Розділ X

КОЛІЗІЙНІ НОРМИ

ЩОДО СПАДКУВАННЯ

Стаття 70. Спадкові відносини

З урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

1. Як загальне правило ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що відносини із спадкування визна­чаються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. Ця норма корелює зі змістом ст. 1221 ЦК України, яка визначає місце відкриття спадщини. Завдяки цьому у разі, коли останнє місце проживання спадкодавця є невідомим, при визначенні права держави, з яким дані цивільно-правові відно­сини більш тісно пов'язані, необхідно керуватися приписами ч. 2 ст. 1221 ЦК України.

Разом з цим прив'язка Іех сютісіїіі у вітчизняному законодавстві є не єдиною, що застосовується у питаннях визначення спадкового статуту. Закон у ст. 70 робить істотний виняток: «якщо спадкодав­цем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був». Отже, у відповідності з коментованою нормою український закон допускає при визначенні права, що підлягає застосуванню до відносин у сфері спадкування, і прив'язки Іех раніае. Слід однак мати на увазі, що такий вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

При вирішенні конкретних спадкових прав з іноземним еле­ментом на практиці виникають численні труднощі, які пов'язані з істотними відмінностями спадкового законодавства окремих країн. В різних країнах неоднаково визначаються види та підстави посмертного переходу спадкового майна, склад спадщини, час і місце відкриття спадщини, види заповітів, коло спадкоємців за законом, порядок здійснення спадкових прав, відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця тощо.

У національному колізійному праві різних країн світу склалося переважно два підходи при визначенні спадкового статуту даного виду цивільно-правових відносин. Перший виходить з єдності спадкового статуту, коли на основі єдиного спільного критерію визначається право, що підлягає застосуванню до спадкових від­носин як з приводу переходу нерухомого майна, так і з приводу переходу рухомого майна. Так, країнами, які до усієї спадщини в цілому (як до нерухомої, так і до рухомої її частини) застосо­вують єдину формулу прикріплення Іех раїгіае є: Алжир (ст. 16

ЦК), Греція (ст. 28 ЦК), Єгипет (ст. 17 ЦК), Італія (ст. 23 ЦК), Португалія (ст. 62 ЦК), Сирія (ст. 18 ЦК) та ін. Наприклад, ч. 1 ст. 25 Ввідного закону до НЦУ встановлює, що «правонаступ-ництво на випадок смерті підпорядковується праву держави, громадянином якої був спадкодавець на момент своєї смерті». Однак щодо нерухомого майна, яке знаходиться в межах країни, спадкодавець у розпорядженні на випадок смерті може обрати германське право (ч. 2).

Другий підхід грунтується на теорії «розщеплення спадкового статуту», який виявляється у застосуванні різних колізійних кри­теріїв для нерухомого та рухомого майна: спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а для регулювання відносин спадкування рухомого майна застосовується особистий закон спадкодавця (Іех сіотісіїіі або Іех раїгіае). Такий підхід є властивим в основному для країн сім'ї загального права (США, Великобританія та ін.) та деяких країн континентальної Європи (наприклад, ст. 34—35 польського Закону про МПП, ст. 1224 ЦК РФ та ін.).

У міжнародній практиці МПП також можна зустріти кілька прикладів уніфікації матеріальних норм спадкового права. Мова йде про Конвенцію стосовно колізії законів, що стосуються фор­ми заповідальних розпоряджень (Гаага, 1961 р.), Конвенцію про міжнародне управління майном померлих осіб (Гаага, 1973 р.), Конвенцію про єдиний закон стосовно форми міжнародного за­повіту (Вашингтон, 1973 р.), Конвенцію про право, яке підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна (Гаага, 1989 р.). Безсумнівний інтерес становлять також Кодекс Бустаманте (Гавана, 1928 р.), а для країн СНД і України у тому числі — Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 1993 р.). В процессі регулювання спадкових відносин, що містять іноземний елемент, значну роль відіграють двосторонні договори про надання правової допомоги, які укладені Україною з багатьма зарубіжними державами (зокрема, з Болгарією, В'єтнамом, Грузією, Естонією, Кубою, Литвою, Мон­голією, Польщею, Румунією, Угорщиною, Фінляндією та ін.).

Стаття 71. Спадкування нерухомого майна і майна, що підлягає державній реєстрації

Поиск по сайту: