Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Феномен смерті й проблема сенсу життя





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Міркування про природу й сутність людини, в остаточному підсумку, мають на меті відповідь на питання про сенс людського життя. Зі спробами розв’язати цю проблему пов’язані філософські проблеми смерті.

В епоху античності смерть представлялася найбільшим злом, що віднімає в людини життя. Філософи античності намагалися спростувати цю вихідну посилку: злом є не смерть, а страх смерті. Він породжений нерозумністю людини й може бути переборений шляхом філософського міркування. Філософствувати – учитися вмирати.

У християнстві вихідна посилка – невизначеність. Смерть може бути найбільшим злом, тому що загрожує знищенням людського «я». Може бути найбільшим благом, тому що забезпечує перехід особистості в світ, позбавлений страждань. Посмертна доля в руках Бога.

У Новий час проблема смерті втрачає гостроту, тому що пануючою ідеологічною установкою стає орієнтація на активну діяльність. Уявляється, що людина, яка зуміла гідно прожити життя, зуміє гідно вмерти.

У марксизмі людина розуміється як родова істота. Індивідуальна смертність компенсується безсмертям роду.

Особлива увага до цієї проблеми відрізняє філософський ірраціоналізм. Життя й смерть – основна тема міркувань екзистенціалістів. Ж.П.Сартр, наприклад, відзначав, що сутнісною стороною людського буття є свобода як здатність вибирати своє відношення до тієї або іншої ситуації. Людина не може не вибирати. У цьому сенсі вона приречена на свободу. Смерть – обмеження свободи, перетворення життя в долю. Звідси – висновок про абсурдність (безглуздість) і нашого народження, і нашої смерті.

На думку А.Камю, єдино важливою філософською проблемою є проблема самогубства. Важливо вирішити, чи варти життя того, щоб жити, чи ні. Тому питання про сенс життя французький філософ, як і багато інших мислителів, вважав найважливішим.

Сенс життя – поняття, властиве розвиненій світоглядній системі, що виправдує й витлумачує властиві цій системі моральні норми й цінності, показує, в ім'я чого необхідна діяльність, що диктується ними.

В історії філософії проблема сенсу життя виражалася різною термінологією.

Уперше термін «сенс життя» починає вживатися в російської літературі 19 ст. До цього часу використовували інший термін – «вище благо».

В епоху античності вище благо ототожнювалося із щастям і розумілося як основна мета людської діяльності. Сформувався етичний напрямок евдемонізм (від гр. eudaimonia – блаженство), що розглядає блаженство, щастя як мотив і ціль всіх прагнень. Прихильники евдемонізму вважали щасливою і в той же час доброчесною людину, духовні й тілесні здатності якої можуть безперешкодно розвиватися. Завдяки всебічному розвитку цих здатностей людина приємна собі й іншим, так що їй забезпечена загальна повага. Представники евдемонізму – Сократ, Аристотель і ін.

У середньовічній філософії вище благо ототожнювалося із блаженством, що розумілося як споглядання божества. Так, зокрема, розумів вище благо Фома Аквінський.

Питання про сенс життя з усією гостротою постало у Новий час. Міфологічний і релігійний світогляд гарантував присутність сенсу в людському існуванні. Звільнення свідомості від тотального диктату релігійних догматів відкрило людини можливість і в той самий час поставило перед необхідністю самостійно визначати для себе сенс свого життя.

Сучасний учений, психолог і філософ В. Франкл стверджує, що людині складно впоратися із цим завданням. У сучасному світі він констатує наявність «екзистенціального вакууму», тобто відсутності у більшості населення відчуття, що існування має сенс. Причини Франкл пояснює так: на відміну від тварини інстинкти не диктують людині, що їй потрібно; на відміну від людини вчорашнього дня традиції не диктують сьогоднішній людині, що вона повинна робити. Не знаючи ні того, що потрібно, ні того, що треба робити, людина втратила ясне уявлення про те, чого вона хоче. У підсумку вона або хоче того ж, чого й інші (конформізм), або робить те, що інші вимагають від неї (тоталітаризм).

Вихід із ситуації «екзистенціального вакууму» шукають багато філософів. Популярними є ідеї Е.Фромма, представника психоаналітичної філософії. Метою людського розвитку він вважає формування плідного характеру або плідної орієнтації. Плідна орієнтація особистості – спосіб ставитися до життя у всіх її проявах. Включає ментальну, емоційну, сенсорну реакцію на інших людей, на самого себе, на речі. Плодотворність – це здатність використати свої сили й реалізовувати закладені можливості. З погляду плідної орієнтації, сенс життя людини в тому, щоб реалізувати себе, стати тим, чим вона може бути, є потенційно. Тоді протилежністю щастю є не горе й страждання, а пригніченість, що виникає в результаті внутрішньої безплідності.

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.