В інших випадках, визначених законом України та міжна­родним договором України.

1.Коментована стаття, як слідує з назви, містить спеціальне правило визначення підсудності справ судам України. Принципові положення цієї статті перебувають у руслі основних засад вітчизня­ного цивільно-процесуального законодавства, закріплених у главі 1 розділу III ЦПК України, і відповідають міжнародній тенденції, яка полягає у вдосконаленні колізійних питань врегулювання під­став визначення підсудності справ судам. Тим не менш правила національної підсудності за своїм змістом істотно відрізняються від правил визначення міжнародної підсудності. Перші дають мож­ливість зробити вибір між двома судами, елементами однієї і тієї ж судової системи, а норми других визначають вибір між двома або більше судовими системами, що підпадають під суверенітет різних держав. В пунктах 1—11 ст. 76 містяться визначені законом підстави визначення підсудності справ судам України. Закон встановлює, що українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядатибудь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) випадок, передбачений п. 1 коментованої статті, стосується так званої договірної підсудності. Угода сторін, що встановлює виб­ір підсудності справи, називається в доктрині МПП «пророгацій-ною угодою». Зміну компетенції іноземних судів, які розглядають приватноправові спори з іноземним елементом на компетенцію українських судів закон дозволяє за наявності відповідної угоди між сторонами, крім випадків, які стосуються правил виключної підсудності. Міжнародне законодавство і практика більшості країн світу також визнають договірну підсудність у справах з іноземним елементом. Так, наприклад, ст. 62 угорського Закону про МПП встановлює, що сторони можуть змінити підсудність спору, зро­бивши письмове застереження щодо передання його на розгляд іноземного, національного або третейського суду за умови, якщо цей спір виникне з міжнародного господарського договору;

2) пункт 2 коментованої статті передбачає застосування ком­бінованих критеріїв визначення підсудності справ з іноземним елементом судам України. Українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з інозем­ним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або знаходиться рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача;

3) в основі колізійного правила, передбаченого п. З ст. 76, лежить наявність спільного пов'язуючого сторони правопорядку. При визначенні підсудності справ з іноземним елементом судам

України правило п. З ст. 76 як провідний принцип у справах про відшкодування шкоди визнає закон місця заподіяння шкоди (Іех Іосі сіеіісіі сотІ85і). З огляду на зазначене українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) у колізійних питаннях, що стосуються аліментних відносин та відносин про встановлення батьківства, вітчизняний законо­давець виходить з прив'язки місця проживання позивача, якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні. Застосовуючи при визначенні міжнародної підсудності цієї категорії справ формулу прикріплення «місця проживання позивача», український зако­нодавець, вочевидь, виходив з міркувань забезпечення інтересів слабшої сторони у даному виді зобов'язань;

5) колізійне правило, передбачене п. 5 ст. 76, формулює ви­нятки із засад Іех Іосі гїеіісіі сотіззі, закріплених у п. З цієї статті, в основу яких покладено наявність спільного пов'язуючого сто­рони правопорядку. Значення цих винятків полягає в тому, що український суд може приймати до свого провадження і розгля­дати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа — відповідач — місцезнаходження в Україні. Правила п. 5 обмежують сферу застосування «закону місця заподіяння шкоди» у більш вузьких порівняно з правилом п. З коментованої статті рамках;

6) у відповідності з коментованим пунктом (п. 6 ст. 76) ук­раїнський закон при визначенні підсудності справ, що випливають із спадкових спорів, віддає перевагу формулі прикріплення Іех регзопаїіз, допускаючи застосування її альтернативних прив'язок — Іех раігіае (закон громадянства) і Іех сіотісіШ (закон місця про­живання). З огляду на зазначене суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) правила п. 7 коментованої статті щодо визначення підсуд­ності справ судам України поширюються на дії або події, що стали підставою для подання позову, які мали місце на території України. Подіями вважаються факти, які настають незалежно від волі людини і завжди мають юридичне значення (наприклад, смерть, народження людини тощо). Діями є юридичні факти, які відбуваються за волею людини (як правомірні — наприклад, правочини, так і неправомірні — зокрема, делікти);

8) оскільки, згідно із ст. 20 Закону України про МПП підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи, великого значення набувають пра­вила про міжнародну підсудність, а саме питання про те, в яких

випадках українські суди компетентні розглядати такі справи стосовно іноземного елементу. Згідно з п. 8 ст. 76 українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом також у ви­падку, якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України. Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦПК України окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не-оспорюваних прав. Зокрема, під сферу впливу норми п. 9 ст. 76 Закону України про МПП підпадають справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної осо­би; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; встановлення фактів, що мають юридичне значення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку тощо;

10) згідно із п. 10 коментованої статті українські суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом також у випадку, якщо справа проти гро­мадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповід­но до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном. Зазначені питання переважним чином вирішуються у багатьох консульських конвенціях за участю України. Так, наприклад, ст. 21 консульської конвенції з Італією встановлює, що консуль­ські посадові особи і консульські службовці не підлягають юрис­дикції судових і адміністративних органів держави перебування щодо дій, вчинених ними при виконанні консульських функцій. Однак положення пункту першого цієї статті не застосовуються щодо цивільного позову: а) що випливає з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким вони прямо чи непрямо не діяли як агенти акредитуючої держави; Ь) третьої сторони за шкоду, завдану внаслідок нещас­ного випадку у державі перебування, спричиненого транспортним засобом, судном, повітряним судном або іншим транспортним засобом (детальніше про судовий імунітет зазначених осіб див. коментар до ст. 79 цього Закону);

11) перелік підстав визначення підсудності справ судам України не є вичерпним. Пункт 11 допускає можливість для українських судів приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом і в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. Як приклад можна

навести ч. 2 ст. 22 Договору між Україною та Республікою Узбе­кистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах, згідно із якою «із згоди договірних сторін суд, який порушив справу раніше, може припинити провадження у справі, якщо визнає, що ця справа буде швидше та всебічно розгля­нута в іншому суді, зокрема, за місцем знаходження більшої части­ни доказів». У разі надходження такої справи до українського суду вітчизняний суд може прийняти її до свого провадження, якщо це сприятиме більш швидкому та всебічному розгляду справи. Випад­ки, коли на розгляд відповідної цивільної справи у національного суду є компетенція, але за досягнутою домовленістю сторін ця справа вилучається з відання компетентного суду і передається на розгляд іноземного суду, який може мати цю компетенцію, але може і не мати її, отримали спеціальне позначення як укладення дерогаційних угод'. Основна відмінність між дерогаційними та пророгаційними угодами полягає в тому, що у перших вказуєть­ся на виключення можливості судів певної держави розглядати спір, а в других навпаки вказується вибір на користь судів певної держави розглядати спір з іноземним елементом.

Стаття 77. Виключна підсудність

1. Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав в ній місце проживання;

4) якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;

5) якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців;

6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;

7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений від­повідно до законодавства України;

8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;

9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;

Поиск по сайту: