Подружжя між християнами як образ любові Ісуса Христа.

Лист до Єфесян подає основні риси християнських взаємовідносин у сім’ї, між чоловіком та жінкою (Єф 5,21-33), батьками та дітьми (6,1-4), панами та рабами (6,5-9) і додає кожного разу теологічну основу. Понад всім стоїть основоположне правило: “Коріться один одному у Христовім острасі” (5,21). Не зовсім послідовно відносно цього правила, очевидно під впливом тогочасних уявлень, він розподіляє ролі між чоловіком та жінкою: Жінки мають коритися своїм чоловікам, чоловіки мають любити своїх жінок. Щодо конкретних вимог цієї любові, він подає образ любові Ісуса Христа до своєї Церкви: Він “видав себе за неї”, бажає її “очистити та освятити”, “щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного” (5,25-27). Христос ідентифікується із своєю Церквою, як кожний ідентифікується із своїм тілом, його “годує і піклується ним” (5,29). Те що було сказано в Бут 2,24 про чоловіка та жінку (що “чоловік пристане до своєї жінки” і “стануть вони одним тілом”), “це велика тайна, я говорю про Христа і Церкву” (5,32). “Велика тайна” (musthrion[mysterion]) полягає отже насамперед в люблячій та турботливій, створюючій єдність ідентифікації Христа з Церквою, яка є його “тілом” (4,15н; 5,30).

Але що це означає для християнського подружжя, що відносини між чоловіком та жінкою та відносини Христа до своєї Церкви є настільки взаємно пов’язані?

Католицькі егзигети вбачають тут більше ніж просте порівняння, також більше ніж лиш зв’язок між прикладом та послідовником. “Зразок Христа є не тільки прикладом, що має бути наслідуваний у відображені земного подружжя, але також це відображення, земне подружжя та його здійснення є у своїй суті конституйовано взірцем Христа. Відображення, земне подружжя, отримує і переймає і представляя зразок.... У земному подружжі є відносини між Христом та Церквою суттєво збережені” (H. Schlier, Epheser, 263). Тому ( не: через слово “mysterion”, яке в латинських перекладах подається як “sacramentum”) можна на основі Єф 5,21-33 говорити про сакраментальність подружжя.

Heinrich Schlier припускає, що Єф 5,21-33 бере до уваги і дещо видозмінює релігійно-історичний мотив “святого весілля”(® 2.1.). Спільною була б тоді думка, що у любові між чоловіком та жінкою взаємно пов’язуються небо і земля, різниця полягала б у тому, що послання до Єфисян не ставить чистий факт весілля у зв’язок з божеством (магічно), але що у взаємовідносинах любові між подругами присутньою є любов Христа.

Протестантські егзигети побоюються, що при сакраментальному тлумаченні, подружжя втрачає свій біблійний (на відміну від сусідніх релігій) самозрозумілий світський і земний характер та що з іншої сторони буде звужена тайна Христа. Правда від тієї ж сторони, яка висловила дані застереження все ж було вказано: “Як Господь є живий у спільноті, так він є також у подружжі живий, і що подія Христа визначає також подію подружжя” (H. Baltensweiler, Ehe, 234н). Відносно цього слід запитати, чи різниці у тлумаченні полягають не так у різному розумінні тексту (Єф 5,21-33), як більше через різні асоціації щодо поняття “сакрамент”.

Поиск по сайту: