Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Гренландська острівна фізико-географічна країна



 

Гренландська острівна країна складається з одного, але дуже великого острова – Гренландії, що є уламком Північноамериканської платформи. Це найбільший острів у світі із площею 2,2 млн. км2, що у десять разів більше площі Великобританії. Острів простягнувся на 2650 км від мису Морріс-Джесеп на півночі до мису Фарвель на півдні, а найбільша ширина острова – 1300 км. Першовідкривачем Гренландії вважається норман ісландського походження Гунб’орн, який у 875 р. був закинутий на своєму судні до шхер східного узбережжя острова. Це відкриття явилося стимулом до колонізації острова норманами Ісландії і передувало відкриттю ними Америки. Ісландці під командуванням Еріка Рудого утворили на західному узбережжі острова дві колонії, які існували до кінця XV століття і в яких під час найбільшого розквіту (ХІ століття) мешкало до 10 000 осіб. Археологічні розкопки виявили біля 300 ферм, а також будинок самого Еріка Рудого і церкву, проте пояснень зникнення ісландської колонії не знайшли. Деякі вчені припускають, що поселенці були перебиті у сутичках із місцевими племенами іннуїтів, або під час нападу піратів, або поступово вимерлі після ряду епідемій. Інші вважають, що клімат став значно холоднішим, і люди більше не змогли займатись землеробством і скотарством.

Після норманів значну увагу дослідженню Гренландії приділили датські і англійські мореплавці, а на початку XVII століття права на острів закріпляються за Данією. Було з’ясовано, що не зважаючи на важки льодові умови, часті шторми і тумани, до деяких ділянок острова можна підійти майже в будь-яку пору року, і порізані фіордами береги надійним захистом кораблям. Проте найбільшою привабливою силою, що стимулювала колонізацію

острова датчанами, стала та обставина, що морські води, які омивають береги Гренландії, надзвичайно багаті китами, тюленями та іншим морським звіром, а береги – хутром. У дослідження цього острова великий вклад внесли славетні полярні дослідники багатьох країн: швед О. Норденшельд, норвежець Ф. Нансен, американець Р. Пірі, датчанин К. Расмуссен, німець А. Вегенер та ін. Льодовикову шапку Гренландії не вдавалося перетнути до 1888 р., коли великий норвезький мандрівник Фритьоф Нансен здійснив перехід через неї на лижах.

Найбільш характерними рисами природи країни, крім її острівного характеру, є суворий арктичний клімат і льодяний покрив. Покривним льодовиком вкрито 1,8 млн. км2 або 84 % території острова. Максимальна товщина льоду становить 3,4 км. Льодяний щит має форму масиву з дуже пологою, майже плоскою, одноманітною поверхнею, вкритою снігом, яка поступово підвищується від країв і досягає найбільших висот у внутрішніх частинах льодовика, дещо східніше середини острова. З повітря острів схожий на безкрайню дику пустелю. Монотонний вигляд засніженої рівнини порушують лише нунатаки – гострі скельні пики і гребені, що які чорними зазубреними вершинами виступають із під сліпуче білого льодяного покриву. Ділянки без льоду розміщуються переважно вздовж узбережжя острова порівняно вузькою смугою шириною до 250 км. Влітку вони розквітають пурпуровим ломикаменем і жовтими маками, зустрічаються тут також зарості рябини і берези. Проте центральна частина Гренландії похована під величезною льодяною шапкою і взимку, і влітку. Ні травинки, ні крихітної квіточки там не зустріти.

Місцями льодяний щит виходить до океану, але на значно більшому простяганні він облямований гірськими ланцюгами або дуже розчленованими плоскогір’ями. Немовби стінки гігантської чаші, хребти утримують льодову масу на острові. Проте між горами вузькі льодові язики досягають океану. При сповзанні у море від них відломлюються величезні брили, які становляться айсбергами, що досягають 100 м висоти. Один із таких айсбергів потопив «Титанік» у 1912 р.

Значна частина узбережжя острова важкодоступна внаслідок несприятливих льодових умов. Північні береги блоковані льодами протягом всього року. На сході і заході острова важки плавучі льоди і айсберги, що відділяються від покривного льодовика, блокують узбережжя на 10-11 місяців і лише південно-західний берег між 620 і 660 пв. ш. більшу частину року вільний від льоду. Для плавання у прибережних водах широко використовуються криголами, проте і вони часто не можуть пробитися до острова, особливо наприкінці зими, коли прибережний лід досягає найбільшої товщини.

Характерними особливостями рельєфу берегової, вільної від льоду Гренландії, є гірський або плоскогірний характер поверхні, широке поширенні берегових терас різної висоти, надзвичайна порізаність берегової лінії численними фіордами. Гори різних узбережній мають різну історію походження. Гірські масиви і плато західного, південно-західного і південно-східного узбережжя є крайовими частинами Гренландського кристалічного щита. Гірські масиви західного узбережжя як правило середньовисокі (до 1500 м) мають куполоподібні форми, складені переважно гнейсами і кристалічними сланцями, у багатьох місцях пронизані інтрузіями гранітів, діабазів і сієнітів, вік яких сягає за оцінками вчених по крайній мірі 3700 мільйонів років. Місцями на кристалічному фундаменті збереглися уривки пластів червонокольорових пісковиків. Проте найбільш припідняті ділянки, насамперед у південній Гренландії, завдяки сучасному гірському зледенінню набули характерні риси альпійського рельєфу: мають гострі гребені і пики, уривисті, з’їдені карами схили. Найвищою точкою південного узбережжя є г. Аттер – 2250 м.

Гірські ланцюги північного та північно-східного узбережжя острова виникли у каледонську епоху горотворення. Каледоніди північної Гренландії – це ланцюг невисоких і середньовисоких масивів (800-1500 м), що мають куполоподібні форми. Каледоніди східної Гренландії – це потужні гірські споруди висотою майже до 3000 м, що простягнулися майже безперервною смугою через всю північну половину східного узбережжя острова. Найвищою точкою гренландських каледонід є г. Петермана – 2910 м. На півдні вони без помітної перерви переходять у базальтове високогір’я верхнього мезозою. Характер рельєфу різко змінюється. Берегові масиви помітно підвищуються, а найвища точка узбережжя і Гренландії у цілому – г. Гунб’орн сягає висоти 3700 м.

Фіорди Гренландії мало чим відрізняються від фіордів Скандинавії. Більшість дослідників описують їх як довгі, вузькі, затоплені морем долини, облямовані високими урвистими схилами. Ширина фіордів різна. Більшість із них не ширше 2-3 км. Проте ширина фіордів, що утворились у пісковиках, нерідко сягає 10-20 км ширини. Найбільші фіорди західного узбережжя Гренландії (Уманак, Каррат та ін.) є справжніми затоками. Багато які із фіордів Гренландії мають дуже значну глибину (до 700-800 м), а Нордвест-фіорд у західній частині затоки Скорсбі досягає глибини 1300 м. Найдовшим фіордом Гренландії є Франц-Йосиф-фіорд на східному узбережжі острова, що має довжину 200 км. Найдовшим фіордом західного узбережжя є Нерре-Стрем-фіорд, що простягається вглиб острова на 187 км. Фіорди Гренландії мають багато бухт, зручних для стоянки кораблів і для зимівлі. У них не буває сильних хвилювань і льодяний покрив узимку не сягає такої потужності, як у відкритому морі. Багато які із них, особливо на східному узбережжі Гренландії надзвичайно мальовничі. Схили гірських масивів піднімаються над ними майже відвічно до 1000-2000 м і навіть вище, відбиваючись у спокійних глибоких водах. Особливо красиві вони у ясні літні дні, коли низькі сонячні промені, освітлюючи лише верхні ділянки схилів, створюють дивовижну гру світотіній.

Клімат Гренландії дуже суворий, проте існують відмінності між центральною частиною острова і узбережжям. Це пояснюється значним впливом теплих і холодних океанічних течій, що несуть свої води вздовж узбережжя острова. Середня температура січня в центрі Гренландії – 440С (за деякими джерелами – 500С). Середня місячна температура липня не піднімається вище – 8… – 110С. Це пояснюється не тільки положенням більшої частини острова за полярним колом, але і охолоджуючим впливом льодяного щита. Дуже сувора і природа північного узбережжя: в довгу полярну ніч тут стоять морози до – 520С. У той же час на південно-західному узбережжі острова, яке омивається теплою західно-гренландською течією, середня температура січня дорівнює – 1...– 40С. Більш суворим є клімат східного узбережжя, вздовж якого несе свої води холодна Східногренландська течія. Літо на гренландських узбережжях холодне і сире з частими туманами.

Рослинний покрив вкриває лише узбережні ділянки, вільні від льоду і відрізняється в залежності від кліматичних умов. Найбільш бідною є рослинність арктичних пустель північного і північно-східного узбережній, блокованих льодом протягом всього року. Рослинний покрив там вкрай розріджений. Панують мохи і лишайники. Із кущиків і трав’яних рослин ростуть переважно ожина (Luzula confusa), дріада (Dryas integrifilia, D. octopetala), щавель (Oxyria reniformis). Звичайним видом є також каменеломка (Saxifraga oppositifilia, S. rivularis), що утворює подушки, особливо пишні на схилах південної експозиції. У липні вона вкривається численними пурпурними квіточками. У зниженнях річкових долин переважає пухівка (Eriophorum L.).

Східне і західне узбережжя острова займає тундрова рослинність. У рослинному покриві панують кущики, які утворюють більшою частиною зімкнений покрив і представлені карликовою березкою (Betula nana), багном (Ledum decumbens), лохиною (Vaccinium uliginosum), водянкою (Empetrum nigrum, E. hermophroditum), морошкою (Chamaenerium angustifilium), дріадою (Dryas integrifilia), лапландським рододендроном (Rhododendron lapponicum). Місцями, на закритих від морських вітрів ділянках, чагарничкові асоціації утворюють щільні, важко прохідні килими. На днищах річкових долин рослинність становиться багатшою і ділянки луків із осоки (Carex supina) та пухівки (Eriophorum L.) чергуються із заростями верби і карликової берізки, що мають висоту до 30-50 см.

Південно-західне узбережжя Гренландії із найбільш сприятливими кліматичними умовами займає лісотундрова рослинність. Там можна зустріти березові гаї, вільшняки, вербняки і лучні асоціації. Берези (Betula odorata, B. pubencens) утворюють окремі гаї площею лише у декілька десятків квадратних метрів серед луків і кущів карликом берези (Betula nana). Дерева відрізняються зігнутими стовбурами і досягають лише 5-6 м висоти, хоча вік деяких із них перевищує 60-70 років. Лише на деяких ділянках вони утворюють чисті гаї, зазвичай же вони змішуються із рябиною (Sorbus americana), ялівцем (Juniperus communis) і вільхою (Alnus ovata). Ближче до моря березові гаї щезають, а чагарнички набувають стелюхову форму. Серед деревних асоціацій значне місце посідають луки. Деякі ділянки долин мають дуже щільний і високий травостій і можуть слугувати чудовими пасовищами для овець і великої рогатої худоби. У злаковому покриві луків на сухих грунтах панують куничник (Calamagrostis Langsdorffi), духмяний колосок (Anthoxaanthum odoratum) і тонконіг (Poa pratensis), на вологих грунтах – щучка (Deschampsia flexuosa) та ожина (Luzula confusa). Серед трав’яних рослин поширені золотистий жовтець (Ranunculus acer, R. auricomis), блакитні дзвоники (Campanula rotundifolia) і фіалки (Viola palustris, V. labradorica). Всього же, не зважаючи на суворі кліматичні умови, у Гренландії виявлено понад 1000 видів рослин, в тому числі близько 450 вищих. Норман Ерік Торвальдсен (Е. Рижий), який першим побачив луки південної Гренландії, назвав острів Зеленою Землею (Гренландією). Проте насправді луки характерні лише для незначної частини узбережжя на південь від 61–620 пв. ш.

У тваринному світі Гренландії нараховують 30 видів ссавців, крім свійських тварин, 750 видів комах і павуків, 100 видів риб, а також велику кількість ракоподібних, молюсків, червів, голкошкірих та інших морських тварин (69). Наземні ссавці Гренландії представлені мускусним вівцебиком, північним оленем, білим ведмедем, вовком, песцем, горностаєм, полярним зайцем і лемінгом. У водах, що омивають Гренландію, нараховують п’ять видів тюленів (кільчаста нерпа, морський заєць, чубар, плямистий і гренландський) і 15 видів китоподібних (нарвал, кашалот, пляшконіс, синій, фінвал, горбач, косатка, білуха, дельфін та ін.). Моржі постійно зустрічаються лише на окремих, порівняно невеликих відрізках узбережжя. На берегах Гренландії можна зустріти численні пташини базари, на які злітаються чайки, кайри, лутки, гаги, чистики, баклани та інші птахи. Повсюдно зустрічається біла куріпка. Серед хижих птахів поширені ворони, сапсани, поморники і орлани. Для острова характерна велика кількість комах. Влітку, особливо на західному і східному узбережжях, з’являються міріади комарів та мошок.

Область льодовикового покриву Гренландії ненаселена. На острові немає автотрас і сполучення між населеними пунктами відбувається водою або повітрям. Майже все нечисленне населення сконцентровано на західному узбережжі, де і розташовані найбільші місця острова: Нук – столиця країни із населення біля 12000 осіб, Готхоб, Юліанехоб, Івігтут, Хольстейнборг та ін. Багато років Гренландія була данською колонією і лише у 1979 р. Данія надала гренландцям самоуправління.

Не зважаючи на вкрай несприятливі кліматичні умови, на острові вирощують ячмінь і картоплю, а на відкритому грунті і в парниках – овочі (редьку, кольорову капусту, моркву, турнепс, петрушку та ін.). Проте головними заняттями для нечисленних мешканців Гренландії, переважно ескімосів, є полювання на морського звіра (китів, тюленів, моржів), а також рибальство. Чисельність об’єктів полювання, особливо китів, сильно зменшилась і їх промисел обмежений законодавством.

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.