Цитогенетичні ефекти

Мутагенний ефект, індукований ІВ в статевих і соматичних клітинах людини, може лежати в основі виникнення таких патологічних станів як спонтанні аборти, мертво народження, народження дітей з аномаліями розвитку, спадкові й онкологічні захворювання, прискорення процесів старіння. Біоіндикатором мутагенного впливу радіації на людину є первинні ушкодження генома - хромосомні й генні мутації в різних клітинах-мішенях.

Найпоширенішими, апробованих і коректними з генетичних маркерів опромінення людини як і раніше залишаються специфічні для дії радіації цитогенетичні порушення - стабільні й нестабільні аберації хромосомного типу в лімфоцитах периферичної крові, оцінка частоти яких використовується також для орієнтовної дозиметрії радіаційного впливу. Цитогенетичні дослідження є необхідним компонентом у системі контролю за контингентами, що піддались неконтрольованій дії іонізуючої радіації в аварійних ситуаціях.

За роки, що пройшли після аварії на ЧАЕС, у ряді генетичних лабораторій проводився селективний цитогенетичний моніторинг серед різних категорій потерпілих від Чорнобильської катастрофи - осіб з підозрою на ГПХ, учасників ЛНА , працівників ЧАЕС, евакуйованих, дитячого й дорослого населення, що проживає в районах випадання радіоактивних опадів. Через трудомісткість і тривалість цитогенетичних досліджень вивчалися структура й стабільність генома соматичних кліток людини в основному в пріоритетних групах потерпілих - в учасників ЛНА переважно 1986 - 1987 р., у тому числі в осіб з ГПХ, що є критичними по інтенсивності променевого ураження, і в населення, що проживає на територіях посиленого радіологічного контролю.

У групі пацієнтів з первинним діагнозом ГПХ і в групі учасників ЛНА з відомими дозами опромінення виявлена значна міжіндивідуальна варіабельність цитогенетичного ефекту в осіб з ідентичним (по ступені важкості захворювання або по сумарній дозі) радіаційним навантаженням, обстежених у порівнянні після опромінення строки. Результати цитогенетичного аналізу вказували, як правило, на менш інтенсивний вплив, що могло бути пов'язане з факторами: елімінацією абераційних клітин і нестабільних хромосомних аберацій згодом, специфікою характеру опромінення, індивідуальної радіочутливості, а в ряді випадків з некоректним визначенням дози радіації фізичними методами. Разом з тим у рекоінвалесцентів після ГПХ, обстежених у більше пізній термін (1990 - 1993), ступінь виразності цитогенетичного ефекту позитивно корелювала з вагою променевого ураження, що, найімовірніше, пов'язане з верифікацією діагнозів. Так, у групах пацієнтів з верифікованим діагнозом ГПХ навіть через 5-7 років після аварії зберігалися нестабільні маркери опромінення (дицентричні й кільцеві хромосоми) і з підвищеною частотою виявлялися стабільні індикатори променевого впливу (симетричні хромосомні транслокації й інверсії). При повторному цитогенетичному контролі за особами з верифікованим діагнозом ГПХ установлено, що в більшості обстежених періодів первинного значного зниження рівня нестабільних аберацій (приблизно протягом перших 3 років після гострого опромінення) змінився вповільненням елімінації й відносною стабілізацією цих показників з міжіндивідуальними коливаннями в межах кожної із груп. У той же час частота стабільних аберацій хромосом виявляла тенденцію до росту, мабуть, за рахунок ушкодження стовбурних клітин, свідченням чого, зокрема, була поява в декількох рекоінвалесцентів клонів абераційних клітин, що несуть реципрокні транслокації, що має несприятливе прогностичне значення.

У результаті селективного цитогенетичного моніторингу груп дитячого населення, що піддається тривалому радіаційному впливу малої інтенсивності через проживання на забруднених радіонуклідами територіях, виявлений ряд особливостей радіоіндукованого мутагенного ефекту. Так, практично у всіх обстежених групах виявлене не тільки достовірне підвищення частоти хромосомних аберацій різного типу, але й статистично значиме зростання цитогенетичного ефекту згодом (нагромадження нестабільних і поява стабільних маркерів опромінення), що свідчить про перевагу процесів індукції над процесами елімінації ушкоджень хромосом при хронічному опроміненні в малих дозах. У ряді випадків виявлені мультиабераційні клітини, що містять 3 – 11 різних маркерів радіаційного впливу, що відбиває не тільки інтенсивність, але й характер мутагенного впливу й може бути показником постійного локального опромінення стовбурних клітин лімфоцитпродукуючих органів за рахунок внутрішнього надходження радіонуклідів. Поява "навантажених" клітин, незалежно від їхньої причини, що викликала, вважається несприятливою прогностичною ознакою через їх можливу етіологічну роль в індукції канцерогенезу через активацію протоонкогенів. Результати групової цитогенетичної дозиметрії трохи перевищували тими, що були отриманими фізичними й розрахунковими методами, що поряд з умовністю розрахунку може бути обумовлено внеском хімічного мутаційного компонента. Разом з тим виявлений при обстеженні дітей цитогенетичний ефект, що відбиває інтенсивність загального мутагенного навантаження (радіаційного і хімічного), позитивно корелював як із тривалістю дії факторів Чорнобильської катастрофи, так і зі сформованою несприятливою після аварійною екологічною обстановкою, зокрема із щільністю забруднення територій ¹³⁷Cs і вмістом пестицидів в об'єктах навколишнього середовища. Результати цитогенетичних досліджень використовувалися: для визначення сумарного мутагенного навантаження на обстежені контингенти, експертної оцінки орієнтовного рівня радіаційного впливу, верифікації клінічних діагнозів (стосовно ГПХ); установлення причинного зв'язку між спостережуваною патологією й дією факторів Чорнобильської катастрофи, виділення груп підвищеного ризику, включених у клініко-епідеміологічний регістр. У цей час у ряді вітчизняних і закордонних лабораторій, що займаються проблемами генетичних наслідків аварії на ЧАЕС, розробляються й апробуються нові методи оцінки дії, що ушкоджує, ІВ на геном людини, що дозволяють не тільки розширити можливості біологічній індикації й дозиметрії радіаційного впливу, але й підвищити надійність прогнозування несприятливих віддалених стохастичних ефектів опромінення для здоров'я людини. Найбільш перспективними з них є метод флуоресцентної гібридизації метафазних хромосом людини in situ c Днк-зондами до окремих хромосом або їхніх ділянок (FISH) і глікофориновий (ГФА) тест.

Статева система

Полова система, що забезпечує як генеративну, так і копулятивну (сексуальну) функції, досить чутлива до радіаційного впливу. Відзначаються атипові мітози, вакуолізація, пікноз ядер, розчинення цитоплазми, зменшення просвіту сім’яних канальців, збідніння сім’яників енергетичними речовинами. Порушення копулятивної функції можуть бути обумовлені факторами: тривалим стресом, психоемоційними розладами, змінами гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної регуляції, місцевими порушеннями в статевих органах.

Сперматологічні дослідження із застосуванням методів світловий і люмінесцентної мікроскопії, біохімічне визначення ферментів еякуляту, встановлення рівня гонадотропних, статевих гормонів і пролактину, а також морфологічні дослідження статевих клітин дозволили виявити специфічні для радіаційного ураження зміни. Так, в 42 % обстежених виявлене зниження концентрації сперматозоїдів (олігозооспермія I - IV ступенів), в 53 % чоловіків патологія генеративної функції проявлялася зниженням одного з важливих показників плідності еякуляту - рухливості статевих клітин. Так, якщо у фертильних чоловіків нараховують 70 - 75 % акгивнорухових сперматозоїдів, то при радіаційному впливі їхня кількість знижується до 35 - 40 %, у той же час зростає до 60 - 70 % кількість мертвих статевих клітин (у здорових чоловіків яких буває не більше 25 %).

Виразність морфологічних і функціональних змін сперматозоїдів перебуває в чіткій залежності від дози опромінення.

В опромінених чоловіків у сперматозоїдах знижується частота виявлення флюоресцюючого Y-Хроматину (15,5 % замість 33,3 % у фертильних чоловіків), що може бути обумовлено порушенням процесу компактизації хроматину дистального сегмента Y-Хромосоми, а також зміною в них структури ДНК.

Гормональний профіль опромінених чоловіків характеризується значним зниженням змісту андрогенів, підвищенням естрогенної насиченості, значним збільшенням вмісту фолікулостимулюючого гормону.

У перші дні й тижні після аварії в 28 % чоловіків, що перебували в зоні радіоактивного забруднення, відзначалося значне підвищення сексуальності, що проявляється посиленням лібідо й спонтанних ерекцій. У більшості з них (96 %) надалі сексуальне порушення знижувалося, приходило до звичайного рівня. Виявилося, що це підвищення статевої активності було тільки в 10 % чоловіків серед тих, які надалі не мали яких-небудь сексуальних проблем.

Сексуальні розлади виявлені в 38 % осіб з радіаційним ураженням. Клінічно вони проявлялися зниженням (76 %) або повною відсутністю (20 %) лібідо, ослабленням спонтанних ерекцій (86 %), зниженням (72 %) або повною відсутністю (10 %) адекватних ерекцій, утертістю органічних відчуттів (52 %).

Результати бесіди-інтерв'ю по спеціально розробленій програмі показали, що 86 % чоловіків із сексологічнохворих правильно оцінювали сформовану ситуацію, не зв'язували свій сексуальний розлад з безпосередньою дією радіації й вірили в можливість відновлення потенції. У той же час в 75 % з них переважали такі особистісні якості, як висока сугестивність, помисливість, вразливість.

В 92 % чоловіків, що мають сексуальні розлади, виявлена дисфункція вегетативної нервової системи, що клінічно проявлялося підвищеною пітливістю, нестабільністю АТ, нестійкістю пульсу.

Клінічні ознаки андрогенної недостатності визначені в 32 % чоловіків із сексуальними розладами й в 23 % чоловіків зі збереженою потенцією, а лабораторними дослідженнями ендокринного забезпечення статевих функцій установлене зниження андрогенної насиченості, гіперестрогенію, дисбаланс у змісті гонадотропних гормонів.

Одним із частих клінічних проявів сексуальних розладів у хворих з радіаційним ураженням є зниження ерекційної функції, обумовлене як органічним (28 %), так і функціональним (72 %) зменшенням кавернозного кровотоку, що чітко відзначалося при проведенні реофалографії, тесту з локальним негативним тиском і папаверинового тесту. У цих же хворих методом стимуляційної міографії бульбо-кавернозного рефлексу відзначене збільшення його латентного періоду до 40,3±0,85 мс, у той час як у здорових він склав 37,1±1,16 мс, а при органічних ушкодженнях спинальних статевих центрів - 48,3±0,6 мс.

Зіставлення клінічних проявів статевих розладів з результатами спеціальних методів обстеження дозволило диференціювати наступні види (форми) сексуальної патології: психогенна статева дисфункція (40 %), діенцефальна імпотенція (33 %), змішана статева дисфункція (27 %).

Таким чином, сексуальні розлади в чоловіків з радіаційним ураженням характеризуються поліморфізмом клінічних проявів і обумовлені факторами: психоемоційною перенапругою, вегетативно-судинними розладами, порушенням кровообігу в кавернозних тілах полового члена, зниженням функціональної активності спинальних статевих центрів, порушеннями в системі гіпофіз - статеві залози. При цій залежності виразність сексуальних розладів від дози радіаційного впливу не встановлено.

При обстеженні 600 жінок репродуктивного віку встановлено, що в 76 %, що проживають у контрольованій зоні, був порушений загальний стан (32 % у контрольній групі). В 42 % жінок відзначено підвищена стомлюваність, головні болі, сонливість, 12 % обстежуваних указують на зниження й 8 % - на підвищення лібідо.

Запальні захворювання статевих органів жінок у контрольованих зонах збільшилися на 20 %. В 2 рази зросла захворюваність доброякісними новоутвореннями внутрішніх статевих органів (кісти яєчника, фіброміоми матки), в 1,6 рази - диспластичні зміни шийки матки. Порушення менструальної функції збільшилися в 3 рази й склали 45 % при 15 % у контрольній зоні. Якщо в перші роки після аварії на ЧАЕС переважали посилені менструації типу гіпер- і поліменореї, то через 5-6 років почастішали рідкі розлади менструації типу гіпо-, оліго- і аменорея.

Відзначено зміни гормонального й імунного статусу. У перший рік після аварії виявлена активація статевих і гонадотропних гормонів, а починаючи з 1988 р. їхній зміст зменшився. Виявлена дисфункція гіпофізарної системи, що виражається збільшенням базальних рівнів гонадотропінів, відсутністю овуляційного піка лютропіна. Динамічна зміна статевих гормонів не відповідають фазам нормального менструального циклу. Найвищий вміст спостерігається на 21-й день циклу, а зниження базального рівня прогестерону - у лютеінову фазу.

Установлено зменшення рівня пролактину протягом усього менструального циклу. Його середній базальний рівень у динаміку менструального циклу в 1992 р. був значно нижче показників 1991 р., що підтверджує пригнічення функції гіпофіза. Базальний рівень тестостерону у всіх жінок контрольованої зони був вище такого в контролі. Прямого зв'язку змісту тестосерона від сумарної дози опромінення не виявлено.

Отже, представлені дані про стан гормонального гомеостазу в жінок репродуктивного віку, що перебувають в умовах тривалого впливу ІВ, виявило функціональні зміни гіпофіза, яєчників, що можна розцінювати як перебудову адаптації й напругу компенсаторних реакцій ендокринної системи.

Зміни загального й гінекологічного статусу дозволяють уважати, що жінки контрольованих районів становлять групу високого ризику по виникненню гінекологічних захворювань.

Поиск по сайту: