Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає дер­жавній реєстрації в Україні, — правом України.



1.У першій половині статті, що коментується, сформульована двостороння колізійна норма, яка спрямована на визначення пра­ва, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна незалежно від того, чи знаходиться це майно за кордоном або в Україні: законодавець в цьому випадку звертається до формули прикріплення — Іех геі зііае, «право держави, на території якої

знаходиться це майно». Правило про те, що спадкування неру­хомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, є партикулярним випадком застосування статуту нерухомості до відносин, що виникають у сфері спадку­вання з іноземним елементом. Прийнята у міжнародному при­ватному праві національна процесуальна норма передбачає, що критерієм підсудності є місце знаходження спірного нерухомого майна. Вихідним правилом для формулювання такого підходу свого часу стала норма ч. 2 ст. З ФЦК, згідно із якою «управління нерухомим майном, у тому числі тим, що знаходиться у володінні іноземних громадян, здійснюється у відповідності з французьким законом». Прикладом застосування колізійної прив'язки Іех геі &ііае до питань спадкування нерухомого майна є двосторонні договори України з Болгарією (ч. 2 ст. 32), Грузією (ч. 2 ст. 34), Кіпром (ст. 18), КНДР (ч. 2 ст. 36), Литвою (ч. 2 ст. 35), Румунією (ч. 2 ст. 37), частина 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 р. та ін.

Друга половина коментованої статті містить спеціальну одно­сторонню колізійну прив'язку про те, що спадкування майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, регулюється правом Ук­раїни. Необхідність такого врегулювання обумовлена специфікою зазначеного майна, яке у будь-який момент може виявитися у будь-якій частині світу. З огляду на зазначене застосування права держави реального місця знаходження майна в якості критерію для вирішення колізійних питань є недоцільним. Тому вякості умов­ного місця його знаходження обирається держава, у державному реєстрі якої це майно зареєстроване. Отже, якщо майно внесене до відповідного державного реєстру України, то за українським правом буде визначатися і його юридична кваліфікація. Таким чином, схема вибору права, що підлягає застосуванню до спадку­вання, складається з кількох етапів: перш за все слід звернутися до права держави, де знаходиться об'єкт спадкування, і у відповід­ності до цього права визначити, чи є він рухомим, нерухомим або таким, що ще й зареєстрований у відповідному державному реєстрі. Якщо річ є нерухомим майном або майном, яке підлягає державній реєстрації, то далі усі питання спадкування необхідно вирішуватися згідно із правом тієї держави, де річ знаходиться або у встановленому законом порядку зареєстрована.

Правило про те, що спадкування нерухомого майна регулюєть­ся правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації, — правом держави його реєстрації, відоме й іншим національним законодавствам (зокрема, ст. 1224 ЦК РФ).

Стаття 72. Здатність осіб на складанняі скасування заповіту. Форма заповітуі акта його скасування

1. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповітуі акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент скла-

Дання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавцяу момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

1.У статті 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначається статут тестаментоздатності, тобто здатності фізичної особи вчиняти, змінювати або скасовувати заповіт. За­повідальна дієздатність є одним з проявів цивільної дієздатності фізичної особи, для визначення якої Закон закріпив загальне правило у ст. 18 (див. коментар до цієї статті). Однак його за­стосування обмежується винятком, що міститься у коментованій статті: «здатність особи на складання і скасування заповіту, а та­кож форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті». Даний виняток поширюється на право, що підлягає застосуванню як до рухомого, так і нерухомого майна. Звернення законодавця при визначенні статуту тестаментоздатності, а також форми заповіту і акта його скасування до права держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті є цілком виправданим, оскільки, спадкове право багатьох країн світу передбачає більш пільгові правила визначення тестаментоз­датності фізичних осіб та форм вчинення заповіту, що могло б призвести до значних труднощів при вирішенні колізійних питань. Так, в Японії повна цивільна дієздатність настає з 20 років, однак тестаментоздатністю володіє будь-яка фізична особа, яка досягла 15-річного віку. Для дотримання форми вчинення заповіту фі­зичної особи, яку визнано недієздатною, достатньо присутності двох свідків з персоналу медичного закладу1. Отже, якщо заповіт було складено 16-річним громадянином України, який постійно проживає в Японії, то правом, що підлягає застосуванню буде японське право, згідно із яким такий заповіт буде визнано дійсним (зауважу, що згідно із ч. 1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю).

Інший колізійний виняток, передбачений коментованою статтею, стосується визначення права, вимогам якого повинна відповідати форма заповіту або акта його скасування. У випадках, коли спадкові відносин ускладнені наявністю іноземного елемен­ту, форма заповіту або акта його скасування повинні відповідати вимогам дійсності хоча б одного з наступних правопорядків: а) праву держави місця складання заповіту або права громадян-

' Див.: Вагацума С, Ариидзуми Т. — Гражданское право Японии: В 2-х кн. / Пер. с яп. — М., 1983. — Кн. 2. — С. 300.

ства, або б) праву звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, або в) праву держа­ви, у якій знаходиться нерухоме майно. Наприклад, ч. 2 § 2250 НЦУ дозволяє особі, якій безпосередньо загрожує смертельна небезпека, коли очевидно, що скласти заповіт згідно з встанов­леними законом приписами уже неможливо, вчинити заповіт у формі усної заяви у присутності трьох свідків. Так, якщо заповіт буде вчинено в Німеччині українським громадянином, який мав постійне місце проживання в цій країні, то заповіт буде дійсним і в Україні, оскільки правом, що буде застосовуватися до форми заповіту, буде німецьке право.

У сфері спадкових відносин міжнародно-правовий досвід України в основному зводиться до участі у різних двосторонніх договорах про правову допомогу. Так, наприклад, найбільш комплексно до вирішення колізійних питань у сфері спадкових відносин підходить Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних спра­вах 1993 р. Передусім Конвенція встановлює фундаментальний принцип регулювання спадкових відносин за участю громадян СНД — принцип рівності (ст. 44). При вирішенні колізійних питань Конвенція виходить з принципу розщеплення спадкового статуту: спадкування рухомого майна визначається за законо­давством держави, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання (ч. 1 ст. 45); спадкування нерухомого майна визначається за законодавством держави, на території якої воно знаходиться (ч. 2 ст. 45). Загальним винятком із спадкового статуту є колізійна норма щодо заповіту (ст. 47), яка за своєю конструк­цією схожа зі ст. 72 українського Закону про МПП.Спеціальна стаття присвячена спадкуванню «виморочного майна»: «якщо за законодавством договірної сторони, що підлягає застосуванню при спадкуванні є держава, то рухоме спадкове майно переходить договірній стороні, громадянином якої є спадкодавець на момент смерті, а нерухоме спадкове майно переходить договірній стороні, на території якої воно знаходиться» (ст. 46).




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.