Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Основні параметри Великих озер



Назва Довжина, км Ширина, км Площа, км2 Об’єм, км3 Глибина, м
середня максимальна
Верхнє 12 220
Гурон 3 530
Мічіган 4 870
Ері
Онтаріо 1 635

 

Озеро Верхнє – найбільше і найглибше у системі Великих Американських озер і найбільше прісноводне озеро світу. Воно вражає своїми розмірами, грізним характером, дикими, майже не торканими людиною неприступними берегами. Холодні п’яти-шестиметрові хвилі б’ються об давній берег, а під час штормів, що досягають на цьому озері шаленої сили, на береги обрушуються дванадцятиметрові гори води. Північне, західне і частково південне узбережжя озера складені кристалічними породами Канадського щита, обривисті, вкриті сосновими лісами. Південне узбережжя складене м’якими червоними глинами. Озеро дуже глибоке. Майже вся його улоговина глибше 100 м, причому на деяких ділянках узбережжя стометрові глибини підходять майже до самого берега. Максимальна глибина, що сягає 393 м, розташована у східній частині озера, у довгому вузькому жолобі. З’єднане з озером Гурон короткою (112 км), порожистою річкою Сент-Мері.

Озеро Гурон – друге за величиною у системі Великих озер. Північне узбережжя озера, як і північне узбережжя озера Верхнього, складене гранітами давнього кристалічного щита. Його круті скелясті обриви вкриті густим сосновим лісом і розбиті на безліч кам’янистих островів, скель і валунів, що стирчать із води. Один із них – острів Манітулін – вважається найбільшим островом у світі, що розміщується у прісноводній водоймі. Південне узбережжя озера Гурон є суцільним ланцюгом піщаних пляжів, місцями вкритими голими або залісненими дюнами. Із озера витікає річка Сент-Клер, яка з’єднує його із озером Ері. Протокою Макино озеро Гурон з’єднане із озером Мічіган. Максимальна глибина озера (226 м) розміщується південніше острова Манітулін. Взимку озеро замерзає на п’ять місяців.

Озеро Мічіган є третім за величиною у системі Великих озер і є єдиним озером системи, що повністю розміщується у США. Воно лежить на одному рівні із озером Гурон і з’єднане з ним широкою протокою Макино, через яку побудований один із найдовших мостів світу (8 км). Все узбережжя озера, за рідкісним виключенням, є скупченням злегка погорбованих піщаних пляжів. Максимальної глибини (281 м) озеро досягає у центральній частині. Стік із озера Мічіган в озеро Ері, що лежить нижче за гіпсометричним рівнем, відбувається річкою Сент-Клер, яка впадає в однойменне озеро, а потім річкою Детройт. Північна частина озера замерзає на п’ять місяців.

Озеро Ері– четверте за величиною і наймілководніше із п’яти Великих озер. Його середня глибина складає 18 м, а максимальна сягає 64 м і розміщується у північно-східній частини улоговини. Після суворих і строгих пейзажів озер Верхнє і Гурон відкриті піщані пляжі озера Ері радують око, а рослинність, що його оточує, має майже тропічний вигляд. Що правда, багатий і різноманітний листяний ліс узбережжя озера у значній мірі винищений і зберігся лише на територіях національних парків. Низький західний берег озера місцями сильно заболочений і вкритий очеретяними заростями, де гніздиться величезна кількість птахів. Для озера характерні часті і дуже сильні шторми, які, внаслідок його мілководності, можуть розвитися за лічені хвилини. Коротка річка Ніагара (55 км), яка витікає із озера, з’єднує його з останнім із озер системи – озером Онтаріо. Проте, внаслідок наявності Ніагарського водоспаду, сплав в озеро Онтаріо відбувається спеціально побудованим обхідним каналом.

Озеро Онтаріоє найменшим із п’яти Великих озер, проте доволі глибоким (максимальна глибина 236 м) і за об’ємом води у чотири рази перевищує озеро Ері. Мовою ірокезів «онтаріо» означає «прекрасне». І воно дійсно дуже красиве, з невисокими і пологими берегами, вкритими листяними і хвойними лісами. На його берегах багато чудових піщаних пляжів. Басейн озера є найбільш освоєним із усіх озер системи. Більша частина південного, американського узбережжя озера зайнята великими плантаціями фруктових дерев. На північному, канадському берегу озера розміщується багато великих промислових міст – Гамільтон, Торонто та ін. Із озера витікає р. Св. Лаврентія, що з’єднує його із Атлантичним океаном.

Тектонічні озера. Найбільшими із озер тектонічного походження Північної Америки є Нікарагуа і Манагуа, що розташовані на Центральноамериканському перешийку. Озеро Нікарагуа було відкрито Христофором Колумбом в 1502 р. і назване на честь вождя одного з індіанських племен, що населяли навколишні землі у часи Колумба. Площа озера – 8 400 км2, максимальна глибина – 70 м. У західній частині озера постійно дмуть пасати, які здіймають великі хвилі. Тут трапляються справжні морські шторми. Навпроти, східна частина озера захищена горами і там завжди спокійно. Хоча вода в озері і прісна, тут зустрічаються такі морські тварини, як акули, меч-риба, риба-пила та ін. Припускають, що це озеро було колись морською затокою – лагуною. Після підняття суходолу, затока замкнулася, внаслідок чого утворилось величезне озеро. Води річок, що впадають в озеро, поступово опрісніли його, а акули акліматизувалися в нових умовах. Якщо це так, то озеро має лагунно-тектонічне походження. Озеро надзвичайно мальовниче. По його акваторії розкидані понад 300 островів вулканічного походження як із згаслими, так і з діючими вулканами. Річкою Сан-Хуан озеро з’єднується з Атлантичним океаном.

Озеро Манагуа(площа озера – 1500 км2, глибина – до 80 м), що розміщується по сусідству з озером Нікарагуа, північніше за нього, має спільне з ним походження і з’єднане з ним річкою Тіпітапа. У минулому озеро мале єдину з Нікарагуа улоговину. Під час тектонічного підняття і вулканічної діяльності ця улоговина була розділена вулканічними лавами на дві водойми. На південно-східному берегу озера розташована столиця Нікарагуа – м. Манагуа.

Залишкові озера. На півдні внутрішніх плато і плоскогір’їв Кордильєр, у Великому Басейні, поширені численні мілководні озера: Велике Солоне, Юта, Пірамід, Севір, Бонневіле та ін. Більшість з них являють собою залишкові басейни – релікти вологих епох плейстоцену. Втративши стік в океан, майже всі вони (крім озера Юта, що має стік у Велике Солоне озеро) стали солоними. Найбільшим є озеро Велике Солоне, яке вважають залишком льодовикового озера Бонневілл. У зв’язку із значними коливаннями кількості атмосферних опадів площа озера змінюється у різні роки від 2500 до 6000 км2. Глибина озера не перевищує 15 м. Солоність води сягає 300 ‰. Озеро перетинає дамба, по якій прокладені колії залізної дороги.

Лагунні озера. Озера цього типу зустрічаються на Примексиканській і Приатлантичній низовинах.

Вулканічні озера. Озера цього типу приурочені до вулканічних районів материка і поділяються на кратерні і загатні. Вони невеликі за розмірами, проте дуже мальовничі. Прикладом є численні кратерні озера у Каскадних горах. Найбільшим з них є озеро Крейтер, що розміщується у кратері одного із згаслих вулканів Мазама. Глибина озера понад 610 м. На півдні Мексиканського нагір’я, де інтенсивно проявляються сучасні вулканічні процеси, є ряд лавових загатних озер. Найбільшим із них є озеро Чапала із площею 1,6 тис. км2. Аналогічним за походженням є і озеро Єллоустон у Скелястих горах США.

Карстові озера. Озера цього типу зустрічаються в районах з виходами вапняків та інших порід, що карстуються, особливо на півостровах Флорида і Юкатан. Найбільшим з них є озеро Окічобі на півострові Флорида. Площа озера – 2600 км2, глибина не перевищує 6 м. Береги озера сильно заболочені і частково обваловані. Із озера витікає р. Калуса-хатчи, що впадає у Мексиканську затоку. На озері розвинене рибальство. Озеро входить до складу національного парку Еверглейдс.

Термокарстові озера. Озера цього типу утворюються в умовах арктичного клімату і поширення багаторічної мерзлоти. Вони невеличкі за розмірами, мілкі, мають округли обриси і у великій кількості зустрічаються на берегах Північного Льодовитого океану, на острові Вікторія і в північній частині Аляски.

Метеоритні озера. Дослідження канадських геологів показали, що одне з озер на півострові Унгава – Чабб, що нагадує своїми округлими обрисами карстове озеро, виникло внаслідок падіння метеорита, який пронизав гранітну товщу на глибину понад 20 м. Діаметр озера 3,6 км.

Антропогенні озера. Типовим прикладом озера цього типу у Північній Америці є найбільше за об’ємом водосховище Північної Америки – Мід, споруджене у 1936 р. на р. Колорадо для забезпечення водою і боротьби із поводями.

Льодовики

 

Центри сучасного зледеніння знаходяться на арктичних островах Північної Америки і в Кордильєрах. Найбільшим льодовиком Північної Америки є льодяний панцир Гренландії. Значне покривне зледеніння характерне для великих східних островів Канадського Арктичного архіпелагу: Елсміру, Девону, Баффінової Землі. Внаслідок гірського характеру частини їх території, там, поряд із великими льодовими покривами є і потужні долинні льодовики. Значне гірське зледеніння мають гори Святого Іллі і Скелясті гори. Перші великі льодовики у Скелястих горах з’являються північніше 400 п. ш. на висотах понад 4000 м, а на широті 48012 існує великий центр зледеніння, де на порівняно незначному просторі сконцентровано до 60 льодовиків різних типів і розмірів. Цей район відомий у США як Національний парк льодовиків. У Каскадних горах льодовики вкривають вершини згаслих вулканів, таких як Шаста, Рейнір, Бейкер та ін., причому найменший із них на горі Шаста має довжину понад 3 км. Невеликі льодовики зустрічаються і значно південніше, у горах Сьєрра-Невада на висотах понад 3500 м. А найбільш південні льодовики Північної Америки знаходяться на вершинах гір Вулканічна Сьєрра на висоті понад 5000 м.

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.