Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Міжнародний суд і міжнародний арбітраж





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Міжнародний суд ООН

Першим в історії судовим органом, що створений на основі міжнародного договору і є таким, що поширював на договірних за­садах юрисдикцію на певні суперечки країн-учасниць договору, була Постійна палата міжнародного правосуддя, її було створено в 1921 р. згідно зі Статутом Ліги Націй. Існувала Постійна палата міжнародного правосуддя 20 років. За цей час вона розглянула 37 спорів і підготувала 28 консультаційних висновків.

Нині діє Міжнародний суд ООН у Гаазі. Статут суду вважається складовою Статуту ООН. Суд розглядає справи, що передаються йому за згодою держав, які сперечаються. Він готує також консуль­тативні висновки за запитами міжнародних організацій. Рішення Між­народного суду ООН є обов’язковим для зазначених сторін, але не може використовуватись як прецедент для аналогічних справ. Якщо рішення суду не виконується, то заінтересована сторона може по­скаржитися до Ради Безпеки ООН.

Суд переважно використовується для розгляду територіальних суперечок і вважається одним із шести найважливіших органів ООН.

Рада Безпеки ООН

Розглядає лише спори, які можуть створювати загрозу миру. Спо­ри розглядаються за скаргами заінтересованих суб’єктів міжнарод­ного права або з власної ініціативи (ex-officio) Ради Безпеки ООН. Її рішення юридичне обов’язкові.

Механізм урегулювання спорів у межах Світової організації торгівлі

Угодою про створення СОТ встановлено систему правил і про­цедур, що застосовуються для врегулювання спорів, які виникають у межах договорів, віднесених до компетенції СОТ. Передбачено, що органом розв’язання спорів є Генеральна Рада COT (Dispute Settlement Body – DSB). Вона приймає до розгляду спори, які не вдалося вирішити на двосторонній основі, у тому числі із залученням «добрих послуг» Генерального секретаря СОТ чи іншої особи. Коротко опишемо дію зазначеного механізму.

Уряд певної країни подає до Генеральної Ради СОТ клопотання про розгляд спору. Рада протягом 60 днів після отримання клопо­тання має призначити склад комісії для розгляду клопотання. Як правило, комісія складається з трьох осіб. З урахуванням поба­жань конфліктуючих сторін Рада може складатися з п’яти осіб. Світова організація торгівлі веде перелік як урядових, так і неурядо­вих експертів, – висококваліфікованих фахівців, які добре обізнані з міжнародного торговельного законодавства і політики. Із цих фахівців і обираються члени комісії. Для об’єктивного вивчення ма­теріалів справи та складання доповіді, що містить відповідні рекомен­дації, комісії надається 6-9 місяців.

Якщо одна, а то й обидві сторони справи, тобто уряди, залиша­ються незадоволені доповіддю комісії, процедура СОТ передбачає апеляційний (касаційний) орган. Він складається з 7 осіб, які мають авторитет, знають право, обізнані у справах міжнародної торгівлі та предметами різних угод, віднесених до компетенції СОТ. Члени апе­ляційного органу не повинні бути пов’язані з будь-яким урядом. Для касаційного розгляду справи із семи членів Ради призначаєть­ся «трійка». Для касаційного розгляду спору відводиться 60-90 днів. Протягом цього терміну «трійка» має представити Раді до­повідь з відповідними рекомендаціями та рішеннями. Останні мають бути прийняті протягом 9 місяців з часу утворення комісії, якщо її доповідь не оскаржується в касаційному порядку, або 12 місяців, якщо зазначена доповідь оскаржується.

Сторона, яку було визнано порушницею, повинна негайно викона­ти рекомендації комісії. Якщо це неможливо зробити, Рада має пра­во призначити оптимальний термін для виконання (reasonable pe­riod). Якщо сторона-порушниця не вкладається в цей термін, сторо­на-скаржниця може подати заяву про відшкодування їй збитків. Сто­рона-порушниця може також запропонувати сплатити компенсацію.

Якщо сторона-порушниця не виконує рекомендації і відмовляєть­ся сплатити компенсацію, то сторона-скаржниця може просити Ге­неральну Раду СОТ уповноважити її призупинити надання країні-по­рушниці пільг і прав, що передбачені міжнародними угодами, які належать до сфери СОТ. Зокрема, це означає підвищення країною-скаржницею тарифів на товари, що імпортуються з країни-порушниці. Такі санкції мають бути сумірними зі шкодою, заподіяною країною-порушницею. Процедура СОТ передбачає, що Рада контролює вико­нання рекомендацій комісії та апеляційного органу.

Міжнародні третейські суди (арбітражі)

Арбітражі можуть бути постійними або створюватись для конк­ретного випадку (ad hoc). Постійні третейські суди існують при дея­ких регіональних міжнародних організаціях (наприклад, при Органі­зації африканської єдності).

Відповідно до ст. 33 Статуту ООН сторони, що беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати миру і без­пеці, повинні розв’язати його мирним шляхом. Ця норма Статуту ООН є підставою для розв’язання спорів, зокрема, з використанням процедури міжнародного третейського суду.

Міжнародний третейський суд як один із засобів розв’язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного пра­ва, прийнятою в 1970 р., та Манільською декларацією про мирне роз­в’язання міжнародних спорів. Міжнародний арбітраж передбачають Пакт Ліги арабських держав, Статут Організації американських дер­жав та ін.

Для передачі спору на розгляд арбітражу країнам, що спорять, не­обхідно взяти зобов’язання щодо виконання рішення арбітражу та досягнення домовленості про процедуру розгляду спору. Зазначений Загальний акт 1949 р. передбачає залучення п’яти арбітрів, якщо сто­рони не домовились про інше.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 листопада 1958 р. рекомендувала країнам-членам у процесі міжнародного третейсько­го розгляду спорів користуватися Зразковими правилами арбітражного розгляду, що були розроблені Комісією міжнародного права ООН і прийняті на 10-й сесії в 1958 р.

Угодою між Урядами України і США про сприяння інвестиціям від 6 травня 1992 р. передбачається, що можливі між ними спори можуть передаватися з ініціативи будь-якого з двох урядів до арбіт­ражного суду. При цьому кожний з урядів призначає одного арбіт­ра. За взаємною згодою вони обирають голову арбітражного суду, який має бути громадянином третьої держави. Його призначення має бути схвалене обома урядами.

Арбітри мають бути призначені протягом трьох місяців, а голо­ва – шести місяців з дня одержання прохання від будь-якого з урядів про проведення арбітражу. Якщо ж такі призначення не бу­дуть здійснені в зазначені терміни, то будь-який з урядів може за умови відсутності іншої домовленості просити Генерального секрета­ря постійного арбітражного суду виконати необхідне (або необхід­ні) призначення, і уряди, що спорять, мають погодитися з таким (або такими) призначенням (призначеннями).

Кожний з урядів бере на себе утримання обраного ним арбітра та витрати з представництва в арбітражному суді. Витрати, пов’язані з діяльністю голови, та інші витрати у справі сплачуються рівними част­ками обома урядами. Арбітражний суд може на власний розсуд вста­новити частку витрат обох урядів. З інших питань арбітражний суд, пе­редбачений цією угодою, встановлює власні правила процедури.

Міжнародні угоди з міжнародного комерційного арбітражу

Розглянемо угоди, які уряди країн світу укладають для арбітраж­ного вирішення спорів, що виникають між їх суб’єктами-підприємця­ми у процесі зовнішньоекономічної діяльності. У Парижі (Франція) 10 червня 1914 р. було створено Міжнарод­ну торговельну палату, що позитивно позначилось на розвитку між­народного комерційного арбітражу.

Найважливішими міжнародно-правовими актами з міжнародного комерційного арбітражу є такі:

1. Женевський протокол про арбітражні застереження (1923р.). Це перший міжнародний акт конвенційного характеру у сфері міжнародного комерційного арбітражу. Держави-учасниці зо­бов’язалися визнавати чинність третейської угоди.

2. Женевська конвенція про виконання іноземних арбіт­ражних рішень (1923р.). Женевський протокол передбачав можливість виконання рішень, виданих арбітражними судами лише на території тієї держави, де такі рішення було прийнято. Цією кон­венцію передбачається можливість виконання рішень і на території інших держав.

3. Нью-йоркська конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.). Вважається основним правовим актом світового масштабу в цій сфері. Мета цієї конвенції – замінити Же­невську конвенцію 1923 р. Більшість країн-учасниць Женевської конвенції та Женевського протоколу 1923 р. вийшли з них і при­єднались до Нью-йоркської конвенції. Остання передбачає визнання і виконання всіх арбітражних рішень, а не лише тих, що винесені на те­риторіях країн-учасниць або виникли з укладених між сторонами ар­бітражних угод, які належать до юрисдикції держав-учасниць цієї конвенції.

Фахівці зазначають, що Нью-йоркська конвенція охоплює всю те­матику арбітражу, тому залишила для майбутніх міжнародних актів лише розвиток і деталізацію відповідних аспектів. Конвенція не зас­тосовується до мирових угод, що укладені в ході арбітражного су­дочинства.

4. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбіт­раж (1961p.). Укладено в Женеві 21 квітня 1961 p. 22 європейськи­ми державами. Положення конвенції були компромісом між держа­вами Західної та Східної Європи, які належали тоді до протилежних соціально-економічних систем, – капіталізму і соціалізму. Конвенція надає арбітражному суду можливість винесення рішення не лише на основі норм права, а за певних умов на дружній основі. Очевидно, що це дещо нагадує англосаксонське «право справедливості».

5. Панамська конвенція (1975 p.). Це міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж. Значною мірою повторює положення Ньюйоркської конвенції 1958 p. Новинкою її є норма про те, що арбітражне рішення має силу остаточного судового рішення.

Для арбітражів типу ad hoc (одноразових) прийнято:

− Арбітражний регламент Європейської економічної комісії (1963р.);

− Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (одностайно схвалений Генеральною Асамблею ООН у 1976 р.).

У 1985 р. ЮНСІТРАЛ розробила Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж, який відбиває тенденцію про уніфікацію права міжнародного комерційного арбітражу у світовому масштабі. Міжна­родна торговельна палата (Париж) у 1923 р. створила постійно дію­чий Арбітражний суд.

Помітну роль у розвитку міжнародного комерційного арбітражу відіграє Міжнародна рада з комерційного арбітражу (МРКА) (Inter­national Council for Commercial Arbitration – ІССА). Діє також Між­народна федерація закладів комерційного арбітражу (International Federation of Commercial Arbitration Institutions).

До відомих арбітражних закладів належать:

− Американська арбітражна асоціація (American Arbitration Asso­ciation);

− Лондонський міжнародний арбітражний суд (London Court of International Arbitration);

− Арбітражний центр при федеральній господарській палаті (Scredsgerich der Bundesbammer der Gewerblichen Wirtchft);

− Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати (The Arbitration Institute of the Stockholm Chamber of Commerce).

 

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.