Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Конституційна теорія



Гуморальна теорія

У V ст. до н. є. грецький лікар Гіппократ зробив спробу з'ясу­вати, чим зумовлені індивідуальні відмінності перебігу фізичних і душевних захворювань. Він висловив думку, що різні стани ор­ганізму, а також індивідуальні відміності у поведінці людей зале­жать від пропорцій, в яких змішані основні рідини, або «соки», ор­ганізму: кров, слиз, жовта жовч і чорна жовч. Якщо переважає кров (лат. sanguis), людина є сангвіником, слиз (гр. phlegma) флегматиком, жовта жовч (гр. chole) — холериком, чорна жовч (гр. melaina chole) меланхоліком. Так зародилась гуморальна (від лат humor — рідина) теорія темпераменту. Слід зазначити, що Гіппо­крат не пов'язував темперамент із психічною діяльністю людини; він говорив про темперамент окремих органів, наприклад, серця чи печінки.

Думка про те, що переважання крові, жовчі та інших рідин яки­мось чином пов'язані з психічними властивостями людини, з'яви­лась значно пізніше. її висловив давньоримський анатом і лікар Гален (II ст. до н.е), який розробив першу типологію темпера­ментів. У майбутньому запропоновані ним дев'ять типів темпера­менту античні медики звели до чотирьох.

До середини XVIII ст. анатомо-фізіологічні основи темпера­менту вбачались у будові та функціонуванні кровоносної системи. Спроба узагальнити та систематизувати знання про темперамнт належала німецькому філософу і математику J. Канту («Антро­пологія», 1789). Основою темпераменту, як і його попередники, він вважав хімічний склад крові, тобто поділяв позицію прихиль­ників гуморальної теорії. Концепція про залежність динаміки по­ведінки від «рідин» організму частково підтверджена і у сучасних дослідженнях ендокринології і психофармокології.

Теорія Гіппократа-Гал єна була провідною у науці до початку XX ст. Під впливом конституційних відмінностей між людьми, які було виявлено в антропології і психіатрії, а також їхні схильності до психічних захворювань, почали з'являтися концепції, що пов'язували темперамент із будовою тіла.

Конституційна теорія

Лідерами конституційної теорії темпераменту є німецький психіатр Е. Кречмер і американський учений У. Шелдон. У 1921 р. Е. Кречмер видав працю «Будова тіла та характер», у якій на ос­нові клінічних спостережень висунув припущення, що люди ма­ють чотири типи будови тіла, або чотири конституційні типи:

1. Лептосоматики (від гр. leptos — слабкий; soma — тіло). Це тендітні, високі на зріст люди, зі слабкою мускулатурою. Мають вузькі плечі, витягнуте обличчя, довгі худі ноги. Крайня вира-женість цього типу — астеніки.

2. Пікніки (від гр. pyknos — товстий, повний). Це повні люди, які мають малий або середній зріст, широкі груди, великий живіт, круглу голову і коротку шию.

3. Атлетики (від гр. athlon — боротьба, сутичка). Це люди з міцною будовою тіла, середні або високі на зріст. Мають сильно розвинену мускулатуру, широкі плечі, вузькі стегна.

4. Диспластики (від гр. dys — погано; plastos — сформований). Будова тіла неправильна, диспропорційна.

Кожен із цих типів має вроджену схильність до певного психічного захворювання і типу темпераменту. Отже, Е. Кречмер вирізнив три типи темпераменту: шизотиміка, циклотиміка та іксотиміка. Шизотиміки мають астенічну будову тіла, вони зану­рені в себе, замкнуті, погано пристосовані до оточення. Проявля­ють схильність до надмірних абстракцій. Шизотиміки схильні до захворювання шизофренією. Циклотиміки мають пікнічну будову тіла. Вони комунікабельні, відкриті, реалістично дивляться на світ, характеризуються різкою зміною настрою. Схильні до цикло­тимії. Іксотимікам притаманна атлетична будова тіла. Вони мало вразливі, зациклюються на дрібницях, стримані у жестикуляції. Схильні до епілепсії.

На той час, як у Західній Європі набувала популярності типо­логія Е. Кречмера, у 40-х роках XX ст. в Америці поширилась конституційна концепція У. Шелдона, на яку значною мірою вплинули соціальні стереотипи американської культури того часу. В основу покладено поняття соматотипу, який визначається за допомогою трьох параметрів:

1. Ендоморфізм ( від гр. endos — всередині; гр. morfis — вид, фор­ма). Переважає розвиток внутрішніх органів, надлишок жирової тканини у будові тіла. Зовнішній вигляд справляє враження м'якості та округлості, опорно-рухова система розвинена слабо.

2. Мезоморфізм ( від гр. mezos — середній; гр. morfis — вид, фор­ма). Опорно-рухова система розвинена добре. Сильне міцне тіло.

3. Ектоморфізм ( від гр. ektos — зовні; гр. morfis — вид, форма). Слабкі м'язи, довгі руки і ноги. Тендітна будова тіла. М'язи слабо виражені.

Встановивши відповідність між типами тілобудови і динамічними особливостями людини, У. Шелдон запропонував такі три типи темпераменту: вісцеротоніки (від лат. viscera — нут­рощі), соматотоніки (від гр. soma — тіло), церебротоніки (від лат. cerebrum — мозок).

Вісцеротонікам характерний ендоморфізм. Вони розслаблені у своїй поставі і рухах, мають заповільнену реакцію на зовнішні под­разники, добрий сон. Люблять комфорт і отримують задоволення від вживання їди. Зі всіма привітні, легкі і м'які у спілкуванні, люблять компанії, активно включаються у громадське життя. Емоційно рівні і терпимі до інших. Відсутня непрогнозована по­ведінка. Орієнтуються на сім'ю і дітей. У важкі хвилини відчува­ють потребу в людях. Соматотонікам характерний мезоморфізм. їх характеризує різка поведінка і жорстокість. Впевнена постава і рухи, схильні до фізичної діяльності, енергійні. Отримують задо­волення від руху. В товаристві поводять себе галасливо, доміну­ють, схильні до ризику і пригод, рішучі, хоробрі, агресивні. Неспівчутливі, легко переносять біль. Бояться замкнутого просто­ру. У важкі хвилини мають потребу діяти. Церебротонікам харак­терний ектоморфізм. Постава скута, рухи загальмовані. Підвище­на швидкість реакцій. Поганий сон, хронічна втома. Схильні до усамітнення, розмірковування. Замкнуті, некомунікабельні, емоційно загальмовані. У товаристві поводять себе тихо або непрогнозовано. Мають надмірну чутливість до болю, страх кон­тактів із людьми і відкритого простору. Орієнтуються на людей похилого віку. У важкі хвилини відчувають потребу усамітнитися.

Сучасна наука стверджує, що особливості будови тіла самі по собі не визначають динамічних особливостей поведінки людини. Отже, конституційна теорія темпераменту з експериментальної точки зору недостатньо обґрунтована. Однак від зовнішнього ви­гляду людини може залежати її поведінка. У психіатрії описано випадки хворобливого уявлення щодо фізичного дефекту — дис-морфофобія. Особливо часто воно виявляється у підлітково-юнацькому віці. Молоді люди вважають, що в них, наприклад, над­то довгий ніс або що вони надто повні. В результаті починають уникати товариства, збіднюється коло їхнього спілкування. Вони годинами простоюють перед дзеркалом, вишукуючи пози, у яких їхні «дефекти» менш помітні. В результаті можуть настати розла­ди самосвідомості і руйнування «Я-бразу».




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.