Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Завдання





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

1. Спираючись на відому вам художню, навчальну та наукову літературу, а також на власний досвід, наведіть приклади ефективних доведень.

2. Проаналізуйте наведений текст. Побудуйте схему міркування.

1. В оповіданні Конан Дойла “Берилова діадема” банкір Олександр Холдер, у будинку якого відбулася крадіжка дорогоцінності – берилової діадеми, звернувся по допомогу до Шерлока Холмса. Холдер був певний, що у крадіжці винний його син Артур, тому що уночі, коли була вчинена крадіжка, він бачив у його руках діадему, якій бракувало одного кута з трьома берилами. Але Шерлок Холмс встановив, що до крадіжки діадеми причетна також його племінниця, котра передала діадему через вікно своєму коханцеві. Розповідаючи Холдеру про результати розслідування, Холмс сказав, зокрема, таке: “Мій старий принцип розслідування полягає у тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишається, є істиною, якою б неправдоподібною вона б не здавалася. Міркував я приблизно так: звичайна річ, Ви не віддали діадему. Отже, залишається тільки ваша племінниця і покоївки. Однак якщо в крадіжці замішані покоївки, то навіщо ваш син погодився взяти відповідальність на себе. Для такого припущення немає підстав. Ви говорили, що Артур кохає свою двоюрідну сестру. І я зрозумів причину його мовчанки: не хотів видавати Мері. Тоді я згадав, що ви застали її біля вікна і що вона знепритомніла, побачивши діадему в руках Артура. Мої припущення перетворилися на впевненість”.

2. Можна припустити, що вбивство N. було вчинено з метою пограбування. Але це здавалося малоймовірним, оскільки N. був одягнений погано і коштовностей при собі не мав. Вбивство могло бути вчинено з помсти, але люди, які знали N., характеризували його як людину сором’язливу, тиху. Останні три роки він працював у школі і не мав ніяких сварок. Ці обставини робили більш ймовірним припущення, що вбивство було вчинено із хуліганських мотивів. Привертало увагу також те, що напад відбувся на одній з головних вулиць міста, поблизу кінотеатру та відділу міліції.

3. При розслідуванні справи про вбивство слідчий дійшов висновку, що вбивство з метою пограбування в даному випадку виключається. Про це свідчить наявність одягу вбитого, коштовностей та грошей. Припущення про те, що злочинцю перешкодили пограбувати вбитого, також не знаходило підтвердження: на місці злочину були сліди перетягнення трупа від місця вбивства; шарф, кепка і носовичок були сховані в одну із труб, яка була поблизу; були також сліди пальців людини, яка брала сніг, імовірно для того, щоб помити руки. Все це дозволяло зробити висновок, що злочинцю ніхто не перешкоджав і він не квапився залишати місце вбивства.

3.Доберіть аргументи до тез. Аргументуйте тези, використовуючи різні види недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

1. Деякі злочини є умисними.

2. Кількість злочинів у країні, звичайно, пов’язане із стабільністю життя людей у цій країні.

3. Можливо, обвинувачений буде засуджений на два роки.

4. Якщо свідок сказав хоч раз неправду, можна відхилити всі його свідчення.

5. Осінь у цьому році, вірогідно, буде сухою.

 

Заняття 10. Аргументація та доведення (продовж.)

П л а н

 

1. Загальна характеристика основних законів традиційної логіки.

2. Значення законів логіки для юридичного дослідження.

3. Гіпотеза і версія. Роль версії в судовому дослідженні.

1. Чи порушуються основні закони логіки в наступних міркуваннях, а якщо порушуються, то які саме?

Приклад. У творі Гоголя “Мертві душі” ми знаходимо наступний діалог: “Бачиш, – сказав один чоловік іншому, – он яке колесо! Що ти думаєш, доїде це колесо, якщо б трапилося, у Москву або не доїде?” – “Доїде”, – відповів іншій. “А до Казані, я гадаю, не доїде?” – “До Казані не доїде”, – відповів другий. Цим розмова і скінчилась”. У цьому діалозі порушено логічний закон достатньої підстави: будь-яке обґрунтування думок відсутнє.

1. Софіст верхи на білому коні під’їхав до прикордонної застави. Начальник стражі заявив, що переходити кордон можуть тільки люди, проводити коней не дозволяється. Софіст у відповідь зауважив: “Кінь може бути рудий, а білий кінь не може бути рудий, виходить, це зовсім не кінь”. Начальник стражі, здивований такою відповіддю, пропустив софіста з його конем.

2. Одного разу, коли стояла спекотлива погода, Насреддін, повернувшись додому, попросив дружину: “Принеси мені миску кислого молока! Немає нічого кращого та приємнішого для шлунку в таку спеку!”. – Дружина відповіла: “Миску? У нас навіть ложки кислого молока немає вдома!”. – На це ефенді відповів: “Ну й гаразд, ну й добре, що немає! Кисле молоко шкідливе для людини!”. – “Дивна ти людина, – сказала дружина, – то у тебе кисле молоко є корисним, то шкідливим? Яка ж твоя думка правильна?”. – Ефенді відповів: “Якщо воно є вдома, тоді правильна перша, а якщо немає, тоді правильна друга”.

3. Якось Насреддін попросив свого багатого і скупого сусіда дати йому на деякий час казан. Сусіда дав, хоча і неохоче. Повертаючи казан хазяїну, Насреддін разом із ним дав ще і каструльку, сказавши, що цю каструльку родив казан. Сусід погодився з таким поясненням і каструльку взяв. Наступного разу Насреддін знову взяв казан, але вже не повернув. А коли сусід зажадав отримати казан назад, відповів: “Із задоволенням повернув би тобі казан, так не можу, тому що він помер”. – “Як! – обурився сусід, – що ти говориш нісенітницю – хіба казан може померти?” – “Чому ж, – відповів Насреддін, – казан не може померти, якщо він може родити каструльку?”.

4. Розповідає психолог: “Пригадую, що якось я бачив себе в сні: спочатку я їхав у тарантасі, потім негайно за цим я їхав у санях і ще через мить був вже в човні на якійсь річці, і ця швидка зміна способів пересування мене анітрошки не здивувала”.

5. Герой роману Л. Толстого “Анна Кареніна” Облонський, прокидаючись, згадує свій сон: “То ж як це було? Алабін давав обід у Дармштадті; ні, ніби не в Дармштадті, бо було щось американське. Так, але там Дармштадт був в Америці. Так, Алабін давав обід на скляних столах, так – і столи співали: Il mio tesoro, ні, не Il mio tesoro, а щось краще”.

6. Йшли дощ і два студенти. – Один у пальті, другий в університет.

7. – Отже, це сама нова тканина? – Тільки вчора одержали, прямо з фабрики! – А вона не линюча? – Що ви! Більше місяця висіла на вітрині, і нічого їй не сталося!

8. Карати злочинців – зло. – Так. Не карати злочинців – зло. – Так.

9. Наступний діалог знайомий усім читачам роману І. Тургенєва “Рудін”: – Всякий тлумачить про свої переконання і ще поваги до них вимагає, носиться з ними. Ех! – І Пігасов потряс кулаком у повітрі. – Прекрасно! – промовив Рудін, – Отже, Ви вважаєте, що переконань немає? – Немає – і не існує. – Це ваше переконання? – Так. – Як же ви говорите, що їх немає? От вам вже одне на перший випадок. Усі в кімнаті посміхнулися і перезирнулися”.

10. Pro mortius aut bene, aut nihil (про мертвого [слід говорити] або добре, або ніяк).

11. Добродії присяжні засідателі, пане суддя! Мій клієнт признавався, що крав. Це цінне і щире визнання. Я б навіть сказав, що воно свідчить про цільну і глибоку натуру, людину сміливу і чесну. Але чи можливо, добродії, щоб людина, якій притаманні таки рідкісні якості, була злодієм?

12. До філософа прийшла людина і запитала: “Скажи, Бог є?”. “Так, ти правий”, – відповідав філософ. Пізніше прийшов іншій чоловік і сказав: “Я думаю, що Бога немає. Дай відповідь, я правий?”. “Ти правий” – відповідав філософ. Учень філософа, що чув обидві розмови, звернувся до філософа з питанням: “Хто ж із тих, що приходили до тебе, правий?”. “І ти правий”, – відповідав філософ.

13. Мабуть кожний пам’ятає діалог Остапа Бендера з двірником з роману І. Ільфа і Є. Петрова “Дванадцять стільців”: “А що, батько, – запитав молодий чоловік, затягуючись, – наречені у вашому місті є?” Старий двірник анітрохи не здивувався. “Кому і кобила наречена”, – відповів він, охоче втягуючись у розмову. – “Більше питань не маю”, – швидко проговорив молодий чоловік. І зараз же поставив нове запитання: “У такому будинку, та й без наречених?”.

14. О. Мень у своєму творі “Історія релігії” розповідає про зустріч філософа Нагасени з царем: “Великий цар, ви сюди прибули пішки або на колісниці? – Я прибув не пішки, а на колісниці. – Якщо ви, великий цар, прибули сюди на колісниці, то скажіть: що таке колісниця? Чи це не дишель? – Ні, шановний. – Не вісь? – Ні, шановний. – Не колесо, не кістяк, не упряж, не ярмо? – На все це цар відповідав: “ні”. – Тоді, виходить, усі ці частини складають колісницю? – Ні, пане. – Тоді, може, існує щось поза ними, що складає колісницю? – Ні, шановний”. На це Нагасена іронічно зауважив, звертаючись до присутніх: “Цар Милинда сказав, що приїхав на колісниці, але коли його попросили пояснити, що таке колісниця, він не міг точно сказати, що саме він стверджував”.

15. Герой поеми М. Гоголя “Мертві душі” Ноздрьов показує Чичикову свій маєток: “Тепер я поведу тебе подивитися межу, де закінчується моя земля. От межа! Усе, що бачиш по цю сторону – усе це моє, і навіть по той бік, весь цей ліс, що синіє, і усе, що за лісом – усе моє!”.

16. “Як може бути добре жінці в її становищі в цю нестерпну спеку, коли вікна виходять на сонце”, – сказала Варвара Олексіївна. “Але ж тут затінок з десятої години”, – сказала Марія Павлівна. “Від цього й лихоманка. Від вогкості”. – сказала Варвара Олексіївна.

17. З протоколу: “На підлозі лежали два ґудзики – один жіночій, інший – рожевого кольору”.

18. О.Ф. Коні в справі В. Протопопова аргументував так: “На особисту думку підсудного, усі його дії носили відбиток енергії людини, що вступила в нову діяльність, окриленої кращими і самими гарячими бажаннями викорінити безлад, що накопичив останніми десятиліттями. Інакше дивиться на ці дії Харківська палата, що вбачає в них насильство і зловживання владою. Середнього шляху між цими двома поглядами немає, і по вивченні суті справи я приєднуюся не до погляду Протопопова, а до погляду палати”.

19. Герой оповідання А.П. Чехова “Лист до вченого сусіда” висуває такі аргументи щодо неможливості існування життя на Місяці: “Ви пишете, що на Місяці живуть люди і племена. Цього не може бути ніколи, тому що якби люди жили на Місяці, то заслонили б для нас його світло своїми будинками і пасовищами. Без дощу люди не можуть жити, а дощ йде вниз на землю, а не нагору на Місяць. Люди, живучи на Місяці, падали б униз на землю, а цього не буває. Сміття та бруд сипалися б на наш материк із населеного Місяця. Чи можуть люди жити на Місяці, якщо він існує тільки вночі, а вдень зникає? І уряди не можуть дозволити жити на Місяці, тому що на ньому через його далеку відстань і недосяжність можна укриватися від повинностей дуже легко. Ви трошки помилилися”.

20. Нідерландський художник ван Меегерен був дуже марнославний і болісно самолюбивий. Ще у 20-х роках у нього визрів план дії, і здійснював він його з рідкісною цілеспрямованістю. Перші досвіди підробок старих майстрів виявилися не зовсім вдалими, і Меегерен шукає і знаходить вихід. Великий голландський художник Вермеєр Дельфтський, у біографії котрого багато темних місць, не залишив релігійних композицій, отож Меегерен вирішив заповнити цю “прогалину”. Сім місяців він щоденно напружено працював над картиною. Картина вдалася, потім була покрита коричневим лаком, що додав їй павутиння часу. Чисті сяючі фарби пригасли, віртуозно зроблений напис сховався, але зате полотно набуло “музейного” колориту. Копія Меегерена була сприйнята за оригінал.

Історія Меегерена має незвичайний кінець. У 1945 р. він був заарештований військовою поліцією і йому були пред’явлені тяжкі звинувачення: “Чи визнаєте ви себе винним у коллабораціонізмі? Чи зізнаєтеся в тому, що в 1943 році ви продали в колекцію рейхсмаршала картину художника Яна Вермеєра Дельфтського, що є національним надбанням Голландії, за що вам заплатили 650 тисяч гульденів?” – “Я продав фальшивку”. І хоча він сказав правду, йому ніхто не повірив. Тепер він повинен був довести, що деякі картини Вермеєра – підробка, що він їхній автор. Тепер метою був не черговий мільйон гульденів, а життя автора. Найкрупніші фахівці визнали, що автором картин був художник середини ХХ століття – Ханс ван Меегерен (М. Лібман, Г. Островський. “Підроблені ше-деври”).

21. У романі Джонатана Свіфта “Подорож Лемюеля Гуллівера” ліліпут так розмірковує відносно існування інших країн: “Ви стверджуєте, що на світі існують інші королівства і держави, де живуть такі ж гіганти, як ви. Однак наші філософи дуже сумніваються в цьому. Адже не підлягає ніякому сумніву, що сто чоловік вашого зросту можуть за самий короткий час винищити всі плоди і всю худобу у володіннях його величності. Крім того, у нас є літописи. Вони містять у собі опис подій за шість тисяч місяців, але жодного разу не згадують ні про які інші країни, крім великих імперій – Ліліпутіі і Блефуску”.

2. Вимога якого закону логіки виражається в цьому правилі (міркуванні, думці)?

1. При розгляді кримінальних справ у суді закон вимагає, щоб предмет судового розгляду був заздалегідь визначений. Це правило в КПК України виражається так: “Розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано до суду” (ст. 275 КПК України “Межі судового розгляду”).

2. “Слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності” (ст. 172 КПК України).

3. Перед початком допиту слідчий попереджує потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178 КК України (ст. 171 КПК України). Стаття 178 КПК України вказує: “завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта, дані при проведенні дізнання, попереднього слідства або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем в тих же випадках, – караються...”.

4. Герой роману І. Ільфа та Є. Петрова “Дванадцять стільців” Остап Бендер веде переговори із завгоспом пароплаву: “Ну гаразд, – промовив Остап, зітнувши, – погоджуюся на Ваші умови. Але зі мною ще й хлопчик, асистент. – Щодо хлопчика от не знаю. На хлопчика кредиту не відпущено. На свій рахунок – будь ласка. Нехай живе у вашій каюті”.

Коли Іполіт Матвійович забіг на пароплав, завгосп запитав підозріло: “Оце ваш хлопчик? – Хлопчик, – сказав Остап, – хіба поганий? Хто скаже, що це дівчинка, нехай перший кине в мене камінь!”.

5. “Мене вразило в дискусії те, що одна й та сама теорія спирається то на принципи старої механіки, то на нові гіпотези, що є запереченням цієї механіки; не можна забувати, що немає положення, яке не можна було б довести, якщо ввести для доказу два протилежні засновки” (А. Пуанкаре).

 

5. СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ логіки

А

А– перша буква лат. слова affirmo (стверджую) – засіб для позначення загальноствердного судження, тобто судження, за допомогою якого кожному предмету якої-небудь множини приписується одна або декілька властивостей.

АБСТРАГУВАННЯ(від лат. abstractio – видалення, відвернення) – мисленнєве виокремлення часткових або загальних ознак предметів або явищ (їх властивостей або відношень) і уявного відволікання їх від інших ознак.

АКСІОМА СИЛОГІЗМУ –твердження про правомірність виведення висновку категоричного силогізму із його засновків.

АЛЕТИЧНА МОДАЛЬНА ЛОГІКА (від грец. άλήθεια– істина) розділ логіки модальної, у якому вивчаються властивості висловлювань, що містять засоби вираження понять про необхідність, можливість, дійсність, випадковість, неможливість тощо.

АЛОГІЗМ (від грец. а – не і logos – слово, вчення, думка) –міркування, у якому порушені законі й принципи логіки. Унаслідок порушення правил мислення А. містить помилку логічну.

АЛЬТЕРНАТИВА (від лат. alter – один із двох) – складні судження, утворене з простих суджень за допомогою логічного сполучника (сувора диз’юнкція або диз’юнкція, що виключає).

АНАЛІЗ І СИНТЕЗ– аналіз(від грец. analysis – розклад, розчленування) поділ цілого на складові частини; синтез (від грец. synthesis – з’єднання) – об’єднання здобутих під час А. частин об’єкта або об’єднання кількох об’єктів у деяку систему.

АНАЛОГІЯ(від грец. analogia – відповідність, подібність, схожість)подібність предметів, явищ. Умовивід за А. (або просто А.) – умовивід, у якому на підставі схожості об’єктів за якимись ознаками робиться висновок про можливу схожість за ін. ознаками.

АНТЕЦЕДЕНТ І КОНСЕКВЕНТ(лат. antecedens – попередній і consequens – наслідок) – два висловлювання, з яких за допомогою імплікації (“якщо…,то ...”) утворюється деяке третє висловлювання – імплікативне. А. – висловлювання, що стоїть після слова “якщо”, К. – висловлювання, що стоїть після слова “то”.

АНТИТЕЗА (від грец. antithesis – протиставлення)судження, яке суперечить тезі доведення.

АПАГОГІЧНЕ (НЕПРЯМЕ) ДОВЕДЕННЯ –непряме доведення тези, коли робиться припущення про істинність судження, що суперечить їй (антитезі).

АПОДИКТИЧНИЙ (від грец. apodeikticos – доказовий, переконливий)абсолютно достовірний, який ґрунтується на необхідності.

АРГУМЕНТ(лат. argumentum, від arguo – доводжу, виявляю) судження, за допомогою якого з’ясовується істинність іншого судження (тези).

АРГУМЕНТАЦІЯ(лат. argumentatio – наведення аргументів) – наведення доказів на користь висунутого положення.

АРГУМЕНТАЦІЯ КОНТЕКСТУАЛЬНА– різновид аргументації, яка містить посилання на авторитет, традицію, інтуїцію, здоровий глузд, смак тощо.

АРИСТОТЕЛЕВСЬКИЙ СОРИТ – складний силогізм, який складається з декількох силогізмів, у яких пропускаються менші засновки (див. Сорит).

АРИСТОТЕЛЬ(384 – 322 рр. до н.е.) – давньогрецький філософ, учений-енциклопедист, “батько формальної логіки”.

АСЕРТОРИЧНИЙ (від лат. аsserto – стверджую) – установлений, достовірний. А. судження констатує наші знання про зовнішній світ, але не містить інформації про необхідність того, що нам відомо.

АТРИБУТИВНЕ СУДЖЕННЯ (лат. attributum – невід’ємний) – різновид суджень у логіці традиційній. А. с. щось стверджує або заперечує стосовно зв’язку між суб’єктом і предикатом за формулою “S є P” або “S не є P”.

Б

BARBARA – назва першого модусу першої фігури простого категоричного силогізму (ААА). У цьому модусі із загальноствердних засновків (А) виводиться загальноствердний висновок (А).

BAROCO – назва четвертого модусу другої фігури простого категоричного силогізму (АОО). У цьому модусі із загальноствердного засновку (А) і частковозаперечного засновку (О) виводиться частковозаперечний висновок (О).

BOCARDO – назва п’ятого модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (ОАО). У цьому модусі із частковозаперечного засновку (О) і загальноствердного засновку (А) виводиться частковозаперечний висновок (О).

BRAMANTIP – назва першого модусу четвертої фігури простого категоричного силогізму (ААІ). У цьому модусі з двох загальноствердних суджень (АА) виводиться частковоствердний висновок (І) .

БЕЗВІДНОСНЕ ПОНЯТТЯ – поняття, яке не знаходиться в безпосередньому зв’язку з іншими поняттями, напр., поняття “Всесвіт”.

БІЛЬШИЙ ЗАСНОВОК – судження, в яке входить більший термін силогізму.

БІЛЬШИЙ ТЕРМІН – термін, який є предикатом висновку силогізму.

В

ВЕРИФІКАЦІЯ – (від лат. veritas – істина, verificatio – надавання істини) – встановлення істиннісного статусу тверджень за допомогою емпіричної перевірки.

ВИВЕДЕННЯ – розумова операція одержання із наявних знань нового знання. Нове знання, одержане таким чином, – вивідне знання.

ВИВІД– ментальна дія, роздум, міркування, у процесі яких із будь-якихвихіднихсуджень (засновків), застосовуючи логіч. правила, одержують нове судження (висновок).

ВИДіРІД – категорії, що виражають рівні процесу узагальнення, відношення між класами об’єктів – родовидові відношення. В. є підкласом роду.

ВИДОВЕ ПОНЯТТЯ – поняття, яке відображує суттєві ознаки класу предметів, що є видом якогось роду. В. п. – підпорядковане поняття: його обсяг входить в обсяг ін.

ВИЗНАЧЕННЯ, ДЕФІНІЦІЯ(від лат. definitio – визначаю межу) – логіч. операція, за допомогою якої встановлюється зміст понять.

ВИЗНАЧЕННЯ АКСІОМАТИЧНЕ –логіч. операція, спрямована на визначення терміна через наведення списку аксіом (постулатів).

ВИЗНАЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНЕ– визначення, яке ґрунтується винятково на аналізі знаків і закодованої в них інформації.

ВИЗНАЧЕННЯ ГЕНЕТИЧНЕ(грец. genesis – джерело) – особливий тип визначення, а саме визначення через вказівку на способи створення, виникнення, здобуття, побудови об’єкта, що визначається.

ВИЗНАЧЕННЯ ІНДУКТИВНЕ– визначення, за допомогою якого з деяких вихідних об’єктів теорії, використовуючи відповідні операції, будуються нові її об’єкти.

ВИЗНАЧЕННЯ НОМІНАЛЬНЕ– визначення, пов’язане з формулюванням значення поняття, з його простим перекладом або тлумаченням.

ВИЗНАЧЕННЯ ОСТЕНСИВНЕ– визначення шляхом безпосереднього показу (демонстрації) об’єкта, для якого формулюється поняття.

ВИЗНАЧЕННЯ РЕАЛЬНЕ – визначення, за допомогою якого об’єкт, що нас цікавить, виділяється з численних об’єктів на підставі деякої відмінної ознаки.

ВИЗНАЧЕННЯ ЧЕРЕЗ РІД І ВИДОВУ ВІДМІН-НІСТЬ (РОДОВИДОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ)– найпоширеніший різновид реальних визначень. У ньому об’єкт, що визначається, виділяється серед інших об’єктів обсягу ширшого поняття (роду) за допомогою ознаки відмінності. Видова відмінність – це ознака чи група ознак, за якими відрізняється предмет, що визначається, від решти предметів, що входять у цей рід. В. ч. р.ів. в. можна виразити такою формулою: А є Вс, де А – Dfd, Вс – Dfn, при цьому В – рід, а с – видова відмінність.

ВИЗНАЧЕННЯ ЯВНЕ – це визначення, у якому зміст поняття розкривається через безпосередній перелік суттєвих ознак. В. я. має структуру Dfd = Dfn. В. я. протиставляється визначенню неявному.

ВИПЛИВАННЯ ЛОГІЧНЕ (лат. consequentia) – такий зв’язок висловлювань А й В, коли завжди при істинності А, істинне і В, тобто імплікація А ® В є тотожно-істинною формулою. У цьому випадку говорять також, що В є логіч. наслідком А. Цей факт записується так: АВ.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ – граматично правильне розповідне речення. У логіці використовується кілька різних понять В.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ ДЕСКРИПТИВНЕ –(від англ. description – опис) – описове висловлювання. В. д. вважається істинним, якщо опис, що міститься в ньому, відповідає стану справ, і хибним – коли не відповідає.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ КАТЕГОРИЧНЕ – висловлювання, у якому предикат стверджується чи заперечується стосовно суб’єкта без якихось додаткових характеристик, напр., модальностей.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ СКЛАДНІ– висловлювання, у якому прості висловлювання з’єднані за допомогою логічних констант. Найбільш уживані В. с. утворені за допомогою слів “не”, “і”, “чи”, “якщо..., то...”, “якщо й тільки якщо”.

ВИСНОВОК – висловлювання, яке виступає результатом міркування, результатом застосування певних логічних правил до інших висловлювань – засновків міркування.

ВІДНОШЕННЯ – багатомісний предикат. Відомо, що предикати поділяються на одномісні й багатомісні. Одномісні предикати репрезентують у мові властивості позамовних об’єктів, а багатомісні – В. між ними.

Г

ГІПОТЕЗА (грец. υποδέσιζ – основа, припущення) – положення, що висувається як умовне, імовірнісне пояснення причин того чи іншого явища, або припущення, у якому передбачається існування якого-небудь об’єкта чи його властивості, поведінки тощо.

ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВНА ТЕОРІЯ – одна з форм логічного аналізу наукового знання. Г.-д. т. складається з низки гіпотез про властивості або причини досліджуваних явищ і висновків, виведених з цих гіпотез у дедуктивний спосіб.

ГІПОТЕТИКО-ДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД – метод пізнання, який полягає в дедукції висновків із гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких ще не з’ясовано. Тому висновки, отримані відповідно до Г.-д. м., мають імовірнісний характер.

ГІПОТЕТИЧНЕ ТВЕРДЖЕННЯ – припущення, яке може бути як істинним, так і хибним.

Д

DARAPTI (лат.) – назва першого модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (ААІ). У цьому модусі з двох загальноствердних суджень (А) виводиться частковоствердний висновок (І).

DARII (лат.) – назва третього модусу першої фігури простого категоричного силогізму (АІІ). У цьому модусі із загальноствердного засновку (А) і частковоствердного засновку (І) виводиться частковоствердний висновок (І).

DATISI– назва третього модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (АІІ). У цьому модусі із загальноствердного засновку (А) і частковоствердного засновку (I), виводиться частковоствердний висновок (І).

DIMARIS –назва третього модусу четвертої фігури простого категоричного силогізму (IAI). У цьому модусі із частковоствердного засновку (I) і загальноствердного засновку (А) виводиться частковоствердний висновок (І).

DISAMIS – назва другого модусу третьої фігури простого категоричного силогізму (IAI). У цьому модусі із частковоствердного засновку (I) і загальноствердного засновку (А) виводиться частковоствердний висновок (І).

ДВОЗНАЧНА ЛОГІКА –логіка, яка спирається на принцип двозначності (бівалентності). Висловлюванням у цій логіці приписуються тільки два значення – “істина” або “хиба”.

ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio – виведення) – метод міркування, який є переходом від засновків із більш загальним знанням до висновку із менш загальним знанням, тобто знанням про окреме, одиничне.

ДЕНОТАТ(лат. denotatio – позначення) – предмет, що позначається в природній мові власною назвою, а в логічній мові – константою або термом, чи клас предметів, який позначається в природній мові загальною назвою, а в логічній мові предметною змінною.

ДЕОНТИЧНА МОДАЛЬНІСТЬ, НОРМАТИВНА МОДАЛЬНІСТЬ– загальна назва для групи модальних понять, таких, як поняття “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено”, “повинен”, “може”, “не повинен” та ін.

ДЕСТРУКТИВНА ДИЛЕМА (лат. destructivus – той, що руйнує) – різновид дилеми, у якій в одному із засновків диз’юнктивно заперечуються наслідки, що містяться у двох інших засновках.

ДЕФІНІЄНДУМ (лат.) – те поняття, яке визначається за допомогою інших понять. Напр., у визначенні “Спростування – це установлення хибності або необґрунтованості тези” Д. буде поняття “спростування”.

ДЕФІНІЄНС (лат.) – поняття або множина понять, за допомогою якого або яких визначається деяке інше поняття. Напр., у визначенні “Спростування – це установлення хибності або необґрунтованості тези” Д. будуть слова “установлення хибності або необґрунтованості тези”.

ДИЗ’ЮНКЦІЯ(лат. disjunctio – роз’єднання, розрізнення) – логічний сполучник, який заміщує у формальній мові сполучник “або” природної мови.

ДИЛЕМА(від грец. di(s) – двічі і lemma – припущення) – умовно-розподільний умовивід, у якому засновками є умовні та розподільні судження.

ДИХОТОМІЯ(грец. dicotomia поділ надвоє)поділ обсягу поняття на взаємовиключні частини за допомогою заперечення.

ДОВЕДЕННЯ –міркування, за якого встановлюється істинність певного твердження через його зіставлення з ін. твердженнями, істинність яких доведена раніше.

ДОВЕДЕННЯ ВІД СУПРОТИВНОГО, НЕПРЯМЕ ДОВЕДЕННЯ –доведення, коли істинність тези встановлюється шляхом демонстрації хибності протилежного їй припущення.

ДОВЕДЕННЯ ЗА АНАЛОГІЄЮ – доведення, яке здійснюється за такою схемою: предмет, що досліджується, ймовірно, має ознаку Х, оскільки відомі ознаки цього предмету подібні ознакам іншого предмету, який має, крім того, і ознаку Х.

ДОВЕДЕННЯ РОЗГЛЯДОМ ВИПАДКІВ –міркування, коли з кількох умовних висловлювань з однаковим наслідком здійснюється перехід до ствердження цього наслідку на підставі того, що хоча б одне з умовних висловлювань є істинним.

ДОКАЗОВІСТЬ – обґрунтованість тези доведення його аргументами.

ДОСТАТНЬОЇ ПІДСТАВИ ПРИНЦИП –принцип, згідно з яким для кожного твердження необхідно наводити аргументи щодо його істинності. У логіці традиційній цей принцип має назву закон достатньої підстави. Разом із законом тотожності, законом несуперечності й законом виключеного третього він складає список основних законів логіки.

ДОСТОВІРНІСТЬ – обґрунтованість, доказовість, беззаперечність суджень.

ДРУГА ФІГУРА ПРОСТОГО КАТЕГОРИЧНОГО СИЛОГІЗМУ– фігура простого категоричного силогізму, у якій середній термін М у обох засновках стоїть на місці предиката.

ДУМКА – акт мислення, результат або продукт мислення, ідея, зміст мислення. Д. виражаються у формі понять, суджень і умовиводів.

Е

Е – перша голосна буква лат. слова nego (заперечую), якою у формальній логіці позначається загальнозаперечне судження, тобто судження про всі предмети певного класу, судження про те, що у всіх предметів цього класу відсутні одна чи декілька певних властивостей.

ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ –властивість такого відношення, котре є одночасно рефлексивним, симетричним і транзитивним. Ця властивість притаманна відношенням схожості, ізоморфізму, тотожності і т.п.

ЕКВІВАЛЕНЦІЯ(від. лат. aequalis – рівний і valutis – має силу) – висловлювання складне типу “А, якщо і тільки якщо В” (А « В). Е. складається з двох імплікацій “А ® В” і
“В ® А”.

ЕКВІВОКАЦІЯ – логіч. помилка, що полягає в тому, що одне й те ж слово або вираз вживається в різних смислах у ході одного й того ж міркування.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ(від лат. existentia – існування)висловлювання про існування якихось об’єктів.

ЕКСТЕНСІОНАЛЬНІСТЬ(від лат. extensio – протяжність)властивість мовних контекстів, яка полягає в тому, що після заміни двох висловлювань із одним і тим самим екстенсіоналом (об’єктом або класом об’єктів, котрий цими висловлюваннями позначається) у деякому висловлюванні це висловлювання залишається істинним.

ЕЛЕМЕНТ МНОЖИНИ– об’єкт, що входить до якоїсь множини.

ЕНТИМЕМА(від грец. en thyme – на думці, на гадці)умовивід, у якому відсутнє явне формування деяких засновків або висновку.

ЕПІХЕЙРЕМА(від грец. epiheirema – умовивід)скорочений силогізм, де обидва засновки є ентимемами.

З

ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ –поняття, у якому відображені ознаки класу однорідних предметів. З.п. може відображати ознаки класу зі скінченною кількістю предметів і ознаки класу з нескінченною кількістю предметів.

ЗАГАЛЬНЕ СУДЖЕННЯ –судження, у якому щось стверджується або заперечується про кожний предмет якогось класу предметів.

ЗАГАЛЬНОЗАПЕРЕЧНЕ СУДЖЕННЯ – судження, яке одночасно є загальним за обсягом і заперечним за змістом.

ЗАГАЛЬНОСТВЕРДНЕ СУДЖЕННЯ –судження, яке одночасно є загальним за обсягом і ствердним за змістом.

ЗАКОН ВИКЛЮЧЕНОГО ТРЕТЬОГО –логічний закон, за яким істинним є тільки одне з суперечливих висловлювань: або саме висловлювання, або його заперечення.

ЗАКОН ЗВОРОТНОГО ВІДНОШЕННЯ МІЖ ЗМІСТОМ І ОБСЯГОМ ПОНЯТТЯ –закон традиційної логіки, який установлює співвідношення обсягу поняття і його змісту.

ЗАКОН ЛОГІКИ –припис, вимоги якого справедливі для міркувань стосовно будь-якої предметної області.

ЗАКОН МИСЛЕННЯ –термін, що означає формально-логічні закони. У логіці традиційній до них належать закон тотожності, закон несуперечності, закон виключеного третього й закон достатньої підстави (див. Достатньої підстави принцип).

ЗАКОН НЕСУПЕРЕЧНОСТІ –логічний закон, за яким висловлювання і його заперечення не можуть бути одночасно істинними.

ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ –один із чотирьох законів логіки традиційної. З. т. вимагає під час міркування не змінювати зміст понять, які використовуються.

ЗАНАДТО ВУЗЬКИЙ ПОДІЛ ОБСЯГУ ПОНЯТТЯ – логічна помилка в поділі обсягу поняття, яка є наслідком порушення правила сумірності.

ЗАНАДТО ВУЗЬКЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ – логічна помилка у визначенні поняття, що є наслідком порушення правила сумірності.

ЗАНАДТО ШИРОКИЙ ПОДІЛ ОБСЯГУ ПОНЯТТЯ – логічна помилка в поділі обсягу поняття, що зумовлена порушенням правила сумірності.

ЗАНАДТО ШИРОКЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ –логічна помилка у визначенні, що є наслідком порушення правила сумірності.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ –логічна операція, за допомогою якої із певного висловлювання отримуємо нове висловлювання.

ЗАПЕРЕЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ– визначення, у якому поняття визначається на підставі констатації відсутності ознаки.

ЗАПЕРЕЧНЕ ПОНЯТТЯ – поняття, у якому вказано на відсутність у предмета тієї чи іншої ознаки (напр., “неспокійний”, “незвичайний”).

ЗАСНОВОК –висловлювання, яке є вихідним при побудові виводу.

ЗВ’ЯЗКА –у логіці традиційній – елемент простого судження, який поєднує суб’єкт і предикат. З. виражається словом “є”.

ЗМІСТ ПОНЯТТЯ – сукупність ознак предмета, ядром якої є суттєві ознаки.

ЗНАК – матеріальний об’єкт, котрий відносить до ін. об’єкта. Розрізняють мовні й немовні З.

ЗНАК ЗАГАЛЬНОСТІ – знак ", який застосовується при формальному поданні загальних суджень.

ЗНАК ЗАПЕРЕЧЕННЯ– горизонтальна риска над формулою(Ā) або символ Ø, або символ ~. Два останні символи стоять перед формулою: (ØА) або (~А). Вираз із цими знаками читається “не- А”.

ЗНАЧЕННЯ –характеристика знака. Нею може бути або істиннісне значення, або смисл. Розрізнюють предметне, смислове й експресивне З. Предметним З., або денотатом, є предмет, який позначається знаком.

І

І – друга голосна буква лат. слова affirmo (стверджую), яким у формальній логіці позначається частковоствердне судження, тобто судження про частину предметів якогось класу, судження про те, що ці предмети мають одну або декілька певних властивостей.

ІМПЛІКАЦІЯ(лат. implicatio – сплетення)одна з основних логічних операцій символічної логіки, за допомогою якої з двох простих суджень будується складне судження, що також наз. І., або імплікативним судженням.

ІНДУКТИВНЕ ДОВЕДЕННЯ – одна з форм доведення, коли теза доведення є більш загальною ніж аргументи.

ІНДУКЦІЇ МЕТОДИ(від грец. methodos – правило, шлях, спосіб)методи встановлення причинних зв’язків між явищами; описані англ. філософом Беконом.

ІНДУКЦІЯ(лат. inductio – наведення)метод пізнання, який містить узагальнення результатів спостережень і експериментів.

ІНДУКЦІЯ НАУКОВАіндукція, яка додатково до формальних основ істинності висновку залучає змістовні (цільові) основи, намагаючись усунути повністю випадковість отримуваних результатів. Її виводи основані на знанні причинно-наслідкових зв’язків і відношень між явищами. Тому індукцію цього типу ще називають елімінативною індукцією.

ІНДУКЦІЯ НЕПОВНА– різновид індукції, у якому на відміну від індукції повної отримуємо не необхідний, а імовірнісний висновок, оскільки наслідок випливає зі знання властивостей тільки деяких об’єктів розглядуваного класу.

ІНДУКЦІЯ ПОВНА – різновид індукції, що ґрунтується на тому, що певна властивість належить усім об’єктам розглядуваного класу.

ІНДУКЦІЯ ЧЕРЕЗ ВІДБІР ФАКТІВіндукція, яка ґрунтується на повторюваності фактів.

ІНДУКЦІЯ ЧЕРЕЗ ПРОСТИЙ ПЕРЕЛІК –індукція, яка ґрунтується на випадковій подібності явищ і властивостей.

ІСТИННІСНЕ ЗНАЧЕННЯ, ЗНАЧЕННЯ ІСТИННОСТІ –характеристика висловлювань із погляду їх відповідності дійсності.

К

CAMENES (лат.) – назва іншого модусу четвертої фігури простого категоричного силогізму (АЕЕ). У цьому модусі із загальноствердного засновку, який позначається буквою А, і загальнозаперечного засновку, який позначається буквою Е, виводиться загальнозаперечний висновок, який позначається буквою Е.

CAMESTRES (лат.) – назва іншого модусу (АЕЕ) другої фігури простого категоричного силогізму. У цьому модусі із загальноствердного засновку (А) і загальнозаперечного засновку (Е) виводиться загальнозаперечний висновок (Е).

КАТЕГОРИЧНЕ СУДЖЕННЯ – термін логіки традиційної для позначення судження, у якому предикат стверджується або заперечується стосовно суб’єкта.

КАТЕГОРИЧНИЙ СИЛОГІЗМ –дедуктивний умовивід, у якому із двох суджень (засновків), що мають суб’єктно-предикатну структуру, випливає нове судження (висновок), що має також суб’єктно-предикатну структуру.

КАТЕГОРІЯ (від грец. kategoreo – промовляти на майдані) – найзагальніше поняття, яке фіксує найбільш суттєві фундаментальні закономірні зв’язки й відношення реальної дійсності та пізнання.

КВАНТИФІКАЦІЯ (лат. quantum – скільки; facio – роблю) – кількісне вираження обставин. У логіці – це операція, яка полягає в тому, що до висловлювання, яке розчленовують за схемою “функція-аргументи”,приєднують квантори загальності або існування.

КВАНТОРИ (лат. quantum – скільки) – логіч. оператори, які вказують на “кількість” індивідів, що належать до сфери міркування. Розрізняють К. загальності – " (“всі..., такі що...”) і К. існування - $ (“деякі..., такі що...”, “існує..., такий що...”).

КЛАС – сукупність об’єктів, які об’єднуються за певною спільною властивістю чи відношенням. Об’єкти, що входять до К., наз. його елементами.

КЛАСИФІКАЦІЯ(від лат. classis – розряд, клас і facere – робити) – багаторазово здійснений логічний поділ обсягу родового поняття на види й підвиди.

КОЛО У ВИЗНАЧЕННІпомилка логічна, що породжується порушенням одного з правил визначення. К. у в. полягає в тому, що при визначенні певного поняття поняття, яке його визначає, саме визначається за допомогою того поняття, яке підлягає визначенню.

КОНТРАДИКТОРНІСТЬ (від лат. contradictorus – суперечний) – відношення між суперечними судженнями. У логіці традиційній суперечними одне одному є загальноствердні й частковозаперечні судження, загальнозаперечні й частковоствердні судження, за умови, що в них збігаються і суб’єкти, і предикати.

КОНТРАРНІСТЬ (від лат. contrarius – протилежність) – логічне відношення між протилежними судженнями, тобто між загальноствердними й загальнозаперечними судженнями, які мають ті ж самі суб’єкт і предикат.

КОН’ЮНКЦІЯ(лат. conjunctio – зв’язок, сполучення) – логічна операція над висловлюваннями, за допомогою якої із кількох висловлювань, простих чи складних, здобувають нове висловлювання складне, яке називається кон’юнктивним або простоК.

Л

ЛОГІКА (грец. logoV – слово, поняття, міркування, розум) – 1) наука про закони, форми й операції правильного мислення; 2) наука про способи правильного міркування.

ЛОГІКА ПИТАНЬ, ЕРОТЕТИЧНА ЛОГІКА, ІНТЕРРОГАТИВНА ЛОГІКА – розділ сучас. символічної логіки, у якому вивчаються питальні речення. Вони перекладаються з природної мови на спеціальну логічну мову, за допомогою якої визначається логічна структура питання.

ЛОГІЧНА І ФАКТИЧНА ІСТИННІСТЬ – поняття, що відбивають відмінність в умовах істинності висловлювань. Логічна істинність висловлювання зумовлена тільки його логічною формою, фактична істинність складного висловлювання – значеннями його складових висловлювань, а фактична істинність простого висловлювання – ситуацією, станом справ, які воно відображує.

ЛОГІЧНА ПРАВИЛЬНІСТЬ– відповідність міркувань законам і правилам логіки. Поняття Л. п. є спорідненим поняттю істини, проте ці поняття приписуються різним сутностям. У логіці поняття істини (істинності) стосується речень і висловлювань. Поняття правильності стосується міркувань: міркування правильне, коли з істинних засновків випливає істинний висновок.

ЛОГІЧНЕ ВИПЛИВАННЯ– термін для позначення одного з фундаментальних, вихідних понять логіки – поняття відношень між засновками й висновком.

ЛОГІЧНЕ ПРОТИРІЧЧЯ – відношення між двома висловлюваннями, одне з яких є запереченням іншого.

ЛОГІЧНИЙ КВАДРАТ– схема, призначена для запам’ятовування логічних відношень між загальноствердними (А), загальнозаперечними (Е), частковоствердними (І) і частковозаперечними (О) судженнями, які мають однакові суб’єкти й предикати.

М

МЕНШИЙ ЗАСНОВОК – судження, в яке входить менший термін силогізму.

МЕНШИЙ ТЕРМІН – термін, який є суб’єктом висновку категоричного силогізму.

МЕТОД ЄДИНОЇ ВІДМІННОСТІ– метод індукції, в основу якого покладено порівняння двох рядів обставин, схожих в усьому, окрім однієї обставини.

МЕТОД ЄДИНОЇ ПОДІБНОСТІ – метод індукції, за яким, якщо певні обставини з трьома ознаками, які формально можна подати послідовністю символів АВС, викликають явище а і обставини АDE спричиняють явище а, тоді доходять висновку, що А є причиною явища а.

МЕТОД ЗАЛИШКІВ– метод індукції, який спирається на ідентифікацію комплексу причин та їх наслідків.

МЕТОД СУПУТНІХ ЗМІН– метод індукції, який базується на принципі виключення обставин, які не можуть бути причинами досліджуваного явища.

МИСЛЕННЯ – 1) вища психічна функція людини;
2) процес відображення дійсності в поняттях, теоріях, гіпотезах тощо.

МІРКУВАННЯ – процес руху від засновків до висновку, умовивід або послідовність умовиводів, побудованих на основі логічних зв’язків між засновками, а також між засновками та висновком.

МНОЖИНА – набір, сукупність, зібрання об’єктів, що мають загальні властивості (напр., множина натуральних чисел, кодекс законів і т.д.).

МОВА ЛОГІКИ – штучна мова, призначена для вияву логічної форми міркувань.

МОДАЛЬНІСТЬ (від лат. modus – міра, спосіб) – характеристика змісту висловлювань, розгляд їх із тієї чи ін. точки зору. Модальна характеристика виражається за допомогою понять “необхідно”, “можливо”, “обов’язково”, “дозволено” тощо.

МОДУС (лат. modus – міра, спосіб, образ, вид) – властивість об’єкта, якою він володіє лише за певних умов і яку він може втрачати чи набувати залежно від обставин. М.протиставляється атрибуту – невід’ємній властивості предмета.

Н

“НЕ ВИПЛИВАЄ” (лат. non sequitur) – помилка логічна у доведенні тези, що полягає у відсутності логічного зв’язку між нею й аргументами доведення.

НЕОБХІДНІ Й ДОСТАТНІ УМОВИ – умови, які встановлюють залежність істинності одного висловлювання від того, що висловлено в ін. висловлюванні.

НЕОБХІДНІСТЬ ЛОГІЧНА – одна з модальних характеристик, один із модусів істинності висловлювань. Логічно необхідним, або необхідно істинним є висловлювання, заперечення якого є логічно неможливим.

НЕСУМІСНІ ПОНЯТТЯ – поняття, обсяги яких не мають спільних елементів.

НЕСУПЕРЕЧЛИВІСТЬ – властивість теорії, яка полягає в тому, що з її аксіом не виводяться суперечливі висловлювання. Н. теорії означає, що ніяке твердження не може бути в ній одночасно доведеним і спростованим.

НЕЯВНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ –визначення через вказівку на контекст. До Н. в. п. належать, напр., аксіоматичні визначення. Н.в.п. відрізняється від явного визначення через рід і видову відмінність, в якому встановлюються суттєві ознаки предмета.

О

О –друга голосна буква лат. слова nego (заперечую), якою у формальній логіці позначається частковозаперечне судження.

ОБҐРУНТУВАННЯ – наведення підстав для висловлювання тих чи ін. тверджень, оцінок, прийняття рішень.

ОБЕРНЕННЯ (лат. conversio) – один із способів безпосереднього умовиводу, який полягає в перетворенні суджень шляхом взаємної заміни місцями суб’єкта і предиката.

ОБМЕЖЕННЯ – логічна операція, що полягає в переході від поняття, котре має більший обсяг до поняття з меншим обсягом через додавання до ознак вихідного поняття нових ознак.

ОБСЯГ ПОНЯТТЯ(англ. concept, extension) – множина предметів, кожний з яких має ознаки, що складають зміст відповідного поняття.

ОДИНИЧНЕ СУДЖЕННЯ – судження, у якому певна ознака стверджується або заперечується стосовно окремого об’єкта або множини об’єктів.

ОЗНАКА –особливість об’єкта, за якої він є подібним до ін. об’єктів або відмінним від них.

ОПЕРАТОР (лат. operator – діючий) – один із типів символів формалізованих мов. Звичайно О. визначається як вираз, котрий зв’язує предметні змінні.

ОПЕРАЦІЙНЕ ВИЗНАЧЕННЯ –визначення терміна або поняття через його зіставлення з операціями (спостереження, вимірювання) над об’єктом (процесом, подією, явищем
тощо).

ОЦІННЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯвисловлювання, що вказує на цінність якогось предмета, явища, події або процесу.

П

ПАРАДОКС(від грец. para – близько, проти, doxa – думка) твердження, яке суперечить загальноприйнятій думці. За своєю структурою П. – це поєднання двох протилежних
тверджень, на підтримку кожного з яких можуть бути наведені переконливі підстави.

ПАРАЛОГІЗМ (від грец. paralogismos – неправильне, хибне міркування) – помилка логічна, пов’язана з ненавмисним порушенням законів і правил логіки. На відміну від П., інша логіч. помилка, софізм, робиться з усвідомленою метою ввести в оману, обґрунтувати хибне твердження.

ПЕРЕТВОРЕННЯ (лат. obversio) – безпосередній умовивід, який полягає в тому, що предикат вихідного судження (засновку) замінюється його запереченням і, навпаки, заперечення предиката замінюється його ствердженням.

ПЕРША ФІГУРА ПРОСТОГО КАТЕГОРИЧНОГО СИЛОГІЗМУ –фігура простого категоричного силогізму, у якій середній термін є суб’єктом більшого засновку і предикатом меншого засновку.

ПИТАННЯ– висловлювання, у якому міститься запит інформації з метою усунути неповноту чи невизначеність вихідного знання стосовно якогось об’єкта. П. має особливу форму, яка відрізняється від форми судження.

ПІДМІНА ТЕЗИ (лат. ignoratio clenchi) – навмисне або ненавмисне порушення закону тотожності стосовно тези доведення, яке виражається в переході від доведення тези до доведення положення, яке в певному відношенні схоже з нею.

ПІДМНОЖИНА ДАНОЇ МНОЖИНИ –така множина, всі елементи якої є елементами деякої ін. множини.

ПІДПОРЯДКУВАННЯ ПОНЯТЬ –таке відношення між поняттями, коли обсяг одного поняття входить в обсяг ін. поняття.

ПІДПРОТИЛЕЖНІ СУДЖЕННЯ –частковоствердне і частковозаперечне судження про предмети одного й того ж класу.

ПІДСТАВА –частина судження, у якій відображається умова, від якої залежить істинність наслідку.

ПІДСТАВА ПОДІЛУ ОБСЯГУ ПОНЯТТЯ(лат. principium divisionis) – ознака, за якої обсяг родового поняття поділяється на обсяги видових понять.

ПОДІЛ ПОНЯТЬ – логічна операція, за допомогою якої обсяг поняття поділяється на певні класи виходячи з наявності якоїсь ознаки в об’єктів, що складають обсяг поняття, яке поділяється.

ПОЛЕМІКА– одна з форм суперечки. Прикладами П. є боротьба політичних програм, дебати під час судового розгляду.

ПОЛІСИЛОГІЗМ– складний силогізм, щоскладається з кількох простих силогізмів.

ПОМИЛКА ЛОГІЧНА– усвідомлене чи неусвідомлене порушення логічних законів. У першому випадку П. л. наз. софізмом, у іншому – паралогізмом.

ПОНЯТТЯ –форма мислення, котра відтворює суттєві властивості об’єктів і відношення між ними.

ПОРІВНЯЛЬНІ ПОНЯТТЯ – поняття, деякі ознаки змісту яких є спільними для них.

ПОСЛІДОВНІСТЬ МИСЛЕННЯ –одна з вимог до логічного мислення, поряд із вимогами визначеності й несуперечливості.

ПОСТУЛАТ (лат. postulatum – вимога) – твердження, спеціально виділене серед ін. аксіом теоретичної системи.

ПОЧЕТВЕРЕННЯ ТЕРМІНІВ (лат. quaternio terminorum) – логіч. помилка при побудові простого категоричного силогізму, пов’язана із порушенням правила для термінів, яке вимагає, щоб у кожному простому категоричному силогізмі було не більше і не менше трьох термінів.

ПРАВИЛЬНІСТЬ ТА ІСТИННІСТЬ –гносеологічні і логіч. (семантичні) характеристики висловлювань і міркувань щодо їх відповідності зовнішньому світові чи законам логічного мислення. Висловлювання, яке відображає те, що має місце в дійсності, вважається істинним. Якщо висловлювання не відповідає дійсності, його вважають хибним.

ПРАГМАТИКА – розділ семіотики (поряд із синтаксисом і семантикою). П. є особливим рівнем аналізу мови, на якому розглядаються відношення носіїв мови до знаків і змісту, який вони виражають.

ПРЕДИКАТ(лат. praedicatum – те, що сказане) – вираз, яким позначаються певні ознаки, тобто властивість чи відношення. П., який позначає властивість, є одномісним П. (напр., “бути корисним”). П., який позначає відношення, є багатомісним (напр., двомісний П. “захоплюється”).

ПРИНЦИП ОДНОЗНАЧНОСТІ – принцип, згідно з яким мовний вираз має позначати лише один об’єкт (клас об’єктів) чи одну властивість. Напр., індивідна константа має позначати лише один об’єкт.

ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК– такий зв’язок між явищами, за якого перше з них є причиною, а друге – наслідком.

ПРОБЛЕМА (грец. προβλήμα – перепона, утруднення, завдання) – форма розвитку наукового знання.

ПРОТИЛЕЖНІ (КОНТРАРНІ) ПОНЯТТЯ(лат. contrariae)несумісні поняття, обсяги яких виключають одне одного, але не вичерпують обсяг поняття, родового по відношенню до них, якому вони супідрядні.

ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ЛОГІЧНА – термін логіки традиційної для позначення відношення між протилежними поняттями або судженнями.

ПРОТИСТАВЛЕННЯ ПРЕДИКАТУ – умовивід, побудований із одного засновку, у якому суб’єктом висновку є поняття, яке суперечить предикату засновку, предикатом висновку є суб’єкт засновку, а зв’язка змінюється на протилежну за якістю.

ПРЯМЕ ДОВЕДЕННЯ –доведення, при якому з аргументів (засновків) за допомогою правил виводу отримують тезу доведення.

Р

РЕДУКЦІЯ –зведення складного до простого, цілого до якоїсь з його частин, зменшення кількості і величини об’єктів, спрощення їх структури.

РІВНОЗНАЧНІСТЬвідношення між висловлюваннями або їх символічним вираженням у логічній мові, коли поняття мають однакове істиннісне значення.

РІВНООБ’ЄМНІСТЬ – таке відношення між поняттями, коли їх обсяги цілком збігаються.

РОДОВЕ ПОНЯТТЯ –поняття, до обсягу якого входять менші обсяги видових понять.

РОЗПОДІЛЕНІСТЬ ТЕРМІНІВ У СУДЖЕННІ –відношення між обсягами термінів судження. Термін розподілений, якщо він узятий у повному обсязі. А це відбувається, коли його обсяг повністю входить в обсяг ін. терміна або повністю виключається з нього. Термін не розподілений, якщо взятий не повністю (його обсяг лише частково входить в обсяг ін. терміна).

РОЗПОДІЛЬНЕ СУДЖЕННЯ – складне судження, утворене з двох чи більшої кількості суджень за допомогою логічного сполучника “або”.

РОЗПОДІЛЬНО-КАТЕГОРИЧНИЙ СИЛОГІЗМ –силогізм, засновками якого є розподільне і категоричне судження. Р.-к. с. має два модуси – ствердно-заперечний і заперечно-ствердний.

С

СЕМІОТИКА – загальна теорія знакових систем, розділами якої є синтаксис, семантика і прагматика.

СЕРЕДНІЙ ТЕРМІН СИЛОГІЗМУ(лат. terminus medius) – термін простого категоричного силогізму, який входить в його обидва засновки, не входить у висновок.

СИЛОГІЗМ –(від грец. sullogismaiвивід, зв’язок, міркування)дедуктивний умовивід. Найбільш поширеним є категоричний С. – такий умовивід, висновком якого є твердження про відношення між двома термінами (крайні терміни), зроблене на підставі тверджень про їх відношення до деякого третього терміна (середній термін), що є в засновках, але відсутній у висновку.

СИЛОГІСТИКА(грец. sillogistikoz – той, що робить умовивід)перша логічна теорія дедуктивного виводу, сформульована Аристотелем. Зараз С. – це розділ логіки традиційної, у якому вивчають силогізми – ті види дедуктивних умовиводів, що ґрунтуються на врахуванні суб’єктно-предикатної структури суджень, які входять до їх складу.

СИМВОЛ (від грец. snmbolonзнак, прикмета, ознака) – об’єкт, який відсилає до ін. об’єкта. Як С. можуть виступати речі, ідеї, образи, дії.

СИНТАКСИС (від грец. syntaxis – побудова, порядок) – розділ семіотики, який досліджує властивості систем знаків, правила їх утворення і перетворення.

СКЛАДНА ДЕСТРУКТИВНА ДИЛЕМА (лат. destructivus – той, що руйнує) – дилема, у якій в одному із засновків у вигляді диз’юнкції заперечуються наслідки, що містяться у двох попередніх засновках .

СКЛАДНА КОНСТРУКТИВНА ДИЛЕМА – дилема, у якій в одному із засновків стверджується диз’юнкція основ, що містяться у двох інших засновках.

СОРИТ (від грец. soros – купа) – полісилогізм, у якому пропущено проміжні висновки.

СОФІЗМ (від грец. sofistos – майстерність, уміння) – міркування, яке містить приховану помилку логічну, міркування, у якому неправда навмисно видається за істину.

СОФІСТИКА – у позитивному смислі є особливим способом аргументації, специфічною формою ведення дискусії; у негативному смислі – засобом приховування істини, створення ідеологічних міфів, способом міркування та доведення, який спирається на навмисне порушення законів і правил логіки, на використання хибних аргументів.

СПОЛУЧНИКИ ЛОГІЧНІ –один із різновидівскладових мови логічної системи. За допомогою С. л. із простих висловлювань або висловлювань складних будуються ін., більш складні висловлювання.

СПРОСТУВАННЯ – логічна процедура, спрямована на встановлення хибності чи недоказовості того чи ін. положення.

СТРИБОК У ПОДІЛІ(лат. saltus sive hiatus in dividendo) – логічна помилка в поділі обсягу поняття, що спричинена порушенням правила поділу: “поділ має бути безперервним”.

СТРУКТУРА(лат. structura – будова, розміщення, порядок) – 1) спосіб зв’язку предметів і явищ, частин (елементів) цілого, зокрема окремого чи предмета явища, 2) спосіб організації систем об’єктів.

СУБ’ЄКТ – термін логіки традиційної, що репрезентує ту частину судження, за допомогою якої позначається конкретний або абстрактний об’єкт, про який ідеться в судженні.

СУБКОНТРАРНІСТЬ – відношення між частковоствердним і частковозаперечним судженнями про предмети одного й того ж класу.

СУВОРА ДИЗ’ЮНКЦІЯ – логічний сполучник, який стоїть між судженнями, які виключають одне одного.

СУДЖЕННЯ – думка, виражена у формі розповідного речення. Не суттєво, якою мовою виражене С. Одне й те саме С. може бути виражене як різними реченнями однієї і тієї ж мови, так і реченнями різних мов.

СУМІРНІСТЬ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ – така умова правильності визначення поняття, яка полягає в тому, щоб обсяг того поняття, що визначає, дорівнював обсягу того поняття, що визначається.

СУМІРНІСТЬ ПОДІЛУ ОБСЯГУ ПОНЯТТЯ – одна із властивостей логічної операції поділу обсягу поняття, яка виражається в тому, що, поділяючи обсяг поняття, необхідно точно перерахувати всі види, що входять в обсяг поняття, яке розділяється, не зменшуючи й не збільшуючи їх кількості.

СУМІСНІСТЬ І НЕСУМІСНІСТЬ – різновид відношень між поняттям і судженням. Поняття сумісні, якщо їх обсяги співпадають повністю або частково.

СУПЕРЕЧКА – окремий випадок аргументації, обмін думками, під час якого наводяться аргументи на підтримку власних переконань і критикуються уявлення опонента, з’ясовуються і розв’язуються розбіжності.

СУПІДРЯДНІ ПОНЯТТЯ – поняття, обсяги яких входять в обсяг деякого відмінного від них поняття. Обсяги супідрядних понять складають частини родового поняття, що не співпадають одна з одною.

СУТТЄВА ОЗНАКА –ознака, без якої предмет, явище, подія, стан, процес існувати не можуть; ознака, яка належить певним представникам вказаних онтологічних сутностей завжди і яка виражає їх суть і тім самим відрізняє їх від інших представників зазначених категорій.

Т

ТАВТОЛОГІЯ(від грец. tauto – те саме, logos – слово) – 1. Помилка логічна, яка полягає в тому, що при визначенні якогось поняття використовується воно саме і що при доведенні якоїсь тези, вона сама використовується як аргумент дове-дення.

ТЕЗА(від грец. thesis – положення, твердження) – разом із аргументами і демонстрацією складає структуру доведення. Т. – твердження, істинність якого потрібно обґрунтувати.

ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАННЯ –відносно самостійний рівень наукового знання, сформований у ході осмислення знань, отриманих на емпіричному рівні.

ТЕОРІЯ (грец. υεώρια – спостерігання, розгляд, дослідження) – найбільш розвинена форма організації, систематизації й розвитку знання.

ТЕРМІН(лат. terminus – границя, межа, кінець) – слово або словосполучення природної чи штучної (напр., наукової) мови, що називає конкретний чи абстрактний об’єкт або групу об’єктів. Такі об’єкти називаються предметним значенням Т. Поняття про ці об’єкти наз. смислом Т.

ТЕРМІНИ СИЛОГІЗМУ –три складові частини простого категоричного силогізму – більший, менший і середній терміни.

ТИПОЛОГІЯ –

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.