Норма міжнародного права є правилом поведінки учасників міжнародних відносин, яке вони вважають для себе обов’язковими. Існують і інші підходи до визначення норми міжнародного права в доктрині. Норма міжнародного права – правило (модель) поведінки учасників міждержавних відносин, яке забезпечується примусом, що здійснюється державами індивідуально і колективно, безпосередньо або через створені ними міжнародні механізми”.
Однією з важливих обливостей міжнародного права є те, що його норми створюються самими суб’єктами цієї системи права. Така особливість робить процес нормотворення в міжнародному праві значно більш складним у порівнянні з процесом нормотворення в національному праві окремих держав.
“Учасники міжнародних відносин визнають необхідність дотримуватись тільки тих правил, на виконання яких вони дали свою згоду. Тобто, норми міжнародного права мають договірний характер. Тому, в багатьох випадках замість терміна “права і обов’язки” в міжнародному праві і в його доктрині використовується термін права і зобов’язання.
Відповідно до загальної теорії права норми права мають тричленну структуру:
· гіпотеза – означає умову дії встановленого правила поведінки;
· диспозиція – містить це правило;
· санкція – вказує на ті несприятливі юридичні наслідки, що наступають для суб’єкта права, який порушив це правило.
Проте цьому в міжнародному праві окремо взята його норма містить, як правило, лише диспозицію, що містить певне правило поведінки, а юридичний факт, який вводить в дію цю норму (гіпотеза), виконується в іншій нормі такої системи (підсистеми) норм. Проілюструємо це на прикладі Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, яка регулює відповідні відносини між державами. Юридичний факт (гіпотеза), що вводить в дію норми цієї Конвенції, викладається в ст. 2, в якій зазначено, що встановлення дипломатичних зносин між державами і заснування постійних дипломатичних представництв здійснюється за взаємною згодою. Саме заснування постійних дипломатичних представництв означає умову дії встановлених Конвенцією правил поведінки відповідних держав. Що ж стосується санкцій міжнародного права, то вони передбачені спеціальною системою (підсистемою) норм про міжнародну відповідальність суб’єктів міжнародних відносин, а саме – про міжнародну відповідальність держав за їх міжнародно-протиправні діяння.
В доктрині норми міжнародного права класифікуються за територією поштрення та способом правового регулювання.
За географією поширення можна виділити норми:
· універсальні, тобто такі, які розповсюджуються на всіх або абсолютну більшість учасників міжнародних відносин;
· регіональні, які регулюють міжнародні відносини в певному регіоні.
Універсальні норми міжнародного права складають загальне міжнародне право.
Партикулярні норми регулюють відносини держав незалежно від географічного регіону. Мова йде про норми міжнародного права, які є змістом двосторонніх міжнародних договорів.
За способом правового регулювання виділяють норми:
· імперативні;
· диспозитивні.
За імперативною нормою міжнародного права існують чіткі обмеження певної поведінки держав в конкретних умовах і обставинах. Однак абсолютна більшість норм міжнародного права є диспозитивними. За диспозитивною нормою Міжнародного права самі учасники Міжнародних Відносин визначають свою поведінку в конкретних умовах і обставинах.
Дія норм міжнародного права не обов’язково означає їх застосування на практиці. Звичайно норми міжнародного права починають застосовуватися, коли має місце той чи інший юридичний факт (яка-небудь подія, що впливає на міждержавні відносини, дії окремих держав, яка має міжнародно-правові наслідки тощо!.
Норми міжнародного права підлягають тлумаченню учасниками договору добросовісно відповідно до звичайного значення, яке повинно надаватися термінам договору в Їх контексті, а також в світлі предмету і цілей договору.
Для з’ясування тих міжнародних зобов’язань, які підлягають відображенню в національному праві тлумачення покладається на компетентні органи зовнішніх зносин держави, насамперед, на її міністерство закордонних справ. Тлумачити міжнародні договори доводиться і судовим органам держави з урахуванням висновків компетентних органів зовнішніх зносин і відповідної міжнародної практики.
Тлумачення міжнародно-правових звичаїв здійснюється органами ООН, органами інших міжнародних організацій, міжнародними судами і арбітражами. При тлумаченні міжнародно-правових звичаїв можуть використовуватися висновки найбільш кваліфікованих спеціалістів з міжнародного права.