Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Питання інтеграції любові



З психологічної точки зору любов можна розуміти як певну ситуацію. З одного боку, це внутрішня ситуація, існуюча в конкретному суб’єкті, в якійсь особі, а водночас - ситуація поміж двома особами, поміж жінкою і мужчиною. В кожному випадку, так зсередини, як і ззовні, це є конкретна ситуація, а завдяки тому єдина і неповторима. Зовнішня конкретність і єдиність цієї ситуації, яку звемо любов’ю, найчастіше пов’язується з її внутрішньою стороною, з тим, що міститься в обох особах немов акторах драми власної любові. Любов є з певність драмою в цьому значенні, що завжди є якоюсь подією і водночас дією, адже саме це означає грецьке слово “drao”, звідси “драма”. Отже, dramatis personae, у і х, віднаходять сюжет цієї драми в собі, віднаходять любов завжди як єдину в свому роді психологічну ситуацію, яка є дуже важливою і абсорбуючою справою їх внутрішніх світів (?). Відомо, що особа – це той незвичайний предмет серед різноманітних предметів видимого світу, який є обдарований своєрідною “внутрішністю” і здатний до внутрішнього життя.

Психологія, яка з назви є наукою про душу, старається показати структуру і основу внутрішнього життя людини. В своїх дослідженнях мусить вона ствердити, що найбільш знаменним для цього життя є момент правди і момент свободи. Правда в’яжеться безпосередньо з цариною пізнання. Людське пізнання не полягає лише на віддзеркаленні або на “відбитті” предметів, але є найтісніше пов’язане з переживанням правди або фальшу (?неправди). Саме воно являється найбільш внутрішнім і водночас найбільш суттєвим нервом людського пізнання. Якщо б пізнання полягало лише на “відбитті” предметів, можна було б підозрівати, що воно має матеріальну природу[29]. Однак пережиття правди або фальшу лежить цілковито поза межами того, що здатна є з себе дати матерія. Правда обумовлює свободу, бо настільки людина може зберегти свободу у відношенні до різноманітних предметів, які накидаються їй в дії як добрі і гідні пожадання, наскільки є здатною ці добра охоплювати світлі правди і таким чином формувати свій самостійний стосунок до них. Без цієї здатності людина була б приречена на детермінацію: оті добра володіли б нею і вирішували б цілковито про характер її вчинків та про весь напрям її діяльності. Здатність пізнавання правди дає людині змогу авто-детермінації, тобто самостійного вирішення про характер і напрям власних учинків, на чому якраз полягає свобода.

Проведений дотепер психологічний аналіз любові поміж особами різної статі виявила, що ця любов родиться на основі сексуального потягу. Має це свою безпосередню послідовність в пережитті, яке – як ми ствердили – зосереджується в кожній з осіб, так в жінці, як і в мужчині, навколо сексуальної цінності. Ця цінність в’яжеться з “людиною другої статі”. Коли в’яжеться передовсім з “тілом” цієї людини і виявляє характерну орієнтацію на використовування, тоді в пережитті домінує чуттєве пожадання. Коли натомість сексуальна цінність, як зміст пережиття не звертається перед усім до “тіла”, тоді домінанта пережиття переноситься в сторону почуттєвості – пожадання не виходить на перший план. Існує страшенно багато можливих форм пережиття в залежності від того, яке відношення до сексуальної цінності переважає. Кожна з цих форм є повністю індивідуальна, бо є власністю конкретної особи і формується в конкретній “внутрішності”, а також в конкретних зовнішніх умовах. В залежності від того, які психічні енергії насамперед доходять до голосу, отримуємо або бурхливе емоційне пережиття, або ж пристрасне пожадання.

Ціла та гра внутрішніх сил віддзеркалюється в свідомості. Знаменною рисою сексуальної любові є її велика інтенсивність, засвідчує це посередньо про силу потягу, а також про його важливість в людському житті. Це інтенсивне зосередження вітальних і психічних сил міцно абсорбує свідомість, так міцно, що інші пережиття в порівнянні із сексуальною любов’ю неодноразово бліднуть і втрачають своє значення (силу, міць, вагу) (ciężar gatunkowy) (6). Достатньо приглянутися людям, якими заволоділа така любов, щоб про це переконатися. Постійно підтверджується платонська думка про могутність Ероса. Якщо сексуальну любов можна розуміти як певну ситуацію всередині особи, то є це психологічно виразна і атракційна ситуація. Людина віднаходить в ній концентрацію таких енергій, про існування яких в собі не знала перед цим пережиттям. Також тому це пережиття є для неї пов’язане з приємністю, з радістю існування, життя і дії, навіть якщо з іншого джерела втискається до них прикрість, смуток або пригнічення.

Так зарисовується любов в своєму суб’єктивному профілі, саме в цьому профілі являється вона завжди якоюсь конкретною ситуацією людського нутра – єдиною і неповторною. Одночасно прямує вона до інтеграції як “в” особі, так і “між” особами. Латинське слово “integer” означає “цілий”, отже інтеграція означає “об’єднування в одне ціле”, прямування до цілості і цілковитості. Процес інтеграції любові базує на духовному елементі в людині: на свободі і правді.

Свобода разом з правдою, правда разом із свободою вирішуються про це духовне тавро (?печать, знак), яке відбивається на різних проявах життя і людської діяльності. Входять вони немов в найглибші закамарки людських учинків і людських пережиттів, наповнюють їх таким змістом, жодних слідів якого не зустрічаємо у тваринному житті. Саме цьому змістові завдячує також свою властиву консистенцію любов між особами різної статі. Хоча дуже міцно і дуже виразно базується вона в тілі і чуттях, то одна не саме тіло і не чуття творять її властиву основу та властивий профіль. Любов є завжди якоюсь внутрішньою і духовною справою; в міру як перестає бути справою нутра і духа, перестає також бути любов’ю. Те, що залишається з неї в самих чуттях та в самому сексуальному віталізмі людського тіла, не є її відповідною суттю. Воля є наче тією останньою інстанцією в особі, без участі якої жодне пережиття не має повної особової цінності, не має цілковитої видової характерності, ваги (ciężaru). Ота видова характерність особи тісно пов’язується зі свободою, а свобода є властивістю волі. Особливо любов “потребує” свободи, задіяння свободи до певної міри являється її психологічною суттю. Те, що не випливає зі свободи, що не носить знамення вільного задіяння, а тільки має тавро детермінації і примусу, не може вважатись за любов, не має в собі її суті. І тому в процесі психічної інтеграції, що відбувається разом із статевою любов’ю в нутрі особи, йдеться не тільки про залучення волі, а про повноцінне задіяння свободи – йдеться про те, щоб воля залучалась найповнішим, найвідповіднішим для себе чином.

Істинно вільне задіяння волі є можливим тільки тоді, коли спирається на правді. Пережиття свободи йде в парі з пережиттям правди[30]. Кожна внутрішня ситуація має свою психологічну правдивість: чуттєве пожадання має свою, почуттєве заагажування – також свою. Це є суб’єктивна правдивість: у дійсно прагне х, бо знаходить в своєму внутрішньому житті виразне відчуття забарвлене пожаданням, яке є зверненим саме до неї і яке виникнуло під цим враженням, яке вона в ньому викликала. В подібний спосіб х є справді емоційно задіяна у відношенні до у, бо знаходить в своєму внутрішньому житті такі зворушення і таку готовність до зворушень, таке прагнення близькості і бажання знайти в ньому опору, зроджене під враженням його чоловічої сили (7), що мусить цю свою внутрішню ситуацію признати за любов. Дивлячись в суб’єктивному профілі, в обох випадках зустрічаємось з правдивою любов’ю.

Та однак любов вимагає ще об’єктивної правди. Тільки завдяки ній, тільки на її основі може відбуватись інтеграція любові. Доки розглядаємо її тільки в світлі суб’єктивної правдивості, не маємо ще повного її образу і не можемо також робити ніяких висновків про її об’єктивну вартість. А ця остання мимо всього є найважливіша. До неї якраз маємо дійти у свою чергу шляхом етичного аналізу любові.