Ураження шкіри при зовнішньому опроміненні окремих сегментів тіла.

Шкіра є одним з об'єктів, який використовується у якості своєрідного біологічного дозиметра. Можливість її опромінення виникає у всіх випадках зовнішнього опромінення й особливо при безпосередньому контакті із джерелами высокопроникного випромінювання (нейтрони, гама- і рентгенівські промені з різною енергією). Вибірковому чи переважаючому опроміненню піддається шкіра при зовнішнім опроміненні бета-частинками або рентгенівськими променями з енергією не менше 100 Кев. Окремі структури шкіри володіють різною радіочутливістю, особливо в діапазоні доз, що викликають глибокі ушкодження. Так, ефект епіляції різної стійкості вдається отримати при рентгенівському опроміненні в дозах 3,5-7 Гр, у той час як глибокі ураження потових залоз наступає тільки при поглинутій дозі 12-25 Гр.

Гранична величина дози для еритемного ефекту сильно варіює для випромінювань з різною енергій і залежить ще від площі опромінення, але при обліку величин поглинутих доз розбіжності стають не настільки відчутними. Безпосередній і віддалений результат ураження шкіри багато в чому залежить від величини дози, поглинутої певними структурами, зокрема, її гермінативним шаром.

Променеві зміни шкіри можна розділити на дві основні групи. У першу групу входять зміни, які є проявом важких загальних порушень в організмі, що розвиваються при ГПХ і ХПХ. До другої групи належать зміни, що виникають у результаті місцевого впливу опромінення.

Розрізняють наступні ступені важкості уражень шкірних, що виникають у результаті гострого місцевого опромінення:

1) I ступінь (легка) - через кілька годин після дії граничної дози в 8-12 Гр розвивається еритема. Суха десквамація може розвитися після латентного періоду через 15-20 днів після дії граничної дози приблизно в 10 Гр.

2) II ступінь (помірна) - ураження розвиваються після дії дози 12-20 Гр. Може спостерігатися характерна волога десквамація, що являє собою більш серйозні ураження клітин базального шару епідермісу.

3) III ступінь (важка) - характеризується ерозіями й утворенням виразок на шкірі й викликається опроміненням з поглиненою дозою 20-25 Гр.

4) IV ступінь (украй важка) - характеризується виразково-некротичною формою гострого променевого ураження, що розвивається після впливу поглиненої дози більше 26 Гр.

Зафіксовано, що у випадках дії дози більше 20 Гр (ураження III-IV ступеня) існує ймовірність розвитку пізніх променевих виразок навіть при первинному загоєнні гострих уражень. Це підтверджується аналізом типових випадків місцевих променевих уражень I, II або III ступеня. У пацієнтів з ураженнями I ступеня спостерігається повна реепітелізація, у найгіршому випадку рубцювання шкіри або атрофія. З іншого боку, у більшості пацієнтів з ураженнями III ступеня розвивається пізнє утворення виразок. Цим підтверджується необхідність раннього (20-30 днів) хірургічного втручання після місцевого опромінення дозами вище 20 Гр. Після таких доз важливо зробити пересадження шкіри в період утворення виразок і некрозу, щоб зменшити ризик розвитку анатомічних відхилень і дефектів уражених тканин.

Поиск по сайту: