Стаття 53 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює колізійну норму, предметом якої є визначення права, що підлягає застосуванню до трудових відносин громадян України, які працюють за кордоном. Згідно із положеннями цієї статті трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо:
1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
2) громадяни України уклали з роботодавцями — фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота;
3) це передбачено законом або міжнародним договором України.
Необхідність закріплення на законодавчому рівні спеціальної норми, яка б регулювала трудовий статут певних категорій працівників, вбачається в сучасних умовах найбільш адекватною з позицій ефективного врегулювання та вирішення зазначених колізійних питань і пов'язана з тим фактом, що законодавство багатьох зарубіжних країн відзначається відсутністю чіткого визначення трудового статусу іноземних працівників, що пояснюється наділенням досить широкими повноваженнями у вирішенні цих питань місцевих адміністрацій. Згідно із ст. 341-2 Кодексу праці Франції для в'їзду до Франції з метою працевлаштування за наймом іноземець, окрім документів і віз, які вимагаються у відповідності з чинними міжнародними договорами і правилами, повинен подати трудовий договір, що завізований адміністративними владними органами, або дозвіл на роботу та медичний сертифікат. Так, у Франції іноземні працівники мають ряд обмежень щодо допуску до певного роду занять, зокрема іноземець не може очолювати приватний навчальний заклад, питний заклад, обіймати ряд посад на повітряному та морському транспорті тощо. За порушення порядку працевлаштування іноземців у Франції для працедавців встановлено значні адміністративні штрафи та кримінальні покарання (наприклад, від 3 місяців до 1 року тюремного ув'язнення, при повторному
порушенні — до 3 років1)- В Росії наймані працівники не можуть працювати у фармацевтичних закладах та закладах, що пов'язані з реалізацією спиртних напоїв, тощо. Визначення трудового статуту громадян України, які працюють за кордоном у відповідності з принципом Іех раїгіае, є доцільним і з огляду на те, що значна кількість українських громадян виконує специфічну роботу за кордоном, перебуваючи у службових відрядженнях, працюючи у посольствах, консульствах та дипломатичних представництвах.
У всіх інших випадках, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України, до трудових відносин громадян України, які працююють за кордоном, повинні застосовуватися правила ст. 52 цього Закону. Це незайве підкреслити у зв'язку з тим, що Україною укладено ряд двосторонніх договорів про трудову діяльність і соціальний захист з іноземними державами, зокрема з Молдовою (1993 р.), Російською Федерецією (1993 р.), Білоруссю (1995 р.), Вірменією (1995 р.), Азербайджаном (2004 р.) та про взаємне працевлаштування з Польщею (1994 р.), Литвою (1995 р.), Чехією (1996 р.), Словаччиною (1997 р.), Туреччиною (2002 р.) та ін.
Стаття 54. Особливості регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні 1. Трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:
1) іноземці та особи без громадянства працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
Іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями — фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.
1. Коментована стаття кореспондує статті 53 Закону України «Про міжнародне приватне право» і регулює особливості визначення статуту трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні. Трудовий статут іноземців та осіб без громадянства — членів дипломатичного персоналу та представництв міжнародних організацій в Україні, які працюють у їх складі, а також осіб, які уклали з іноземними роботодавцями — фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, визначається правом держави їх місця перебування або законодавством держави, яка надіслала їх в Україну.
1 Див.: Довгерт А.С. Правове регулювання міжнародних трудових відносин: Навч. посібник. - К.: НМК ВО, 1992. - С. 109-112.
У всіх інших випадках основним принципом у сфері регулювання трудової діяльності іноземців в Україні є принцип «національного режиму». Цей принцип здобув своє нормативне закріплення у Законі України «Про правовий статус іноземців». Згідно із ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Змістом цих прав є можливість вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію за своєю кваліфікацією, вимагати забезпечення безпечних умов праці, виплати винагороди за працю, надання права на відпочинок та ін. Іноземці можуть реалізовувати своє право на працю усіма дозволеними законом способами: працювати у дипломатичних та консульських закладах своєї держави або представництвах міжнародних організацій в Україні; шляхом здійснення підприємницької діяльності; здійснювати трудову діяльність в якості робітників або службовців в українських організаціях і закладах; у філіях та представництвах іноземних юридичних осіб, що створені на території України тощо.
Поширюючи у сфері трудових відносин національний режим на іноземців та осіб без громадянства, український законодавець передбачив низку винятків з цього правила. Так, іноземці не можуть займатися певними видами трудової діяльності або призначатися на окремі посади, якщо, згідно із законодавством України заняття такою діяльністю або призначення на ці посади пов'язується з приналежністю фізичної особи до громадянства України (зокрема, відповідно до законів України «Про нотаріат», «Про статус суддів», «Про міліцію», «Про прокуратуру» та ін.). Згідно із ст. 53 КТМ України капітаном судна, зареєстрованого у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, може бути тільки громадянин України.
Трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства, окрім внутрішнього законодавства України, регулюються і численними міжнародними актами. Серед них — Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів (Страсбург, 1977 р.), Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів (Москва, 1994 р.), Європейська конвенція про соціальне забеспечення ЕТЗ № 78 (Париж, 1972 р.) та ін. Цілу низку конвенцій, спрямованих на врегулювання трудових відносин за участю іноземного елементу, розроблено і прийнято такою впливовою міжурядовою організацією, як Міжнародна організація праці (МОП): Конвенція про рівноправність громадян країни та іноземців і осіб без громадянства у галузі соціального забезпечення № 118, Конвенція про захист права на організацію та процедурах визначення умов зайнятості на державній службі № 151, Конвенція про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень № 47, Конвенція про максимальний вантаж, допустимий для перенесення одним працівником № 127, Конвенція про оплачувані відпустки № 132, Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу № 138, Конвенція про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця № 158 та ряд інших.