Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Форми і види цивільно-правової відповідальності.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

У формі цивільно-правової відповідальності виражаються ті додаткові обтяження, що покладаються на правопорушника. Відповідальність може наступати у формі відшкодування шкоди, сплати неустойки, втрати завдатку, конфіскації та ін. Особливе місце серед форм цивільно-правової відповідальності посідає відшкодування шкоди, тому що найбільш суттєвим і розповсюдженим порушенням прав є заподіяння збитків. Ця форма відповідальності застосовується завжди, якщо законом чи договором не передбачено інше, водночас як інші форми застосовуються тільки у випадках, коли це прямо пе­редбачено законом чи договором для конкретного правопорушення.

Види цивільно-правової відповідальності. Поділ цивільно-пра­вової відповідальності на види може відбуватися за різноманітними критеріями залежно від того, з якою метою такий поділ здійснюєть­ся. Види цивільно-правової відповідальності розрізняються за інститутами цивільного права: інститутом договірних зобов’язань та інститутом позадоговірних зобов’язань.

Залежно від підстав за­стосування відповідальності розрізняють відповідальність договір­ну і позадоговірну (деліктну);

суб’єктів – цивільно-правова відпо­відальність може бути індивідуальною або спільною (частковою, солідарною, субсидіарною); характеру відповідальності – виокре­млюють міри, що впливають безпосередньо на свідомість особи (міри особистого характеру), і ті, що впливають опосередковано че­рез майнові права й інтереси правопорушника;

цілей відповідально­сті – міри відповідальності можна поділити на відновлювальні (від­шкодування шкоди) і каральні (репресивні і превентивні) (стягнен­ня неустойки, конфіскаційні міри та ін.);

розмірів і обсягу ­відповідальність буває повна, обмежена, підвищена; характеру по­ділу відповідальності між кількома правопорушниками – виокремлюють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність.

Договірна і позадоговірна (деліктна) відповідальність. Юриди­чне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну по­лягає у тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності ви­значаються тільки законом, водночас як договірної відповідальності – визначаються як законом, так і умовами договору. Договором може бути передбачена відповідальність, у тому числі за правопорушення, за які чинне законодавство відповідальності не передбачає, або інша форма відповідальності, ніж та, що прямо передбачена законодавст­вом. Сторонами також може бути підвищено або занижено розмір від­повідальності порівняно з тією, що передбачена законодавством, якщо законом не передбачено інше. Наприклад, розмір неустойки, встанов­лений законом, у договорі може бути збільшений або зменшений, крім випадків, передбачених законом (ст. 551 ЦК України).

Договірна відповідальність наступає у разі порушення договірно­го зобов’язання Позадоговірна відповідальність має місце у випад­ку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредито­ром у договірних правовідносинах.:

При заподіянні позадоговірної (деліктної) шкоди відбувається порушення правоохоронних правовідносин, у яких абсолютним правам (наприклад, право власності) суб’єктів цивільного права кореспондує пасивний обов’язок боржника не порушувати ці пра­ва. У зв’язку з тим, що такі абсолютні права гарантовані державою і перебувають під її охороною, закон є єдиною підставою, що дозво­ляє такі права захистити. Деліктна відповідальність виникає з мо­менту заподіяння шкоди майну або особі потерпілого (кредитора).

Договірна відповідальність випливає з порушення регулятивних правовідносин і наступає при невиконанні або неналежному вико­нанні боржником свого обов’язку у відносному правопорушенні, де конкретному праву кредитора відповідає конкретний обов’язок борж­ника, а зміст обов’язку відшкодування шкоди у разі порушення зобо­в’язань міститься в умовах договору, сформованих за взаємною зго­дою сторін. Принцип свободи договору обумовлює диспозитивний ха­рактер більшості норм інституту договірної відповідальності.

Підставою застосування договірної відповідальності є не сам до­говір, а факт заподіяння шкоди невиконанням або неналежним ви­конанням зобов’язання: саме у цьому і проявляється диспозитив­ний характер договірної відповідальності. Проте слід взяти до уваги той фактор, що диспозитивність договірної відповідальності також має певні межі, встановлені законом. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язан­ня, є нікчемним (ст. 614 ЦК України).

Часткова, солідарна і субсидіарна відповідальність має зна­чення і застосовується тоді, коли правопорушення скоєне кількома особами.

Часткова відповідальність наступає у всіх випадках, коли законом, іншим правовим актом або договором не передбачено інше.

Правило про застосування часткової відповідальності є загальним правилом і випливає з часткового характеру договірних зобов’я­зань. Часткове зобов’язання має місце тоді, коли у ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, і кожен із кредито­рів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов’язання у певній частці. Часткова відповідальність передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відповідальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки кожного з боржників визнаються рів­ними, якщо законом або договором не визначений інший їх розмір. Зокрема, ст. 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні беруть участь кілька боржників, кожний з них повинен виконати обов’язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарні зобов’язання максимально забезпечують захист прав кредитора, і тому випадки встановлення саме солідарної відпо­відальності як у договірних, так і позадоговірних зобов’язаннях ду­же часті. Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі не­подільності предмета зобов’язання (ст. 541 ЦК України).

Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частко­во, дає кредитору додаткові гарантії щодо завданої шкоди та її від­шкодування, дає можливість звернутися з вимогою про стягнення до будь-кого з боржників, у кого є достатньо майна для задоволення вимог. Усі боржники залишаються зобов’язаними до тих пір, поки зобов’язання не буде виконане повністю.

Субсидіарна відповідальність настає тоді, коли в зобов’язанні бе­руть участь два боржники, один з яких основний, інший – додатко­вий (субсидіарний). Субсидіарна відповідальність може випливати із закону, інших правових актів, умов договору. Основна мета встанов­лення такого виду відповідальності – посилення гарантій забезпечен­ня права кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за раху­нок інших осіб, які в основному зобов’язанні безпосередньої участі не беруть (додаткових боржників) (ст. 619 ЦК України). Додатковий боржник несе відповідальність за основного боржника у разі, якщо кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок основного бор­жника. Така ситуація можлива у випадках, коли:

1) основний борж­ник відмовився задовольнити вимогу кредитора (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»);

2) кредитор не отримав у розумний термін від основного боржника відповіді на заявлену вимогу (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»);

3) майна основного боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора у повному об­сязі (наприклад, ст. 1043 ЦК України «Відповідальність управителя»).

У зв’язку з тим, що частими є випадки, коли у виконанні зобо­в’язання, крім основного боржника, можуть брати участь інші осо­би, субсидіарну відповідальність слід відрізняти від відповідальнос­ті боржника за дії третіх осіб. Така відповідальність наступає тоді, коли боржник перекладає обов’язок виконання зобов’язання на третю особу. Водночас, якщо законодавством не встановлено обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто, умовами договору може бути передбачено, що зобов’язання породжує для третьої особи пра­ва щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 ЦК України). У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст. 528 ЦК України).

Винятки із загального правила також можуть випливати безпо­середньо з нормативних актів, внаслідок чого відповідальність пе­ред кредитором перекладається на третю особу, яка не виконала зо­бов’язання. Законом встановлено право іншої особи задовольнити вимогу кредитора без згоди борж­ника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стяг­нення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні (статті 512-519 ЦК України).

Відповідальність юридичної особи за шкоду, заподіяну її праців­никами, не є ні субсидіарною відповідальністю, ні відповідальністю за дії третіх осіб, тому що дії працівників юридичної особи під час виконання ними своїх трудових обов’язків вважаються діями самої юридичної особи.

Повна, обмежена, підвищена відповідальність. Одним з основ­них принципів цивільно-правової відповідальності є принцип пов­ного відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди, відповід­но до якого майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується У повному обсязі особою, яка її за­вдала (ст. 1166 ЦК України).

Законодавством допускаються винятки із загального правила, коли розмір відшкодування може бути обмежено або збільшено без­посередньо законом або умовами договору.

Укладаючи договір, сторони мають право передбачити у ньому умо­ви про зменшення збитків, про додаткові підстави звільнення боржника від відповідальності, але не про повне звільнення його від відпо­відальності за порушення договору. Угода про обмеження відповідальності договором, якщо в законі передбачено інше (повна або збільшена відповідальність), вважається нікчемною. Нікчемною також є угода сторін про обмеження відповідальності за навмисне заподіяння шко­ди. Наприклад, нікчемним визнається правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою (ст. 661 ЦК України); нікчемними визнаються умови договору, що обмежують права покупця – фізичної особи порівняно з правами, встановленими законодавством, у тому чи­слі законодавством про захист прав споживачів (ст. 698 ЦК України).

Допускається зменшення (обмеження) розміру відповідальності правопорушника, якщо:

1) доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному ви­конанні зобов’язання;

2) кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізич­ною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦК України).

Відповідальність, яка наступає з вини обох сторін (кредитора і боржника), іноді називають змішаною. І хоча відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання несе тільки боржник, зменшення обсягу такої відповідальності для боржника дає право зробити припущення, що частина його відповідальності перерозподіляється між ним і кредитором. Кредитор внаслідок такого перерозподілу отримує відшкодування не в повному обсязі.

Змішану відповідальність не слід плутати зі спільним заподіян­ням шкоди, яке здійснюється кількома боржниками, але сам потер­пілий залишається невинним. У разі спільного заподіяння шкоди наступає часткова або солідарна відповідальність. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди; несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у част­ці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК України).

Підвищена відповідальність наступає на умовах і в обсязі, пере­дбачених законом. Наприклад, ст. 1200 ЦК України прямо передба­чено, що розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, може бути збільшений законом. Закон також допускає збільшення умовами договору законодавчо встановленого розміру неустойки, предметом якої є грошова сума (ст. 551 ЦК України).

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.