Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Пісня до св. Хреста





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Під хрест Твій стаю, Спасителю мій милий,

І молю Тебе, о дай-же мені За гріхи жаль щирий.

За мене терпиш, за мене Ти розп'явся!

За гріхи мої, провину мою, убитись Ти дався.

 

Ісусе Ти мій! Твої безмірні муки

Сильніше від слів взивають мене

До жалю покути.

О! Рани Твої, хоч без вуст і без мови,

Кличуть вони нас, взивають завжди

До Твоєї любови...

 

Подай же мені про них все пам'ятати;

Любити Тебе, боятись гріха,

Тебе прославляти.

 

 

Третя подія. Ісус упадає перший раз під тягаром хреста.

 

Розважання.

 

Вузька вулиця, якою спершу проваджено Христа, тягнеться поміж пастушими домами, де повно всілякого бруду. В переході мусів Христос багато витерпіти. Кати йшли ближче Нього. З вікон і отворів хат сипалися всілякі насмішки. Чернь і невільники, які були тут при роботі, обкидали Христа болотом. Навіть діти за намовою старших лаяли, зневажали Ісуса і кидали під ноги каміння. Кінець вулиці звертає наліво, ширшає і веде до гори. У самім підніжку гори на дорозі досить глибока яма чи рів, де збирається в часі дощу вода, а властиво болото, яке спливає з гори. Тут лежить більший камінь, щоб можна легше переступити болото. Таких місць в Єрусалимі чимало. Коли Христос дійшов до цього місця з тяжким хрестом на плечах, забракло сили дальше ступати. Кати сіпали Спасителя і немилосердно наганяли до дальшого ходу. Захиталися ноги у Христа і упав на цілу довжину тіла попри вистаючий камінь, а тяжкий хрест упав попри Нього. Посіпаки сіпали, проклинали, копали Його ногами. Похід задержався, повстало замішання. Тут і там попри край дороги плакали жінки, тримаючи переляканих дітей на руках. Христос молився і повторював слова: «Ще трохи, а все скінчиться». Фарисеї кликали до Христа: «Вставай», а до катів: «Наганяйте, бо ще сконає на вулиці».

 

 

МОЛИТВА

 

Вірю Господи, що Ти правдивий і Син Божий, вищий понад всі сотворіння землі, понад ангели в небі. А тут бачу Тебе пониженого до найнижчого степеня. Тягар хреста придавив Тебе до землі і валяєшся в вуличному поросі. Люди Тебе поштуркують, б'ють, кати зневажають. Клякаю перед Тобою, віддаю Тобі честь і славу і кличу, як колись Апостол: «Господь мій і Бог мій».

Ти добровільно піддався такому упокоренню, щоби надоложити Отцю Небесному за зневагу, яку ми, люди, нашими безбожними гріхами замість слави Йому завдаємо. Кожен гріх є погордою і зневагою маєстату Божого, Його святости і справедливости. Як дуже боліло Твоє синівське серце із-за зневаги Твого Отця через гордість людей. Цей біль завдали Тобі і мої гріхи. Ти покутуєш і за моє перецінювання себе понад справедливі і святі заповіді Твого Вітця. Платиш Йому, щоб заслужену кару від мене відвернути і показуєш наслідки, як глибоко грішний чоловік повинен перед Богом коритися. Господи мій і Спасителю! Вложи в моє серце Твого духа глибокої пошани маєстату Твого Вітця, щоб я перестрашився моїх гріхів, якими я підніс бунт проти Нього. Наповни моє серце правдивою боязню Божою, яке відстрашувало би мене від кожного гріха.

 

 

Школа покори.

 

Пословиця каже: «Хто високо літає, той низько сідає». «Чим хто вище стоїть, тим глибше упаде». Коли звичайний напів заможний селянин стратить весь маєток і з жінкою та дітьми мусить ходити на заробок, то ще нічого великого не сталося. Однак вражає нас, коли почуємо, що якийсь дідич, вчора міліоновий пан, нині іде з торбами від хати до хати і Бога ради просить милостині у чужих людей. На коли злі язики звичайного але чесного слугу осміють, зневажать, відчуває дуже, що тої трохи доброї слави тратить. Але візьмім пр. священника, якого всі дуже шанують, почитають, через злобне тяжке очернення стратив славу, всі люди його обминають, пальцями показують та кажуть: «Хто ж би був сподівався?» Настоятелі і приятелі стидаються його і кожен уважає себе оправданим про нього зле думати і говорити. Це упадок не з домових сходів на підлогу, а упадок з вежі церковної на кладовище, з вершка високої гори на долину.

Ніхто з людей вище не стояв від Христа. Як Бог царював в небі над всіма хорами ангельськими по правиці Небесного Вітця, рівний в Божім єстві, силою і величчю. Як Богочоловік – царем і паном цілого світа, царі, князі земські і всі люди, це Його слуги. Нікому з людей не зробив ніякого зла, а всім творив добро. Ціле Його життя було так невинне, що найзавзятіші вороги не могли закинути Йому нічого злого. Так великим і величним був Христос. Тепер глянь, що діється з Ним при третій події. Тіло Його ослаблене лежить в поросі землі. «Хробак не чоловік», як предсказав пророк. Бог валяється в поросі вулиці. Який страшний упадок з незміримої висоти. Однак, то все ще не найгірше в порівнянню з тим, що терпить Христос в душі, в серці. З Його тілом ціла Його особа незмірно понижена. Люди, котрих так дуже полюбив, відреклися Його. Став посміховиськом людей, погордою черни, обходяться з ним гірше, як з ославленим злочинцем. Не знаходить ні крихітки милосердя у тих, які після всякого права є Його піддані. І так Його достойність, велич, добре ім'я, слава і ціла Його Божа Особа кинена в болото погорди, в порох підлих насмішок. Та обставина справляє Його Божому Серцю такий великий біль, який перевищує всі терпіння упавшого тіла. Однак, це ще не найглибша прірва, в яку упав Спаситель при третій події. Чи є ще глибша прірва?

В житті св. княгині Єлисавети з Турингії читаємо таке: По смерті мужа свояки і піддані прогнали її з князівського замку. Блукала вночі серед лютої зими і знайшла нужденний притулок в свинячій стайні. Як тільки там увійшла, показалася на ній сила Божа. Як по шаліючій бурі розступаються хмари, а з блакитного неба сяє сонце променями, така переміна відбулася в душі св. Єлисавети. Чудовою потіхою наповнив св. Дух її серце, так що мимо великого змучення не могла заснути. В глибині свого (упадку) пониження чулася піднесеною Богом.

В серці Христа не було найменшої потіхи, радості. «Я ждав чи хто Мене не потішить, і не було нікого». Це пророцтво тягнулося за цілий час страждань Спасителя. Товаришило Йому в дорозі до городу Оливного, і на дорозі хрестній, аж до смерти, де самітний, опущений, в глибокім смутку закликав: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене оставив». Як даром простягав руку, щоби хто поміг Йому встати з під хреста, так Його бідне серце не знайшло нікого ні на небі, ні на землі, хто подав би Йому бодай краплину потіхи.

Є три пропасти, в які тоді Христос упав. Тіло Богочоловіка лежало в болоті вулиці. Його особиста гідність, достойність потоптана погордою сотворіеь. Його ніжне Серце занурене в бездонне море смутку. Одне тільки лишилося незламаним і сильним перед Богом і людьми – Його воля. Терпить добро вільно, охотно. Він цього хоче. Його серце без жодного застереження у всім піддалося Небесному Вітцю. Покора зробила Його послушним, а послух кинув Його в глибину пониження. Такою є третя подія: перший упадок Христа під хрестом. Чим нижче одна тарілка ваги опадає, тим вище вгору підноситься друга. Так діялося в часі Страстей Христових. Прийняв їх добровільно, щоб надоложити Небесному Вітцю за славу, яку люди своїми гріхами нищать. Предається у всім своєму Вітцю і показує, як високо мають люди цінити волю Небесного Вітця. Чим глибше упадає в пониженню себе з почести перед Вітцем, тим вище підноситься слава Отця на цілім світі. Навпаки, чим більше чоловік себе вивищує, тим глибше знижує Божий маєстат, погорджує ним і других до цього доводить. Так діється в кожнім гріху, в кожній образі Божій, а передусім в гріхах гордости. Не хочу говорити про глупоту чоловіка, що шукає похвали і пошани задля кавалка матерії, з якої кравець зробив йому плащ чи штани і добре допасував, або за чоловіка, що надувавсь гордістю задля уряду, становища, чи походження. Розважмо випадок, де чоловік бундючиться, виноситься понад других, котрим з обов'язку має бути підчиненим, підданим. Післав Бог Мойсея з приказом до короля Єгипту, щоб випустив нарід жидівський з неволі. Коли почув це Фараон, згадав на свою велич, могучість і почалися йому снувати цікаві гадки по голові. Надувся, як єгипетська жаба, і сказав поміж іншим ті глупі слова, які відповідали би добре королю божевільних: «Не визнаю жодного пана над собою». Не хотів вірити, мусів досвідчити, що є хтось над ним вищий, що є в силі не тільки гордість присмиряти, але коня і всадника кинути в глибину моря, як грудку олова. Таких надутих жаб є нині чимало на світі. Не вірять в Бога, ні в Христа, викинули Бога зі своєї голови і серця, не зважають на Бога, виносяться понад Бога, уважають себе за так дуже мудрих, що Бог нічого їм не сміє сказати, бо нічого ліпше і більше від них не знає. Таке поступовання називають поступом (просвіта), а в дійсності не є чим іншим як глупою бундючністю. В умі таких людей нічна тьма в найважніших справах життя. Віруючий школярик, супроти них є орлом з бистрим зором, а вони кертиці в темних дірах. Невірство, це глупа гордість. Кидає Бога в болото, як кати Спасителя, і хоче в очах людей пописуватися (своєю) мудрістю і величчю. І не здогадується, що належить до людей, про яких сказано: Для невіруючого місце в криміналі або в закладі для божевільних, після того, чи не вірить зі злоби чи глупоти. В обох випадках є він небезпечним.

До другої кляси людей належать ті, що признають Бога на небі, але на світі Бога не терплять (не зносять), а св. Церква не сміє їм в імені Божім і з припоручення Божого сказати правду. Досить ясно сказано в св. Письмі і около 2000 літ міліони людей учених і неуків признають католицьку науку, що св. Церков Христова є непомильною, бо сам св. Дух сама правда її провадить і нею рядить. Цьому спротивилося в останніх часах багато людей, а особливо тих, що ледви трохи знають катехизму – про основне знання нема бесіди. Вони станули проти католицької Церкви і світло свого каганця ставлять вище понад сонце вічної правди. Себе оголосили непомильними і трублять на всі сторони світа, що в їх громаді знайдеш правдиву стару католицьку Церков і св. Духа. Як влучною є тут вислів св. Августина: «Коренем всякої єресі є гордість». Поступовання цих людей не до повірення. Самі себе за ніс водять, ошукують себе і в своїй зарозумілості обкрадають себе з правди, зі св. Духа, зі св. Тайн, відкуплення в Христі і вічного неба. Думають, що стоять на скалі високої гори, на котрій Христос збудував свою Церкву, а в дійсності лежать в прірві, а блудні вогники, як злі духи, блукають в їх гордих головах. Кожен, що виносить себе, буде понижений.

Духом споріднені зі старо-католиками є так звані «ще католики». Це вільнодумні панове «ліберали». Підносять великий крик, коли їм сказати, що вони властиво не є християнами. З християнства вибирають, приймають тільки те, що їх власний і «ясний» розум уважає за добре. Сповняти церковні заповіді не треба. Моляться, постять, святкують, коли їм схочеться. Священник не має права до них, а єпископ не сміє їм забороняти читання злих книжок. Папа, це заграничний володар. Упертість і самовілля, це їх бог. Клерикалам, себто людям віруючим, закидають жажду панування, хоч самі всюди ставлять свої престоли. В школі, в раді громадській, головно в законодавстві, висувають наперед людей своєї партії. Як нечемні і пусті діти зглядом своєї матери, так заховуються вони зглядом св. кат. Церкви. Висміюють ризи, церковні обряди, молитви, процесії, як взагалі всі приписи церковні. В своїм вільнодумнім переконанню стоять вище всього і не бачуть, що тим дають собі свідоцтво хлопячої упертости, гордости. Спаситель, що лежить в поросі на вулиці при третій події, буде також їх судією: «Хто не зі мною, той проти мене».

Маленького хлопчика, що крутився по городі, не знаю чому покарав гостро батько. Терпів малий, а потім відізвався: «Тату, коли ти такий для мене гострий, колись і я відплачуся тобі буком». Вже таке зухвале слово є болючим ударом для батька. Таких ударів дізнають нині часто родичі, учителі, катехити, загально дається чути скарга на зухвалих дітей. Молодь опанував дух гордості. Не хочу слідити причини цього. Пересічно легко впадає в очі, що це діти родичів, які не ліпше поводяться зі своєю матір'ю св. кат. Церквою. Недалеко падає яблуко від дерева. Там при третій події можуть такі діти і родичі бачити і пізнати, як страшно їх гордість понижує Сина Божого. Якщо Він невинний таку велику покуту мусить сповняти за їх гордість, яка доперва кара жде їх, якщо в гордості позостануть. Почують слова Христа Судії: «Ідіть від мене прокляті в огонь вічний, приготований дияволу і його приклонникам». Така кара призначена тим, що, грішать гордістю, вони властиво є учнями і послідовниками диявола, котрого одинокий гріх гордість. Як диявол хотів стати вищим від Бога, так робить гордий чоловік, що не хоче щоб йому Бог давав які-небудь прикази.

Цей гріх є більше поширений, якби хто міг думати. Прибирає всякий вид і окраску. Чи ж це не гордість, коли селянин або купець успіхи в своїм ділі приписує своїй праці, спритності, а для Бога немає подяки ні в серцю, ні на устах. Чи ж це не гордість, коли трапиться якесь нещастя, слота знищить збіжжя на полях, хвороба кине чоловіка до ліжка, або вогонь знищить його будинки, а він тоді нарікає на Бога: «Чому Ти Боже таке на мене допустив, де Твоя доброта і справедливість?» і всякі інші такого роду закиди робить Господу і Богу. Чи ж це не гордість, коли бачиш, як другого в тім самім уряді більше шанують, поважають, а ти стаєшся через те заздрісним і незичливим супроти нього і уживаєш всіляких середників, щоби його усунути, понизити, а лиш самому почесті відбирати. Так зробив Ірод, коли довідався про різдво Царя Юдейського, Христа в Вифлеємі – казав поубивати всіх дітей в околиці Вифлеєма. Чимало є таких людей, що маючи поважний маєток, хотіли стати великими в очах людей, найняли більше обширніше помешкання, побільшили число служби, хоч не було потрібно, невдовзі задовжуються, нема звідки довгу віддати, слідує ліцитація, попали в нужду не тільки самі, ще й других до цього потягнули. Де сьому причина? Гордість. Що ж вкінці є причиною всякого упору, нехтування так власти духовної як і світської, як не гордість і перецінювання самого себе.

Богу дякувати, скажеш, від такої погані я чистий. Між вище наведеними образами не знаходжу мойого образу. О ти покірна душа, чи не виринає здалека перед твоїми очима особа в святині Єрусалимській, що станула перед престолом Божим і перед людьми так молилася: «Дякую Тобі Боже, що я не є такий, як прочі люди, рабівники, несправедливі, чужоложники, або як і цей митар». Твої гадки якраз на волос подібні до гадок надутого фарисея. Не хочу тебе чорнити, навіть признаю, що ти ані єретик, ані бунтівник, ані ліберал, ані безвірок, ані старокатолик. Чи ж для того нема в тобі гордости? Якщо хтось порівнює себе з людьми під певним зглядом гіршими, подібний до чоловіка, що дивиться в каламутну воду, щоби побачити, чи сам також трохи не брудний. Так зробив фарисей в святині. Хочеш пізнати, чи ти гордий, то дивися в чисте дзеркало правдивої покори, на Христа при третій події. Побачиш Сина Божого, який прийняв вид раба, лежачого в болоті вулиці. Дивися на Його потрійне пониження і Його заховання. Незадовго забажаєш того, що там бачиш і чого учишся.

Може бути, що і твоє тіло на подобу Христового тіла з радісної висоти здоровля, кинене в глибину вялости і ослаблення на довший або коротший час. Лежиш під хрестом, який тобі Бог послав. Як приймаєш цей хрест? Положися цілком близько на дорозі коло Спасителя і слухай ударів Його Серця. Як цілком піддався волі Небесного Вітця і нічого іншого не хоче, як тільки того, чого хоче Отець. Може ти слуга або зарібник. Твоє становище незначне. Може ти не вправний в виконуванню твого заняття, через що мусиш зносити догани прикріші, як сама праця. Іди до третьої події. Покажи твій стан глибокопониженому Спасителеви. Відкрий своє серце Його серцю і слухай, що тобі скаже. Він охолодить жар твого болю, як охолоджує свіже гірське повітря духоту парного дня.

Хоч твоє тіло не лежить в пониженню, може твоє добре ім'я, славу розкльовують хижі птахи, хочу сказати злі язики немилосердно її розшарпують. Може твоїм станом і заняттям люди гордять і болотом обкидають. Може твої діти або піддані тебе не шанують. Може ти колись щось злого зробив, але висповідався, щиро спокутував і поправився, а тут нараз все виходить на світло денне. Ти стидаєшся людям на очі показатися. Утік би ти найрадше в пустиню, або сховався під землю. Може бути, що ти добре хотів зробити, та лихо з того вийшло. Люди трактують тебе немов злочинця, або уважають тебе за нерозважного, невторопного або непотріба. В таких обставинах клякай, люба душе, перед третьою подією. Чи хочеш, щоб Бог з тобою інакше поступав, як з твоїм Спасителем? Чи заслуговуєш на щось ліпше? Чи твоє пониження більше, як Христове? Не чуєш з Його уст ні одної скарги, а з Його серця, мов пахучий дим кадила, заноситься щира молитва до Небесного Вітця за всіх, що Його велич понизили, зневажили. Вдихай і ти в себе того солодкого духа з Серця Христового і проси для себе про частинку з незміримого багатства покори. Може тобі трапиться, що подібно як Спаситель не знайдеш нікого, коли стогнатимеш під тягарем хреста, щоб тобою зайнявся, тобі поміг. Лишишся сам серед людей, гейби на пустині. Ніхто тебе не пожалує, а може в самій молитві до твого Бога і Спасителя, навіть в часі хрестної дороги почуєш в твоїй душі темноту і студінь, неначе б Христос тебе відкинув. Якраз тоді найліпшим місцем для тебе є третя подія. Там знайдеш подібне тобі серце засмучене аж до смерті. Дивись на Спасителя, що робить, і ти так поступай. Видається тобі неможливим довше позістати в безодні пониження, то пригадай собі, що лежиш побіч Того, котрий сказав: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, а я успокою вас». Розваж і це: Благородне насіння, тобто людська природа Христа мусіла бути так глибоко засаджена і пригнічена, щоби виросла і зацвіла до тої висоти щастя, могучости і величі, якою вже 2000 літ тішиться і тішитися буде на віки. Колись на вулицях Єрусалиму упав на коліна в вуличний порох смертельно змучений, нині в Його імені гнеться всяке коліно в небі, на землі і під землею. Душе християнська, яка хочеш вирости до небесної слави і щастя, якого зажився твій Спаситель, то кладися, або кажи себе положити в долину пониження і упокорення. Чим більше того рода скарбу вложиш на тарілку ваги, тим обільніше тобі колись відважиться слава і радість щастя.

Сказане відноситься не тільки до монахів і монахинь, але для всіх, що хочуть провадити правдиве християнське життя. Слова Христові не допускають жодних виїмків. «Кожний, хто виносить себе, буде понижений, а хто понижає себе, буде вивищений». «Хто не візьме хреста свого і не піде за мною, не є мене достойний». Хочеш носити на голові золотий вінець і дорогі камені небесної слави, мусиш спуститися наперед в темну рудокопню (копальню) і збирати їх як сирий матеріал, а небесний золотар зробить з нього пречудну окрасу на твою голову. Такий матеріал знайдеш легко і всюди. Лиш уважай, а ще нині будеш мати досить нагоди по приміру Христа зігнутися покірно під рукою Божою і людей.

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.