Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Велика рівнинна фізико-географічна країна



 

Сусідами країни є Лаврентійська височина на півночі, Центрально-рівнинна країна – на сході, Берегова рівнинна країна – на півдні і субконтинент Кордильєрський Захід – на заході. До складу країни входить лише одна, але дуже значна за площею орографічна одиниця – Великі рівнини. Вони простягнулися з півночі на південь на 3500 км вздовж східних схилів Кордильєр і є системою високих передгірних пластових плато, що широкими східцями знижуються у бік Атлантичного океану та обмежені добре помітним уступом.

У геологічному відношенні Великі рівнини близькі до Центральних рівнин, оскільки їх фундаментом є докембрійські кристалічні породи, перекриті 1000-метровою товщею верхньопалеозойських, переважно вапнякових осадових порід. Проте, на відміну від Центральних рівнин, верхньопалеозойські відклади на Великих рівнинах перекриті плащем мезозойських і кайнозойських порід, що є переважно продуктами руйнування схилів Кордильєр. Найбільш характерними рисами рельєфу Великих рівнин є значна, порівняно із Лаврентійською височиною і Центральними рівнинами, висота – від 500 до 1500 м, східчастий характер поверхні, сильне і глибоке ерозійне розчленування, сухість клімату, великі температурні контрасти і значна мінливість погоди. Великі, зовсім плоскі поверхні вододільних ділянок чергуються тут з глибокими урвистими долинами річок і яружними придолинними землями. Місцями глибина і густота розчленування земної поверхні ярами так великі, що територія набуває гірського вигляду і стає непридатною для землеробства. Такі землі називають «дурними» або «бедлендами» і вони є однією із найяскравіших особливостей рельєфу Великих рівнин.

Континентальність і сухість клімату, яка пояснюється розташуванням країни у дощовій тіні Кордильєр, призводить до формування на півдні Великих рівнин зони сухих степів з глибокими долинами маловодних каламутних річок. Великі температурні контрасти між північною і південною частинами країни пояснюються значною протяжністю країни з півночі на південь і обумовлюють значну різноманітність природи: країну перетинають зони тайги, лісостепів і степів помірного і субтропічного географічних поясів. Значна мінливість погоди обумовлена дією холодних північних вітрів, що мають назву “близердс” (“бурани), і теплих західних вітрів, які називають “чинуками” – “пожирателями снігів”. Перші виникають при вторгненні холодного арктичного повітря, знижують температуру повітря до – 350С і супроводжуються хуртовинами. Другі зв’язані з приходом теплого тихоокеанського повітря з боку Кордильєр і викликають різке підвищення температури повітря, іноді на 10-150 на протязі 10-15 хвилин, яке призводить до миттєвого випаровування снігу. Чинук дме із швидкістю 15-17 м/сек, але рідко буває тривалим: зазвичай він дме лише декілька годин. Завдяки чинуку сніговий покрив Великих рівнин такий тонкий і нестійкий, що худоба цілий рік може добувати собі корм на пасовищах. Інший характер мають північні вітри «близердс». Вони нерідко досягають ураганної сіли (20-27 м/сек), піднімають у повітря маси снігу і тривають іноді по декілька днів, зупиняючі рух транспорту і паралізуючі життя невеликих населених пунктів.

Ще на початку ХІХ століття природа Великих рівнин була майже первісною. По безкраїх степових просторах бродили великі стада бізонів, полювання на яких давало їжу і одяг численним індіанським племенам. Поселення європейців почали з’являтися головним чином із 20-х років ХІХ століття і довгий час заселення йшло повільними темпами, оскільки посушлива територія рівнин здавалася менш привабливою порівняно із сусідніми преріями Центральних рівнин. Положення змінилося у середині століття, коли зі сходу підвели залізні дороги. Численні мисливці знищили багатомільйонні стада бізонів, а нерозорані степові рівнини почали використовувати для пасовищного скотарства. Випас худоби значним чином змінив структуру рослинного покриву. Цим пояснюють порівняно незначну участь у видовому складі степових рослин Великих рівнин ковили, яка є звичайною для степових просторів Євразії, і навпаки, значне поширення таких представників місцевої флори, як грамова і бізонова трави. Процент розораних земель тут більш низький, ніж на Центральних рівнинах. Посушливий і непостійний клімат супроводжується численними посухами, які можуть тривати по кілька років підряд і середня врожайність таких культур, як пшениця, майже вдвічі нижча, ніж на Центральних рівнинах. Внаслідок цього деякі фермери збільшували площі розораних земель, у тому числі і небезпечних в ерозійному відношенні, що і призвело до дефляції і ерозії земель. Дефляція супроводжувалася небаченими раніше у Північній Америці пиловими бурями, а ерозія поглиблювала і розширювала площі непридатних для землеробства.

Найбільш яскравими особливостями клімату Великих рівнин, крім його сухості, є значні відмінності теплових умов між північними і південними районами внаслідок значної розтягнутості країни за меридіаном. Особливо помітно це проявляється взимку, коли на півночі Великих рівнин стоять морози з температурою до – 35… – 450С, а на півдні денні температури частіше за все бувають позитивними. На півночі по декілька днів лютують снігові буревії, а на півдні тепле сонечко зігріває листя екзотичних, схожих на пальми юкк.

Весна наступає швидко. Степи вкриваються ковдрою зелених трав. У квітні-травні розквітають ефемери: пасхальна квітка (Pulsatilla hirsutissima), гірська лілея (Leucocrinum montanum), флокс (Phlox hoodii), дика цибуля (Allium textile), маргаритка (Townsenda exscapa) та ін. Проте вони швидко відмирають, оскільки опади випадають нерегулярно. У червні-серпні на рівнинах вегетують лише засухостійкі види злаків: на півночі – грама (Bouteloua gracilis), на півдні – бізонова трава (Bulbilis dactyloides). Вони утворюють скудний низький травостій, який щодня стає все більш рідким і чахлим внаслідок сухості і безперервного випасу худоби. Іноді засуха набуває катастрофічного характеру: трав’яний покрив вигоряє, посіви зернових гинуть, вітри піднімають сотні тон пилу з оголеної поверхні землі і уносить їх на Центральні рівнини і навіть Атлантичне узбережжя. Якщо така посуха триває декілька років, характер рослинного покриву змінюється: степові злаки уступають своє місце полину і лебеді – типовим представникам рослинності пустельних плоскогір’їв Кордильєр. У сухе літо навіть у великих річках течія припиняється, і на дні долин залишаються лише відокремлені водойми із мутною стоячою водою. Проте після сильних злив відбуваються сильні паводки, які спричиняють значний ущерб господарству. Загроза паводків, а також нестача води для зрошення полів стали стимулом для створення водосховищ на річках, що перетинають плато Великих рівнин.

Для літа, як і для зими, характерні сильні вітри. Часто дмуть суховії південних румбів. При цьому температура підвищується до + 400С, а відносна вологість повітря падає до 10-15 %. Південні частини Великих рівнин частіше, ніж інші частини материка, відвідують торнадо. Навіть осінь не приносить вологи. Теплі дні змінюються морозними при ясному небі. У жовтні на півночі рівнини вже бувають сильні морози.

Широкі і глибокі долини, що течуть з Кордильєр, ділять Великі рівнини на низьку східчастих плато, які відрізняються природними особливостями і змінюють одне одного з півночі на південь: плато Альберта, плато Міссурі, плато Високі рівнини, плато Льяно-Естакадо і плато Едуардс.

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.