Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Філософський ірраціоналізм і його основні системи





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

В 18 – першій половині 19 ст. пануючим напрямком у філософії був раціоналізм. В середини 19 ст. на перший план виступають ірраціоналістичні тенденції.

Ірраціоналізм (від лат. irrationalis – нерозумне) – вчення, що заперечує ідею впорядкованого устрою Всесвіту. Буття сприймається як ірраціональне, дисгармонійне, безглузде.

У гносеології ірраціоналізм означає визнання джерелом пізнання світу не розум людини, а її почуття, інстинкт, інтуїцію.

В етиці ірраціоналізм заперечує можливість обґрунтувати єдиний для всіх моральний закон.

Основна причина поширення ірраціоналізму в другій половині 19 в. – втрата довіри до тих ідей, якими оперував філософський раціоналізм. Люди перестали бачити у світовому історичному процесі прояв вищого розуму, переконалися в тому, що прогрес науки й техніки сам по собі не веде до реалізації вікових сподівань людства. Втратила притягальну силу ідея пріоритету соціальної активності людини. У філософії, мистецтві, літературі цього часу стверджується думка про безпідставність і даремність всіх сподівань людини на те, що об'єктивний рух світового процесу гарантує здійснення людських цілей.

Представники ірраціоналізму своє основне завдання бачать не в пізнанні законів об'єктивного світу, а у визначенні форм і норм побудови суб'єктивного світу особистості. Основна увага спрямована на виявлення емоційно-моральних установок, що мають орієнтувати людину в міжособистісних ситуаціях.

Основні системи ірраціоналізму: «філософія волі» А. Шопенгауера, «філософія життя» Ф. Ніцше, В. Дільтея, А. Бергсона, екзистенціалізм М. Гайдеггера, Ж. П. Сартра, А. Камю та ін.

Німецький філософ Шопенгауер стверджував, що органічний світ пронизаний таємничою сліпою «волею до життя». Світ – це прояв волі. Воля первинна, вона нічим не обґрунтована, не має причини й мети. Вона є абсолютний початок усього буття. Світ, породжений волею, недоступний інтелектуальному пізнанню. Світ можна осягнути лише внутрішнім досвідом, інтуїцією.

Шопенгауер був одним з попередників «філософії життя». «Філософія життя» – течія у сучасній філософії, представники якої виступають проти обмеження й збідніння життя розумовим підходом. Поняття «життя» як центральне поняття цієї філософської течії, має замінити поняття «буття». «Життя» протиставляється «буттю». Буття – це щось статичне. Життя – це рух, становлення. Становлення – це першооснова, граничне поняття. Кожний індивід відчуває себе в рамках якогось величезного життя, що зачіпає його й загрожує йому. Почуває себе підлеглим якимсь потокам життя. Представники цієї філософської течії нерідко при описі життя використовували образ ріки, атмосферних потоків. Життя як потік, невловимий розумовими методами пізнання. Його пізнання здійснюється особливими пізнавальними засобами. Це – переживання й співпереживання (розуміння); інтуїція, віра, любов.

Особлива увага до індивідуальних проблем людського існування (провина й відповідальність, рішення й вибір, відношення людини до свого покликання й до смерті) приділяли представники екзистенціалізму (від лат. exsistentia – існування). Головну мету філософії вони бачили в тому, щоб допомогти людині зрозуміти, усвідомити своє місце у світі, досягти свободи, навчитися бути самою собою.

Щоб виявити свою сутність, людина має опинитися в так званій «граничній» ситуації. Гранична ситуація – це стан надзвичайної психічної напруги, що дозволяє безпосередньо побачити себе справжнього. Така ситуація може виникнути, якщо людина зустрічається з великою небезпекою, чекає смерті. Переживання подібного досвіду примушує шукати опору й сенс життя.

В екзистенціалізмі людина розуміється, насамперед, як істота, що приносить своє життя в жертву своєму призначенню. На відміну від інших концепцій, автори яких припускали, що готовність до самопожертви народжується зі свідомості привабливості «вищих інтересів», екзистенціалісти стверджують, що готовність до самопожертви – споконвічна властивість особистості. Людина просто не в змозі жити, не присвячуючи чомусь життя.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.