологічні міфи, що розповідають про виникнення світу та його загальний устрій, про народження й смерть людини.

Основні риси міфологічного світогляду:

1. Індивід первісної епохи не відокремлює себе від роду й не розмірковує про себе, сенс свого життя;

2. Увесь доступний світ розглядається як людський, як ціле й причетне до людині; немає подвоєння на потойбічний світ і той, що по цей бік; все, із чим зустрічається людина, для неї - явище одного порядку;

3. Життя представляється безперервним, таким, що не має чітких меж у часі й просторі; це заперечує смерть як таку;

4. Знання не пояснює, а забороняє, тобто зміст знання - сукупність того, що заборонено.

Релігія (від лат. religio – благочестя, святість) з'являється разом з мистецтвом, політичною свідомістю, з виділенням розумової праці в спеціалізовану діяльність. На відміну від релігії, міф - універсальна, єдина на певному етапі форма суспільної свідомості.

Основні риси релігійного світогляду:

1. Релігія з'являється серед людей, що відокремлюють себе друг від друга, і регулює їхню поведінку , впливаючи на їхній духовний світ;

2. Релігія розділяє світ на священний (сакральний) і мирський; неможливо рівноправне спілкування з богом, як це було в міфі;

3. У релігійній свідомості існує таке поняття як диво, що порушує природний порядок речей;

4. Релігія для свого обґрунтування не має потреби в обґрунтуванні раціональними засобами, виникає на емоційній основі, на основі інтуїції й натхнення.

3. Предмет філософії, її структура як наукової дисципліни

Розвиток суспільства, виявлення людиною певних закономірностей, удосконалювання пізнавального апарату відкрило можливість теоретичного освоєння світоглядних проблем.

Філософія з'являється, як спроба вирішити світоглядні проблеми за допомогою розуму, тобто мислення, що спирається на поняття й судження, що зв'язуються один з одним за певними логічними законами.

Слово «філософ» уперше вжив давньогрецький мислитель Піфагор (6 ст. до н.е.) стосовно людей, що прагнули до теоретичного знання й правильного способу життя.

Закріпив термін «філософія» у європейській культурі один з найвидатніших давньогрецьких філософів – Платон. Спочатку цей термін означав усю сукупність теоретичних знань, накопичених людством.

Філософія успадкувала від міфології й релігії світоглядний характер, тобто всю сукупність питань про походження світу, його побудову, про походження людини та її місце у світі. Але філософія - це теоретичний рівень світогляду, отже, світогляд у філософії виступає у формі знання й носить систематизований характер.

Філософія з'явилася приблизно в 7-6 ст. до н.е. у Давній Греції, Індії й Китаї. Спочатку філософія охоплювала всю сферу наукового знання. Поступово з неї виділилися конкретні науки, а філософія уточнила свій предмет, метод і функції.

Філософія бачить своє завдання в синтезі різноманітних людських знань, у формуванні єдиної наукової картини світу.

Предмет філософії розкривається через її структуру. У структурі філософії як науки виділяються наступні розділи.

Онтологія (від гр. ontos – суще, буття й logos – вчення) – вчення про загальні закони буття).

Основна проблема онтології - пошук першопричини всього сущого. Під першопричиною розуміється щось, що є причиною самого себе й усього існуючого у світі. У пошуках закономірностей, що лежать в основі розвитку світу, онтологія звертається до вивчення явищ, сутність яких відбита в певних поняттях і категоріях. Серед таких: буття, свідомість, матерія, рух, речовина; простір і час; випадковість і необхідність; сутність і явище; причина й наслідок; кількість і якість.

Гносеологія (від гр. gnosis – пізнання й logos – вчення) – теорія пізнання.

Теорія пізнання – розділ філософії, що вивчає можливості пізнання світу людиною, критерії істинності знань. До конкретних гносеологічних проблем відносять:

1. проблему істини у філософії й науці;

2. особливості наукового пізнання;

3. форми наукового пізнання (ідея, проблема, факт, гіпотеза, теорія, закон);

4. методи наукового пізнання (спостереження, експеримент, індукція й дедукція, аналогія, моделювання);

5. рівні наукового пізнання (емпіричний, теоретичний);

Філософська антропологія (від гр. anthropos – людина) – система знань про сутність і існування людини.

Проблеми філософської антропології – життя, смерть, безсмертя, сенс і мета людського життя.

Соціальна філософія (від лат. societas – суспільство) – галузь філософських досліджень, основні проблеми якої:

1. характер, зміст і спрямованість історичного процесу;

2. соціальні цінності й соціалізація особистості;

3. роль особистості в історії;

4. антропосоціогенез; біологічне й соціальне в людині;

5. історичні типи взаємин особистості й суспільства.

До числа самостійних філософських дисциплін відносять етику, естетику, культурологію, релігієзнавство.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.