Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визна­чаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.



1.Необхідність нормативного закріплення колізійного правила ст. 63 викликана існуючими численними розбіжностями серед

А

норм внутрішніх законодавств держав, які стосуються припинен­ня шлюбу та його правових наслідків. І хоча правовідносини щодо припинення шлюбу, як правило, традиційно підпорядковуються особистому статутові, тим не менш складні колізійні питання у цій сфері постають як через неоднорідність існуючих підстав та порядку припинення шлюбу, так і через нерідкі випадки не­визнання іноземних розлучень у національних юрисдикційних органах країн різних правових систем. Так, в одних країнах розірвання шлюбу категорично заборонено (Аргентина, Ірландія, Колумбія, Парагвай), в інших (Данія, Єгипет, Росія) можливе лише за наявності чітко визначених підстав (наприклад, на під­ставі заяви одного з подружжя, позбавлення волі на тривалий строк за злочин тощо). У більшості країн світу для розірвання шлюбу встановлено виключно судовий порядок (наприклад, Польща, Німеччина, Франція), однак в деяких (наприклад, Україна, Японія) визнається припинення шлюбу і на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану. Так, наприклад, § 1564 НЦУ встановлює, що шлюб може бути припинений тільки за рішенням суду на підставі заяви одного або обох з подружжя. Відповідно до ст. 227 ФЦК шлюб припиняєть­ся у випадку смерті одного з подружжя або законно вчиненого розлучення. При цьому випадками розлучення закон (ст. 229) називає: взаємну згоду, припинення спільного життя та винну поведінку подружжя. Тільки суд великої інстанції у цивільних справах компетений прийняти рішення про розлучення та його наслідки (ст. 247 ФЦК).

За чинним сімейним законодавством України шлюб припи­няється внаслідок смерті одного з подружжя чи оголошення його померлим або внаслідок його розірвання (ст. 104 СК). В остан­ньому випадку шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Відповідно до ст. 107 СК України шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: 1) визнаний безвісно відсутнім; 2) визнаний недієздатним; 3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. Розірвання шлюбу за рішенням суду передбачається або за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), або за заявою заінтересованої особи про визнання шлюбу фіктивним (ст. 108 СК).

Колізійне правило, передбачене статтею 63 цього Закону, підпорядковує усі питання щодо припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу праву, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Отже, норма ст. 63 відсилає для визначення усіх питань щодо припинення шлюбу та правових наслідків, що випливають з цього — до права певної держави, яким згідно з загальними приписами цього розділу є особистий

закон кожної з осіб (а саме Іех раїгіае), які подали заяву про укладення шлюбу. Використання формули прикріплення Іех регзопаїіз у різних її варіаціях (Іех раїгіае або Іех йотісіїіі) при регламентації припинення шлюбу є широко вживаним у на­ціональному законодавстві багатьох країн світу. Так, прив'язка громадянства чоловіка використовується у законодавстві Алжиру, Єгипту, Південної Кореї, ОАЄ та ряду інших. Наприклад, ч. 2 ст. 12 ЦК Алжиру підпорядковує питання розірвання шлюбу закону чоловіка, який є чинним на момент подання позовної заяви. Як внутрішнє законодавство латиноамериканських країн (зокрема, Венесуели, Перу, Уругваю), так і уніфіковані регіональ­ні норми (Кодекс Бустаманте) надають перевагу прив'язці Іех дотісШі. Наприклад, згідно із ст. 52 Кодексу Бустаманте право на розлучення подружжя регулюється «законом подружнього доміцилію». Законодавство Австрії, Грузії та Німеччини для ви­рішення даного виду колізійних питань відсилає до права, яке встановлює загальні підстави шлюбу. Так, ч. 1 ст. 17 Ввідного закону до НЦУ встановлює, що розірвання шлюбу підпоряд­ковується праву, яке є визначальним для загальних наслідків шлюбу на момент прийняття до судового провадження заяви про розірвання шлюбу. Стаття 310 ФЦК прив'язує питання щодо розлучення та роздільного проживання до французького права (Іех Гогі). Аналогіча прив'язка використовуються законодавством В'єтнаму, Ємену, Китаю, Латвії та ряду інших країн. Для значної кількості законодавств країн світу є характерним встановлення у різних комбінаціях кумулятивних прив'язок щодо вирішення питань припинення шлюбу та його правових наслідків (напри­клад, Естонія, Італія, Португалія, Румунія, Туніс, Туреччина, Угорщина, Швейцарія та ін.).

Приписи відповідних договорів про правову допомогу, укладе­них Україною у питанні припинення шлюбу та правових наслідків припинення шлюбу, також виходять з чіткого поділу колізійних норм залежно від громадянства подружжя (див. відповідні до­говори з В'єтнамом (ст. 26), Литвою (ст. 27), Польщею (ст. 26), Узбекистаном (ст. 29), Чехією (ст. 30) та ін.). При вирішенні питань про право, що підлягає застосуванню у справах щодо розірвання шлюбу, з закону спільного громадянства виходить і Мінська конвенція 1993 р. (ст. 28). Проблему визнання або невизнання іноземних розлучень також необхідно вирішувати у контексті існуючих двосторонніх договорів про правову допо­могу. Так, наприклад, відповідно до ст. ст. 48, 49 Договору між Польщею і Україною рішення суду, яке винесене на підставі законодавства однієї країни, визнається таким, що має юридичну чинність у країні-контрагенті. Відповідно до Конвенції про виз­нання розлучень та рішень щодо окремого проживання подружжя (Гаага, 1970 р.) для визнання розлучень необхідно, щоб відповідач або позивач мали своє останнє місце проживання у договірній державі (або обидві сторони), або лише позивач був громадянином договірної держави (ст. 2).

Стаття 64. Визнання шлюбу недійсним




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.