Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 71Следующая ⇒

1.Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ця конституційна норма також опосередкована і в національному галузевому законодавстві (зокрема, ч. 1 ст. 10 ЦК України, ст. 13 СК України). Цим самим вітчизняний законодавець надає нормам міжнародного договору силу національних правових норм. Тобто він санкціонує чинність міжнародно-правових норм у сфері національної юрисдикції. Мова йде винятково про договори, до яких Україна приєдналася, тобто висловила згоду на юридичну обов'язковість такого договору. Порядок і правові форми приєднання визначаються Законом України «Про міжнародні договори України» від 2906.2004 р. за № 1906-ІУ, який застосовується до всіх міжнародних договорів України — міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, регульованих нормами міжнародного права, незалежно від їх форми і найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами, інші форми і найменування міжнародних договорів).

З буквального тлумачення норми ст. З цього Закону можна зробити висновок про те, що усі міжнародні договори України володіють рівнозначною юридичною силою, яка однаково перевищує силу національної правової норми. Таке розуміння випливає і з приписів інших норм вітчизняного законодавства (ч. 2 ст. 10 ЦК України, ст. 8-1 КЗпП України, ч. 2 ст. 2 ЦПК України). Міжнародні договори України застосовуються до зазначених відносин безпосередньо, окрім випадків, коли виконання договору вимагає зміни чинних або прийняття нових законів або договір встановлює інші правила, ніж передбачені законом. В останньому випадку, наприклад, відповідно до ч. 9 ст. 7 Закону України «Про міжнародні договори України», якщо міжнародний договір України містить положення, що суперечать Конституції України, його ратифікація можлива лише після внесення відповідних змін до Конституції України. З позиції зазначеного практичне значення має застосування уніфікованих колізійних та уніфікованих матеріальних норм, створених міжнародними договорами. І ті, й інші діють як національно-правові норми. Однак вони не скасовують аналогічних норм внутрішнього права, а є чинними паралельно з ними: вони не зливаються з нормами внутрішнього права в єдиний масив, а зберігають в ньому відособленість, обумовлену їх міжнародним походженням.

Стаття 4. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом

Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні.

Якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

3. Визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті.

Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню.

Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

1.Відповідно до ч. 1 коментованої статті у разі наявності приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, право, що підлягає застосуванню в такому випадку, визначається на підставі норм та положень Закону України «Про міжнародне приватне право», інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні. Фактично дана частина перелічує джерела норм вітчизняного МПП, які сприяють подоланню колізійної проблеми. У вітчизняній доктрині склалася думка про «подвійність» природи джерел міжнародного приватного права¹, відповідно до якої до них належать як національно-правові, так і міжнародно-правові джерела (міжнародні договори та звичаї). Окрім коментованого Закону та вишерозгля-нутих міжнародних договорів (див. коментар до ст. 3), колізійні норми містяться і в інших нормативних актах: ЦК України, СК України, ЦПК України, КЗпП України, КТМ України, в законах «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про іноземні інвестиції», «Про фінансовий лізинг», «Про нотаріат» та ін.

Коментована стаття дозволяє визначити право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом і на підставі звичаїв, які визнаються в Україні. Звичай як

¹ Д^ив-^: ФЄДИНЯК Г.С, Фелині^ П Г \я-

Атіка, 2003. - С. 15. ^Д№ ^ЛС ^м«народне приватне право. - К.:

джерело норм МПП має володіти двома ознаками: він повинен бути санкціонованим державою (Україною) і повинен встановлювати колізійні норми. Так, звичай ділового обороту, передбачений ч. 1 ст. 7 ЦК України, може бути джерелом МПП лише у разі, коли він містить колізійну норму. В протилежному випадку він застосовується після вирішення колізійного питання на користь українського права. Однак звичаї не можуть застосовуватися до приватноправових відносин з іноземним елементом, якщо вони суперечать договору або імперативним нормам законодавства. Зокрема, на це прямо вказує ч. 2 ст. 7 ЦК України.

Не можна ототожнювати міжнародно-правовий звичай, що регулює відносини між державами, зі звичаями міжнародного торгового або ділового обороту, які склалися у відносинах між фізичними та юридичними особами різних держав. Останні не мають юридичної сили і застосовуються лише за волею учасників відносин. Однак звичаї міжнародного торговельного обороту можуть бути санкціоновані державами або узгоджені у міжнародно-правовому акті, або одноосібно — національно-правовим актом. В якості такого прикладу виступає п. 2 ст. 9 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу 1980 р. (Відень), який передбачає обов'язкове застосування (у разі відсутності домовленості між сторонами договору купівлі-продажу про інше) звичаю, про який сторони знали або повинні були знати, який у міжнародній торгівлі відомий і постійно дотримується у відповідній сфері торговлі.

Прикладом одноосібного санкціонування Україною звичаїв міжнародного ділового обороту може слугувати ст. 293 КТМ України, яка передбачає, що у процесі визначення виду аварії, обчислення розмірів загальної аварії та складання диспаші дис-пашер у разі неповноти закону керується міжнародними звичаями торговельного мореплавства. Зокрема, найбільш відомими звичаями торговельного мореплавства, за якими визначаються збитки, що викликані загальною аварією, є Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію, прийняті Міжнародним морським комітетом на конференції в Амстердамі у 1949 р.

Іноді міжнародні звичаї можуть бути систематизовані і навіть становити собою кодифіковані зводи, розроблені міжнародними організаціями: Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права; Міжнародні правила тлумачення тор-гівельних термінів (ІНКОТЕРМС 2000), розроблені Міжнародною торговою палатою, тощо. Однак не слід змішувати міжнародні звичаї (сизіотз) з узвичаєннями (Ігасіе иза§ез), тобто правилами, що входять до складу волевиявлення учасників правовідносин у сферах міжнародної торгівлі та банківського обороту. Узвичаєння не є джерелом МПП і використовуються сторонами у разі необхідності застосування певного правила поведінки або ж тлумачення змісту правочину. Прикладом узвичаєння є широко вживані у комерційній практиці Уніфіковані правила з інкассо у редакції 1995 р.

2. Частина 2 ст. 4 цього Закону встановлює універсальний «гнучкий» спосіб визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, у тому випадку, якщо це право неможливо визначити на підставі приписів ч. 1 коментованої статті. Прогалину, що виникає при цьому в колізійному регулюванні, можна усунути шляхом звернення до колізійної норми, яка відсилає до права, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами. По суті мова йде про використання аналогії права при визначенні права, що підлягає застосуванню. При цьому слід враховувати, що системний аналіз ст. 4 Закону про МПП та ст. 8 ЦК України показує неможливість використання аналогії закону при застосуванні права, що підлягає застосуванню, оскільки невипадково у ч. 2 підкреслюється, що мова йде саме про застосування права, а не закону.

Незважаючи на те, що дане правило — колізійна прив'язка «право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами» (ргорег 1а\у) — вперше знайшло своє закріплення у вітчизняному законодавстві, в англо-американському і континентальному європейському праві воно використовується досить широко: відсилання до права країни, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами, міститься у Міжамериканській конвенції про право, що застосовується до міжнародних контрактів 1994 р., законах про МПП Австрії 1978 р. (§ 1), Швейцарії 1987 р. (ст. 15), частині третій ЦК Російської Федерації (ст. 1186) та ін. Позитивною рисою формули прикріплення до права, яке має більш тісний зв'язок із спірними приватноправовими відносинами, безумовно, є її універсальність. На відміну від класичних колізійних норм цього Закону (наприклад, ст. 17, ст. 38), які встановлюють єдиний підхід для вирішення колізійних проблем у різних за своєю специфікою ситуаціях, «гнучкі» колізійні норми допускають широкий юрисдикційний розсуд і виключають будь-які шаблони у регулюванні спірних правовідносин. Обраний підхід дозволяє максимально врахувати обставини конкретної справи і відшукати найбільш адекватне таким обставинам рішення.

3. Частина 3 коментованої статті виключає застосування визначеного права, яке має застосовуватися до питань ускладнених іноземним елементом на основі колізійних норм у тому випадку, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом (наприклад, це може бути право держави, громадянином якої є дана особа). Як виняток зазначене положення не застосовується у разі, коли сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини 1 цієї статті. Гіпотези чч. 2 та 3 ст. 4 цього Закону слід відмежовувати від випадків, коли юридичні терміни чи поняття, якими оперує іноземна колізійна або матеріально-правова норма, невідомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом (ч. 2 ст. 7 Закону про МПП). Сама по собі вісутність чітких термінологічних відповідностей між українським та іноземним юридичним понятійним апаратом не

може бути підставою для відмови у застосуванні колізійних норм цього Закону, а лише повна неможливість визначити право, що підлягає застосуванню, яка склалася внаслідок абсолютної невре-гульованості відповідних відносин.

4. Застосовуючи правила цього Закону, слід враховувати, що вони в однаковій мірі стосуються судових та інших органів, які наділені повноваженнями вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню. При цьому під теріном «суд» розуміється залежно від складу сторін як суди загальної юрисдикції, так і арбітражні та третейські суди (якщо чинне процесуальне законодавство відносить розгляд відповідного спору до відання цих судів). Правопорядок встановлюється за суб'єктивним рішенням суду, який бере до уваги всі обставини справи, навіть ті, які не названі в якості визначальних критеріїв обрання права, що підлягає застосуванню, в коментованому Законі (мова, тремінологія контракту, валюта зобов'язання та ін.). До інших органів, які наділені повноваженнями вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню, належать, зокрема, органи виконання рішень судів, органи юстиції (підпорядковані їм державні нотаріальні контори), органи місцевого самоврядування (у разі вчинення ними нотаріальних дій за деякими спадковими справами), органи опіки та піклування, консульські заклади МЗС України тощо. В будь-якому разі у кожному конкретному випадку подібні питання повинні вирішуватися з врахуванням фактичних обставин справи, передусім — специфіки іноземного елементу.

5. В частині 5 коментованої статті знайшли відображення якісні характеристики матеріально-правового способу визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин за участю іноземного елементу. Сутність способу уніфікації матеріальних норм приватного права полягає в тому, що колізійну проблему можна усунути, якщо створені і застосовуються однакові за своїм змістом норми приватного права. Такі уніфіковані матеріальні норми приватного права безпосередньо застосовуються до відносин з іноземним елементом, оминаючи колізійну стадію. Оскільки уніфіковані норми за своєю природою є матеріально-правовими нормами, що встановлюють права і обов'язки сторін приватноправових відносин, такий спосіб уніфікації тому і називається матеріально-правовим, який поряд з колізійним застосовується при визначенні права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом. Спільна мета цих способів регулювання приватноправових відноси полягає у тому, що обидва вони спрямовані на подолання колізії права, хоча і різними методами.

Коментована частина містить два важливих моменти, що пов'язані з уніфікацією норм матеріального права. По-перше, уніфіковані матеріально-правові норми застосовуються у випадку, коли вони містяться у міжнародних договорах за участю України. По-друге, наявність уніфікованих матеріально-правових норм усуває колізійну проблему та необхідність застосування колізій-

них норм, що і говорить про безпосередність їх чинності в обхід колізійної стадії. Однак, як би ці норми не співпадали формально за змістом, вони не знімають повністю колізійне питання і необхідність вибору компетентного права, а тому у всіх інших випадках регулювання приватноправових відносин здійснюється шляхом застосування колізійних норм. Отже, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм, визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється. Серед міжнародних документів, які містять матеріально-правові норми, можна навести Конвенцію УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» (Оттава, 1988 р.), Конвенцію УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» (Оттава, 1988 р.), Міжнародну конвенцію «Про морські застави та іпотеки» (Женева, 1993 р.), Женевську конвенцію «Про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі» 1930 р. та ін.

Стаття 5. Автономія волі

1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

⇐ Предыдущая 7 8 9 10 11 12 131415 16 17 18 19 20 21 22 Следующая ⇒

Поиск по сайту:

Якщо міжнародним договором України передбачено інші пра­вила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.