Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Тема: Організаційні форми та види туризму.



Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе значення має класифікація туризму, зміст якої полягає у виокремленні його класів, форм і видів за найріз­номанітнішими напрямами.

Поки що не існує чіткої загальноприйнятої класифікації. Це по­яснюється насамперед тим, що практично неможливо виділити чи­сті форми і види сучасного туризму. Класифікація його за видами і формами дає можливість розв'язати низку проблем щодо розвитку і територіальної організації туристського господарства, визначати попит на окремі види туристичних послуг і на цій підставі розроб­ляти плани розвитку матеріально-технічної бази туризму.

Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показ­никами: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо. У класифіка­ції туристичних подорожей і поділі їх на види вирішальне зна­чення має їхня мета. Щоправда, мандруючи, турист ставить пе­ред собою не одну мету. Втім, залежно від індивідуальних потреб, одна з них переважає.

Форми і види туризму залежать від низки чинників:

• наявності й тривалості вільного часу;

• віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особи­стих смаків людей і їхнього матеріального добробуту;

• розмаїтості природних умов і сезонності;

• наявності певних засобів пересування.

 

З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.

Залежно від виду туризм поділяють на:

• внутрішній або національний — подорожі у межах своєї країни;

• іноземний або міжнародний — подорожі поза межами країни.

 

Розглянемо їх докладніше.

Внутрішній туризм обслуговує переважно громадян своєї країни, іноземний — туристів із-за кордону. Для кожної країни здійснення туристичних подорожей її громадян за кордон є паси­вним туризмом, а приїзд іноземців — активним.

Плануючи розвиток туристського господарства, зокрема, його матеріально-технічної бази, не можна враховувати потреби тіль­ки якогось одного виду туризму — іноземного або внутрішнього, попиту тільки іноземних туристів чи громадян своєї країни. Іно­земний туризм перебуває під впливом політичних обставин. На­приклад, загострення відносин між державами може призвести до скорочення або навіть згортання туристичних зв'язків. За та­ких умов, коли сповільнюється або скорочується обсяг іноземно­го туризму, внутрішній туризм є «амортизатором» для туристсь­кого господарства загалом.

Розвитку внутрішнього туризму не всі країни приділяють до­статню увагу, проте його економічне значення зростає. Хоча внутрішній туризм і не забезпечує притоку іноземної валюти, але він пожвавлює економічну кон'юнктуру, сприяючи розвитку ту­ристського господарства.

У Законі України «Про туризм» подається інший поділ. Зок­рема, там зазначено, що туризм поділяється на іноземний, внут­рішній та зарубіжний. До першого належать іноземці, котрі по­дорожують територією України, до другого — особи, які подорожують в межах своєї країни, і до третьої групи належать громадяни України, які подорожують за кордоном. Вважаємо цю класифікацію (за напрямом здійснення туристичної подорожі) недостатньою для законодавчої бази, хоча цілком виправданою з державної точки зору, адже пріоритетним для України залиша­ється іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державного бюджету та створення додаткових робочих місць.

За характером організаціїтуризм поділяють на:

• плановий (організований);

• самодіяльний (неорганізований).

Плановий туризм — це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням певного комплексу послуг (екскур­сійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечен­ня місцем проживання, харчування тощо). В Україні плано­вий туризм набув поширення в 60-х роках XX ст. Через її територію проходить майже 500 планованих туристичних ма­ршрутів.

Подорожі груп або окремих туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями і підприємс­твами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи са­мі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей. Самоді­яльний туризм об'єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, лещетарських, велосипедних, автомобільних, гірсь­ких та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час са­модіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновлен­ням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природного середовища, вивчення пам'яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі. Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну працю за дорученням науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також ор­ганізацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяль­ну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі само­діяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристичних спортивних походів.

За кількістю учасниківвиокремлюють:

• індивідуальний туризм;

• груповий туризм.

Подорож окремої сім'ї або однієї людини за власним пла­ном — це індивідуальний туризм, подорож групи людей — гру­повий. Хоча деякі теоретики виділяють подорож окремої сім'ї як сімейний туризм.

За термінами і тривалістюподорожей туризм поділяють на:

• короткочасний – до 1 тижня (туризм «вихідного дня»);

• тривалий – більше 1 тижня.

Короткочасний туризм передбачає перебування людей у тури­стичній подорожі не більше трьох діб. Він є масовою формою, тому що в нього втягнуто широкі прошарки населення. Зростає значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. Коро­ткочасний, але багаторазовий відпочинок наприкінці тижня кон­куруватиме з тривалим одноразовим. При п'ятиденному робочо­му тижні із загального річного бюджету часу на відпочинок майже половина припадає на вихідні дні і тільки 15—20 відсот­ків — на відпустки або канікули. Решта вільного часу відводить­ся на щоденний відпочинок після робочого дня. Потрібно також враховувати постійний чинник — транспортну доступність, ви­ражену в часі.

Міське населення все більше прагне до відпочинку на лоні природи. З огляду на важливе значення організації короткочас­ного відпочинку, а також тенденцію до подальшого збільшення вільного часу у населення, особливу увагу слід звернути на ство­рення зон позаміського короткочасного відпочинку.

За територіальною ознакоювнутрішній туризм поділяють на:

• місцевий;

• дальній.

Місцевий туризм передбачає організацію туристичних подо­рожей у межах рідного краю, а дальній — поза його межами.

 

За інтенсивністю туризмподіляють на:

• постійний;

• сезонний:

— односезонний;

— двосезонний.

За інтенсивністю туристичних потоків: постійний, сезонний.

Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року, а під се­зонним — у певний час року. Сезонний туризм поділяють на од­носезонний і двосезонний. Односезонний поширений у районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на:

• пізнавальний (екскурсійний) — відвідування та ознайомлення з пам'ятними місцями та пам'ятками культури, історії, природи;

• оздоровлювально - пізнавальний — поєднання цілей оздоро­влення і пізнання;

• курортно-лікувальний — пересування людей, зумовлене по­требою поліпшити стан здоров'я;

• спортивний — участь у спортивних заходах;

• вихідного дня — перебування кілька днів за межами міста, а також у спеціалізованих зонах відпочинку;

• діловий — відвідування об'єктів за професійним інтересом;

• релігійний;

• зелений;

• аматорський — мисливство, рибальство тощо.

Розглянемо докладніше деякі з цих видів. Курортно-лікувальний туризм вважають одним із найстаріших видів тури­зму, поширений у країнах з вигідним географічним розташуван­ням та сприятливими кліматичними умовами, які мають баль­неологічні та кліматичні літні й зимові курорти (в Україні, Росії, Італії, Франції, ФРН, Чехії, Словаччині, Австрії, Швейцарії, Болгарії, Угорщині, Румунії тощо). Для організації курортно-ліку­вального туризму важливим є цілющий клімат, лікувальні дже­рела і грязі, мальовничі природні й садово-паркові ландшафти. Розвиток курортно-лікувального туризму зумовлює появу вели­ких і малих туристичних центрів і навіть цілих комплексів.

Відомими міжнародними курортами і місцями масового від­починку є Ялта (Україна), Сочі (Росія), Капрі (Італія), Ніцца (Франція), Вісбаден (Німеччина), Карлові Вари (Чехія), Давос, Лозанна (Швейцарія), Інсбрук (Австрія), «Золоті піски» (Болга­рія), район озера Балатон (Угорщина) та ін.

Перебування на курортах, окрім оздоровлення, передбачає ознайомлення з визначними пам'ятками історії й архітектури цього району національними традиціями місцевого населення тощо. Тому таких курортників слушно вважати туристами.

Спортивний туризм — це пересування людей у вільний час, щоб займатися спортом.

Він має такі різновиди:

• пішохідний;

• гірський;

• водний (на плотах, байдарках);

• лещетарський;

• гірськолижний;

• велосипедний;

• автомобільний та ін.

В Україні цей вид туризму є досить поширеним. Спортсмени-туристи для підвищення своєї спортивної кваліфікації ви­конують встановлені нормативи. Туристичні походи мають рі­зні категорії складності, визначаються характером і кількістю природних перепон, які має перебороти спортсмен-турист під час проходження маршруту, розробленого і затвердженого ма­ршрутно-кваліфікаційними комісіями (МКК). Крім того, кате­горія складності визначається тривалістю подорожі, протяжні­стю і складністю маршруту, а також іншими специфічними чинниками.

Проходження туристичних маршрутів від простих до най­складніших і накопичення досвіду організації та проведення ту­ристичних подорожей передбачають виконання певних спортив­них нормативів, що дають право одержати розряди і звання.

Активно розвиваються цільові туристичні поїздки на фести­валі мистецтв, виставки, свята, спортивні змагання, а також спі­льна робота та відпочинок молоді різних країн у спортивних та оздоровчих таборах тощо. Такі заходи також сприяють розвитку туризму. Для залучення іноземних туристів у багатьох країнах приділяють увагу організації різноманітних видовищних заходів.

 

Діловий туризм виник порівняно недавно. Першими організо­ваними туристичними подорожами пізнавально-ділового харак­теру були поїздки на міжнародні ярмарки і виставки. Кількість поїздок ділових людей збільшилася з розширенням комерційних ринків і поступовим ослабленням митних обмежень, а також за­вдяки збільшенню швидкості руху транспорту та зниженню транспортних витрат. Міжнародні виставки, ярмарки, аукціони, які відвідують мільйони туристів, — досить прогресивна форма спілкування.

Діловий туризм охоплює групи людей, об'єднаних єдиною ме­тою або фаховими інтересами. Це можуть бути бізнесмени, інже­нери, лікарі, педагоги, спеціалісти сільського господарства, які здійснюють туристичні подорожі за спеціальними програмами і маршрутами. Поняття «діловий туризм», за сформованою у між­народному туризмі практикою, охоплює широке коло поїздок:

• ділові поїздки співробітників підприємств для переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутова діяльність тощо;

• поїздки на конгреси, конференції, виставки, ярмарки, біржі;

• поїздки на спортивні змагання команд, гастролі;

• поїздки офіційних делегацій.

Діловий туризм відіграє значну роль у міжнародному, внут­рішньому й іноземному туризмі України, перспективи його роз­витку— найсприятливіші. Частка ділового туризму в світі, за оцінками експертів ВТО, становить майже 20 відсотків.

Це один із економічно найефективніших видів туризму в світі. Майже 50 відсотків доходів авіакомпаній, 60 відсотків доходів готелів складає обслуговування саме цієї категорії туристів.

Релігійний туризм — це подорожі, які мають на меті будь-які релігійні процедури, місії. Він є найстарішим видом туризму. Сьогодні особливо помітне прагнення туризму і релігії до тісного співробітництва. У туризмі з релігійною метою можна виокреми­ти такі види поїздок:

• паломництво, тобто відвідання святих місць, щоб вклони­тись церковним реліквіям, святиням і взяти участь у відправленні релігійних обрядів;

• пізнавальні поїздки, мета яких ознайомлення з релігійними пам’ятками, історією релігії та релігійною культурою;

• наукові поїздки — поїздки науковців, які вивчають різні релігії. Основними центрами релігійного туризму є Ватикан, Єруса­лим та Мекка.

Останніми роками в Україні активно розвивається сільський зе­лений туризм. Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізне­су в аграрних регіонах, дає можливість міським мешканцям цікаво та змістовно відпочити у сільських місцевостях, де вони знайом­ляться з народною культурою — піснями, танцями, кухнею, звича­ями та обрядами. Характерно, що серед охочих відпочити у селі є не тільки городяни з невеликими статками, а й заможні люди. Це пояснюється не лише тим, що такий відпочинок дешевший, а й бажанням побути подалі від міського гамору, позбутися стресів, спричинених бурхливою урбанізацією. Завдяки зеленому туризмо­ві у мешканці міст мають здоровий відпочинок за доступними ці­нами, селяни можливість вигідно реалізувати безпосередньо на мі­сці частину виробленої продукції та розвивати власний бізнес.

Крім того, з урахуванням реалій сучасної складної економіч­ної ситуації в Україні, розвиток сільського туризму не потребує значних капіталовкладень, оскільки передбачає використання на­явної інфраструктури сільських населених пунктів, помешкань сільських господарів.

Відпочинок у селі цікавий, якщо до нього долучаються екскур­сійні маршрути, які розкривають джерела народної культури та мистецтва, літератури, української духовності. Це ознайомлення з численними центрами народних художніх промислів, ткацтва, ви­шивки, гончарства, малярства, різьблення по дереву, лозоплетіння. Це і відвідання місць, пов'язаних з життям та творчістю видатних людей: Тараса Шевченка — на Черкащині, Миколи Гоголя — на Полтавщині, Лесі Українки — на Житомирщині та Волині, Івана Франка — на Івано-Франківщині та Львівщині.

А перебування у сім'ях сільських трударів дає можливість до­лучитися до народних свят, ознайомитися з етнографічними осо­бливостями окремих регіонів. Спільно з господинею можна спробувати подоїти корову, під керівництвом господаря— під­кувати коня, або всією сім'єю взяти участь у місцевих святах чи у збиранні врожаю.

Досвід розвинених країн, де зелений туризм успішно функці­онує вже десятки років, свідчить про те, що для його розвитку потрібно створити належну нормативно-правову базу, яка б сприяла залученню до цього процесу підприємливих людей. Та­кий підхід дасть можливість виявити народних умільців, спону­катиме їх до гараздовитого господарювання на своїх садибах, створення затишку та належного рівня послуг.

Досвід роботи органів місцевої влади окремих територій При­карпаття, Поділля, Закарпаття, Галичини, Таврії, Придніпров'я,

Буковини і Чернігівщини свідчить, що сільський зелений туризм, багатий на освітньо-пізнавальні туристичні маршрути, може також запобігти безробіттю на селі. А сільський господар, отримавши певний прибуток, щоб забезпечити привабливість своєї садиби, вкладе кошти у підвищення рівня комунальних та побутових умов проживання відпочиваючих. Згодом певну частку прибутків селя­нин сплачуватиме до місцевого бюджету саме для цільового вико­ристання на упорядкування, роботи транспорту, зв'язку тощо.

Враховуючи іноземний досвід розвитку сільського зеленого ту­ризму, в Україні необхідно глибоко вивчати перспективи розвитку цієї молодої гілки туризму, виявляти території для її розвитку, розробляти відповідні рекомендації як для органів місцевого само­врядування, так і для громадян, які зацікавлені у цій діяльності.

Системний підхід до організації цього нового виду туризму має сприяти розвитку не лише внутрішнього, а й в'їзного туриз­му. Щоб усі, хто відвідує українську землю, змогли ознайоми­тись з її минулим, чудовою природою, пам'ятками архітектури та культури, а головне з людьми — щирими, гостинними, добрози­чливими, без яких усе розмаїття туристичних об'єктів залиши­лось би мовчазним тлом для туристів.

Туризм також поділяють на активний і пасивний. Суть такого поділу — визначення видів пересування та інтенсивності діяль­ності людини під час подорожування.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подоро­жей, розваг, спорту (скелелазіння, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих річках, підводний туризм тощо), які потребують знач­ного фізичного навантаження і доступні не всім категоріям туристів.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напру­жену щодо фізичних навантажень програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на людей, схильних до розміреного відпочинку, пізнавальних турів, що потребують менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на мор­ських, гірських, водолікувальних курортах, оздоровчі тури.

Отже, класифікаційні системи туризму досить чіткі, стрункі й ґрунтовні. Втім, при порівнянні українських та закордонних кла­сифікаційних систем виникають певні труднощі. Здебільшого це зумовлено диференціацією рекреаційних ресурсів та різним соці­ально-економічним становищем країн. Тому до уваги брали спе­цифіку виокремлення видів туризму стосовно України. Окрім то­го, більшість українських класифікацій застарілі й потребують суттєвого оновлення.

 

Перемалювати таблицю.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.