Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Найуспішнішою формою уніфікації спадкових норм сьогодні є уніфікація на регіональному рівні. Найвідомішими регіональними міжнародними договорами залишаються: 1) Кодекс міжнародного приватного права 1928 р. (Кодекс Бустаманте), учасницями, якого є 15 країн Латинської Америки[328]; 2) Конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам 1993 р. (Мінська конвенція), учасниці – країни СНД, в тому числі й Україна.

У Кодексі Бустаманте питанням спадкування присвячені гл. III –V Розділу III. Відповідно до нього правове регулювання спадкування здійснюється згідно з англо-амереканською системою права: спадкове майно розподіляється особистим представником спадкодавця. Призначення та повноваження особистого представника регулюються особистим законом спадкодавця. Успадкування як за законом, так і за заповітом теж регулюється особистим законом спадкодавця. Сформульоване положення, що низка правовідносин у сфері спадкування відносяться до міжнародного публічного порядку. Так, до міжнародного публічного порядку відносяться положення, які забороняють сумісні або усні заповіти, норми відносно форми заповіту та акту його відміни, здобуті під впливом загроз або шахрайства.

У Мінській конвенції питанням спадкування присвячена ч. V, яка складається з 7 статей. Держави-учасниці (Україна є учасницею) в питаннях спадкування закріпили принцип рівності спадкуванні як за законом, так і за заповітом, на територіях інших Договірних Сторін (принцип національного режиму). Цей принцип означає, що громадяни будь-якої договірної держави незалежно від того, на території якої з них вони закликаються до спадкування мають ті самі права, що і громадяни відповідної держави. Колізійною прив’язкою у питаннях спадкування є закон останнього місця проживання спадкодавця. Так, право успадкування визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав постійне місце проживання.

Право на успадкування рухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території, якої спадкодавець мав своє останнє постійне місце проживання, а щодо нерухомого майна – законодавством Договірної Сторони, на території якої це майно знаходиться. У випадках, якщо спадкоємцем є держава, встановлюється змішаний режим для рухомого та нерухомого майна: рухоме майно переходить до держави, громадянином якої спадкодавець був в момент смерті; нерухоме – до держави, на території якої воно знаходиться.

Спори, які виникають внаслідок спадкових відносин, розглядаються: відносно нерухомого майна – установами держави місця знаходження майна; стосовно рухомого майна – установам держави на території якої спадкодавець мав місце проживання в момент смерті.

Здатність особи до укладання та скасування заповіту, а також форма заповіту визначається правом тієї країни, де спадкодавець мав місце проживання в момент його складання. Проте, заповіт чи його скасування не можуть бути визнані недійсними через недотримання форми, якщо вона відповідає вимогам права місця його складання.

Гаазька конвенція про колізії законів стосовно форми спадкових розпоряджень від 05.10. 1961 р.[329] відноситься до уніфікованого міжнародного договору. Конвенція, у інтересах спадкодавця, надає цілий перелік правопорядків, за приписами яких щодо форми може бути складене спадкове розпорядження. Так, у ст.1 Конвенції закріплена альтернативна колізійна норма, згідно з якою спадкове розпорядження може бути складено у формі, передбаченій законом:

– - держави місця укладання заповіту;

– держави громадянином якої був заповідач на момент укладання заповіту або смерті;

– держави місця проживання в час укладання заповіту або в момент смерті;

– держави, в якій заповідач мав постійне місце проживання в час укладання заповіту або в момент смерті;

– держави на території якої знаходиться нерухоме майно, якщо воно є предметом спадкового розпорядження.

Згідно з Конвенцією кожна держава учасниця може зробити застереження стосовно того, що вона не буде визнавати спадкові розпорядження зроблені в усній формі. Застереження про публічний порядок закріплений у ст. 7 Конвенції, згідно з якою держави мають право не застосовувати колізійні норми цієї Конвенції у випадках, коли їх застосування суперечить публічному порядку. Застосування колізійних норм, які закріплені у цій Конвенції, не обумовлені вимогами взаємності, тобто, якщо колізійна норма цієї Конвенції зробила вибір на користь законодавства України, не дивлячись на те, що України не є учасницею буде застосовуватися право України.

Також до міжнародних договорів, які знаходяться на універсальному рівні відносяться: Гаазька конвенція про право, яке підлягає застосуванню до спадкового майна 1989 р., Гаазька конвенція про міжнародне управління спадковим майном 1973 р., Вашингтонська конвенція про форму міжнародного заповіту 1973 р.

Нажаль Україна не приймає участі в жодному багатосторонньому міжнародному договорі з питань спадкування, але є учасницею близько 30 двосторонніх договорів про правову допомогу, якими і врегульовуються питання іноземного спадкування.

Характерними рисами договорів про правову допомогу у спадкових справах є те, що: 1) майже всі вони надають національний режим громадянам іншої сторони у спадкових міжнародних відносинах щодо здатності до складання заповіту і здатності отримувати майно і права; 2) договори виходять із розщеплення спадкування у відповідності з категоріями майна, яке спадкується, тобто, сповідується принцип дуалізму, коли до рухомого майна застосовується закон громадянства чи постійного місця проживання, а до нерухомого – закон місця його знаходження; 3) форма заповіту майже завжди визначається за законом громадянства спадкодавця на момент смерті чи місця складення заповіту.[330]

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.