Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Сучасна «філософія науки». Позитивізм





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Філософія науки – сфера філософських досліджень, що вивчає науку, як специфічну людську діяльність і як систему знань, що розвивається.

Хоча філософське вивчення наукового знання має довгу історію, сам термін «філософія науки» з’явився тільки в 20 ст. Філософія науки виникла під впливом необхідності осмислити соціокультурні функції науки в контексті науково-технічного прогресу. Основні завдання філософії науки такі.

1. Визначити особливості наукового пізнання і його специфіку для різних областей дійсності.

2. Виявити закономірності розвитку науки.

Одним з напрямків «філософії науки» є неокантіанство. Його представники (Г. Коген, Э. Кассірер, В. Віндельбанд, Г. Ріккерт) сконцентрували свою увагу на розробці методології наукового пізнання. Вони стверджували, що існує принципова відмінність між природознавством (науками про природу) і суспільствознавством (науками про культуру або про «дух»). Відмінність обумовлена методологією наук. Природничі науки шукають у пізнанні загальні закономірності; наукове мислення може бути визнане номотетичним (від гр. nomos – закон і tetos – установлений). Сутність номотетичного методу в узагальненні й установленні законів.

Загальні закони непорівнянні з одиничним конкретним існуванням, у якому завжди є присутнім щось невимовне за допомогою загальних понять. Природознавство не цікавить індивідуальне. А для людської історії індивідуальне є головним. Історичні науки, науки про культуру повинні використати ідеографічний метод (від гр. idios – особливий й grapho – пишу). Суть методу в описі індивідуальних особливостей унікальних історичних фактів.

Основна увага розробці проблем «філософії науки» приділяється в позитивізмі.

Термін «позитивізм» (від лат. positivus – позитивний) запропонував родоначальник цієї течії французький філософ О. Конт, щовиступив з ідеєю про нездатність «метафізики», тобто традиційної філософії, що її засновано на умоглядному, відверненому типі побудови знань, відповісти на питання, що ставить розвиток науки.

Конт визнавав існування певної реальності, що з усією очевидністю дана людині. Поняття позитивне й дане тотожні. Все позитивне знання може бути отримано емпіричними науками, що спираються на досвід. Завдання будь-якої науки – збирання та опис позитивних (емпіричних) фактів, а не пояснення сутності явищ.

Позитивізм як напрямок пройшов кілька стадій у своєму розвитку.

1. Позитивізм (О. Конт, Г. Спенсер, Д. Міль).

2. Махізм, або емпіріокритицизм (Е. Мах, Р. Авенаріус)

3. Неопозитивізм (Л. Вітгенштейн, Б. Рассел).

4. Постпозитивізм (К. Поппер, Т. Кун, П. Фейєрабенд).

З погляду Маху, людина сприймає світ через призму відчуттів. Світ такий, яким ми його відчуваємо. Пізнання світу – це опис відчуттів. Основний принцип пізнання – «економія мислення», тобто пристосування думки до наявного комплексу відчуттів. Філософія (метафізика), з точки зору махізму, має справу з «вигаданими» проблемами.

Мова традиційної філософії ускладнена – стверджували представники неопозитивізму. Філософія оперує напівмістичними поняттями «чистий розум», «абсолютна ідея». Щоб очистити філософську мову від хибних понять і тверджень, варто використати принцип верифікації. Відповідно до цього принципу, істинним є те наукове висловлення, що підтверджене досвідом.

Основоположник постпозитивізму К. Поппер вважав, що одна з головних проблем філософії – проблема демаркації (розмежування), тобто відділення наукового знання від ненаукового. Для цього потрібний інший принцип - не принцип верифікації, а принцип фальсифікації, тобто не підтвердження на істинність, а спростування неістинності.Відповідно до цього принципу істинним можна вважати все те, що не спростовано досвідом. Принцип фальсифікації Поппер використовує як розмежувальну лінію у відділенні наукового знання від ненаукового.

Істотний внесок у розробку ідей постпозитивізму зробив Т Кун. Він звертає увагу на той факт, що наукове пізнання здійснюється не вченими-одинаками, а співтовариством вчених-професіоналів, що діють за неписаними правилами. Головним об'єднуючим початком є єдиний стиль мислення, визнання даним співтовариством певних фундаментальних теорій і методів досліджень, що їх Т. Кун назвав парадигмою.

Парадигма (від гр. paradeigma – приклад, зразок) – сукупність переконань, цінностей і технічних засобів, що їх прийняло наукове співтовариство і що забезпечують існування наукової традиції. Парадигма дає вченим принципи їхньої пізнавальної діяльності.

Розвиток науки Кун розуміє як стрибкоподібний, революційний процес, сутність якого виражається в зміні парадигм. Період розвитку науки в рамках даної парадигми філософ називає «нормальною наукою». Поступово, у процесі нагромадження емпіричного матеріалу, удосконалювання методики досліджень виникають підстави для сумніву в обґрунтованості загальноприйнятих теоретичних положень. Відбувається зміна парадигм, або наукова революція.

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.