Схарактеризуйте сучасні виклики в роботі журналіста-міжнародника.

- Складний візовий режим у деяких країнах

- Недостатнє фінансування відрядження

- Не якісність (а іноді і відсутність) соціального забезпечення (соціальний захист, страхування і т.д)

- Обмеження висвітлення інформації (з політичних загалом причин)

- Низький кваліфікаційний рівень,який не дає змоги конкурувати (Україна)

- Ненормований робочий день

- Акліматизація при переїзді з одної країни в іншу

- Ополізованість деяких ЗМІ

- Підвищенна стресовість роботи (Синдром емоційного вигорання)

- Високий рівень знання мов (бажано 2-3 іноземних і досконале знання рідної мови)

У вітчизняних мас-медіа, на жаль, час від часу з'являються публікації про деякі малопривабливі історії, що трапились в українських дипломатичних представництвах за кордоном і негативно позначаються на іміджі нашої держави.

Мовилось, зокрема, про скандальні події в українських диппредставництвах у Канаді, Єгипті, Туреччині, Китаї, Бразілії, деяких європейських країнах. Так, в одній країні український дипломат влип у скандальну історію з викраденим автомобілем, в іншій - у нетверезому стані збив автомашиною дівчинку, яка одразу ж померла від травм, а, скажімо, ще в одній державі, де українське посольство надто вільно поводилося з фінансовими рахунками, розгорівся скандал з приводу 40 тисяч американських доларів, які, за словами генерального консула, привласнив посол... А ще в одній - дипломати "по-мужицьки" побили одне одному морди й вдалися до судової тяганини...

До нагальної проблеми, що потребує /уже давно!/ термінового розв'язання, відноситься і проблема створення розгалуженої кореспондентської мережі вітчизняної системи ЗМІ за межами держави. Тим самим уникнемо синдрому "вторинності" /second hand/ міжнародної інформації і не будемо знаходитися у залежності від тих же других, посередницьких рук, за допомогою котрих сьогодні представляємо Україну світу, намагаємося створити властивий тільки їй інформаційний імідж. В такому разі буде значно легше українській дипломатії виконувати свої завдання.

В сучасному світі проблеми, пов'язані зі збором інформації і її розповсюдженням стали в ряд найбільш актуальних. Реальність сучасного світового розвитку, як відомо, створює передумови для взаємовигідного співробітництва між державами, в тому числі й в сфері обміну інформацією. Тому базою високого соціального ефекту міжнародної журналістики є доктрина міжнародного обміну інформацією /похідна концепції "вільного потоку інформації"/. Україна дотримується вимог ЮНЕСКО й 00Н в сфері міжнародної інформаційної політики, різко відсікаючи усілякі прояви "інформаційного диктату", інформаційної "ізоляції"", "інформаційної війни". Якщо хочете, це теж дипломатія, точніше - мас-дипломатік.

Розглянемо психолого-етичні стандарти творчості журналіста-міжнародника.

Робота журналіста за кордоном специфічна. Він водночас є представником держави, народу й органу ЗМІ. Його власний імідж ототожнюється з іміджем країни, його характер - менталітетом нації, а технологія і методика творчості засвідчує рівень національної школи журналістики.

28.

• «Чудові журналісти – це ті, хто розкриває історії і створює новини. Вони можуть побудувати запитання для інтерв’ю так, що людина, яка заходить з наміром розповісти дещо, розповість усе»

• «Журналісти повинні обробити факт до того, як він з’явиться у новинах. Більшість американців дивляться одну і ту саму новину знову і знову на різних каналах. Саме тому журналісти повинні вдосконалити свою інформацію настільки, наскільки це можливо: включити аналітиків, про яких інші канали забули, наприклад.»

• «Просто працюйте важче, ніж будь-хто інший. Будьте більш професійним. Дивіться на різні кути з різних сторін»

• «Ніколи не забувай, що спочатку ти людина, а потім уже журналіст»

• «Будь скептичним, але не цинічним. Не вір всьому сказаному чи прочитаному – вір речам, які ти побачив завдяки власним дослідженням.»

• «Якщо журналіст не буде розкривати зло і несправедливість, тоді хто буде?Навіть у цьому дивному світі, ми досі потребуємо людей, які копатимуть нижче поверхні»

• «В кінці кінців, наука підтвердження інформації – це те, що відрізняє журналістику від розваги, пропаганди і художньої літератури чи мистецтва. Журналіст повинен бути зосереджений на тому, що саме трапилось»

• «Журналісти повинні говорити про важливість проблем. Репортажний зміст матеріалів і їх інформаційність не суперечать один одному»

• «Журналісти повинні затягти аудиторію в процес, з допомогою якого вони виробляють новини. Такий підхід є, по суті, початком нового зв’язку між журналістом і громадянином. Першим кроком в цьому напрямку повинен стати розвиток заходів, які б дозволили аудиторії нарешті побачити, як ми працюємо»

• «Існує секретна інформація, абсолютно секретної інформації не існує»

• «Сучасні журналісти впадають у двоє крайнощів – але передруковують інформацію з Інтернету, або пишуть продержавні роздуми у своїх блогах, які нікому не цікаві. А цього робити не варто»

29.

Після закінчення Другої світової війни чимало наукових досліджень було присвячено потоку міжнародних новин між країнами. Вони показали, що цей потік нерівномірний, що про одні країни пишеться більше, ніж про інші, і що не тільки якості, притаманні новинам: своєчасність, унікальність чи важливість, визначає вибір редакторів, а й місце, де відбуваються події.

Питання нерівномірного розподілу висвітлення стало особливо важливим у 70-х рр. минулого століття, коли кілька конференцій ЮНЕСКО звернулися до цієї проблеми. "Дебати в ЮНЕСКО з приводу нового світового інформаційного порядку привели до ряду важливих досліджень, які довели правомірність критики" [1].

Висвітлення міжнародних новин набуло ще більшої актуальності після закінчення "холодної війни", коли змінилися принципи редакторського добирання новин і, як результат, потік міжнародних новин набув нової якості. І далі, з розвитком мережі Інтернет та інших засобів комунікації, становленням англійської мови як мови міжнародного спілкування, зміни розподілу країн світу на два табори, та значно складнішу парадигму та набуттям політики публічності, величезна кількість новин стає доступною. З цього постають запитання: як відбувається добирання інформації, які чинники впливають на редакційний вибір і яким чином будь-яка поодинока країна може збільшити свої шанси бути почутою?

Популярним підходом у з'ясуванні того, що впливає на редакційний вибір міжнародних і зовнішньополітичних новин, є пошук факторів, які мають високе співвідношення з обсягом висвітлення. Дослідники переважно інтуїтивно визначають чинники, які можуть мати кореляцію з обсягом висвітлення, та перевіряють свої припущення за допомогою статистичного методу. Серед таких праць можна виділити роботу Хестера (1974), котрий такі визначив чинники, як ієрархія націй, культурна спорідненість і економічний зв'язок між країнами [2].

Шумейкер, Чанг і Брендлінджер (1986) вказали на фактор "девіантності". Присутність девіантності значно збільшує шанси події бути висвітленою. Вони розуміють девіантність як "потенціал до зміни в суспільстві — міру, до якої подія загрожує статусу кво в країні, або … міру, до якої подія, якби вона трапилась у Сполучених Штатах, порушила норми США" [3].

Дослідження Кіма і Барнетта (1996) розкрило "нерівномірність висвітлення подій, що відбуваються в центрі та на периферії" [4]. Вони з'ясували, що "вирішальними чинниками у структурі міжнародного потоку новин є мова (мови), фізичне розташування, рівень політичної свободи і кількість населення" [5].

Вy (1998), який вивчав розподіл новин з перспективи редакційного вибору і матеріально-технічних можливостей, з'ясував, що обсяг висвітлення визначався наступними факторами: валовий національний продукт, територія країни, кількість населення та обсяг взаємозв'язків між країнами [6].

У своєму останньому дослідженні Ву (2003) вивчав дев'ять різних перемінних, що впливають на обсяг висвітлення новин. Він виявив, що значення більшості цих факторів є різним для країн, що розвиваються та для розвинених країн. Наприклад, географічна відстань впливає тільки на висвітлення новин з країн, що розвиваються (негативно). ВВП на душу населення, навпаки, визначає лише кількість висвітлених подій у розвинених країнах. Такі чинники, як "свобода преси, територія, мова і колоніальне минуле не є такими впливовими у потоці новин, як вважала література до цього" [7].

Уїльям Адамс (1986) помітив, що у висвітленні катастроф "три з 16 перемінних вирізнялися, разом пояснюючи 61% впливу на редакційний вибір: кількість туристів із США, логарифм орієнтовної кількості жертв при катастрофах і відстань від Нью-Йорка"[8].

Голан і Ванта (2003) дослідили висвітлення виборів у 138 країнах, що мали місце від січня 1998 р. до травня 2000 р., телеканалами СНИ, АВС, СВ5 та ИВС. Вони з'ясували, що культурні та економічні зв'язки і кількість населення мають негативну кореляцію з висвітленням подій засобами масової інформації. До того ж, "відносини із США не впливають значною мірою на обсяг висвітлення подій" [9]. Як важливі було визначено такі чинники: "наявність у країні ядерної зброї чи прагнення країни її створити" [10] і конфлікт у регіоні.

Усі ці дослідники визначали кореляцію між обсягом висвітлення та будь-яким одним фактором окремо. Але водночас логічно припустити, що чинники можуть впливати один на одного. Наприклад, країна з великою кількістю населення сама по собі може становити поміркований інтерес для американської чи міжнародної преси, але країна з великою кількістю населення та, до того ж, із великим обсягом зовнішньої торгівлі може посідати зовсім інше місце в рейтингу популярності світової преси.

30.

Як сказав Майк Воллес: «Журналіст - це спорт не для одного гравця». Адже журналістика – це, справді, командна гра. Це чудово видно на прикладі телевізійних новин, над створенням яких працює безліч людей.

Те ж стосується і зарубіжних відряджень, у які журналіст, звичайно ж, не їде саме. Він завжди супроводжується оператором(якщо це телевізійний журналіст), або фотокором (якщо видання друковане). І без взаємодії між цими людьми не може вийти достойний матеріал. Тому що без оператора журналіст не зможе показати, саме показати, що реципієнти на власні очі побачили, що ж відбувалось, наприклад, у Сирії чи Багдаді. А без журналіста оператор, просто чужинець з величезною камерою на плечі. У кожного своя робота: хтось знімає, а хтось шукає інформацію. Журналіст і оператор – це як одна команда. І ця команда просто повинна співпрацювати, адже відсилається вона робити сюжет аж ніяк не про не зовсім свіже м’ясо на ринку, яким зіпсувало собі шлунки кілька людей. А працюють вони деколи і у вирі воєнних дій, де життю кожного загрожує небезпека . Журналіст і оператор повинні розуміти один одного з на півслова та навіть з одного погляду. Особливо, це стосується зарубіжних відряджень, коли працівники медіа у іншій країні, де панують інші традиції, інші порядки та правила. І суперечок між ними в таких випадках не повинно виникати ну в якому разі, тому що ні журналіст не зможу змінити оператора, на оператор не зможе відмовитись від журналіста.

Поиск по сайту: